Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/653/20
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватне мале підприємство "МЛС"
до відповідача Державне підприємство "Остківське лісове господарство"
про стягнення боргу 14 127,30 грн.
Секретар судового засідання: Лиманський А.Ю.
Представники сторін:
від позивача : Мазурок В.С.
від відповідача : не з`явився
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позивач - Приватне мале підприємство "МЛС" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Державного підприємства "Остківське лісове господарство" про стягнення 14 127,30 грн. заборгованості, з яких: 13 724,00 грн. заборгованість за поставку товару, 262,30 грн. інфляційних втрат, 141,00 грн. 3% річних.
Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого згідно накладних товару, у зв`язку з чим нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 03 липня 2020 року відкрито провадження у справі №918/653/20, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до слухання на 28 липня 2020 року.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Явка в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як видно з наявної в матеріалах справи накладної №1/с0000000005 від 26 лютого 2020 року на суму 13 724,00 грн., Приватне мале підприємство "МЛС" (позивач) передало у власність Державного підприємства "Остківське лісове господарство" (відповідач) товар на загальну суму 13724,00 грн. (арк.с. 4).
У свою чергу відповідач не оплатив позивачу вартість придбаного товару. Докази оплати станом на час розгляду справи у суді подано не було.
Позивач надіслав на адресу відповідача претензію №07/05 від 07 травня 2020 року. (арк.с. 5-6). Остання отримана боржником 11.05.2020 р., що підтверджено поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.
АРК.С. 4)(07 травня 2020 року ПМП "МЛС" направило ДП "Остківське лісове господарство" претензію №07/05. Цією претензією позивач повідомив відповідача про існуючу заборгованість з поставки товару, та просив негайно погасити заборгованість згідно з накладною №1/с0000000005 від 26 лютого 2020 року. Однак відповідач не відреагував на претензію та не вчинив жодних дій щодо сплати заборгованості.
Оскільки вказана заборгованість не сплачена в добровільному порядку, позивач посилаючись на ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 262,30 грн. інфляційних втрат та 141,00 грн. 3% річних.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Аналізуючи правовідносини що склалися між сторонами, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд робить висновок, що між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно з нормами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому за приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до положень статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).
У положеннях частин 1, 2 статті 640 згаданого вище кодексу вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з нормами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України).
Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.
Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи позивач поставив відповідачу товар, який останнім не було оплачено в сумі 13 724,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином норми законодавства визначають час виконання зобов`язання з оплати товару за договором поставки - після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Дане правило застосовується якщо не встановлений інший строк. Наприклад, якщо сторони не передбачили такий строк у договорі або уклали договір у спрощений спосіб. На думку суду формула "після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів" у часовому вимірі означає: усі наступні дні (починаючи з першого наступного дня) після дня прийняття товару або відповідних документів.
Відповідно з наведеного тлумачення суд робить висновок, що обов`язок оплатити вартість прийнятого відповідачем товару настав на наступний день після прийняття товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 13 724,00 грн. основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення за період 27 лютого 2020 року по 01 липня 2020 року 141,00 грн. 3% річних та з березня 2020 року по червень 2020 року 262,30 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статі 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то з урахуванням положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, вимоги позивача про стягнення з Державного підприємства "Остківське лісове господарство" 3% річних у розмірі 141 грн. 00 коп. та інфляційні витрати в сумі 262 грн. 30 коп. є законними та обґрунтованими.
Висновки суду за результатами вирішення спору
За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 ГПК України, суд зробив висновок про порушення майнових прав позивача, а отже про наявність підстав для задоволення позову про стягнення 13 724,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 141 грн. 00 коп. та інфляційні витрати в сумі 262 грн. 30 коп.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з нормами частини 9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем було заявлено про стягнення з відповідача витрат, понесених на оплату судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та на професійну правничу допомогу у розмірі 5 800 грн. 00 коп.
За змістом статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До позовної заяви позивачем долучено договір про надання правової (правничої) допомоги від 13 серпня 2019 року та додаткову угоду № 11 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2020 року. Також наявний у справі детальний розрахунок витрат, пов`язаних з наданням послуг за договором про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія РН №1120 від 27.12.2019 р. на ім`я Мазурок В`ячеслава Сергійовича , виписка з ЄДР юридичних осіб з інформацією про Адвокатське бюро "Мазурок В`ячеслава", копія Ордеру на надання правничої допомоги від 01.07.2020 р. (арк.с.11-19).
Згідно з інформацією з платіжного доручення №1033 від 01 липня 2020 року позивач сплатив на користь адвокатського бюро 5 800,00 грн., призначення платежу: за надання правової допомоги згідно додаткової угоди №11 від 01 липня 2020 року.
Отже, позивачем надано докази понесення фактичних витрат на оплату правничої допомоги та наявні усі необхідні документи щодо отримання Клієнтом юридичних послуг.
У даному випадку суд приймає до уваги, ті обставини, що справа є малозначимою та не є складною, не має публічного інтересу, сума позову становить 14 127,30 грн.
Суд вважає доведеним понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 5 800,00 грн. Відтак, позивачу такі витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.
На відповідача також покладаються судові витрати понесені позивачем у виді сплаченого судового збору 2 102,00 грн. у зв`язку із задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Остківське лісове господарство" (34252, Рівненська область, Рокитнівський район, с.Остки, вул.Незалежності, буд.2, код ЄДРПОУ 00992875) на користь Приватного малого підприємства "МЛС" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська 20, код ЄДРПОУ 13991251) - 13 724 (тринадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 00 коп. - заборгованості, 141 (сто сорок одну) грн. 00 коп. - 3% річних, 262 (двісті шістдесят дві) грн. 30 коп. - інфляційних втрат, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - витрат по оплаті судового збору, та 5800 (п`ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. - витрат на правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 29 липня 2020 року.
Суддя Бережнюк В.В.
Суд | Господарський суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 28.07.2020 |
Оприлюднено | 29.07.2020 |
Номер документу | 90645020 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Рівненської області
Бережнюк В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні