Рішення

від 15.07.2020 по справі 428/10833/15-ц

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 428/10833/15-ц

Провадження № 2/428/1299/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Олійник В.М.,

з участю

секретаря судового засідання Солошенка П.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_1 ,

законного представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ОСОБА_4 ,

представника служби у справах дітей Данька К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м.Сєвєродонецьку, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , малолітньої ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації, треті особи: Перша Сєвєродонецька державна нотаріальна контора, Містківська сільська рада, приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Єпіфанцева Наталія Вікторівна, Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області, Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням змін та уточнення позовних вимог (т.1 а.с.2-3, 35, т.2 а.с.96-99) остаточно просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 червня 2006 р. квартири АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на цю квартиру, усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації в ній відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_8 .

Позов мотивував тим, шо на підставі договору довічного утримання від 08 липня 2008 р. набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 шляхом обману, підробивши довіреність від 21 березня 2006 р., уклав від його імені договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 30 червня 2006 р., на підставі якого право власності перейшло до ОСОБА_1 , яка у свою чергу 05 серпня 2006 р. подарувала квартиру ОСОБА_2 .

Під час кримінального провадження за фактом шахрайства було встановлено, що підписи та рукописний текст від імені секретаря Містківської сільради у довіреності від 21 березня 2006 р. виконаний не секретарем, а іншою особою.

Таким чином у позивача була відсутня воля на укладання правочину купівлі-продажу належного йому майна, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Ухвалою судді Сєвєродонецького міського суду від 14.12.2015 р. позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків (т.1 а.с.30). Провадження у справі відкрито та призначено до розгляду по суті ухвалою судді від 25 січня 2016 р. (т.1 а.с.39).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду від 05 липня 2017 р. задоволене клопотання про витребування доказів - цивільної справи №2-139/10 (т.2 а.с.128).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду від 22 вересня 2017 р. задоволене клопотання про витребування доказів - кримінальної справи №0397/07 (т.2 а.с.185).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду від 14 грудня 2017 р. задоволене клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи (т.2 а.с.236).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду від 16 листопада 2018 р. задоволене клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи (т.3 а.с.105).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду від 12 травня 2020 р. до участі у справі залучений орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради (т.4 а.с.130).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду від 05 червня 2020 р. до участі у справі залучено службу у справах дітей Сєвєродонецької міської ради Луганської області (т.4 а.с.173).

Щодо позовних вимог, які прийняті судом до розгляду, та кола учасників справи, суд не приймає посилання представника відповідачки ОСОБА_1 на відсутність у представника позивача - ОСОБА_9 , права на зміну предмету позову і збільшення позовних вимог уточненою позовною заявою від 10 травня 2017 р. (т.2 а.с.96-99), та зазначає наступне. Відповідно до ст.31 ч.2 ЦПК України в редакції, що діяла на час подання відповідної заяви позивач мав право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову…. До початку розгляду судом справи по суті позивач мав право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову…

Оскільки відповідно до ст.173 ч.1 ЦПК України в редакції станом на 10 травня 2017 р. початок розгляду справи по суті розпочинався з доповіді головуючого про зміст заявлених вимог, а така доповідь відбулася лише 05 липня 2017 р. (т.2 а.с.129 зв.) представником позивача не порушене його процесуальне право при подачі заяви про уточнення позовних вимог від 10 травня 2017 р.

При цьому, ЦПК України не передбачав такого права позивача чи його представника, як виключення з кола відповідачів. Заява про скористання позивачем чи його представниками правом на залишення позову відносно ОСОБА_8 без розгляду чи відмови від позовних вимог до неї до суду не надходило. Тому вказана особа приймає участь у розгляді справи в якості відповідача.

Також суд на підставі ст.183 ч.4 ЦПК України повертає без розгляду клопотання представника позивача від 10 липня 2020 р. в частині посилання на положення ст.387, 388 ЦК України та прохання щодо задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння і вселення, оскільки відповідно до ст.49 ч.2 п.2 і ч.3 ЦПК України право на збільшення позовних вимог та зміну підставу позову позивач має до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання. Тобто строки звернення з відповідними заявами (клопотаннями) представником позивача пропущені.

Представники позивача у судовому засідання уточнені позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково представник позивача - ОСОБА_10 у письмових поясненнях від 10 липня 2020 р. зазначила, що позивач із ОСОБА_6 знайомий ніколи не був, грошей від продажу квартири від нього не отримував.

Відповідач ОСОБА_1 , яка також є представником відповідача ОСОБА_2 (т.1 а.с.68) та законним представником відповідача ОСОБА_3 (т.2 а.с.11), позов не визнала, у судовому засіданні та письмових запереченнях зазначила, що рішенням Сєвєродонецького міського суду від 21 серпня 2015 р. за ОСОБА_2 було визнано право власності на спірну квартиру та скасовано реєстрацію права власності на цю квартиру за позивачем по справі (т.1 а.с.60-61, 240-242).

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у судовому засіданні та письмових поясненнях позов не визнав, оскільки позивачем був обраний неналежний спосіб захисту. Вважає висновок судово-почеркознавчої експертизи №82 від 07 березня 2008 р. є недопустимим доказом у справі. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 04.02.2020 р. не дає однозначного висновку, що підпис в довіреності виконаний не позивачем. Також просив застосувати позовну давність до позовних вимог про визнання правочину недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, його представником було надано суду заяву про розгляд справи за його відсутності, за участю його представника, позов не визнає.

Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_8 у судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, про причину неявки суд не повідомили.

Третя особа - приватний нотаріус Єпіфанцева Н.В., у судове засідання не з`явилася, у письмових поясненнях послалася на надання їх для нотаріального посвідчення правочину всіх необхідних документів та відсутності у позові посилань на порушення з її боку. Справу просила розглядати за її відсутності (т.1 а.с.93, 157, 180, т.3 а.с.56)

Представник третьої особи - Містківської селищної ради у судове засідання не з`явився, просив справу розглядати за його відсутності (т.1 а.с.58, 155, 199, 200, т.2 а.с.3, 63, 108, 178, 231).

Представник органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради в судовому засіданні надав висновок, згідно якого він вважає недоцільним позбавляти ОСОБА_3 права користування спірним житлом та просив відмовити в задоволенні позову в цій частині (т.4 а.с.150).

Представник служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради Луганської області в судовому засіданні просив вирішити позов на розсуду суду.

Суд, вислухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі договору довічного утримання від 08 липня 1998 р. ОСОБА_5 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.34 матеріалів справи №2-139/10).

13 липня 2006 р. ОСОБА_1 на підставі усного договору доручення видала ОСОБА_7 довіреність, якою уповноважила останню подарувати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (т.1 а.с.158).

На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_7 від імені ОСОБА_1 уклала договір дарування від 05 серпня 2006 р., згідно якого відповідач ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.65).

Відповідно до ст.321 ч.1, ч.2 ЦК України (тут і далі в редакції станом на 05 серпня 2006 р.) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

На підставі ст.717 ч.1 і ст.719 ч.2 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частинами третьою та четвертою ст.334 ЦК України було передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частина перша ст.210 ЦК України передбачала, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

З наданих доказів вбачається, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 05 серпня 2006 р. укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 05 серпня 2006 р.. Докази визнання цього договору недійсним суду не надані.

Тобто право власності на спірне майно на час звернення позивача до суду перейшло до ОСОБА_2 , що також підтверджується Витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно Сєвєродонецького міського бюро технічної інвентаризації, дата реєстрації права власності 15 червня 2007 р. (т.4 а.с.198).

(Принагідно суд зауважує, що договір дарування від 05 серпня 2006 р. не підлягав обов`язковій державній реєстрації, оскільки на відміну від договору купівлі-продажу, обов`язковість державної реєстрації якого прямо була встановлена ст.657 ЦК України Форма окремих договорів купівлі-продажу , стаття 719 ЦК України Форма договору дарування та інші норми ЦК України вимоги державної реєстрації договору дарування нерухомого майна не передбачали. Не пов`язували норми ЦК України на той час і виникнення права власності на нерухоме майно з державною реєстрацією такого права - відповідні зміни у ст.334 ЦК України були внесені тільки у 2010 році).

Відповідно до ст.5 ч.1 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Верховним Судом у справах з аналогічних спірних правовідносин зроблені наступні висновки щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права.

Так, у постанові Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2018 р. у справі № 569/1221/16-ц (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75287045) зазначено:

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнив позов з тієї підстави, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) у даному випадку застосовуватися не може, оскільки між власником та набувачем майна відсутні договірні відносини.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.

Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 р. у справі №183/1617/16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81574015) викладені наступні висновки:

п.85. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

п.86. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

Наведені висновки Великої Палати є актуальними, зокрема, про це свідчить постанова КЦС ВС від 22 квітня 2020 р. у справі № 730/556/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88909678):

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах .

З позовної заяви та уточнень до неї, пояснень представників позивача в судовому засіданні вбачається, що способом захисту свого порушеного права позивач обрав визнання недійсним згідно ст.215 ЦК України правочину, на підставі якого він втратив право власності на спірне майно, та визнання права власності на це майно.

Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивачем та його представниками не заявлялися, клопотання від 10 липня 2020 р. в цій частині повернуто без розгляду у зв`язку із пропуском строку подання заяви про збільшення позовних вимог та заміну предмету позову.

Також, з договору дарування від 05 серпня 2006 р., укладеного після оспорюваного позивачем правочину, вбачається, що позивач не був його стороною, тобто між ним та ОСОБА_2 навіть формально відсутні зобов`язально-правові відносини.

Таким чином, вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 30 червня 2006 р. квартири АДРЕСА_1 недійсним та визнання права власності позивача на цю квартиру є неефективним способом захисту права позивача, яке він вважає порушеним, та не має наслідком навіть у разі задоволення такого позову відновлення порушеного права позивача.

Тому позов в цій частині вимог задоволенню не підлягає внаслідок обрання позивачем в порушення ст.5 ЦПК України неналежного способу захисту.

Окрім того, ОСОБА_6 не був стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу, а виступав згідно змісту договору представником продавця, тому він не є особою, яка може виступати відповідачем за позовом про визнання правочину недійсним. І це є окремою підставою для відмови у задоволенні позову до цього відповідача.

Що стосується позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, то такі вимоги згідно ст.391 ЦК України можуть бути заявлені тільки володіючим власником.

Позивач таким власником не є. Навпаки, право власності на спірне майно належить відповідачу ОСОБА_2 , тому у позивача відсутнє право на звернення до суду з позовом про виселення та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , малолітньої ОСОБА_3 .

Згідно довідки ЦНАП станом на 15 травня 2020 р. у спірному житлі зареєстровано 7 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 (т.4 а.с.136).

Разом з цим, суд не приймає посилання представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду від 21 серпня 2015 р., яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на спірне майно, оскільки, як вбачається з ухвали апеляційного суду Луганської області від 06 лютого 2017 р., вказане рішення оскаржене в апеляційному порядку, і апеляційне провадження у справі відкрито, тобто рішення вважається таким, що не набрало законної сили (т.1 а.с.63-64, т.2 а.с.2).

Щодо змісту мотивувальної частини рішення суду та встановлених судом обставин суд зазначає таке.

Згідно ст.265 ч.4 п.1, п.3 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Також, відповідно до ст.82 ч.4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведенні норми суд вважає, що оскільки підставою для відмови у задоволенні позову є обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, оцінка таких доказів у справі, як, зокрема, почеркознавчі експертизи, встановлення наявності чи відсутності волі позивача на відчуження належного йому майна за спірним договором у справі, що розглядається, є передчасним. Такі докази можуть бути належними і підлягатимуть оцінці, а такі обставини такими, що підлягають встановленню, при зверненні позивача з позовом з належним способом захисту, бо в цьому випадку відбудеться заміна відповідача у справі (ним повинен стати останній зареєстрований власник майна). Враховуючи, що така особа не зможе висунути заперечення проти встановлених у цьому провадженні обставин, які будуть вважатися такими, що не потребують доказування, це може привести до порушення прав такої особи на захист.

Керуючись ст.ст.10,12,13,76,141,247,258,259,263-265,268,273, 280-284,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , малолітньої ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації відмовити за безпідставністю вимог.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі буде складено протягом десяти днів від дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року, постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 року №211 на строк дії карантину продовжується строк для подання апеляційної скарги.

Рішення в повному обсязі складено 23.07.2020 року.

Відомості про учасників справи:

- позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ;

- представники позивача: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_4 ; адвокат Чернобай Сергій Сергійович, адреса для листування: АДРЕСА_5 , м.т. НОМЕР_2 , e-mail: НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_6;

- відповідачі: ОСОБА_6 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ; ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- представник відповідача ОСОБА_2 : ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 : ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 : ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , індивідуальна адвокатська діяльність АДРЕСА_8 , додаткова робоча адреса: АДРЕСА_9 , м.т. НОМЕР_7 ;

- треті особи: Перша Сєвєродонецька державна нотаріальна контора, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Федоренка, 10; Містківська сільська рада Сватівського району Луганської області, ідентифікаційний код: 04337127, місцезнаходження: 92654, Луганська обл., Сватівський район, с. Містки, вул. Миру, буд. 14; Приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Єпіфанцева Наталія Вікторівна, місцезнаходження: АДРЕСА_10; Служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради Луганської області, місцезнаходження: Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, 32-а; Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області, місцезнаходження: Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, бул. Дружби Народів, 32.

Суддя В. М. Олійник