Постанова

від 27.07.2020 по справі 907/49/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2020 р. Справа №907/49/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Л.С. Данко

- Б.Д. Плотніцький

секретаря судового засідання: К. Кострик

Розглянувши апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019

у справі № 907/49/19

за позовом: ПП «Міжгірське АТП 12138»

до: Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби у Закарпатській області

про: стягнення 462005,21 грн.

за участю представників:

від позивача - Мокрянин М.М. - адвокат.

від відповідача - Радь І.І. - представник

від третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019, суддя Ремецькі О.Ф., позов ПП «Міжгірське АТП 12138» було задоволено повністю. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації на користь Приватного підприємства «Міжгірське АТП 12138» 462 005,21 грн. заборгованості та 6930,08 грн. - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

З даним рішенням не погодилося Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації і оскаржило його в апеляційному порядку в частині задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що воно винесене з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, порушенням норм матеріального права. Зокрема, апелянт вважає, що судом порушено норми ст.ст. 7,29,37 Закону України Про автомобільний транспорт , ст.ст. 48,102 Бюджетного кодексу України. Апелянт погоджується із наданими позивачем послугами лише на суму 178125,96 грн.

ПП «Міжгірське АТП 12138» подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 справу №907/49/19 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. (головуючий суддя), Данко Л.С., Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019 у справі №907/49/19 було залишено без руху. Надано строк Управлінню соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації до 4 лютого 2020 року для усунення вказаних судом недоліків при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019 у справі №907/49/19.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 було призначено справу до розгляду на 12.05.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 розгляд апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації за клопотанням апелянта було відкладено на 22.06.2020.

Судове засідання 22.06.2020 відбувалось в режимі відео конференції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 розгляд апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації було відкладено на 27.07.2020.

Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №155 від 27.07.2020 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Скрипчук О.С. було призначено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги у справі №907/49/19.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 справу №907/49/19 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Данко Л.С., Плотніцький Б.Д.

Розгляд справи розпочався спочатку. Судове засідання 27.07.2020 відбувалось в режимі відео конференції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019 у справі №907/49/19 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Міжгірське АТП 12138» звернулося з позовом до Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації про стягнення суми 462005,21 грн. (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зменшення позовних вимог) заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за 2016 рік, посилаючись на порушення вимог ч.2 ст.29 ЗУ «Про автомобільний транспорт» та ст. ст. 509, 525, 526, 527, 629 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2019 залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління державної казначейської служби у Закарпатській області.

Як встановлено судом, між ПП «Міжгірське АТП 12138» (перевізник) та Міжгірською районною державною адміністрацією (організатор) 05.05.2014 було укладено 6 договорів за №№ 2-2, 2-3, 2-5, 2-6, 27, 2-11 про організацію перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, а саме: Міжгір`я - Свобода; Міжгір`я - Студений; Міжгір`я - Лісковець» ; Міжгір`я - Лозянський; Міжгір`я - Річка (Тюшка); Міжгір`я - Присліп.

Відповідно до пункту 5 зазначених договорів, вони набувають чинності з 05.05.2014 і діють до 04.05.2018.

За приписами пункту 1 вказаних договорів організатор надає право перевізнику обслуговувати автобусні маршрути загального користування а перевізник набуває право їх обслуговувати у відповідності з конкурсними умовами.

Згідно до пункту 2.2.4 зазначених договорів перевізник здійснює пільгове перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, а відповідно до пункту 2.1.5 договорів організатор сплачує перевізникові дотації на перевезення пільгових категорій пасажирів в розмірах передбачених видатковою частиною бюджету відповідно до обсягів перевезень пільгових пасажирів (одержаних доходів) на приміських маршрутах.

Також, ПП «Міжгірське АТП 12138» (перевізник) уклало 11 договорів з Закарпатською обласною державною адміністрацією (організатор) про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, а саме:

- № 011531 від 21.05.2015 Колочава - Ужгород, рейси № 705/706;

- № 011535 від 21.05.2015 Міжгір`я - Ужгород через Свалява, рейси № 735/736;

- № 031524 від 12.06.2015 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси № 749/750;

- № 031518 від 12.06.2015 Колочава - Ужгород, рейси №703/704;

- № 031523 від 12.06.2015 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси №747/748;

- № 071611 від 05.01.2016 Міжгір`я - Ужгород через Хуст, рейси №757/758;

- № 071619 від 05.01.2016 Воловець - Хуст, рейси №879/880;

- № 061620 від 05.06.2016 Синевир - Ужгород, рейси №905/906;

- № 091613 від 07.07.2016 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси №751/752;

- № 091612 від 07.07.2016 Міжгір`я - Ужгород через Сваляву, рейси №739/740;

- № 111617 від 28.10.2016 Томунь - Ужгород, рейси №843/844.

За приписами пункту 1 вказаних договорів організатор надає право перевізнику обслуговувати автобусні маршрути загального користування а перевізник набуває право їх обслуговувати у відповідності з конкурсними умовами. Згідно до пункту 2.2.19 зазначених договорів перевізник зобов`язаний забезпечити пільговий проїзд громадян згідно з чинним законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, у відповідності до умов договорів перевізник здійснював перевезення пільгової категорії громадян у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 року, внаслідок чого поніс витрати на загальну 462005,21 грн. (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зменшення позовних вимог).

Не отримавши від відповідача відшкодування, позивачем протягом 2016-2018 років вживалися заходи спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за 2016 рік, для чого відповідачу щомісячно надавались звіти (розрахунки) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, проект договору на здійснення компенсаційних виплат, вимоги про проведення звірки та відшкодування боргу.

А саме, за доводами позивача відповідачем у відповідь на вказані листи вимоги листами №560 від 31.07.2017, №921 від 26.12.2017, №11 від 03.01.2018, №140 від 19.02.2018 та за №546 від 21.08.2018 без звірки інформації та зауважень, повідомлено про те, що у зв`язку з браком коштів у місцевому бюджеті району, коштів на дану субвенцію у 2017 році не виділено. У зв`язку з відсутністю фінансування субвенції управління соціального захисту населення не укладало договір на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на 2016, 2017 роки. В результаті проводити розрахунки за надані послуги по перевезенню пільговиків з 01.01.2016 року не має можливості, тому у зв`язку з тим що договір на компенсацію не укладався, акти звірки повертаються.

Наведене і стало підставою для звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення суми 462 005,21 грн. (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зменшення позовних вимог).

Як вбачається із змісту та умов договору, між сторонами спору у справі виникли правовідносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

При цьому правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово - комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон) надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб.

Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Частиною 1 статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» , передбачено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Приписами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» , визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України, видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 87 цього ж кодексу до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.

У відповідності до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.

За змістом статті 102 цього ж кодексу видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

Пунктом 1 Порядку (у редакції від 20.03.2015) встановлено, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами чи групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктами 2, 3 Порядку (у редакції від 20.03.2015) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

За твердженням позивача, протягом 2016 року ним надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 462 005,21 грн. (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зменшення позовних вимог).

З матеріалів справи вбачається, що вказані витрати понесені позивачем внаслідок надання протягом 2016 року послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів, відповідачем відшкодовані не були.

Не відшкодування відповідачем витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2016 році і стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми 462 005,21 грн. (позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зменшення позовних вимог) в примусовому порядку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2016 році.

При цьому твердження відповідача-апелянта про те, що в частині вимог, які стосуються приміських і міжміських автобусних маршрутів, які є внутрішньо обласними відповідачем у справі має виступати інший орган виконавчої влади, що є належним розпорядником коштів направлених на забезпечення соціального захисту населення - Департамент соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції та спростовуються наведеними вище висновками суду.

Згідно з п. 5 Порядку (у редакції від 20.03.2015) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20.

Згідно п. 6 Порядку 6 (у редакції від 20.03.2015) фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20.

Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2013 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Пунктом 11 Положення визначено, що уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою „ 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою „ 7-пільга; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою „ 3-пільга; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою „3-пільга; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами „ 4-пільга та „ 6-пільга.

За доводами позивача, що підтверджуються матеріалами справи встановлено, що протягом 2016-2018 років позивачем вживалися заходи спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за 2016 рік, для чого відповідачу щомісячно надавались (розрахунки) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, проект договору на здійснення компенсаційних виплат, та вимоги про проведення звірки, та відшкодування боргу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем у відповідь на вказані листи вимоги листами №560 від 31.07.2017, №921 від 26.12.2017, №11 від 03.01.2018, №140 від 19.02.2018 та за №546 від 21.08.2018 повідомлено про те, що у зв`язку з браком коштів у місцевому бюджеті району, коштів на субвенцію у 2017 році не виділено. Тому управління соціального захисту населення не укладало договір на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на 2016, 2017 роки, в результаті чого не має можливості проводити розрахунки за надані послуги по перевезенню пільговиків з 01.01.2016 року. Листами також повідомлено позивача, що акти звірки повертаються, у зв`язку з відсутністю договору на компенсацію, та те, що у разі відновлення субвенції на фінансування видатків за пільговий проїзд окремим категоріям громадян з ним буде укладено договір на компенсацію.

Отже, відповідач як орган, уповноважений на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, неправомірно ухилявся від виконання свого обов`язку з проведення звірки з позивачем, як підприємством, що надає послуги перевезення, зокрема, пільговим категоріям населення, та від відшкодування останньому втрат доходу у зв`язку з наданням ним послуг.

Разом з тим що твердження відповідача-апелянта про те, що доказ, який набутий стороною (відповідачем) після закриття підготовчого провадження, а саме витяг з диспетчерського журналу ПрАТ «Закарпатавтотрнас» є єдиним і належним доказом перевезення позивачем пільгових категорій осіб на суму 178 125,96 грн., і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача, судом першої інстанції обгрунтовано відхилено у зв`язку з тим, що такий витяг наданий відповідачем підтверджує лише факт часткового продажу білетів пільговим категоріям населення та суму понесених позивачем витрат в частині 178 125, 96 грн., однак не спростовує та не заперечує факту надання позивачем послуг з пільгового перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за 2016 рік на суму 462 005,21 грн.

Зважаючи на викладений аналіз, судом першої інстанції обгрунтовано критично оцінено і відхилено доводи відповідача, викладені у письмових поясненнях про те що згідно довідки відповідача №255 від 22.04.2019 року виявлено розбіжності з даними позивача, а саме виявлено 52-ох громадян, які не зареєстровані як пільговики та трьох осіб які станом на 01.01.2016 року є померлими.

При цьому судом зазначено, що позивач скориставшись своїм правом наданим ст.46 ГПК України, за приписами п.2 якого позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, провів повторний розрахунок суми заборгованості за виключенням осіб, що втратили право на пільгове перевезення згідно листа Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації №255 від 22.04.2019.

У зв`язку з чим позивач подав 17.09.2019 до суду першої інстанції заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.

Право позивача на отримання компенсації вартості послуг з перевезення, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги Приватного підприємства «Міжгірське АТП 12138» ,смт. Міжгір`я про стягнення суми 462005,21 грн. підлягають задоволенню повністю.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що при зверненні з первісними позовними вимогами, а саме: про стягнення 550 107,01 грн., позивачем сплачений судовий збір в розмірі 8 251,61 грн. (квитанція № 0203020039 від 30.01.2019). Внаслідок зменшення позовних вимог належна до сплати сума судового збору складає 6930,08 грн.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача було обґрунтовано покладено 6930,08 грн. витрат на оплату судового збору.

За таких обставин справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов ПП «Міжгірське АТП 12138» слід задовольнити повністю та стягнути з Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації на користь ПП «Міжгірське АТП 12138» 462 005,21 грн. заборгованості та 6930,08 грн. - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Що ж стосується твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм ст.ст. 7,29,37 Закону України Про автомобільний транспорт , ст.ст. 48,102 Бюджетного кодексу України, то колегія суддів їх відхиляє як безпідставні та такі, що спростовані матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019 по справі №907/49/19 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Судові витрати за апеляційний перегляд залишити за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 269,270,275,276,281,282 ГПК України Західний апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2019 року у справі №907/49/19 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Міжгірської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Л.С. Данко

Б.Д. Плотніцький

«Повний текст постанови виготовлено 28.07.2020»