Рішення

від 30.06.2020 по справі 160/3856/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року Справа № 160/3856/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

09 квітня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 79/03-14/26 від 16.01.2020 р. про відмову у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_2 та про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 , зазначені у трудовій книжці НОМЕР_2 , а саме: 08.07.1976 р. - 25.08.1976 р., 02.09.1976 р. - 30.09.1976 р., 16.05.1977 р. - 24.10.1977 р., 11.11.1977 р. - 10.05.1978 р., 18.05.1978 р. -20.06.1980 р, 09.09.1980 р. - 08.10.1980 р., 02.07.1981 р. - 10.11.1981 р., 15.04.1982 р. - 07.03.1985 р., 18.04.1985 р. - 26.03.1986 р., 26.03.1986 р. - 26.08.1986 р., 23.10.1986 р. - 26.04.1988 р., 04.08.1988 р. - 11.06.1990 р., 12.06.1990 р. - 31.01.1994 р., 01.02.1994 р. - 14.06.1996 р., 10.08.1996 р. -06.06.1997 р. 17.01.2002 р. - 29.12.2005 р. та 27.05.2008 р. - 01.07.2014 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи (загального страхового стажу) ОСОБА_1 періоди навчання у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва, а саме в період 01.09.1975 р. - 18.05.1978 р. та 20.06.1980 р. - 27.02.1982 р., а також період навчання у Луганському професійному ліцеї технологій та дизайну взуття - 01.09.2000 р.- 10.01.2002 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2019 р. про призначення мені пенсії за віком та призначити пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 07.08.2019 р.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, та відповідно до довідки № 1209-5000110315 від 16.04.2019 р. фактичним місцем проживання в Дніпропетровській області останнього є адреса: АДРЕСА_1 . 04.11.2019 року позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо призначення останньому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачем були долучені необхідні документи для призначення пенсії, в тому числі копія його трудової книжки та в заяві позивачем було зазначено, що останній має необхідний стаж роботи для призначення пенсії, а саме 26 років. Листом № 79/03-14/26 від 16.01.2020 р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області позивачу було повідомлено, що його загальний стаж складає 7 років 5 місяців 11 днів. Стаж, зазначений у трудовій книжці, не зараховано у зв`язку із неможливістю прочитати печатку на титульній стороні. Та позивачу було відмовлено в призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Отже, позивач вважає таку відмову Пенсійного фонду протиправною, та вважає суд повинен зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву про призначення пенсії від 04.11.2019 р. та врахувати трудовий стаж, зазначений у моїй трудовій книжці, а саме періоди: 08.07.1976 р. - 25.08.1976 р., 02.09.1976 р. - 30.09.1976 р., 16.05.1977 р. - 24.10.1977 р., 11.11.1977 р. - 10.05.1978 р., 18.05.1978 р. -20.06.1980 р, 09.09.1980 р. - 08.10.1980 р., 02.07.1981 р. - 10.11.1981 р., 15.04.1982 р. - 07.03.1985 р., 18.04.1985 р. - 26.03.1986 р., 26.03.1986 р. - 26.08.1986 р., 23.10.1986 р. - 26.04.1988 р., 04.08.1988 р. - 11.06.1990 р., 12.06.1990 р. - 31.01.1994 р., 01.02.1994 р. - 14.06.1996 р., 10.08.1996 р. - 06.06.1997 р. 17.01.2002 р. - 29.12.2005 р. та 27.05.2008 р. - 01.07.2014 р., а також період його навчання у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва, а саме в період 01.09.1975 р. -18.05.1978 р. та 20.06.1980 р. - 27.02.1982 р., а також період навчання у Луганському професійному ліцеї технологій та дизайну взуття - 01.09.2000 р.-10.01.2002 р. Також, на думку позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повинно призначити йому пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

25.05.2020 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач посилається на те, що 15.08.2019 ОСОБА_1 було подано заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Отже, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області розглянувши усі наявні документи вважає, що стаж позивача склав 7 років 05 місяців 11 днів (в тому числі частина стажу яку просить позивач зарахувати, а саме з 18.05.1978 по 20.06.1980 - військова служба та періоди роботи - з 01.03.2005 по 05.03.2005, з 01.08.2005 по 14.08.2005, з01.09.2005 по 13.09.2005, з 01.10.2005 по 15.10.2005, з 01.11.2005 по 15.11.2005, з 26.05.2008 по 30.06.2009 та з 01.08.2009 по 31.08.2013). В той же час, період роботи з 01.03.2005 по 05.03.2005, з 01.08.2005 по 14.08.2005, з 01.09.2005 по 13.09.2005, з 01.10.2005 по 15.10.2005, з 01.11.2005 по 15.11.2005, з 26.05.2008 по 30.06.2009 та з 01.08.2009 по 31.08.2013 було зараховано Головним управлінням, на підставі відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ОК-5), де відображена інформація про заробітну плату ОСОБА_1 та сплату страхових внесків у даний період роботодавцем (ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 ). Враховуючи відсутність необхідного стажу, не менше 26 років (у позивача лише 07 років 05 місяців 11 днів), позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом з цим, Головним управлінням не враховано до страхового стажу періоди роботи з 08.07.1976 по 25.08.1976, з 02.09.1976 по 30.09.1976, з 16.05.1977 по 24.10.1977 , з 11.11.1977 по 10.05.1978 , з 09.09.1980 по 08.10.1980, з 02.07.1981 по 10.11.1981, з 15.04.1982 по 07.03.1985, з 18.04.1985 по 26.03.1986, з 27.03.1986 по 26.08.1986, з 23.10.1986 по 26.04.1988, з 04.08.1988 по 11.06.1990, з 12.06.1990 по 31.01.1994, з 01.02.1994 по 14.06.1996, з 10.08.1996 по 06.06.1997, з 17.01.2002 по 28.02.2005, з 06.03.2005 по 30.07.2005, з 15.08.2005 по 31.08.2005, з 14.09.2005 по 30.09.2005, з 16.10.2005 по 31.10.2005, з 16.11.2005 по 29.12.2005, з 01.07.2009 по 30.07.2009, з 01.09.2013 по 01.07.2014 (спірні періоди), з тих підстав, оскільки позивачем було надано трудову книжку НОМЕР_2 , однак стаж зазначений у наданій трудовій книжці не зараховано Головним управлінням, у зв`язку порушенням вимог її заповнення.

Також відповідач зазначає, що згідно до пунктів 2.10, 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. На виконання п.8 Порядку позивачем було надано диплом про навчання у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва та довідку від 01.03.2002 №58 про зарахування учнем до Луганського професійного ліцею технологій та дизайну взуття. Однак диплом про навчання у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва має вагомі неточності, а саме в українській частині диплому зазначено рік початку навчання 1978 рік при цьому в російській частині диплому зазначено інший рік початку навчання, а саме 1975. Таким чином, наданий документ не підтверджує період навчання. Отже потрібно додатково надати довідку про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки, як це зазначено в п. 8 Порядку. Що стосується довідки від 01.03.2002 №58 про зарахування учнем до Луганського професійного ліцею технологій та дизайну взуття, то дана довідка не містить інформацію про період навчання та взагалі про навчанні позивача, а лише зазначає про зарахування учнем та відрахування за власним бажанням. Відповідно до п. д ч. 3 ст. 56 ЗУ Про пенсійне забезпечення до страхового стажу зараховується саме час навчання та відповідно до п.8 Порядку для підтвердження факту навчання необхідно надати документи які містять відомості про навчання, довідка надана позивачем даної інформації не містить.

Додатково відповідач просить звернути увагу суду на те, що позивач не обґрунтовуючи не якими нормативними актами просить зарахувати одночасно в один і той же період і час навчання і період роботи, однак відповідно до ч. 3 ст. 24 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж враховується в одинарному розмірі. Так позивач у період з 08.07.1976 по 25.08.1976, з 02.09.1976 по 30.09.1976, з 16.05.1977 по 24.10.1977 , з 11.11.1977 по 10.05.1978 з 09.09.1980 по 08.10.1980, з 02.07.1981 по 10.11.1981 стверджує, що працював і одночасно вчився та просить зарахувати одночасно в один і той же період стаж роботи та навчання, що суперечить ч. 3 ст. 24 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , адже якщо особа одночасно і працювала і навчалась, то зараховується або навчання або робота (в одинарному розмірі).

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2020 року зазначена вище справа розподілена та 10.04.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 14.04.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ради № 1209-5000110315 від 16.04.2019 р. взято на облік як внутрішньо переміщену особу. За означеною довідкою зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 , фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 .

Як свідчать матеріали справи, 15.08.2019 року позивачем було подано заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування . Так, до означеної заяви позивачем були долучені необхідні документи для призначення пенсії, в тому числі копія трудової книжки, та в заяві позивачем було зазначено, що останній має необхідний стаж роботи для призначення пенсії, а саме 26 років.

Разом з цим, листом № 79/03-14/26 від 16.01.2020 р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області позивачу було повідомлено, що його загальний стаж складає 7 років 5 місяців 11 днів. Стаж, зазначений у трудовій книжці, не зараховано у зв`язку із неможливістю прочитати печатку на титульній стороні. Тобто, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважаючи такі дії ПФУ протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно приписів ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону визначено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Статтею 24 Закону встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. ст. 14 Закону страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Також статтею 15 Закону визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Закону страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 10 ст. 5 Закону).

Частиною 12 статті 20 Закону встановлено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно з п. 2 ч. 16 ст. 106 Закону виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків.

Таким чином, обов`язок щодо своєчасної сплати страхових внесків покладено на страхувальника, так само відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Невиконання чи неналежне виконання такого обов`язку не може позбавляти позивача права на зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Судовим розглядом встановлено, що у трудовій книжці позивача (серія НОМЕР_2 ) наявні записи стосовно періодів, відповідно до яких позивач ОСОБА_1 дійсно працював: 08.07.1976 р. - 25.08.1976 р., 02.09.1976 р. - 30.09.1976 р., 16.05.1977 р. - 24.10.1977 р., 11.11.1977 р. - 10.05.1978 р., 09.09.1980 р. - 08.10.1980 р., 02.07.1981 р. - 10.11.1981 р., 15.04.1982 р. - 07.03.1985 р., 18.04.1985 р. - 26.03.1986 р., 26.03.1986 р. - 26.08.1986 р., 23.10.1986 р. - 26.04.1988 р., 04.08.1988 р. - 11.06.1990 р., 12.06.1990 р. - 31.01.1994 р., 01.02.1994 р. - 14.06.1996 р., 10.08.1996 р. -06.06.1997 р. 17.01.2002 р. - 29.12.2005 р. та 27.05.2008 р. - 01.07.2014 р.

Таким чином, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до ПФ України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Також учасниками не заперечується наявність у позивача самого трудового стажу, тобто, його трудової діяльності впродовж спірних періодів.

Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії, оскільки застрахована особа не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Вказану правову позицію також відображено у постановах Верховного Суду від 27.03.2018р. у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17, від 30.09.2019р. у справі № 414/736/17, від 30.07.2019р. у справі № 373/2265/16-а та від 23.03.2020р. у справі № 535/1031/16-а.

Щодо доводів ПФУ про неможливість зарахування до страхового стажу позивача вище наведених спірних періодів через неможливість прочитати печатку на титульній сторінці трудової книжки позивача, суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, слід зазначити, що на час заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 р. (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до п.2.11 Інструкції № 162 - першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна на видачу трудових книжок і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З матеріалів справи убачається, що перший запис про стаж роботи в трудовій книжці датований 08.07.1976 р. про прийняття ОСОБА_1 для проходження практики до СМП-390 тресту Донбасстрансстрой , будь-які відомості про яке в теперішній час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

25.08.1976 р. відповідно до трудової книжки позивачу було присвоєно кваліфікацію майстра 2-го розряду.

Отже, суд вважає, що саме СМП-390 тресту Донбасстрансстрой мало проставити печатку на титульній сторінці трудової книжки позивача. Оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки не можуть ставитись в провину власнику трудової книжки. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові по справі №687/975/17 від 21.02.2018. (№ рішення в ЄДРСР 72366973).

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (№ рішення в ЄДРСР 72608654).

Також, пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зазначає, що обов`язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Та обставина, що уповноважена особа підприємства (установи), де працював позивач не засвідчив запис в трудовій книжці позивача печаткою або здійснив запис не у точній відповідності з формуванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, не робить такі записи неправдивими. Відповідач не позбавлений права перевірити інформацію, яка зазначена у трудовій книжці, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058.

Окрім цього, відповідачем взагалі не зазначено у своєму рішенні підстави щодо зарахування або нарахування до страхового стажу періодів роботи позивача: 08.07.1976 р. - 25.08.1976 р., 02.09.1976 р. - 30.09.1976 р., 16.05.1977 р. - 24.10.1977 р., 11.11.1977 р. - 10.05.1978 р., 09.09.1980 р. - 08.10.1980 р., 02.07.1981 р. - 10.11.1981 р., 15.04.1982 р. - 07.03.1985 р., 18.04.1985 р. - 26.03.1986 р., 26.03.1986 р. - 26.08.1986 р., 23.10.1986 р. - 26.04.1988 р., 04.08.1988 р. - 11.06.1990 р., 12.06.1990 р. - 31.01.1994 р., 01.02.1994 р. - 14.06.1996 р., 10.08.1996 р. -06.06.1997 р. 17.01.2002 р. - 29.12.2005 р. та 27.05.2008 р. - 01.07.2014 р.

Відтак, аналізуючи вище наведене, на думку суду, періоди роботи ОСОБА_1 : 08.07.1976 р. - 25.08.1976 р., 02.09.1976 р. - 30.09.1976 р., 16.05.1977 р. - 24.10.1977 р., 11.11.1977 р. - 10.05.1978 р., 09.09.1980 р. - 08.10.1980 р., 02.07.1981 р. - 10.11.1981 р., 15.04.1982 р. - 07.03.1985 р., 18.04.1985 р. - 26.03.1986 р., 26.03.1986 р. - 26.08.1986 р., 23.10.1986 р. - 26.04.1988 р., 04.08.1988 р. - 11.06.1990 р., 12.06.1990 р. - 31.01.1994 р., 01.02.1994 р. - 14.06.1996 р., 10.08.1996 р. -06.06.1997 р. 17.01.2002 р. - 29.12.2005 р. та 27.05.2008 р. - 01.07.2014 р. повинні зарахуватися до стажу під час призначення пенсії позивачу органом ПФУ.

Стосовно періодів щодо зарахування до стажу роботи (загального страхового стажу) ОСОБА_1 періодів навчання у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва, а саме в період 01.09.1975 р. - 18.05.1978 р. та 20.06.1980 р. - 27.02.1982 р., а також період навчання у Луганському професійному ліцеї технологій та дизайну взуття - 01.09.2000 р.- 10.01.2002 р. та періоду проходження строкової військової служби в армії з 18.05.1978р. ро 20.06.1978р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття загальний трудовий стаж є ширшим, ніж поняття страховий стаж , оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом д статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Аналогічна правова позиція узгоджується у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №243/6299/17.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України Про професійно-технічну освіту час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Так, в матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 про навчання останнього у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва.

Відповідно до диплому позивачем було закінчено повний курс у вказаному технікуму за спеціальністю Розвідування та будівництво залізниць в 1982 року. Диплом видано 27.02.1982 р., тому саме зазначена дата і є датою закінчення учбового закладу.

Диплом викладено як українською, так і російською мовою. При цьому українською мовою зазначено, що вступив позивач до технікуму в 1978 році, а російською мовою зазначено, що в 1975 році.

Вступив позивач до технікуму 01.09.1975 року (початок учбового року) і це підтверджується випискою із семестрових та екзаменаційних відомостей до диплому НОМЕР_3 на ім`я позивача, в якому також зазначено період навчання 1975р. - 1982 р.

Як видно із копії трудової книжки позивача (серія НОМЕР_2), перший запис про стаж роботи в його трудовій книжці датований 08.07.1976 р. про прийняття останнього для проходження практики до СМП-390 тресту Донбасстрансстрой відповідно до наказу №160 від 09.07.1976 року.

Тобто, у даному випадку перерва між днем закінчення навчання позивача та днем зарахування на роботу за спеціальністю (08.07.1976 р.) відсутня.

В період навчання у технікумі позивач був призваний до армії, де проходив строкову військову службу в армії в період з 18.05.1978 р. по 20.06.1980 р. Так, означений запис щодо проходження строкової військової служби в армії підтверджується записом у трудовій книжці позивача (серія НОМЕР_2).

Таким чином, суд вважає, що відповідач має зарахувати до загального страхового стажу і період навчання ОСОБА_1 у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва, а саме в період 01.09.1975 р. - 18.05.1978 р. та 20.06.1980 р. - 27.02.1982 р., тобто період навчання у технікумі з перервою на проходження служби в армії.

До того ж, згідно п. в ч. 3 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до ст. 57 Закону України Про пенсійне забезпечення військова служба у складі діючої армії, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 18.05.1978 р. по 20.06.1980 р. проходив військову службу.

На підставі вище викладеного та з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що час навчання позивача та період проходження строкової військової служби в армії підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Разом з цим, як убачається із записів у трудовій книжці позивача (серія НОМЕР_2), позивач у період з 10.08.1996р. по 06.06.1997р. працював на посаді майстра механоскладальних робіт у ТОВ Орігінал , у період з 17.01.2002 р. по 29.12.2005р. працював мийником станції у приватного підприємця ОСОБА_3 .

Згідно довідки Луганського професійного ліцею технологій та дизайну взуття (код ЄДРПОУ 03565984) від 20.05.2013 р. ОСОБА_1 дійсно у відповідності з рішенням приймальної комісії Луганського професійного ліцею технологій та дизайну взуття був зарахований з 01.09.2000р. до складу учнів з професії Складальник верху взуття (наказ №17 від 01.09.2000р.), та згідно з наказом від 10.01.2002 №2 був відрахований з 10.01.2002р. за власним бажанням. Форма навчання-денна. До того ж, спірний період з 01.09.2000р. по 10.01.2002р. відсутній у трудовій книжці позивача.

Тобто, у даному випадку суд вважає, що період навчання ОСОБА_1 у Луганському професійному ліцеї технологій та дизайну взуття - 01.09.2000 р.- 10.01.2002 р. не може бути зарахований до загального страхового стажу, оскільки позивача 17.01.2002 р. було прийнято на посаду мийника станції у приватного підприємця ОСОБА_3 не за спеціальністю за набутою професією, що в свою чергу не відповідає приписам ч. 1 ст. 38 Закону України Про професійно-технічну освіту .

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, відповідач в межах своїх повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком.

Відтак, відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про призначення пенсії позивачу, яка викладена у листі від 16.01.2020 року №79/03-14/26 що стосується періодів позивача: 08.07.1976 р. - 25.08.1976 р., 02.09.1976 р. - 30.09.1976 р., 16.05.1977 р. - 24.10.1977 р., 11.11.1977 р. - 10.05.1978 р., 09.09.1980 р. - 08.10.1980 р., 02.07.1981 р. - 10.11.1981 р., 15.04.1982 р. - 07.03.1985 р., 18.04.1985 р. - 26.03.1986 р., 26.03.1986 р. - 26.08.1986 р., 23.10.1986 р. - 26.04.1988 р., 04.08.1988 р. - 11.06.1990 р., 12.06.1990 р. - 31.01.1994 р., 01.02.1994 р. - 14.06.1996 р., 10.08.1996 р. - 06.06.1997 р. 17.01.2002 р. - 29.12.2005 р. та 27.05.2008 р. - 01.07.2014 р., 01.09.1975 р. - 18.05.1978 р., 18.05.1978р. - 20.06.1978р., 20.06.1980-27.02.1982р. є протиправною та підлягає до скасування.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідність поданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії була досліджена відповідачем поверхнево, неповно та не всебічно у суду відсутня можливість задоволення позову в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком не надав оцінку відомостям наявним або відсутнім в трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень наданих виключно органу Пенсійного фонду.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17.

До того ж, відповідач в межах своїх повноважень, зобов`язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком.

Відтак, аналізуючи вище наведене, на думку суду, періоди роботи, навчання та проходження строкової військової служби в армії ОСОБА_1 повинні зарахуватися до стажу під час призначення пенсії позивачу органом ПФУ.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

-визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

-визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

-визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

-інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення , призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши відповідача врахувати період роботи позивача до стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

Також, відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.22 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Контроль за додержанням підприємствами законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в частині нарахування, декларування та сплати страхових внесків покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Отже, несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу, необхідного для призначення та обрахунку пенсії в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо сплати, а у випадку несплати примусового стягнення з підприємства-боржника (роботодавця) виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Окрім цього, у рішенні від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абз.1 п.4.1 Рішення).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб між учасниками правовідносин існував юридичний спір, а порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Невід`ємним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 18.04.2020 року.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , викладене в листі від 16.01.2020 року №79/03-14/26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.08.2019 року з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник