Постанова

від 29.07.2020 по справі 234/19363/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 234/19363/19

Номер провадження 22-ц/804/2095/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер 234/19363/19

Номер провадження 22-ц/804/2095/20

29 липня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд в складі колегії:

головуючого-судді Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Тимченко О.О.

за участю секретаря судового засідання Кіпрік Х.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - Державний навчальний заклад Краматорське вище професійне металургійне училище

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1 до Державного навчального закладу Краматорське вище професійне металургійне училище , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1

на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 квітня 2020 року, вступну та резолютивну частину якого складено суддею Марченко Л.М. в м. Краматорську в приміщенні рішення Краматорського міського суду Донецької області та ухвалено вступну та резолютивну частину 23 квітня 2020 року в 14 годин 30 хвилин, повний текст судового рішення виготовлено 28 квітня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

13 листопада 2019 року до Краматорського міського суду Донецької області надійшов вказаний позов, в якому позивач зазначив, що він працював у Державному навчальному закладі Краматорське ВПМУ на посаді викладача з 01.11.2011 року та 23.06.2017 року був звільнений згідно п.5 ст.36 КЗпП України. Після звільнення, як він вважав, з ним був проведений повний розрахунок, однак 01.11.2019 року на особистий банківський рахунок у КБ Приватбанк відповідачем була перерахована заробітна плата в сумі 3577 грн. Таким чином, остаточний розрахунок роботодавець здійснив через 585 днів після його звільнення з роботи.

На підставі ст.117 КЗпП України позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ДНЗ Краматорське ВПМУ середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 513 630 грн., виходячи з того, що його середньоденна заробітна плата за травень, червень 2017 року становить 878 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

23 квітня 2020 року рішенням Краматорського міського суду Донецької області позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково. Стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 гривень.

- В іншій частині позову відмовлено.

- Вирішено питання про розподіл судових витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

18 травня 2020 року не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що розрахунок середньої заробітної плати судом зроблений без посилання на будь-який нормативний акт, в той час як суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив. Сплата середньої заробітної плати повинна бути за весь час прострочення розрахунку при звільненні, відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Верховного Суду у справі № 6-511цс16 від 25 травня 2016 року та у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі № 818/149/17.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

04 червня 2020 року від відповідача електронною поштою (09.06.2020 року -поштою) надійшов відзив на апеляційну скаргу (в порядку ст.360 ЦПК України), в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Краматорського міського суду без змін (а.с.66, 73-74).

Крім того, від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с.69,75).

В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_2 , інші сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи (а.с. 78-80).

ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено.

Наказом від 103-к від 01.11.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ДНЗ Краматорське ВПМУ на посаду викладача.

Згідно наказу №3-к від 23.06.2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 був звільнений за переведенням до Управління освіти Краматорської міської ради на підставі п.5 ст.36 КЗпП України.

При звільненні з позивачем був проведений розрахунок, а саме 30.06.2017 року нараховано 22023,42 грн. та відрахуванням податків та зборів виплачено 13928,85 грн.

З приводу даного розрахунку спорів між сторонами не малося.

Як вбачається з копії постанови Краматорського міського суду від 04.11.2019 року у справі №234/17917/19 про притягнення директора ДНЗ Краматорське ВПМУ ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ст.41 ч.1 КУпАП, за результатами розгляду якої останнього піддано штрафу в розмірі 510 грн., - за результатами проведення Головним управлінням Держпраці 02.10.2019 року інспекційного відвідування ДНЗ Краматорське ВПМУ було встановлено порушення вимог законодавства про працю України, а саме у вказаному училищі відповідно до тарифікаційних списків, затверджених на 2011/2012, 2012/2013, 2013/2014, 2014/2015, 2015/2016, 2016/2017 роки, збільшення окладів на 10% педагогічним працівникам (викладачам та майстрам з виробничого навчання) за часи роботи в групах з професійної технічної освіти не здійснювалося.

На виконання припису ГУ Держпраці у Донецькій області про усунення порушення в строк до 01.11.2019 року, ДНЗ Краматорське ВПМУ проведено донарахування заробітної плати викладачам, зокрема ОСОБА_1 , у зв`язку з чим на його особистий рахунок у КБ Приватбанк 31.10.2019 року перераховано доплату в розмірі 3577,31 грн., що підтверджується випискою по рахунку.

Відповідно до норм статті 47 КЗпП України обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Між тим, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тому цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

За таких обставин невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, до уваги необхідно брати таке.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Через це, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При зменшенні суми, що підлягає стягненню для відшкодування середнього заробітку за час затримки при розрахунку судом першої інстанції було вірно враховано, що у постанові від 17.03.2020 року у справі №569/6583/16-ц Верховний Суд в складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі №761/9584/15-ц, у якій Велика Палата зазначила, що відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд в складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції справедливо та пропорційно визначився із сумою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 10 000 тисяч гривень.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду від 25.05.2016 року у справі № 6-511цс16 та від 01.03.2018 та у справі № 818/149/17 колегія апеляційного суду не приймає до уваги, оскільки в зазначених справах висновок зроблено щодо застосування статті 235 КЗпП України та не стосується оскаржуваних правовідносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо сплати судового збору слід зазначити наступне.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та правовою позицією Верховного Суду України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 290/380/17.

Оскільки звільнення працівників від сплати судового збору не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн (768,40*150%).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню за доводами, викладеними в апеляційної скарзі, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовної заяви у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 квітня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні) 60 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 29 липня 2020 року.

Суддя-доповідач: А. В. Гапонов

Судді: Г.В. Новікова

О.О. Тимченко