Рішення

від 29.07.2020 по справі 440/2570/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2570/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

21 травня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування наказу №12353-СГ від 13.05.2020 Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" на ім`я ОСОБА_1 та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №12353-СГ від 13.05.2020 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області з підстав: невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини 6 статті 118 Земельного кодексу України. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що в оскаржуваному наказі не наведено передбаченої Земельним кодексом України підстави для відмови.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2570/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 02 квітня 2020 року по 17 липня 2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17 червня 2020 року до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву /а.с. 26-30/, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизована, що надало б можливість ГУ Держгеокадастру у Полтавській області встановити місце розташування саме цієї земельної ділянки, перевірити відповідність місця розташування цієї земельної ділянки вимогам законів України. Із графічного матеріалу, що був доданий позивачем до відповідача, за твердженням відповідача, неможливо встановити де саме розташована бажана позивачем земельна ділянка.

15 липня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив /а.с. 44-50/, у якій зазначено, що позивач вважає відмову у формі наказу №12353-сг від 13.05.2020 незаконною, оскільки 21.05.2020 позивач поштою повторно звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яке зареєстроване відповідачем 25.05.2020, за результатами розгляду якого відповідачем прийнято наказ №14234-СГ від 05.06.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Вказує, що зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою не є втручанням у дискреційні повноваження органу.

Відповідач не скористався правом на надання заперечення на відповідь на відзив.

У період із 18.06.2020 по 28.07.2020 суддя Сич С.С. перебувала у відпустці.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області з заявою (вхідний номер Г-10550/0/25-20 від 28.04.2020) /а.с. 31/ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів.

Зі змісту заяви вбачається, що до вказаної заяви позивачем було додано: викопіювання з місцем розташування земельної ділянки /а.с. 33/; копії паспорта та ідентифікаційного номеру.

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 13 травня 2020 року №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, а саме: громадянином не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 14, 32/.

Не погодившись з наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 13 травня 2020 року №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 13 травня 2020 року №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 07.06.2019 у справі №826/17196/17, від 25.02.2020 у справі №723/1964/14-а, від 22.04.2020 у справі №818/1707/16.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області з заявою (вхідний номер Г-10550/0/25-20 від 28.04.2020) /а.с. 31/ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів.

Отже, позивач при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у своєму клопотанні зазначив цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Зі змісту заяви вбачається, що до вказаної заяви позивачем було додано: викопіювання з місцем розташування земельної ділянки /а.с. 33/; копії паспорта та ідентифікаційного номеру.

Підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства у оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 13 травня 2020 року №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" зазначено невідповідність поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, що полягає у не зазначенні громадянином бажаного місця розташування земельної ділянки /а.с. 14, 32/.

Суд повторює, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року № 391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

З доданого позивачем до заяви (вхідний номер Г-10550/0/25-20 від 28.04.2020) графічного матеріалу можливо достовірно встановити бажане місце розташування земельної ділянки, яка заштрихована та частина межі якої є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 5321681200:00:003:0802. Тобто додані позивачем до свого клопотання графічні матеріали дозволяють ідентифікувати розташування на місцевості бажаної позивачем земельної ділянки /а.с. 33/.

Таким чином, додане позивачем до заяви (вхідний номер Г-10550/0/25-20 від 28.04.2020) викопіювання з місцем розташування земельної ділянки слід розцінювати, як належні графічні матеріали в розумінні частини 6 статті 118 Земельного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 806/775/17, а також в постанові від 19 грудня 2019 року у справі №806/777/17 (адміністративне провадження №К/9901/34564/18).

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (надалі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною 5 статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною 1 статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 Земельного кодексу України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Дана позиція підтверджена правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 січня 2020 року у справі №0840/2979/18 (адміністративне провадження №К/9901/68110/1).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що додані позивачем до заяви (вх. №Г-10550/0/25-20 від 28.04.2020) графічні матеріали (викопіювання) на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості.

За встановлених вище обставин та наведених норм права, суд дійшов висновку, що відмова відповідача, оформлена наказом від 13.05.2020 №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах закону, відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 13 травня 2020 року №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав повної оцінки поданим позивачем документам на предмет відповідності вимогам законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини за процедурою, передбаченою відповідними правовими нормами Земельного кодексу України, обмежившись виключно констатацією того, що громадянином не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що як встановлено у ході розгляду даної справи, не відповідає фактичним обставинам справи, тому у даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер Г-10550/0/25-20 від 28 квітня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

Водночас, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки надання оцінки клопотанню та документам, які не були предметом розгляду уповноваженим на вчинення таких дій органом державної влади, виходить за межі повноважень адміністративного суду і не узгоджується з критеріями перевірки дій, рішень та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які закріплені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У даній справі суд не враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18, на яку позивач посилається у відповіді на відзив, оскільки підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у наказах суб`єктів владних повноважень, які були предметом оскарження у справі №825/2228/18 та у даній справі є різними, а отже, обставини цих справ не є аналогічними.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи клопотання позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судових витрат, понесених позивачем, в тому числі, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7800 грн. /а.с. 39-42/, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

До позовної заяви додано ордер на надання правової допомоги серії ПТ №197937, виданий на ім`я ОСОБА_1 на надання правової допомоги ОСОБА_2 /а.с. 19/.

ОСОБА_2 (свідоцтво №1504, видане Радою адвокатів Полтавської області 13.01.2016) включена до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/49973).

19.05.2020 між адвокатом Кумечко М.С. та ОСОБА_1. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги /а.с. 15/, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до підпункту 2.1.3 пункту 2.1 договору адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов`язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.).

Згідно пункту 4.2 договору гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 (пункт 3.1 договору).

До суду надано копію додатку № 1 від 19.05.2020 до договору про надання правової допомоги від 19.05.2020 з переліком послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 16/ та копію попереднього розрахунку /а.с. 17/.

13.07.2020 складено акт виконаних робіт (наданих послуг), за змістом якого адвокатом Кумечко М.С. виконано роботи (надано послуги), перелік яких зазначено у акті, відповідно до договору про надання правової допомоги від 19.05.2020, укладеного з гр. ОСОБА_1 , у акті вказано час, витрачений на виконання робіт (послуг), суми вартості кожної з робіт (послуг) та загальну суму в розмірі 7800 грн. /а.с. 43/.

Так, у акті виконаних робіт (наданих послуг) від 13.07.2020 зазначено такі роботи (послуги):

1) опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про відмову у затвердженні проекту землеустрою, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи (витрачений час - 1 год., вартість 700 грн.);

2) складання адміністративного позову про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії (витрачений час - 2,5 год., вартість 5000 грн.).

3) складання та надання відповідачу відповіді на відзив у справі №440/2570/20, подання (направлення) до Полтавського окружного адміністративного позову відповіді на відзив у справі №440/2570/20 (витрачений час - 1 год., вартість 1500 грн.);

4) складання та надання відповідачу клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у справі 440/2570/20, подання до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у справі 440/2570/20 (витрачений час - 30 хв., вартість 600 грн.).

Позивачем сплачено адвокату Кумечко М.С. кошти за надання юридичних послуг відповідно до договору про надання правової допомоги від 19.05.2020 та акту виконаних робіт від 13.07.2020 в розмірі 7800 грн., що підтверджується квитанцією №64 від 13.07.2020 /а.с. 43а/.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Визначаючи суму відшкодування витрат на професійну правничу суд враховує, що опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини по оскарженню наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про відмову у затвердженні проекту землеустрою, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи (витрачений час - 1 год., вартість 700 грн.) фактично є складовою процесу складення позовної заяви.

Дана справа є справою незначної складності та не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Для виконання адвокатом робіт щодо складення позовної заяви у даній справі незначної складності достатньо 2 години, що згідно умов договору має бути оцінено в суму 4000 грн. = (2 год. *2000 грн.).

У акті виконаних робіт зазначено, що на складання та надання відповідачу відповіді на відзив у справі №440/2570/20 та подання (направлення) до Полтавського окружного адміністративного позову відповіді на відзив у справі №440/2570/20 витрачено 1 год., вартість послуги оцінено в 1500 грн.

Разом з тим, оцінюючи зміст та складність відповіді на відзив /а.с. 44-50/ суд вважає, що виконання вказаної роботи має бути оцінено в суму 500 грн.

У акті виконаних робіт (наданих послуг) оцінено вартість складання та надання відповідачу клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), та подання до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) (витрачений час 30 хв.) у справі №440/2570/20 у суму 600 грн.

Однак, враховуючи зміст поданого до суду клопотання та незначну складність даної справи, вартість складення, надіслання копій відповідачу та подання до суду клопотання щодо стягнення судових витрат у справі №440/2570/20 має бути оцінено в 300 грн.

Таким чином, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих адвокатом послуг, зважаючи на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2400 грн. (4800 грн. /2).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 132, 134, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 13 травня 2020 року №12353-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер Г-10550/0/25-20 від 28 квітня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2400 грн. (дві тисячі чотириста гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич