Постанова

від 23.07.2020 по справі 757/66971/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/824/5447/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №757/66971/17-ц

23 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Стрижеуса А.М.

при секретарі - Масловській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

09 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01.08.2010 року він був прийнятий на посаду заступника керівника підрозділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП .

18.12.2012 року його було переведено на посаду директора центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП .

Наказом №30к від 07.04.2014 року його звільнено із займаної посади за порушення трудової дисципліни на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вважав, що його звільнення з роботи є незаконним, оскільки стало наслідком його відмови написати заяву про надання відпустки за власний рахунок, написання якої в примусовому порядку вимагало керівництво. Після відмови написати заяву про надання відпустки за власний рахунок керівництво забрало в нього робочий кабінет, комп`ютерну техніку і змушувало написати заяву про звільнення за власним бажанням. Зазначав, що він, як людина віддана своїй роботі, продовжував працювати в кабінетах інших співробітників.

Крім того, в порушення вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України, йому в день звільнення не було видано ні копії наказу про звільнення, ні належним чином оформленої трудової книжки. Також відповідач не провів з ним розрахунку в день звільнення.

Вказував, що заборгованість по заробітній платі розрахована ним, виходячи із середньомісячної заробітної плати за попередні шість місяців, і за період з вересня 2012 року по 07.04.2014 року становить 140 000,00 грн. (7 000,00 грн. х 20 місяців).

Звертав увагу на те, що в результаті незаконних дій з боку відповідача йому було завдано моральних страждань, він був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, а невиплата йому заробітної плати поставила його в залежність від інших членів родини, що підірвало його авторитет.

Враховуючи наведене, просив суд скасувати наказ № 30к від 07.04.2014 року; поновити його на посаді директора центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП ; стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 140 000,00 грн.; стягнути із відповідача на відшкодування завданої йому моральної шкоди 10 000,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 08 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що згідно наказу відповідача №30к від 07.04.2014 року він був звільнений з роботи у зв`язку з систематичними порушеннями трудової дисципліни - неявку на роботу без поважних причин і відмову надати документи, які пояснюють причини відсутності на робочому місці. При цьому, судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що зазначений наказ є незаконним за своєю суттю та не відповідає чинному законодавству, оскільки формулювання в наказі причини звільнення повинно точно відповідати чинному законодавству. При цьому, п.4 ст.40 КЗпП України не передбачає звільнення у зв`язку з систематичними порушеннями трудової дисципліни, а відмова в наданні документів не є порушенням трудової дисципліни, так як обов`язок з надання документів на нього, як на працівника, не було покладено ні трудовим договором, ні правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звертав увагу на те, що до нього раніше не застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Застосувати дисциплінарне стягнення за неявку на роботу 03.06.2013 року, 03.07.2013 року, 02.09.2013 року, 07.10.2013 року, 04.11.2013 року, 02.12.2013 року, 13.01.2014 року, 03.02.2014 року, 03.03.2014 року відповідач не мав права у зв`язку із закінченням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановленого ст.148 КЗпП України.

З приводу відсутності на робочому місці 07.04.2014 року він надав суду документи, які підтверджують, що в цей день він знаходився у відрядженні у ТОВ Гідроспецбудмонтаж , а саме: лист ТОВ Гідроспецбудмонтаж №19 від 14.02.2018 року (т.1. а.с.197), посвідчення про відрядження від 02.04.2014 року (т.1. а.с.198), лист Дніпропетровської Державної Академії Будівництва та Архітектури від 16.03.2018 року (т.1 а.с.244).

Зазначає, що відмовляючи в задоволенні його позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, суд першої інстанції в рішенні послався на акт від 07.04.2014 року (т.1 а.с.62), який на його думку, не має юридичної сили і не є об`єктивним, оскільки відповідач не надав суду наказ на підставі якого була створена комісія (визначені працівники) для перевірки його відсутності на робочому місці і складання акту. До посадових інструкцій працівників, які склали вказаний акт, ці повноваження не входять. В акті зазначено, що він був відсутній на робочому місці без поважних причин, проте працівники, які підписали акт, могли тільки зафіксувати факт того, перебуває він на робочому місці чи ні, а з поважних причин чи ні на той момент вони не могли знати.

Крім того, відповідно до акту від 07.04.2014 року, він був відсутній на робочому місці з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. Отже, акт був складений не раніше 17 години 07.04.2014 року. В цей же день, тобто вже в неробочий час, було видано наказ про його звільнення. Відповідач навіть не намагався отримати від нього пояснення з приводу відсутності на робочому місці і з`ясувати чи поважні причини так званого прогулу.

Посилається на те, що відповідач не звертався до профспілкового комітету для отримання згоди на його звільнення. Довідка про те, що він за період роботи і до часу звільнення на профспілковому обліку не перебував (т.1 а.с. 172), не може бути належним доказом, оскільки ця довідка не має номера і дати. Ним було надано суду лист профспілки про те, що він є членом профспілки (т.1 а.с. 181). Однак суд першої інстанції не взяв до уваги цей документ і не мотивував чому.

Зазначав, що лист відповідача №07-163 від 08.04.2014 року з копією наказу про його звільнення (т.1 а.с.75) він не отримував й про звільнення з роботи йому стало відомо під час розгляду у Печерському районному суді м. Києва справи № 757/3545/17-ц за позовом відповідача до нього про виселення з гуртожитку.

Окрім цього, суд першої інстанції, в порушення вимог КЗпП України та Закону України "Про оплату праці", незаконно відмовив в задоволенні його позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу директор Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву Гостіщев О.А. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги посилаючись на те, що з метою з`ясування причин тривалої відсутності позивача на робочому місці відповідачем неодноразово надсилались листи від 09.10.2013 року, від 06.11.2013 року, від 14.01.2014 року, від 03.02.2014 року, від 03.03.2014 року з проханням надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі та з попередженням, що у разі ненадання у зазначений термін письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі, це буде кваліфікуватись як прогул без поважних причин ( т.1, а.с. 66,70-72,75-76). У відповідь на листи позивач у електронному повідомленні № 1 від 03.06.2013 року повідомив, що знаходиться на лікарняному, проте жодних документів, які б підтверджували цей факт, до ПАТ КИЇВЗНДІЕП позивачем не надано, як і не надано пояснень щодо відсутності на робочому місці. Крім того, лист № 21.696 від 09.10.2013 року з проханням надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі та з попередженням, що у разі ненадання у зазначений термін письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі, вказаних факт буде кваліфікуватись як прогул без поважних причин, позивачу вручено особисто 15.10.2013 року, проте жодних пояснень ним надано не було. Зазначеним вище спростовується твердження позивача про те, що він не отримував від відповідача жодних листів з проханням надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі та з попередженням, що у разі ненадання у зазначений термін письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі, це буде кваліфікуватись як прогул без поважних причин.

Щодо ознайомлення позивача з наказом про звільнення, видачі йому трудової книжки та здійснення розрахунку при звільненні пояснив, що на момент звернення позивача з позовом до суду трудова книжка серії НОМЕР_1 знаходилася у позивача та була надана ним до ТОВ Новус Україна при його працевлаштуванні, що підтверджено листом вказаного підприємства вих. №323 від 15.03.2018 року (т.1 а.с.248). Крім того , товариство листом №08-178 від 15.04.2014 року повідомило позивача про необхідність проведення повного розрахунку у зв`язку з його звільненням, в якому зазначило, що позивачу належить до виплати заробітна плата у сумі 1019,52 грн. та розрахункові кошти в сумі 39,04 грн. Зазначений лист було направлено на адресу позивача м. Київ, вул. К. Каменева , кім .22 гуртожиток аспірантів (т. 1 а.с. 91-93), проте він був проігнорований позивачем і з часу звільнення і до моменту звернення позивача з позовом до суду він жодного разу не звертався до відповідача із вимогою про проведення з ним розрахунку.

Твердження позивача про те, що він перебував у відрядженні з квітня по серпень 2014 року в м. Дніпропетровську, де проводив науково-дослідні геофізичні вишукування на території житлового масиву Тополь-1 , Тополь-2 , Тополь-3 спростовуються тим, щотакі роботи за участі ПАТ КиївЗНДІЄП проводились у 2012 року, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, листами Бабушкінської районної в місті Дніпропетровську Ради № 11/29-7 від 04.04.2012 року та № 10/29-77 від 05.06.2012 року, наказами про відрядження до м. Дніпропетровськ №53-к від 04.04.2012 року, №58-к від 11.04.2012 року, №70-к від 03.05.2012 року, №64-к від 24.04.2012 року, №81-к від 28.05.2012 року, №86-к від 08.06.2012 року, №97-к від 02.07.2012 року, №100-к від 09.07.2012 року, № 102-к від 13.07.2012 року та договором №01/04/СО-Т-123 на виконання геодезичних досліджень від 03.05.2012 року, додатковою угодою №1 до договору №01/04/СО-Т-123 на виконання геодезичних досліджень від 03.05.2012 року та актами виконаних робіт за договором №01 /04/С0-Т-123 від 03.05.2012 року та актами виконаних робіт від 09.08.2012 року за додатковою угодою №1 від 15.06.2012 року до договору №01 /04/СО-Т-123 від 03.05.2012 року.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі лише 09.11.2017 року, тобто, через три з половиною роки після звільнення. При цьому, в цей час позивач офіційно влаштувався на роботу в ТОВ НОВУС Україна , що свідчить про те, що йому було відомо про його звільнення 07.04.2014 року, а тому твердження позивача, що він дізнався про своє звільнення у 2017 році є безпідставним.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Авейтисян Роберт Миколайович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву Григоренко Микола Іванович в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.12.2012 року ОСОБА_1 звернувся до генерального директора ПАТ КИЇВЗНДІЕП Гордієнко Є.І. із заявою, в якій просив прийняти його по переводу з ДП Укрцентрсепробуд на посаду директора Центру інженерних вишукувань та ГІС технологій з 18.12.2012 року, на почасовий режим роботи 8 годин на місяць, із робочим днем в перший робочий понеділок місяця (т.1, а.с. 156).

На підставі наказу № 181-к від 18.12.2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора Центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП 18.12.2012 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, з почасовим режимом роботи 8 годин у місяць, робочий день - перший робочий понеділок місяця (т.1, а.с. 18).

Наказом генерального директора ПАТ КИЇВЗНДІЕП Є.І. Гордієнка № 30-к від 07.04.2014 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора Центру інженерних вишукувань та ГІС технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП з 07.04.2014 року за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 18.12.2012 року по 07.04.2014 року - 32 к.дні. Підставою для видачі наказу вказано акти засвідчення відсутності на робочому місці (т.1, а.с. 19).

08.04.2014 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , гуртожиток аспірантів) було надіслано лист (вих. № 07-163 від 08.04.2014 року), в якому відповідач повідомив позивача про звільнення із займаної посади за прогули (т. 1, а.с. 75-76).

Звертаючись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що його звільнення з роботи є незаконним, оскільки стало наслідком його відмови написати заяву про надання відпустки за власний рахунок, написання якої в примусовому порядку вимагало керівництво. В порушення ст. ст. 47, 116 КЗпП України йому в день звільнення не було видано ні копії наказу про звільнення, ні належним чином оформленої трудової книжки. Також відповідач не провів з ним розрахунку в день звільнення. Крім того, в результаті незаконних дій щодо його звільнення відповідачем було завдано йому моральних страждань, він був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, а невиплата йому заробітної плати поставила його в залежність від інших членів родини, що підірвало його авторитет.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що звільнення позивача з посади директора Центру інженерних вишукувань та ГІС технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП з 07.04.2014 року за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України є правомірним та вчинено відповідачем із дотриманням вимог чинного законодавства, а тому правові підстави для скасування наказу № 30-к від 07.04.2014 року, поновлення позивача на роботі та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони грунтуються на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених в судовому засіданні доказах та вимогах матеріального права, з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 своєї постанови від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 року по справі №6-1412цс17 зазначено, що прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Тобто, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст.41, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівників від роботи у зв`язку з тимчасовою працездатністю або перебування його у відпустці. Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Таким чином пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення, й правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

При цьому, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, при доведеності порушення працівником трудової дисципліни, не відібрання у нього письмових пояснень з приводу його відсутності на роботі не може бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним. Тобто невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи є не лише встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й також встановлення поважності причин відсутності. Отже, роботодавець зобов`язаний не лише зафіксувати факт відсутності працівника на робочому місці, але також встановити період протягом якого працівник був відсутній. Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналіз вказаних норм трудового права дає підстави для висновку, що дисциплінарні стягнення застосовуються у разі порушення саме трудової дисципліни, причому характер цього порушення визначає вид дисциплінарного стягнення. Адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного дисциплінарного проступку, які мають бути належним чином зафіксовані, роз`яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. При цьому, право обрання виду дисциплінарного стягнення є прерогативою адміністрації роботодавця.

Законодавством не визначено порядку фіксації прогулу роботодавцем чи іншими органами. Саме тому, будь-який акт чи службова записка вважатимуться такими, що не мають офіційного характеру. Факти, що викладені у відповідному акті чи доповідній записці повинні підтверджуватися також іншими доказами. Фіксування факту відсутності працівника на робочому місці - акт, складений безпосереднім керівником працівника і рапорт (доповідна записка) керівнику установи чи підприємства. Акт має підтверджуватись підписами не менше, як трьох осіб і містити в собі фіксацію часу протягом якого працівник був відсутній.

У справах у яких оспорюється законність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Як встановлено вище, наказом генерального директора ПАТ КИЇВЗНДІЕП Є.І. Гордієнка № 30-к від 07.04.2014 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора центру інженерних вишукувань та ГІС технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП з 07.04.2014 року за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 18.12.2012 року по 07.04.2014 року - 32 к.дні. Підставою для видачі наказу вказано акти засвідчення відсутності на робочому місці (т.1, а.с. 19).

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2013 року заступником генерального директора - технічним директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Волгою В.С. , виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 03.06.2013 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 53).

01.07.2013 року заступником генерального директора - технічним директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Волгою В.С. , виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 01.07.2013 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 54).

02.09.2013 року заступником генерального директора - технічним директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Волгою В.С., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О. , юристом ПАТ КИЇВЗНДІЕП Кондрат Г.А., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 02.09.2013 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 55).

07.10.2013 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 07.10.2013 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 56).

04.11.2013 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 04.11.2013 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 57).

19.11.2013 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , гуртожиток аспірантів) було надіслано лист (вих. № 21-896 від 09.10.2013 року) та лист (вих. № 21-745 від 06.11.2013 року) із вимогою надати документи, які пояснюють причину відсутності позивача на робочому місці з червня 2013 року (т.1., а.с. 63-65).

Втім, зазначені листи повернулись на адресу відповідача за закінченням терміну зберігання (т.1, а.с. 66).

02.12.2013 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О. , начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М. , вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 02.12.2013 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 58).

13.01.2014 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 13.01.2014 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 59).

03.02.2014 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 03.02.2014 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 60).

28.02.2014 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , гуртожиток аспірантів) було надіслано лист (вих. № 7-д від 14.01.2014 року) та лист (вих. № 07-42 від 03.02.2014 року) із вимогою надати документи, які пояснюють причину відсутності позивача на робочому місці з червня 2013 року (т.1, а.с. 70-72).

Вказані листи були повернуті оператором поштового зв`язку на адресу відповідача (а.с. 73).

03.03.2014 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 03.03.2014 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 61).

07.04.2014 року виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О., начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 07.04.2014 року з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. без поважних причин (т. 1, а.с. 62).

Відсутність ОСОБА_1 на робочому місці підтверджується також і табелями обліку використання робочого часу та розрахунком заробітної плати за червень 2013 року, липень 2013 року, серпень 2013 року, вересень 2013 року, жовтень 2013 року, грудень 2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи (т.1, а.с. 40-52).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про допущення позивачем прогулу та про те, що звільнення позивача з посади директора Центру інженерних вишукувань та ГІС технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП з 07.04.2014 року за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України є правомірним та вчинено відповідачем із дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для скасування наказу № 30-к від 07.04.2014 року та поновлення позивача на посаді.

Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що наказ про звільнення №30-к від 07.04.2014 року є незаконним, оскільки формулювання в наказі причини звільнення повинно точно відповідати чинному законодавству, при цьому, п.4 ст.40 КЗпП України не передбачає звільнення у зв`язку з систематичними порушеннями трудової дисципліни, а відмова в наданні документів не є порушенням трудової дисципліни, так як обов`язок з надання документів на позивача не було покладено ні трудовим договором, ні Правилами внутрішнього трудового розпорядку, з огляду на таке.

Як вбачається з наказу № 30-к від 07.04.2014 року, у зв`язку з систематичними порушеннями трудової дисципліни - неявку на роботу без поважних причин і відмову надати документи, які пояснюють причини відсутності на робочому місці, наказано звільнити ОСОБА_1 з 07 квітня 2014 року за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Таким чином в оскаржуваному наказі чітко зазначено, що позивача звільнено з роботи за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Таким чином резолютивна частина наказу сформульована чітко та не викликає суперечностей щодо причини звільнення позивача, що відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначення в наказі про систематичне порушення позивачем трудової дисципліни у вигляді неявки на роботу без поважних причин та ненадання пояснень щодо причин відсутності на робочому місці не свідчать про незаконність наказу, оскільки неявка на роботу без поважних причин (прогул) є порушенням трудової дисципліни, обов`язок додержання якої покладено на працівника ст.139 КЗпП України, а не надання документів на підтвердження поважності причин неявки, підтверджують відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул). Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір з працівником може бути розірваний на розсуд роботодавця як за декілька, так і за один прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги про те, що застосувати до позивача дисциплінарне стягнення за неявку на роботу 03.06.2013 року, 03.07.2013 року, 02.09.2013 року, 07.10.2013 року, 04.11.2013 року, 02.12.2013 року, 13.01.2014 року, 03.02.2014 року, 03.03.2014 року відповідач не мав права у зв`язку із закінченням строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності, встановленого ст.148 КЗпП України, правильність висновків суду не спростовують, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівників від роботи у зв`язку з тимчасовою працездатністю або перебування його у відпустці. Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

З досліджених судом доказів судом вірно встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 , згідно наказу про звільнення №30-к від 07.04.2014 року, стали прогули, що підтверджено актами засвідчення відсутності на робочому місці. При цьому, в наказі не зазначено за які конкретно прогули звільнено позивача.

Разом з тим, судом встановлено, що крім прогулів 03.06.2013 року, 03.07.2013 року, 02.09.2013 року, 07.10.2013 року, 04.11.2013 року, 02.12.2013 року, 13.01.2014 року, 03.02.2014 року, 03.03.2014 року, позивач був відсутній на роботі 07.04.2014 року, що підтверджується актом від 07.04.2014 року, складеним та підписаним виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В .О. , начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О.М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н.П., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В. (т. 1, а.с. 62).

Позивачем не було надано роботодавцю доказів на підтвердження поважності причин його неявки на роботу 07.04.2014 року.

В день виявлення порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу, відповідачем було видано наказ про звільнення позивача, тобто, роботодавцем було дотримано строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені ч.1 ст.148 КЗпП України.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що акт комісії від 07.04.2014 року про відсутність позивача на роботі не має юридичної сили, оскільки відповідачем не надано суду наказ, на підставі якого була створена вказана комісія, враховуючи те, що до посадових інструкцій працівників, які склали вказаний акт, ці повноваження не входять.

Судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що законодавством не визначено порядку фіксації прогулу роботодавцем чи іншими органами. Саме тому, будь-який акт чи службова записка вважатимуться такими, що не мають офіційного характеру. Факти, що викладені у відповідному акті чи доповідній записці повинні підтверджуватися також іншими доказами. Фіксування факту відсутності працівника на робочому місці - акт, складений безпосереднім керівником працівника і рапорт (доповідна записка) керівнику установи чи підприємства. Акт має підтверджуватись підписами не менше, як трьох осіб і містити в собі фіксацію часу протягом якого працівник був відсутній.

З наданого суду та дослідженого в судовому засіданні акту від 07.04.2014 року, яким зафіксовано факт відсутності директора Центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ОСОБА_1 на робочому місці в ПАТ КИЇВЗНДІЕП 07 квітня 2014 року з 8 год.30 хв. до 17 год. без поважних причин, вбачається, що він складений та підписаний виконавчим директором ПАТ КИЇВЗНДІЕП Сердюком В.О. , начальником юридичного відділу ПАТ КИЇВЗНДІЕП Мельником О . М., вченим секретарем ПАТ КИЇВЗНДІЕП Бодняк Н. П ., начальником відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП Рудніцькою Н.О., завідувачем канцелярією ПАТ КИЇВЗНДІЕП Панченко Н.В.

Отже, в акті від 07 квітня 2014 року зафіксовано час протягом якого позивач був відсутній на робочому місці та вказаний акт підписали п`ять працівників підприємства, а тому відсутні підстави вважати його неналежним доказом на підтвердження факту вчинення позивачем прогулу 07.04.2014 року.

Крім того, відсутність ОСОБА_1 на робочому місці підтверджується також табелями обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати.

На думку колегії суддів, не свідчать про наявність підстав для скасування наказу про звільнення доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не намагався отримати від позивача пояснення з приводу причин його відсутності на робочому місці. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, при доведеності порушення працівником трудової дисципліни, не відібрання у нього письмових пояснень з приводу його відсутності на роботі не може бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним. Тобто, невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Позивачем не заперечується факт його відсутності на робочому місці 07.04.2014 року. На підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці 07.04.2014 року позивачем було надано суду першої інстанції документи, які підтверджують, що 07.04.2014 року він знаходився у відрядженні у ТОВ Гідроспецбудмонтаж , а саме: лист ТОВ Гідроспецбудмонтаж №19 від 14.02.2018 року (т.1. а.с.197), ксерокопію посвідчення про відрядження від 02.04.2014 року (т.1. а.с.198), лист Дніпропетровської Державної Академії Будівництва та Архітектури від 16.03.2018 року (т.1 а.с.244).

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені твердження позивача про те, що в період з квітня по серпень 2014 року він перебував у відрядженні у м. Дніпропетровську, де проводив науково-дослідні геофізичні вишукування на території житлового масиву Тополя 1 , Тополя 2 , Тополя 3 , з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження (п. 1 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59).

Як вбачається із наявних у матеріалах справи копій наказів про відрядження, листів Бабушкінської районної в м. Дніпропетровську ради, геодезичні дослідження у м. Дніпропетровську на житлових масивах Тополя 1 , Тополя 2 , Тополя 3 проводились за участю ПАТ КИЇВЗНДІЕП у 2012 році. (а.с.59 т.2)

З довідки головного бухгалтера ПАТ КИЇВЗНДІЕП О.А. Лаповської від 30.03.2018 року №01-302 вбачається, що за період з 01 січня 2014 року по 08 квітня 2014 року по працівнику ОСОБА_1 накази щодо його відряджень до бухгалтерії ПАТ КИЇВЗНДІЕП не надходили. Розрахунок оплати відряджень не проводився. Кошти не видавались (а.с.1 т.2).

З довідки начальника відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП О.Ю. Богдан від 30.03.2018 року №01-303 вбачається, що в період з 01.01.2014 року по фактичний день звільнення 07.04.2014 року ОСОБА_1 у відрядження не вибував. Накази щодо його відряджень в установі не видавалися. (а.с.3 т.2)

Отже, вказаними доказами підтверджено, що ОСОБА_1 у відрядження, зокрема, до м. Дніпропетровська у 2014 році не направлявся, оскільки відповідний наказ відповідачем не видавався, кошти на відрядження не виділялися.

З листа ТОВ Гідроспецбудмонтаж від 14.02.2018 року вих.№19, наданого у відповідь на лист ОСОБА_8 від 09.02.2018 року слідує, що директор Центру Інженерних вишукувань та ГІС-Технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП ОСОБА_1 з 02.04.2014 року по 08.04.2014 року знаходився у відрядженні на підприємстві ТОВ Гідроспецбудмонтаж з метою узгодження планів спільної роботи з питань проведення геофізичних досліджень на будівельних майданчиках у м. Дніпропетровськ, що підтверджується посвідченням ПАТ КИЇВЗНДІЕП №б/н від 02.04.2014 року. (а.с.197-198 т.1)

Разом з тим, вказаний лист директора ТОВ Гідроспецбудмонтаж В.Ф. Рубанського від 14.02.2018 року вих.№19 та ксерокопії посвідчення ПАТ КИЇВЗНДІЕП №б/н від 02.04.2014 року, подані позивачем до суду першої інстанції не в оригіналі, копія листа належним чином не засвідчена, відповідач заперечує факт перебування позивача у відрядженні у квітні 2014 року. При цьому, за правилами ч.2 ст.95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Також з матеріалів справи вбачається, що 02.03.2018 року ОСОБА_1 як директор Центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП , хоча з 22.11.2017 року вже перебував у трудових відносинах з ТОВ Новус Україна , звернувся з листом до Дніпропетровської Державної Академії Будівництва та Архітектури на ім`я Моторного Н.А. , в якому просив підтвердити, що він як директор Центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП у 2013-2014 роках особисто перебував з квітня по серпень у відрядженні в місті Дніпропетровськ і проводив геолого-географічні дослідження в польових умовах.

З копії листа виконавця вишукувальних робіт від кафедри О та Ф Моторного М.А. від 16.03.2018 року №б/н вбачається, що з квітня по серпень 2013 року і в цей же період з квітня по серпень 2014 року, колектив Центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій КИЇВЗНДІЕП під керівництвом і з безпосередньою участю директора ОСОБА_1 , виконували польові науково-дослідні географічні вишукування на території житлового масиву Тополя-1 (квітень-серпень 2013 року) і житлового масиву Тополя-2 та Тополя-3 (квітень-серпень 2014 року). Роботи виконувались на підставі науково-дослідного господарчого договору між Центром інженерних вишукувань та ГІС-технологій КИЇВЗНДІЕП і обласною Державною адміністрацією Дніпропетровської області згідно з домовленістю на рівні губернатора Дніпропетровської області. (а.с.244-245 т.1)

При цьому, колегією суддів враховується відсутність в матеріалах справи науково-дослідного господарчого договору між Центром інженерних вишукувань та ГІС-технологій КИЇВЗНДІЕП і обласною Державною адміністрацією Дніпропетровської області на виконання науково-дослідних географічних вишукувань на період з квітня по серпень 2013 року та з квітня по серпень 2014 року, на який здійснено посилання в листі виконавця вишукувальних робіт від кафедри основ та фундаментів ДВНЗ Придніпровської державної академії будівництва та архітектури Моторного М.А. від 16.03.2018 року №б/н.

Крім того, в зазначеному листі вказано, що у роботах в період з квітня по серпень 2014 року брав безпосередню участь ОСОБА_1 як директор Центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій КИЇВЗНДІЕП . При цьому, в листі не зазначено з якого числа квітня місяця 2014 року ОСОБА_1 виконував геофізичні вишукування, враховуючи те, що ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Центру інженерних вишукувань та ГІС технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП з 07.04.2014 року наказом генерального директора ПАТ КИЇВЗНДІЕП Є.І. Гордієнка № 30-к від 07.04.2014 року.

Таким чином, документи надані позивачем на підтвердження факту перебування його у відрядженні у м. Дніпропетровську 07.04.2014 року мають суперечливий характер та вірно відхилені судом першої інстанції.

Позивачем на підтвердження його доводів про відрядження в період 07.04.2014 року, тобто на момент звільнення, не було надано копії наказу про відрядження, як того вимагає Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що 07 квітня 2014 року він перебував у відрядженні у м. Дніпропетровську позивачем суду першої інстанції також надано не було.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження поважності причин неявки на робоче місце 07.04.2014 року, що свідчить про вчинений ним прогул за який відповідачем було правомірно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, в порушенні вимог КЗпП України, не звертався до профспілкового комітету для отримання згоди на його звільнення, що свідчить про незаконність такого звільнення, колегія судів відхиляє, з огляду на таке.

З довідки голови профспілкової організації ПАТ КИЇВЗНДІЕП В.А. Лопатинського слідує, що ОСОБА_1 за період роботи і до часу звільнення на профспілковому обліку в профспілковій організації ПАТ КИЇВЗНДІЕП не перебував (т.1 а.с.172)

Доводи скарги про те, що вказана довідка не може бути належним доказом, оскільки не має номера і дати, колегією суддів відхиляються з тих підстав, що довідка профспілки КИЇВЗНДІЕП за підписом голови профспілкової організації В.А. Лопатинського подана до суду в оригіналі та містить відтиск печатки відділу кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП . Також у цій довідці зазначено, що вона видана для пред`явлення в Печерський районний суд м. Києва, що свідчить про те, що інформація вказана в ній була актуальною на час розгляду справи Печерським районним судом міста Києва.

У свою чергу, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано вірну правову оцінку листу голови Профспілкової організації ВАТ КИЇВЗНДІЕП Т.Н.Пронішевої від 31.08.2007 року, адресованого ОСОБА_1 на його лист про влаштування доньки ОСОБА_8 у дитячий садок від 30.08.2007 року, в якому зазначено, що первинна профспілкова організації ВАТ КИЇВЗНДІЕП не має свого дитячого садка, при цьому запропоновано, ОСОБА_1 як члену профспілки ВАТ КИЇВЗНДІЕП , де він перебуває на профспілковому обліку, надати клопотання до обраного дитячого закладу (т.1 а.с. 181).

Вказаний лист голови Профспілкової організації ВАТ КИЇВЗНДІЕП Т.Н.Пронішевої від 31.08.2007 року поданий позивачем до суду першої інстанції не в оригіналі, копія листа належним чином не засвідчена, відповідач заперечує факти, викладені в ньому. При цьому, за правилами ч.2 ст.95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Крім того, у вказаному листі міститься інформація, актуальна на 2007 рік, тоді як позивач був звільнений 07.04.2014 року. Доказів його перебування у членах профспілки станом на дату звільнення матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу № 30к від 07.04.2014 року та поновлення на посаді директора центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Твердження позивача про не ознайомлення його роботодавцем із наказом про звільнення, про невидачу йому трудової книжки, не проведення з ним розрахунку в день звільнення обґрунтовано відхилені судом першої інстанції з урахуванням наступного.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що 08.04.2014 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , гуртожиток аспірантів) було надіслано лист (вих. № 07-163 від 08.04.2014 року), в якому відповідач повідомив позивача про звільнення його із займаної посади та про необхідність з`явитися у відділ кадрів ПАТ КИЇВЗНДІЕП для отримання трудової книжки або надати адресу, за якою вона може бути направлена поштою. (т. 1, а.с. 75-76).

Судом першої інстанції вірно враховано, що станом на момент звернення позивача із позовом до суду, трудова книжка серії НОМЕР_1 перебувала у позивача та в подальшому була подана ним при працевлаштуванні у ТОВ Новус Україна , що підтверджується листом ТОВ Новус Україна вих. № 323 від 15.03.2018 року (т.1, а.с. 248).

Колегією суддів приймається до уваги те, що позивач, вказуючи про невидачу відповідачем оспорюваного наказу про звільнення від 07.04.2014 року №30к, додав копію вказаного наказу до позовної заяви. З огляду на те, що в день звільнення 07.04.2014 року позивач був відсутній на роботі, то невидача наказу про звільнення саме в день звільнення позивача не свідчить про порушення роботодавцем вимог ст. 47 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 140000 грн. колегією суддів враховується наступне.

ОСОБА_1 обраховував заборгованість по заробітній платі за 20 місяців за період з вересня 2012 року по 07.04.2014 року з розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 7000 грн.

При цьому, судом встановлено, що в день звільнення 07.04.2014 року позивач був відсутній на роботі, тому про необхідність проведення розрахунку відповідач повідомив позивача листом вих. № 08-178 від 15.04.2014 року, в якому зазначив, що станом на 09 квітня 2014 року ОСОБА_1 належить заробітна плата у сумі 1019,52 грн. та розрахункові 39,04 грн. у зв`язку з чим йому було запропоновано негайно звернутися до бухгалтерії ПАТ КИЇВЗНДІЕП для її отримання. Вказаний лист 16.04.2014 року був надісланий на адресу позивача (м. Київ, вул. К. Каменєва, АДРЕСА_3 , гуртожиток аспірантів) та був повернутий відповідачу за закінченням встановленого строку зберігання (т.1, а.с. 91-93).

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З копії індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, виданих Управлінням Пенсійного фонду України у Печерському районі 06.11.2017 року вбачається, що за вересень-листопад 2012 року та починаючи з червня 2013 року і до дня звільнення 07.04.2014 року позивачу заробітна плата не нараховувалася і не сплачувалася.

Разом з тим, з копії трудової книжки вбачається, що в період з вересня по листопад 2012 року позивач працював у ДП Укрцецентрсепробуд . На підставі наказу № 181-к від 18.12.2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора центру інженерних вишукувань та ГІС-технологій ПАТ КИЇВЗНДІЕП 18.12.2012 року (т.1, а.с. 13).

Також з копії індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, виданих Управлінням Пенсійного фонду України у Печерському районі 06.11.2017 року вбачається, що в період з грудня 2012 року по травень 2013 року ПАТ КИЇВЗНДІЕП виплачувало заробітну плату ОСОБА_1 , тобто заробітна плата була виплачена роботодавцем до встановлення факту порушення працівником трудової дисципліни- здійснення прогулів.

У свою чергу, за період з червня 2013 року і до дня звільнення 07.04.2014 року ПАТ КИЇВЗНДІЕП не виплачувало заробітну плату ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю останнього на робочому місці та не виконанням ним покладених на нього обов`язків, тоді як за правилом ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості по виплаті йому заробітної плати у розмірі 140 000,00 грн. за період з вересня 2012 року по 07.04.2014 року є безпідставними.

При цьому, як встановлено вище, з листа ПАТ КИЇВЗНДІЕП вих. № 08-178 від 15.04.2014 року вбачається, що станом на 09 квітня 2014 року ОСОБА_1 належить до виплати заробітна плата у сумі 1019,52 грн. та розрахункові 39,04 грн. у зв`язку з чим йому запропоновано негайно звернутися до бухгалтерії ПАТ КИЇВЗНДІЕП для її отримання.

З вказаного вбачається, що позивачу не виплачено при звільненні заробітну плату у сумі 1019,52 грн. та розрахункові кошти в сумі 39,04 грн.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказане та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що заробітна плата у сумі 1019,52 грн. та розрахункові 39,04 грн. на даний час не виплачені позивачу, так як в день звільнення він був відсутній на роботі, а в подальшому не звертався до відповідача із заявою про виплату йому заробітної плати на певний рахунок чи щодо отримання її особисто в бухгалтерії.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на корись позивача заборгованості по заробітній платі та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення вказаної вимоги та стягнення з ПАТ КИЇВЗНДІЕП на користь ОСОБА_1 заробітної плати в сумі 1019,52 грн. та розрахункових коштів в сумі 39,04 грн.

ОСОБА_1 також просив стягнути з відповідача на його користь 10000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для його організації свого життя.

Обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

В ході розгляду даної справи встановлено, що підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі відсутні.

При цьому, часткове задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, не свідчить про умисне порушення відповідачем трудових прав позивача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідачем на адресу позивача надсилався лист вих. № 08-178 від 15.04.2014 року з пропозицією з`явитися до підприємства для отримання коштів належних йому при звільненні. При цьому, враховується, що позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідача із вимогою про проведення з ним розрахунку при звільнення, як того вимагає ст. 116 КЗпП України, а відповідач безпідставно ухилився від проведення розрахунку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, й доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення вказаної вимоги, стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати в сумі 1019,52 грн. та розрахункових коштів в сумі 39,04 грн., а також про відмову в задоволенні іншої частини вказаної позовної вимоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В ході апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції майнові вимоги позивача були задоволені на 0,76%, стягнуто заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 1058,56 грн. при заявлених 140000 грн.

За вказані майнові вимоги мало бути сплачено 1400 грн. судового збору.

З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем підлягає судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 10,64 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 15,96 грн., а всього 26,60 грн.

При цьому, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, тому судовий збір в сумі 26,60 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 47, 116 КЗпП України, ст.ст. 141,367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву (код ЄДРПОУ - 01422826) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) заробітну плату в сумі 1019,52 грн. та розрахункові кошти в сумі 39,04 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву (код ЄДРПОУ - 01422826) в дохід держави 26,60 грн. судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 27 липня 2020 року.

Головуючий: Судді: