Рішення

від 16.06.2020 по справі 758/11966/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/11966/19

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Добривечір А.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Негребецької Ю.Е.,

представника відповідача-1 - Зазибіна І.Г,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Проектний інститут Промзернопроект , Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києва про розірвання безстрокового трудового договору та зобов`язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2019 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою, в якій просила розірвати безстроковий трудовий договір укладений між позивачем та ДП Проектний інститут Промзернопроект на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 19.02.2019 р. В подальшому, 03.12.2019 р. позивач уточнила вимоги, шляхом збільшення позовних вимог, а відтак просила: розірвати безстроковий трудовий договір укладений між позивачем та ДП Проектний інститут Промзернопроект на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 19.02.2019 р., зобов`язати Державне підприємство Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ (ЄДРПОУ 16460790) та Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву (ЄДРПОУ 19030825) внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) про розірвання безтрокового трудового договору який укладений між - ОСОБА_1 та Державним підприємством Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 19.02.2019 року.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 вересня 2007 р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого позивача було прийнято на посаду інженера ІІІ категорії до будівельного відділу Державного підприємства Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ з терміном випробування 2 місяці. 02.01.2009р. переведена на посаду інженера І категорії будівельного відділу. 01.11.2012р. переведена на посаду провідного інженера будівельного відділу, що підтверджується трудовою книжкою. З січня 2016р. по 20 лютого 2019р. позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, що передбачено абз. 3 ст. 179 КЗпП України. В лютому 2018р. позивачем від відповідача 1 було отримано копію Наказу відповідача № 4 від 20.12.2017р., яким наказано провідного інженера будівельного відділу, ОСОБА_1 , попередити про майбутнє скорочення штатної одиниці з 20.02.2018р. у порядку встановленому чинним законодавством . В період перебування позивачем у декретній відпустці, остання зверталася до відповідача 1 з заявою від 20.12.2017р. про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Разом з тим, в період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, позивача не було звільнено з займаної посади. Після закінчення терміну відпустки по догляду за дитиною та, відповідно, після досягнення дитиною трирічного віку, позивач з`явилася да приміщення відповідача 1, однак їй було повідомлено сторонніми особами, що підприємство на даний час не здійснює господарську діяльність та продовжити виконувати свої обов`язки остання не має змоги. Крім того, відповідно до даних ЄДР Міністерство аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967) являється засновником ДП Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ . Відповідно до Наказу № 331 від 29.06.2017р. єдиний майновий комплекс ДП Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ було передано до сфери управління регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву. 19.02.2019 р., тобто в останній день декретної відпустки позивач звернулася з заявою про звільнення до відповідача 2, оскільки відповідача 1 за юридичною адресою не було. 19.03.2019р. позивачем було отримано відповідь № 30-03-2349 від 19.03.2019р. згідно якої відповідач 2 не може звільнити позивача, оскільки останньому не передані установчі документи та печатки підприємства. 21.08.2019 року позивач письмово звернулася до відповідача 1 з заявою про звільнення її з посади провідного інженера будівельного відділу Державного підприємства Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ з 21.08.2019р. за власним бажанням. Зазначений лист не був прийнятий відповідачем, лист повернувся відправнику у зв`язку з закінченням строку зберігання на поштовому відділені. Додатково позивачем було надіслано відповідачу 2 як органу управління відповідача 1 було надіслано заяву про звільнення за власним бажанням від 21.08.2019 р. Зазначений лист був прийнятий відповідачем 2, однак до цього часу відповіді отримано не було. Вважаю, що орган управління відповідача 1 неодноразово та належним чином повідомлено про бажання позивача звільнитися з займаної посади. Отже, з моменту звернення до відповідача з заявою про звільнення, позивач, хоча фактично і перебувала у трудових відносинах з відповідачем, однак жодних трудових функцій не виконувала, заробітної плати не отримувала та робочого місця не мала та не має. У зв`язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 23.09.2019 р. розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Від представника відповідача-2 через канцелярію суду надійшов відзив, згідно якого відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що жодний акт приймання - передачі справ та документів між відповідачами не підписаний, матеріальні цінності, зокрема, документація та печатка відповідача 1 не передані, а тому у відповідача-2 відсутня можливість припинити трудові відносини з позивачем.

Позивач та її представник в судових засіданнях підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази, які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в уточненій позовній заяві. При цьому, уточнивши момент, з якого просять розірвати трудовий договір, а саме з 21.08.2019 р., тобто з часу коли позивач письмово звернулася до відповідача 1 з заявою про звільнення її з посади провідного інженера будівельного відділу Державного підприємства Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ з 21.08.2019 р. за власним бажанням.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на те, що наразі перебуває на посаді в.о. директора ДП Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ та також наразі для нього є актуальним питання звільнення з займаної посади, оскільки йому не виплачується заробітна плата, його заяви про звільнення лишаються без уваги, при цьому майнові цінності (речі та документи) зберігаються в ящику за адресою колишньої адреси діючого ДП.

Відповідач 2 в судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача 2, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно фактичних матеріалів справи, та доводів позову, що не заперечуються сторонами встановлено, що 12 вересня 2007р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого позивача було прийнято на посаду інженера ІІІ категорії до будівельного відділу Державного підприємства Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ з терміном випробування 2 місяці.

02.01.2009 р. позивач переведена на посаду інженера І категорії будівельного відділу.

01.11.2012 р. переведена на посаду провідного інженера будівельного відділу.

З січня 2016 р. по 20 лютого 2019 р. позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

В лютому 2018р. позивачем від відповідача 1 було отримано копію Наказу відповідача № 4 від 20.12.2017 р., яким наказано провідного інженера будівельного відділу, ОСОБА_1 , попередити про майбутнє скорочення штатної одиниці з 20.02.2018 р. у порядку встановленому чинним законодавством .

В період перебування позивача у декретній відпустці, остання зверталася до відповідача 1 з заявою від 20.12.2017 р. про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно пояснень позивача та доводів такої, після закінчення терміну відпустки по догляду за дитиною та, відповідно, після досягнення дитиною трирічного віку, позивач з`явилася да приміщення відповідача 1, однак їй було повідомлено сторонніми особами, що підприємство на даний час не здійснює господарську діяльність та продовжити виконувати свої обов`язки остання не має змоги.

Відповідно до даних ЄДР Міністерство аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967) являється засновником ДП Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ .

Відповідно до Наказу № 331 від 29.06.2017р. єдиний майновий комплекс ДП Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ було передано до сфери управління регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

19.02.2019 р., тобто в останній день декретної відпустки позивач звернулася з заявою про звільнення до відповідача 2, оскільки відповідача 1 за юридичною адресою не було.

19.03.2019р. позивачем було отримано відповідь № 30-03-2349 від 19.03.2019 р., згідно якої відповідач 2 не може звільнити позивача, оскільки останньому не передані установчі документи та печатки підприємства.

21.08.2019 року позивач письмово звернулася до відповідача 1 з заявою про звільнення її з посади провідного інженера будівельного відділу Державного підприємства Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ з 21.08.2019 р. за власним бажанням.

Зазначений лист не був прийнятий відповідачем, лист повернувся відправнику у зв`язку з закінченням строку зберігання на поштовому відділені.

Доказом вказаних обставин є копія заяви від 21.08.2018 р., з описом вкладення та квитанцією органу поштового зв`язку, а також копія конверту з довідкою про причини повернення поштового відправлення.

Додатково позивачем було надіслано відповідачу 2 як органу управління відповідача 1 було надіслано заяву про звільнення за власним бажанням від 21.08.2019 р.

Зазначений лист був отриманий відповідачем 2, однак до цього часу відповіді отримано не було. Вважаю, що орган управління відповідача 1 неодноразово та належним чином повідомлено про бажання позивача звільнитися з займаної посади.

Отже, з моменту звернення до відповідача з заявою про звільнення, позивач, хоча фактично і перебувала у трудових відносинах з відповідачем, однак жодних трудових функцій не виконувала, заробітної плати не отримувала та робочого місця не мала та не має.

За адресою місцезнаходження відповідача 1, зазначеною в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач 1 не знаходиться і жодних відомостей про фактичне місцезнаходження відповідача 1 позивачу не відоме.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як передбачено п.1 ч.1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до статті 24-1 КпЗП України при укладанні трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа або за довіреністю уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власним бажанням, попередивши роботодавця письмово за два тижні.

Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підстави припинення трудового договору можливо шляхом розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до п.8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260, у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони повідомляють центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.

Відповідно, до п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.93р., трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов`язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Зазначені в абзаці першому цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Внесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, незалежно від місця реєстрації трудового договору, і засвідчуються його печаткою.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року № 260, Державний центр зайнятості є органом, на який покладено функції реєстрації (зняття з реєстрації ) трудових договорів, які укладаються із фізичними особами-роботодавцями та найманими працівниками, а також підтвердження записів, внесених фізичними особами-роботодавцями до трудових книжок працівників. Зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин фізичною особою-роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї із сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Відповідно до норм статей 43, 46 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, фактично з 21.08.2019 року між сторонами припинились трудові відносини, однак припинити трудові відносини виявилось неможливо, оскільки позивачу невідоме місце знаходження відповідача 1, та ухиленням відповідача 2 від проставлення відповідного запису про її звільнення.

Таким чином, суд вважає необхідним припинити трудові відносини та вказаний трудовий договір розірвати, так як трудові відносини позивача та відповідача 1 позбавляють позивача можливості реалізувати свої конституційні права.

Такий спосіб захисту не є виходом за межі позовних вимог та відповідає приписам ст.5 ч.2 ЦПК України.

Крім того, з урахуванням наданих пояснень представника відповідача 1 та відзиву відповідача 2 в частині неможливості юридичного оформлення припинення трудових відносин, суд вважає за доцільним відмовити у вимозі про зобов`язання ДП Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ (ЄДРПОУ 16460790) та Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву (ЄДРПОУ 19030825) внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) про розірвання безстрокового трудового договору який укладений між - ОСОБА_1 та Державним підприємством Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням, натомість визнати трудові відносини припиненими.

На підставі викладеного, Конституції України, ст.ст.24-1, 38 КЗпП України, Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерством праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (2017 р.), -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Проектний інститут Промзернопроект , Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києва про розірвання безстрокового трудового договору, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Розірвати безстроковий трудовий договір укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Державним підприємством Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 83, код ЄДРПОУ 16460790) на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 21.08.2019 р.

Визнати трудові відносини між Державним підприємством Проектний інститут ПРОМЗЕРНОПРОЕКТ (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 83, код ЄДРПОУ 16460790) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) припиненими на підставі п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника - з 21 серпня 2019 року.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, які набрали чинності 02 квітня 2020 року на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) : під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2020 р.

Суддя Н. М. Ларіонова