Рішення

від 27.07.2020 по справі 303/3267/20

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. Мукачево Справа №303/3267/20

2/303/1323/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

третя особа : Жуківська сільська рада Мукачівського району

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання його таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 (надалі - Будинок).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Будинок належить їй на праві приватної власності. Відповідач, який є її батьком, більше 15 років у вказаному Будинку не проживає. Реєстрація відповідача у Будинку порушує її права як власника майна щодо вільного розпорядження нею та створює перешкоди при оплаті комунальних послуг. За наведених обставин, вважає, що є всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування вищевказаним Будинком.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 405 Цивільного кодексу України.

Позивач в судове засідання не з`явилася, натомість прохальна частина позовної заяви містять клопотання про розгляд справи без її участі, заявлені вимоги підтримує, просить задоволити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідач відзив на позовну заяву не подав та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловив, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Третя особа пояснень щодо суті спору не надала.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно з наявними у справі доказовими матеріалами справи (копії договору дарування земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком від 28.02.2020, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 28.02.2020 №202363780) Будинок належить на праві приватної власності позивачу.

Також відповідач зареєстрований у Будинку, що підтверджується даними довідки від 18 червня 2020 року №90 та листа виконкому Жуківської сільської ради від 01.07.2020 №159.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Захист власності передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У частині другій п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 та частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власника право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Також і в ст. 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Інших підстав для втрати членом сім`ї власника житла права користування житлом Цивільний кодекс України не визначає.

Факт відсутності по місцю реєстрації відповідача більше 15 років підтверджується даними Акту від 18 червня 2020 року №146.

З огляду на вищевказані фактичні дані на предмет їх відповідності наведеним вище положенням матеріального права, слід констатувати, що відповідач, який є батьком відповідача, без поважних причин понад один рік не проживає у спірному Будинку, а тому втратив право користування цим житлом.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 758/3889/16-ц.

Будь-яких доказів у підтвердження обставин щодо вчинення позивачами перешкод ОСОБА_2 у доступі до спірного житла протягом року відповідачем суду не подано.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року по справі №309/2477/16-ц.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Разом з тим, факт того, що відповідач зареєстрований у спірному Будинку не є свідченням наявності у нього права користування спірним об`єктом нерухомості.

При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів того, що він був відсутній за місцем реєстрації понад один рік з поважних причин, наявності будь-яких домовленостей між ним та позивачем (власником Будинку) щодо користування Будинком.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідача у Будинку, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об`єкт нерухомості, перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.

Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачем.

Як встановлено по справі, позивач є власником Будинку у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, будь-яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на Будинок, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що в Будинку зареєстрований відповідач.

Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування Квартирою підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі у сумі 840,80 грн. слід покласти на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 1 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 279, 263-265, 281-282, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.

2. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком

АДРЕСА_1 3 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

6. Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач : ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Третя особа : Жуківська сільська рада Мукачівського району (89634 с.Жуково Мукачівського району, вул Миру, 26, код ЄДРПОУ 22107000).

Суддя В.В. Кость