Постанова

від 28.07.2020 по справі 826/7435/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7435/18 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВВН до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ВВН звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401 про сплату 175140 грн. за податковим зобов`язанням з податку на прибуток; №0005671401 про сплату 195224 грн. за податковим зобов`язанням з ПДВ і 48806 грн штрафних (фінансових) санкцій, а всього на 244030 грн. та №0005681401 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1940 грн.

Позов обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є безпідставними та необґрунтованими, так як платник податку не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу; реальність господарських операцій позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401 про сплату 175 140 грн за податковим зобов`язанням з податку на прибуток; №0005671401 про сплату 195 224 грн за податковим зобов`язанням з ПДВ і 48 806 грн штрафних (фінансових) санкцій, а всього на 244 030 грн та №0005681401 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 940 грн складені Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що правовідносини між позивачем та його контрагентом - ТОВ Комерс Транс не носять реальний характер, оскільки згідно ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 17.02.2017 у справі №760/4065/16-к встановлено здійснення вказаним підприємством формування схемного податкового кредиту іншим підприємствам з ознаками фіктивності.

У свою чергу, під час аналізу даних ІБ ДФС Єдиного реєстру податкових накладних у контрагентів ТОВ Комерс Транс не встановлено придбання по ланцюгу постачання маркетингових послуг.

Крім того, апелянт звертає увагу, що під час проведення перевірки не підтверджено факт придбання (отримання) послуг від контрагента ТОВ Комерс Транс у зв`язку з обставинами, викладеними в Акті перевірки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що укладений договір від № 01052015 від 01.05.2015 без мети його здійснення.

Наявна у матеріалах справи ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 19.09.2017 №760/18341/17-к не може свідчити про фіктивність господарської діяльності контрагента позивача - ТОВ Комерс Транс .

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.

Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем порушено:

- п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14, п. 44.1, 44.2., 44.1 ст. 44, ст. 134 ПК України, внаслідок чого занижено суми податку на прибуток на загальну суму 175 140 грн.;

- п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 ПК України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 195 224 грн., в тому числі по періодам: травень 2015 року - 73 537 грн.; липень 2015 року - 57 584 грн.; серпень 2015 року - 15 054 грн.; травень 2016 року - 47425 грн.; липень 2017 року - 624 грн.;

- завищення сум від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 декларації) за грудень 2017 року на суму 10 797 грн.

За результатами перевірки податковим органом складено Акт № 241/26-15-14-01-01/34297337 від 17.04.2018 та винесено податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401 про збільшення сум грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 175 140 грн., №0005671401 про збільшення сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 244 030 грн., з яких 195 224 грн - сума за податковими зобов`язання та 48 806 грн. - штрафні (фінансові) санкції, №0005681401 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1940 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки жодного належного доказу того, що договір № 01052015 від 01.05.2015 був укладений сторонами без мети його здійснення під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано, а до винесення вироку в рамках кримінального провадження, ухвала слідчого судді не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві, тому податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401, №0005671401 та №0005681401 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом а п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Як свідчать матеріали справи, 01.05.2015 між ТОВ ВВН (замовник) та ТОВ Комерс Транс (виконавець) укладено договір № 01052015, відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконати роботи по наданню послуг в об`ємі та на умовах, передбачених договором; під послугами розуміється: планування, організація та проведення рекламної діяльності у відповідності до затвердженої клієнтом програми; промоутерські, консультаційні та інші заходи, спрямовані на просування продукції замовника; створення рекламних матеріалів для діяльності; підготовка та створення рекламних матеріалів для друку відповідно до затверджених проектів; розробка та підготовка для виробництва інших матеріалів, пов`язаних з діяльністю; друк та/або виготовлення матеріалів, пов`язаних із діяльністю; по кожному із видів послуг/робіт сторони попередньо домовляються та по їх закінченню підписують Акт приймання-передачі робіт.

Згідно із пунктом 2.3 вказаного Договору виконавець при необхідності залучає третіх осіб до виконання окремих етапів робіт по договору; при виконанні робіт третіми особами виконавець несе відповідальність за якість та строки виконання цих робіт, як за свої власні.

Пунктами 3.2., 6.1., 6.2. Договору встановлено, що замовник своєчасно сплачує надані виконавцем послуги згідно із розділом 6 договору та Актами приймання-передачі; замовник здійснює оплату робіт виконавця по договору протягом 5 (п`ти) днів з дати підписання Акту приймання-передачі та на підставі рахунку; оплата робіт виконавця здійснюється замовником шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в договорі.

Відповідно до п. 7.1. Договору виконавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання по договору, після підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт уповноваженими представниками сторін.

На виконання умоввказаного договору позивач надав: Акт № 44 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 30.05.2015, з якого вбачається, що ТОВ Комерс Транс надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 274 400 грн; звіт про проведення рекламної діяльності в травні 2015 року на загальну суму 274 400 грн; Акт №45 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 30.05.2015, з якого вбачається, що ТОВ Комерс Транс надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 283 200 грн; звіт про проведення рекламної діяльності в травні 2015 року на загальну суму 283 200 грн; Акт № 87 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 17.07.2015, з якого вбачається, що ТОВ Комерс Транс надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 218 500 грн ; звіт про проведення рекламної діяльності в липні 2015 року на загальну суму 218 500 грн; Акт № 92 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 18.07.2015, з якого вбачається, що ТОВ Комерс Транс надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 192 450 грн; звіт про проведення рекламної діяльності в липні 2015 року на загальну суму 192 450 грн; Акт № 93 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 20.07.2015, з якого вбачається, що ТОВ Комерс Транс надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 199 050 грн; звіт про проведення рекламної діяльності в липні 2015 року на загальну суму 199 050 грн.

Окрім того, ТОВ Комерс Транс на виконання умов такого договору було оформлено наступні податкові накладні: № 52 від 20.07.2015 на суму 199 050 грн, в т.ч. ПДВ 33 175,00 грн.; № 49 від 18.07.2015 на суму 192 450 грн, в т.ч. ПДВ 32 075 грн; № 47 від 17.07.2015 на суму 218 500 грн, в т.ч. ПДВ 36 416,67 грн; № 61 від 30.05.2015 на суму 283 200 грн, в т.ч. ПДВ 47 200 грн; № 60 від 30.05.2015 на суму 274 400 грн, в т.ч. ПДВ 45 733,33 грн.

Таким чином, позивачем по взаємовідносинам з ТОВ Комерс Транс було віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 194 600 грн, в тому числі: за травень 2015 року - 92 933,33 грн., за липень 2015 року - 101 666,67 грн.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій вказує на те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Наявні у матеріалах справи первинні документи по операціям з таким контрагентом у повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій, й вказаними документами підтверджується реальність здійснення позивачем господарських операцій, що спричинили реальну зміну в його майновому стані.

При цьому, під час проведення перевірки податковим органом не було наведено суттєвих зауважень до оформлення вказаних первинних документів, які б ставили під сумнів їх реальність чи не давали з`ясувати їх суть під час проведення господарської операції.

Доводи апелянта щодо відсутності деталізації опису послуг в наданих позивачем документах, колегія суддів не приймає до уваги, так як вказані недоліки не тягнуть за собою недійсність первинних документів, а тому не може свідчити про нереальність господарських операцій, які ними підтверджуються.

Слід зазначити, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 15.04.2020 у справі №520/9519/18.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що надані позивачем докази спростовують доводи відповідача про те, що господарські операції не мали реального характеру.

Слід зазначити, що на момент укладення договорів між позивачем та його контрагентом - ТОВ Комерс Транс , останнє було зареєстровано як платник податку на додану вартість у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов`язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів, та наданих послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

При цьому, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

Жодного належного доказу того, що договір № 01052015 від 01.05.2015 був укладений сторонами без мети його здійснення під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, який відповідно до статті 77 КАС України повинен довести правомірність своїх рішень, не надано.

Разом з тим, контролюючий орган посилається на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва по справі № 760/4065/16-к від 17.02.2017, згідно якої на підставі матеріалів досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016110000000002 від 13.01.2016, за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною п`ятою ст.27, частиною третьою ст.212 КК України було встановлено, що громадянином ОСОБА_1 , та його посібниками створено ряд підприємств, від імені яких укладено договори з мобільними операторами ПрАТ МТС Україна , ТОВ Лайфселл та ПрАТ Київстар на придбання стартових пакетів та скретч-карток.

Зазначеними підприємствами здійснюється формування схемного податкового кредиту підприємствам з ознаками фіктивності, які також підконтрольні цій особі та його посібникам, на яких здійснюється зміна номенклатури придбаних товарів та у подальшому формується незаконний схемний кредит підприємствам даної транзитно-конвертаційної групи, зокрема: ТОВ Комерс Транс (код ЄДРПОУ 39664612), які в свою чергу здійснюють формування схемного податкового кредиту підприємствам реального сектору економіки. Загальний обсяг сформованого схемного податкового кредиту за рік складає 435,1 млн. грн. у тому числі ПДВ 72,5 млн. грн.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які вироки суду щодо посадових осіб контрагента позивача, ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, та які відповідно приписів до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України були б обов`язковими для адміністративного суду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.12.2019 у справі №440/3732/18.

Крім того, під час кримінального провадження, зазначеного у вказаній ухвалі суду не досліджувалися та не давалася оцінка господарським операціям безпосередньо позивача та ТОВ Комерс Транс , не встановлювалася недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а позивач або його посадові особи не були фігурантами вказаних кримінальних справ.

Слід також зазначити, що будь які матеріали кримінального провадження, наприклад, протокол обшуку або протокол допиту свідка, не є належним доказом вчинення будь-якою особою кримінально-караного діяння, а відтак, відсутність належних доказів, як то вирок, вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи контролюючого органу про те, що у контрагентів ТОВ Комерс Транс відсутні матеріальні та трудові ресурси, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи контрагентів контрагентів щодо відсутності основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

У даному випадку правовідносини позивача з іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, зокрема ТОВ Трейдпром-Північ та ТОВ ЗФ Еліт Груп . самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару порушення податкового законодавства є підставою для притягнення їх до відповідальності, а не підставою для виключення з податкового обліку позивача сум ПДВ за операціями, в яких ці постачальники не приймали участь.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №440/426/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401, №0005671401 та №0005681401 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2020 року року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук