Постанова

від 22.07.2020 по справі 428/16118/18

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Кордюкова Ж.І.

Доповідач -Гаврилюк В.К.

Справа № 428/16118/18

Провадження № 22-ц/810/56/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року м.Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Гаврилюка В.К.,

суддів Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 грудня 2019 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у складі: судді Кордюкової Ж.І. в приміщенні того ж суду, рішення в повному обсязі складене 16 грудня 2019 року,

у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель про зобов`язання видати належно оформлену трудову книжку, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель (далі - ТОВ НВП Спецкабель ) про зобов`язання видати належно оформлену трудову книжку, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що з жовтня 2010 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем. В порушення приписів ч.1 ст.115 КЗпП України їй не виплатили заробітну плату за вересень 2018 року. Керівник підприємства спочатку запропонував їй написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 10.10.2018 року, а пізніше - заяву про звільнення з роботи з 28.09.2018 року. 29.10.2018 року вона написала заяву про звільнення з роботи з 05.11.2018 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України та надіслала її поштою на адресу відповідача, яку відповідач отримав 13.11.2018 року. 05.11.2018 року вона прийшла на роботу, проте охорона вивела її за територію підприємства. Факт не допуску її на роботу було зафіксовано актом та відеозаписом. У день звільнення 05.11.2018 року їй не видали належно оформлену трудову книжку та не провели повний розрахунок за відпрацьовані 12 робочих днів у жовтні 2018 року та 3 робочі дні у листопаді 2018 року в розмірі 2689,20 грн., нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень-вересень 2018 року в розмірі 642,92 грн., компенсацію за 80 календарних днів невикористаної відпустки в розмірі 9797,96 грн., тримісячний середній заробіток відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП України в сумі 11261,02 грн., а загалом 24391,10 грн. Також відповідач має сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2017 року по 12.12.2018 року, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2017 року по 12.12.2018 року. З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд зобов`язати ТОВ НВП Спецкабель видати їй належно оформлену трудову книжку, стягнути з ТОВ НВП Спецкабель належні їй до виплати у день звільнення грошові кошти в розмірі 24391,10 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року в розмірі 49156,33 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року в розмірі 49156,33 грн.

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ТОВ Науково-виробниче підприємство Спецкабель видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку. Стягнуто з ТОВ Науково-виробниче підприємство Спецкабель на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року, включно, визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в сумі 48944 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ Науково-виробниче підприємство Спецкабель на користь держави судовий збір в розмірі 1536,80 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначила, що не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог заочне рішення по справі є незаконним у частині стягнення всіх сум, належних їй при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у порядку ст. 117 КЗпП України, оскільки не відповідає ні фактичним обставинам справи, ні вимогам чинного законодавства України, оскільки суд фактично відмовився з`ясовувати обставини справи і фактично обґрунтував свої висновки саме припущеннями, не доведеними належними і допустимими доказами, чим порушив право рівності сторін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення компенсації за 80 днів невикористаної відпустки в розмірі 9797,96 грн, зазначив те що позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що за період роботи в ТОВ НВП Спецкабель вона щорічно використовувала лише 14 днів оплачуваної відпустки. Проте, за посиланням скаржника, зазначене не відповідає ні дійсності, ні матеріалам справи, ні вимогам чинного законодавства України, оскільки працівник апріорі знаходиться у нерівному становищі порівняно з роботодавцем щодо можливості подання доказів як надання так і не надання щорічних відпусток, а отже відповідно до ст. 10 Закону України Про відпустки та проголошеної ст. 2 ЦПК України рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом доводиться має саме надання щорічної відпустки поданням вищезазначених документів до суду оскільки не надання щорічної відпустки не доводиться жодним передбаченим Законом України Про відпустки документом. Отже, на думку скаржника, відсутність вищезазначених документів є прямою підставою вважати, що щорічні відпустки не надавались.

Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що суд нібито встановив, що 28.09.2018 року є останнім робочим днем позивача в ТОВ НВП Спецкабель , а позивачем не надані відомості про наявність заборгованості ТОВ НВП Спецкабель із виплати заробітної плати за жовтень-листопад 2018 року, докази на підтвердження того, що трудові відносини були припинені 05.11.2018 року, а документально підтверджений борг в сумі 642,92 грн нібито є військовим збором в розмірі 1,5%, який позивач не врахувала.

Також, на думку скаржника, якщо суд встановив, що 28.09.2018 року є останнім робочим днем позивача в ТОВ НВП Спецкабель , то тоді середній заробіток за час вимушеного прогулу мав би розраховуватись за період 28.09.2018 по 09.12.2019 року.

Суд не дав належної оцінки тому факту, що підприємством ТОВ НВП Спецкабель не виконана ухвала суду від 30.07.2019 року, якою за клопотанням позивача суд витребував у ТОВ НВП Спецкабель копію наказу про звільнення з роботи, довідку про період роботи в ТОВ НВП Спецкабель , довідку про середню заробітну плату, довідку про всі суми, належні до сплати при звільненні, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, довідку про надання і використання відпусток за весь період роботи в ТОВ НВП Спецкабель та зобов`язав ТОВ НВП Спецкабель надати зазначені докази безпосередньо до Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Також в апеляційній скарзі позивачем були заявлені клопотання про повторний виклик у якості свідка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а у разі повторної неявки свідків в судове засідання без поважних причин застосувати заходи приводу та штрафні санкції за зловживання процесуальним правами та клопотання про повторне витребування від ТОВ НВП Спецкабель копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи, довідку про період роботи ОСОБА_1 в ТОВ НВП Спецкабель , довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 , довідку про всі суми, належні ОСОБА_1 до сплати при звільненні, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, довідку про надання і використання ОСОБА_1 відпусток за весь період роботи в ТОВ НВП Спецкабель .

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі та виконані вимоги ст. 361 ЦПК України щодо надсилання копій апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи.

Також на адресу апеляційного суду надійшли клопотання ОСОБА_1 про витребування від Головного управління ДПС у м. Києві належним чином завірені копії документів, на підставі яких внесені відомості про те, що 28.09.2018 року ОСОБА_1 (номер ОКПП: НОМЕР_1 ) було звільнено з роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель (Код ЄДРПОУ:37192330) та клопотання про витребування інформації у Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону України свідком ОСОБА_4 на протязі часу з 01 вересня 2019 року по час надання відповіді на запит суду, яка повинна містити напрямок та дати всіх перетинів державного кордону України, які були здійснені свідком ОСОБА_4 у цей період.

В судовому засіданні 20 травня 2020 року протокольними ухвалами було відмовлено скаржнику в задоволенні клопотань про витребування доказів від ТОВ НВП Спецкабель та направлення запиту до Головного управління ДПС у м. Києві, задоволено клопотання про витребування інформації у Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону України свідком ОСОБА_4 .

Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано відповідь, що виконати ухвалу не можливо оскільки не зазначено обов`язкових реквізитів Громадянство та Дата народження (число, місяць та рік) вказаної особи, що унеможливлює проведення її однозначної ідентифікації (т.2 а.с. 20).

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 року задоволено клопотання про привід свідка ОСОБА_4 .

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 01 липня 2020 року задоволено клопотання про привід свідка ОСОБА_3 .

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Що стосується відповідача у справі ТОВ Науково-виробниче підприємство Спецкабель відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження вказаної юридичної особи: м. Київ, Печерський район, Залізничне шосе, б. 47 (т.1 а.с. 221-226).

Всі судові повістки про апеляційний розгляд справи повернулись до суду без вручення адресату із відміткою пошти за закінченням терміну зберігання , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення (т. 1 а.с. 184-185, 205-206, 228-229, 241-242, т. 2 а.с. 1-2, 24-25, 56-57, 75-76).

На запит Луганського апеляційного суду щодо причин не вручення судових повісток ТОВ Науково-виробниче підприємство Спецкабель за вказаною адресою, АТ Укрпошта надало відповідь що за адресою: Залізничне шосе, б. 47,м. Київ, 01103 абонентська скринька та вивіска з назвою ТОВ НВП Спецкабель відсутні, вручити лист не надається можливим (а.с. 239).

Відповідач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України (а.с. 72 т. 2 ).

Наведене свідчить про вжиття судом всіх можливих заходів щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У рішенні в справі Калашников проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, зловживання процесуальними правами не допускається.

Тому з урахуванням наведеного, вжиття судом всіх можливих заходів щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи,тривалості судового провадження у справі, з метою дотримання гарантованого позивачу як стороні цього провадження права на розгляд справи впродовж розумного строку, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 грудня 2019 року за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч.1,2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про оплату праці , ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам (частина перша статті 83 КЗпП України).

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України Про оплату праці , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Задовольняючи частково вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені наступні обставини.

В жовтні 2010 року ОСОБА_1 почала трудові відносини з ТОВ НВП Спецкабель (код ЄДРПОУ 37192330), що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

За поясненнями позивача, вона працювала в ТОВ НВП Спецкабель на посаді волочильника дроту.

Згідно з вищезазначеними індивідуальними відомостями про застраховану особу вересень 2018 року є останнім робочим місяцем, коли позивач працювала в ТОВ НВП Спецкабель .

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків 28.09.2018 року - останній робочий день позивача в ТОВ НВП Спецкабель .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що 29.10.2018 року вона написала заяву про звільнення з роботи з 05.11.2018 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Таким чином, з урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком, що відповідно до приписів ч. 2, 4 ст. 81 ЦПК України трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ НВП Спецкабель припинились 28.09.2018 року, про що відповідач повідомив органи податкової служби.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Судом було встановлено, що відповідач не виконав вимоги ч. 1 ст. 47 КЗпП України та в день звільнення ОСОБА_1 не видав їй належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з 28.09.2018 року по день розгляду справи позивач продовжує перебувати у вимушеному прогулі внаслідок затримки з боку відповідача видачі їй трудової книжки, за цей період позивачу за рахунок відповідача має бути сплачений середній заробіток.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу позивач просила стягнути за період з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року, включно.

Колегія суддів зазначає, що в судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 наполягали що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню саме з 06.11.2018 року, оскільки вони вважають що трудові відносини були припинені 05.11.2018 року відповідно до заяви ОСОБА_1 про звільнення від 29.10.2018 року, яка була надіслана поштою на адресу відповідача та отримана підприємством ТОВ НВП Спецкабель лише 13.11.2018 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд врахував, порядок, визначений постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Заробітна плата за два місяці, що передували дню звільнення ОСОБА_1 становила в липні 2018 року - 3723 грн, в серпні 2018 року - 3725 грн, таким чином середньомісячна заробітна плата становить 3724 грн ((3723 грн. + 3725 грн.) : 2 = 3724 грн.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується за період з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року, включно.

Середній заробіток за період з 06.11.2018 року по 30.11.2018 року становить 3192 грн (3724 грн : 21 робочий день х 18 днів вимушеного прогулу = 3192 грн), середній заробіток за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року, тобто за 12 місяців вимушеного прогулу становить 44688 грн (12 міс. х 3724 грн = 44688 грн), середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2019 року по 09.12.2019 року становить 1064 грн (3724 грн : 21 робочий день х 6 днів вимушеного прогулу = 1064 грн). Підсумовуючи зазначені суми, отримуємо розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 48944 грн, який визначений без утримання податків і інших обов`язкових платежів, який підлягає стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року, включно, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 48944 грн.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків ТОВ НВП Спецкабель (код ЄДРПОУ 37192330) в повному обсязі виплатило позивачу заробітну плату по вересень 2018 року, включно.

Відомості про наявність заборгованості ТОВ НВП Спецкабель перед ОСОБА_1 із виплати заробітної плати за жовтень-листопад 2018 року позивачем не надані.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Таким чином, з урахуванням того, що судом встановлено, що днем припинення трудових відносин між сторонами є 28.09.2018 року, а доказів на підтвердження того, що трудові відносини були припинені 05.11.2018 року позивач не надала, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати за жовтень-листопад 2018 року в сумі 2689,20 грн.

На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог стягнути нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 01.01.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 642,92 грн , оскільки за цей період заробітна плата була нарахована та сплачена позивачу в повному обсязі, з якої відповідно до приписів п.162.1.3. та п.14.1.180 Податкового кодексу України було також відраховано військовий збір в розмірі 1,5% та податок на доходи фізичних осіб.

Не підлягає також задоволенню вимога стягненню на користь позивача компенсації за 80 днів невикористаної відпуски в розмірі 9797,96 грн.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що за період роботи в ТОВ НВП Спецкабель вона щорічно використовувала лише 14 днів оплачуваної відпустки.

Суд відзначає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог (ст.81 ЦПК України).

Оскільки зазначені вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за 80 днів невикористаної відпуски нічим не підтверджені, то це є наслідком відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 КЗпП України в сумі 11261,02 грн.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, для вирішення питання про стягнення вихідної допомоги в сумі 11261,02 грн., має значення, з яких підстав був припинений трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ НВП Спецкабель .

Відомості про те, що розірвання трудового договору між сторонами відбулося з підстав ч.3 ст. 38 КЗпП України, які були б підтверджені належними та достатніми доказами, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на зазначене, враховуючи що судом частково задоволено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, висновок суду першої інстанції, що не можуть бути задоволені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2018 року по 09.12.2019 року, включно, в сумі 49156,33 грн відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходив з того, що в судовому засіданні не було підтверджено доказами, що на день звільнення відповідач не провів ОСОБА_1 виплату усіх належних їй сум і що підстави для нарахування та сплати таких сум дійсно існували. За таких обставин застосування наслідків, встановлених ст. 117 КЗпП України, є неможливим.

Суд першої інстанції правильно врахував правову позицію Верховного суду України у справі №6-2912-цс16, в якій суд зазначив, що не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незгоди в частині задоволення вимог стягнути нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 01.01.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 642,92 грн, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати за жовтень-листопад 2018 року в сумі 2689,20 грн, стягнення вихідної допомоги в сумі 11261,02 грн, стягнення з відповідача компенсації за 80 днів невикористаної відпуски та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, правильних висновків місцевого суду не спростовують, тому залишаються колегією суддів без задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником ОСОБА_1 за доводами апеляційної скарги не доведена наявність підстав для висновку щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, відсутність оцінки наданих позивачем доказів, невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставою для скасування рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є достатньо вмотивованим та обґрунтованим і підстави для скасування рішення за доводами, викладеними у апеляційній скарзі, відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 грудня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Спецкабель про зобов`язання видати належно оформлену трудову книжку, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 27 липня 2020 року.

Головуючий В.К. Гаврилюк

Судді О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова