Постанова

від 23.07.2020 по справі 160/12897/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/12897/19

головуючий суддя І інстанції - Царікова О.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача): Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року в адміністративній справі № 160/12897/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВАПЛАСТ" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКВАПЛАСТ" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.11.2019 № 000786519.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВАПЛАСТ" було задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.11.2019 року № 000786519 (форма Р ).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

Товариством з обмеженою відповідальністю "АКВАПЛАСТ" було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував відносно задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Аквапласт з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Рейка за період з 01.12.2018 по 31.01.2019. За результатами вказаної перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено акт № 9366/04-36-05-19/32974593 від 08.11.2019 року.

Згідно з висновками даного акту, документальною позаплановою виїзною перевіркою встановлено порушення з боку ТОВ Аквапласт : п. 44.1 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 3451611,00 грн. в т.ч. в січні 2019 року в сумі 3451611,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.11.2019 № 000786519 (форми Р ), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на 4314513, 75 грн. (з яких, 3451611,00 грн. - за основним платежем та 862902,75 грн. - за штрафною (фінансовою) санкцією).

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що віднесення позивачем до складу податкового кредиту у січні 2019 року суми у розмірі 3451611,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ Рейка , відповідає вимогам чинного податкового законодавства, а використання позивачем результату робіт, виконаних ТОВ Рейка у власній господарській діяльності відповідає характеру та меті його господарської діяльності та підтверджується первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищезазначені норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач при здійсненні своєї господарської діяльності мав господарські відносини з ТОВ Рейка на підставі договорів субпідряду від 14.12.2018 року № 1412-2018 та від 15.01.2019 року № 1511-2019.

Відповідно до п. 1.1 договору від 14.12.2018 року № 1412-2018 Генпідрядник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов`язання виконати роботи з капітального ремонту енергообладнання ДП-6 Домений цех на ПрАТ МК Азовсталь , а Генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Згідно п.1.1 договору від 15.01.2019 року № 1511-2019 Генпядрядник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов`язання виконати роботи з капітального ремонту енергообладнання ДП-2 Доменний цех на ПрАТ МК Азовсталь , а Генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

На підтвердження факту виконання зобов`язання за договором субпідряду №1412-2018 та за договором субпідряду №1511-2019, позивачем до суду були подані копії податкових накладних від 30.01.2019 року № 101, від 30.01.2019 року № 102, від 30.01.2019 року № 103, від 30.01.2019 року № 104, від 30.01.2019 року № 105, від 30.01.2019 року № 106, від 30.01.2019 року № 107, від 30.01.2019 року № 108, від 30.01.2019 року № 109, від 30.01.2019 року № 110, від 30.01.2019 року № 111, від 30.01.2019 року № 112, від 30.01.2019 року № 113, від 30.01.2019 року № 114, від 30.01.2019 року № 115, від 30.01.2019 року № 116, від 30.01.2019 року № 117, від 30.01.2019 року № 118, від 30.01.2019 року № 119, від 30.01.2019 року № 120, від 30.01.2019 року № 121, від 30.01.2019 року № 122, від 30.01.2019 року № 123, від 30.01.2019 року № 124, від 30.01.2019 року № 125, від 30.01.2019 року № 126, від 30.01.2019 року № 127, від 30.01.2019 року № 128, від 30.01.2019 року № 129, від 30.01.2019 року № 130, від 30.01.2019 року № 131, від 21.12.2018 року № 274, від 21.12.2018 року № 275, від 21.12.2018 року № 276, від 21.12.2018 року № 277, від 21.12.2018 року № 279, від 21.12.2018 року № 280, від 21.12.2018 року № 282, від 21.12.2108 року № 283, від 21.12.2018 року № 284, від 21.12.2018 року № 27, від 31.01.2019 року № 11.

Також, в обґрунтування факту виконання зобов`язання за договором субпідряду №1412-2018 копії актів виконаних робіт №1/12 від 21.12.2018 року на суму 469 790,40 грн., №2/12 від 21.12.2018 року на суму 478 280,50 грн., №3/12 від 21.12.2018 року на суму 458 629,56 грн., №4/12 від 21.12.2018 року на суму 478 629,56 грн., №5/12 від 21.12.2018 року на суму 495 205,20 грн., №6/12 від 21.12.2018 року на суму 455 205,20 грн., №7/12 від 21.12.2018 року на суму 482 682,60 грн., №8/12 від 21.12.2018 року на суму 492 682,60 грн., №9/12 від 21.12.2018 року на суму 472 644,26 грн., №10/12 від 21.12.2018 року на суму 426 644,26 грн., №11/12 від 21.12.2018 року на суму 485 682,00 грн., №12/12 від 21.12.2018 року на суму 450 682,00 грн., №13/12 від 21.12.2018 року на суму 394 317,98 грн., №14/12 від 21.12.2018 року на суму 496 442,10 грн., №15/12 від 21.12.2018 року на суму 261 433,78 грн., платіжних доручень №194 від 05.02.2019 року, №193 від 05.02.2019 року, №192 від 05.02.2019 року, №191 від 05.02.2019 року, №190 від 05.02.2019 року, №189 від 05.02.2019 року, №188 від 05.02.2019 року, №174 від 04.02.2019 року, №174 від 04.02.2019 року, №173 від 04.02.2019 року, №172 від 04.02.2019 року, №76 від 28.01.2019 року, №75 від 28.01.2019 року, № 74 від 28.01.2019 року, №73 від 28.01.2019 року, №72 від 28.01.2019 року, №71 від 28.01.2019 року, №70 від 28.01.2019 року, №69 від 28.01.2019 року.

На підтвердження факту виконання зобов`язання за договором субпідряду №1511-2019, позивачем до суду були подані копії актів виконаних робіт: №1/01 від 30.01.2019 року на суму 395 380,90 грн., №2/01 від 30.01.2019 року на суму 450 200,00 грн., №3/01 від 30.01.2019 року на суму 455 498,40 грн., №401 від 30.01.2019 року на суму 468 522,00 грн., №5/01 від 30.01.2019 року на суму 469 050,00 грн., №6/01 від 30.01.2019 року на суму 471 474,00 грн., №7/01 від 30.01.2019 року на суму 475 250,00 грн., №8/01 від 30.01.2019 року на суму 475 250,30 грн., №9/01 від 30.01.2019 року на суму 475 255,20 грн., №10/01 від 30.01.2019 року на суму 475 296,40 грн., №11/01 від 30.01.2019 року на суму 475 296,40 грн., №12/01 від 30.01.2019 року на суму 475 880,20 грн., №13/01 від 30.01.2019 року на суму 478 350,35 грн., №14/01 від 30.01.2019 року на суму 480 500,00 грн., №15/01 від 30.01.2019 року на суму 480 550,00 грн., №16/01 від 30.01.2019 року на суму 480 685,00 грн., №17/01 від 30.01.2019 року на суму 485 750,80 грн., №18/01 від 30.01.2019 року на суму 486 900,25 грн., №19/01 від 30.01.2019 року на суму 487 770,00 грн., №20/01 від 30.01.2019 року на суму 488 000,00 грн., №21/01 від 30.01.2019 року на суму 488 650,25 грн., №22/01 від 30.01.2019 року на суму 488 865,20 грн., №23/01 від 30.01.2019 року на суму 491 250,25 грн., №24/01 від 30.01.2019 року на суму 492 380,00 грн., №25/01 від 30.01.2019 року на суму 495 230,20 грн., №26/01 від 30.01.2019 року на суму 495 290,45 грн., №27/01 від 30.01.2019 року на суму 495 688,00 грн., №28/01 від 30.01.2019 року на суму 497 582,00 грн., №29/01 від 30.01.2019 року на суму 498 240,20 грн., №30/01 від 30.01.2019 року на суму 498 987,15 грн., №31/01 від 30.01.2019 року на суму 499 000,00 грн.

На підтвердження факту розрахунку за наведеним договором, позивачем до суду були подані копії платіжних доручень № 216, 217, 218 від 12 лютого 2019 року на загальну суму 2085000,00 грн. (в т.ч. 347500,00 грн. ПДВ).

Також, позивачем до суду були подані копії договорів про відсуплення боргу від 01.03.2019 року № 01031, укладеного між позивачем, ТОВ Юніон Інвестерс та ТОВ Рейка , та від 01.03.2019 року № 01032, укладеного між позивачем, ТОВ Інвест Системз та ТОВ Рейка .

Відповідно до п. 2 договору № 01031, Первійсний кредитор (ТОВ Рейка ) переводить на Нового кредитора (ТОВ Юніон Інвестерс ) борг у розмірі 4430880.65 грн., що виник на підставі основного зобов`язання, а боржник (Позивач) погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання.

Згідно п. 2 договору № 01032, Первісний кредитор (ТОВ Рейка) переводить на нового кредитора борг у розмірі 8356143.25 грн., що виник на підставі основного договору, а боржник (позивач) погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання.

Дослідивши наведені документи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що останні в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з виконання робіт, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

При цьому, що стосується посилань податкового органу на недотримання форми актів виконаних робіт, а саме ненаведення детальної розшифровки виконаних на об`єкті робіт та використаних матеріалів, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що для цілей оформлення податкового кредиту, положення приписів чинного законодавства не вимагають від суб`єктів господарської діяльності, при офорленні документів, які закріплюють факт виконання робіт (надання послуг), конретної деталізації переліку таких робіт, за умови якщо зміст таких актів надає можливість встановити обсяг та вид виконаних робіт, їх безпосередній зв`язок з відповідним господарським договором та підтвердження факту виконання робіт іншими первинними документами.

В даному випадку, як вбачається з поданих позивачем копій актів виконаних робіт вбачається, що останні містять вид виконаних робіт, вартість наданих послуг, посилання на відповідні договори, а наданні позивачем копії первинних документів в повній мірі підтверджують факт виконання робіт з боку ТОВ "Рейка", що свідчить про необгрунтованість наведених доводів податкового органу.

Щодо посилань податкового органу на відсутність у контрагента позивача основних засобів, невідповідність придбаних та реалізованих товарів, віднесення податковим органом певних контрагентів до ймовірних учасників схем ухилення від оподаткування, відсутності достатньої кількості працівників то суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо контрагент порушив податкове законодавство, не забезпечив належне ведення бухгалтерського обліку, збереження первинних бухгалтерських документів, тощо, то відповідно, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 61 Конституції України, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України" (рішення від 09.01.2007 року (заява № 803/02), вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 18.12.2018 року по справі № 816/1118/17, від 15.01.2019 року по справі №809/2918/13-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Поряд з вказаним, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані податковим органом розрахунки людино-годин та норми тривалості робочого часу, необхідні для виконання відповідних робіт з боку ТОВ "Рейка", в межах спірних правовідносин, мають характер припущення та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст. 73-76 КАС України, що свідчить про безпідставність їх врахування відповідачем, як обґрунтованої підстави для прийняття спірних рішень.

Відносно посилань податкового органу на те, що ТОВ Рейка є фігурантом кримінальних проваджень від 22.07.2019 року № 15/4/3-31659-19 та від 30.05.2018 року № 3201800000000039, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наявність зареєстрованого кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, тому як відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як свідчать встановлені обставини справи, вироки відносно позивача та його контрагента відсутні, а зворотного відповідачем не доведено, що зумовлює безпідставність наведених доводів.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом в розумінні КАС України.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.11.2019 року по справі № 826/11629/16, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується посилань відповідача на ненадання позивачем до перевірки заявок та перепусток, оформлених на працівників ТОВ Рейка для виконання робіт на території ПрАТ МК Азовсталь , то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що з огляду на підтвердження в межах спірних правовідносин факту реальності господарських відносин позивача з ТОВ Рейка , колегія суддів апеляційного суду вважає, що наведені обставини не є достатніми та належними доказами, які б обґрунтовували протиправність формування податкового кредиту, тому як взаємовідносини контрагента позивача з ПАТ "МК"Азовсталь" не підлягають дослідженню, з огляду на предмет документальної позапланової виїзної перевірки. Крім того вказані документи не є первинними, в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України . Поряд з вказаним, позивачем було надано договір купівлі-продажу від 07.05.2018 року № 0103/11653 та платіжне доручення від 18.10.2018 року № 1739 щодо купівлі та оплати перепусток на пластиковій картці.

Між тим, представником позивача було здійснено запит на ПАТ "МК "Азовсталь" щодо перепусток, які подавались для виконання підрядних робіт, на що від останнього було отримано відповідь, що запитувана інформація є конфіденційною і не підлягає розголошенню.

Щодо підстав виникнення розбіжностей між задекларованими ТОВ "Рейка" податковими зобов`язаннями та відображеним ТОВ "Аквапласт" податковим кредитом у сумі 160218.69 грн., то необхідно зазначити, що до складу податкового кредиту позивача згідно податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року було включено не весь податковий кредит, отриманий від ТОВ "Рейка", а на 160218.69 грн. менше, тобто ТОВ "Аквапласт" фактично не використав частину податкового кредиту, отриманого від ТОВ "Рейка".

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Таким чином, включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, є правом платника податку, а не його обов`язком і таким правом ТОВ "Аквапласт" не скористалось на момент перевірки, по відношенню до зареєстрованих ТОВ "Рейка" та виписаних на адресу ТОВ "Аквапласт" податкових накладних від 21.12.2018 року № 278 на загальну суму 478629.56 грн. та № 281 від 21.12.2018 року на загальну суму 482682.60 грн., що не є порушенням з боку позивача вимог податкового законодавства.

Також, що стосується посилань відповідача на відсутність у ТОВ Рейка ліцензій чи дозволів на виконання будь-яких видів будівельних робіт, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до реєстру виданих ліцензій Державної архітектурно-будівельної інспекції України (https://dabi.gov.ua/license/list.php), ТОВ Рейка (і.к. 42408360) 14 листопада 2018 року було видано ліцензію № 2013056487 на ведення господарської діяльності, пов`язаної зi створенням об`єктів архітектури, що спростовує наведені доводи податкового органу.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 року в адміністративній справі №160/12897/19 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення на підставі та в порядку, визначеному ч. 4 ст. 328, ст. 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко

суддя В.Є. Чередниченко