Рішення

від 28.07.2020 по справі 923/369/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року Справа № 923/369/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. , за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "АГРІМАТКО-Україна", м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства "Агромир 1", смт. Козацьке, Бериславський р-н, Херсонська область

про стягнення заборгованості у розмірі 196 423, 90 грн.

представники сторін не з`явились

Приватне акціонерне товариство "Агріматко-Україна" (код ЄДРПОУ 30725226) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Агромир 1" (код ЄДРПОУ 39191757) про стягнення відповідно до договору поставки №аАГ-000000001 від 14.08.2019р. основної суми боргу у розмірі 193972 грн.73 коп. та суми 3% річних у розмірі 2 451,17 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2020 даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В.П.

Ухвалою суду від 23.04.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна" залишено без руху.

Ухвалою суду від 14.05.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 11 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 11.06.2020 підготовче засідання відкладено на 30.06.2020.

Ухвалою суду від 30.06.2020 підготовче провадження у справі закрито, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 28 липня 2020 року.

У призначені судові засідання відповідач не з`явився, разом з тим явка представників сторін у судові засідання судом не визнавалась обов`язковою.

До суду повернулись копії ухвал суду від 14.05.2020, від 11.06.2020 та від 30.06.2020, які направлялись на адресу відповідача, разом із довідками Укрпошти про причини повернення з вказівкою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Суд зазначає, частиною 10 статті 242 ГПК України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про вебадресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклик і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 4 ст. 89 ЦК України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

У п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №755-IV від 15.05.2003 якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до відомостей, які містяться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який виконано судом 10.06.2020 року, юридична адреса відповідача відповідає зазначеній у позовній заяві.

Крім того суд наголошує на тому, що копії ухвал суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 та ГПК України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

З огляду на наведене, Відповідач вважаються такими, що належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.

Відповідачем відзиву на позовну заву не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, не надання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

27.07.2020 за вх. № 5638/20 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи по суті за відсутності його представника, позовні вимоги відповідно до заяви підтримує.

Суд долучає до матеріалів справи вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд

встановив:

14.08.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Агріматко-Україна" (далі по тексту рішення - позивач, постачальник) та Приватним підприємством "Агромир 1" (далі по тексту рішення - відповідач, покупець) був укладений усний договір поставки №аАГ-000000001 (далі по тексту рішення - договір), відповідно до якого позивач взяв на себе зобов`язання поставити на адресу відповідача товар, а відповідач взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити отриманий за договором товар в строки та сумах, передбачених договором.

Як свідчать матеріали справи, найменування товару, його кількість та вартість, строк поставки та строк розрахунку за отриманий товар передбачений сторонами в специфікаціях до договору №00002 від 15.08.2019р. та №00003 від 29.08.2019р., що відповідає вимогам п.2. ст.266 та п.2. ст.267 ГК України: Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом .

Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив на адресу відповідача товар, обумовлений в специфікаціях, на загальну суму 226 681грн.65 коп., а саме:

- за видатковою накладною №827001 від 27.08.2019р на суму 142611грн.79 коп.,

- за видатковою накладною №829017 від 29.08.2019р. на суму 30757грн.86 коп.,

- за видатковою накладною №905008 від 05.09.2019р. на суму 53312грн.00коп.

Зазначені видаткові накладні, що підписані в двосторонньому порядку сторонами договору та скріплені печатками юридичних осіб, - є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як свідчать матеріали справи, за поставлений по договору товар, відповідач здійснив оплату в сумі 32708грн. 92 коп., а саме: платіжне доручення № @2РL69318 від 21.08.2019р. на суму 10000,00грн., платіжне доручення № @РL555867 від 22.08.2019р. на суму 9900.00грн., платіжне доручення № @2РL225873 від 23.08.2019р. на суму 5192,92 грн., платіжне доручення №@2РL3086118 від 03.09.2019р. на суму 7616,00грн.

Відповідно до умов специфікацій, відповідач повинен був повністю розрахуватися за отриманий товар 31.10.2019р.

В результаті не повного розрахунку за поставлений товар за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 193972грн.73 коп. (226681,65-32708,92=193972,73).

На підтвердження існування заборгованості позивач надав підписаний сторонами договору акт звірки взаєморозрахунків від 09.01.2020р.

З метою досудового врегулювання правовідносин, відповідачу 21.01.2020р. був направлений лист вимога №172 з пропозицією погасити заборгованість, який залишений відповідачем без відповіді та без задоволення.

Позивачем, відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано три відсотки річних у розмірі 2 451,17 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна" підлягають задоволенню повністю, з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, за висновками суду, внаслідок підписання сторонами специфікацій до договору та видаткових накладних, за наявності доказів часткової оплати відповідачем за поставлений товар, між сторонами було укладено 14.08.2019 в усній формі у спрощений спосіб договір поставки №аАГ-000000001.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 етапі 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарською зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідні видаткові накладні надані позивачем на підтвердження факту поставки на суму 226681,65 грн. підписані в двосторонньому порядку представниками позивача та відповідача та скріплена печатками юридичних осіб. Претензій щодо якості чи кількості отриманої продукції на час її прийняття матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов`язань згідно з договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень.

Наявний в матеріалах акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем є належним доказом в підтвердження наявності заборгованості відповідача та її розміру, а також свідчить про визнання боржником такого боргу, зважаючи на те, що такий акт підписаний та скріплено печаткою відповідача, містить посилання на спірний договір, а в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи на підставі яких складено цей акт звірки.

Докази того, що відповідач виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару у сумі 193972 грн. 73 коп. як у визначений специфікаціями строк, так і на момент ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивачем доведено факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань та вищенаведених положень чинного законодавства.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у сумі 193972 грн. 73 коп. - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Сплата інфляційних та річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом позовної заяви та розрахунку наданим позивачем, нарахування 3 % річних - є правомірним.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 відсотка річних у розмірі 2 451,17 грн. - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агромир 1" (код ЄДРПОУ 39191757) на користь Приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна" (код ЄДРПОУ 30725226) основну суму боргу у розмірі 193972 грн.73 коп., суму 3% річних у розмірі 2451 грн. 17коп та суму судових витрат у розмірі 2946 грн. 36 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення - 29.07.2020

Суддя В.П.Ярошенко