Рішення

від 30.07.2020 по справі 910/4350/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2020Справа № 910/4350/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агротеп

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінар Експрес

про стягнення 157 325, 75 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агротеп (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінар Експрес (далі - відповідач) про стягнення 157 325, 74 грн., з яких 149 441, 29 грн. - основний борг, 6 990, 25 грн. - пені, 894, 20 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір № 031219 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.12.2019, на виконання умов якого позивачем були надані послуги з доставки вантажу, які відповідачем оплачені не були, внаслідок чого за ним виникла заборгованість. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/4350/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.05.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив, у якому відповідач зазначив про те, що у нього дійсно виникла заборгованість перед позивачем за Договором № 031219, разом з тим у нього була відсутня можливість її погасити. Окрім цього, відповідач вказує на те, що позивачем у поданій позовній заяві невірно здійснено розрахунок пені та 3 % річних, у зв`язку з чим, позивач просить суд частково відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Також відповідач заперечує проти покладення на нього витрат на правничу допомогу в сумі 8 949, 55 грн., оскільки позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували оплату послуг адвоката та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат за сплату судового збору у розмірі 2 359, 89 грн., та інших витрат, що будуть понесені позивачем у зв`язку із судовим розглядом даної справи.

15.05.2020 року через відділ діловодства представником позивача було подано відповідь на відзив, у якому позивач зазначив, що ним у позовній заяві та додатках до неї було наведено достатні дані для підтвердження суми позову, що має бути стягнута з відповідача.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агротеп (далі -перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мінар Експрес (далі - експедитор) було укладено Договір № 031219 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з п. 1.1 Договору експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.

Відповідно до п. 1.4. Договору кожне замовлення на послуги за даним Договором експедитор надаватиме перевізнику у письмовій формі, підписане уповноваженою особою і скріплене печаткою. Кожна прийнята перевізником заявка становитиме невід`ємну частину цього договору та включатиме в себе ці договірні умови, якщо інше не буде чітко викладене у письмовій формі. Заявка може передаватись за допомогою факсимільного зв`язку або у електронному вигляді по електронному зв`язку (E-mail), та має силу оригіналу.

Згідно з п. п 2.1.1, 2.1.11 Договору перевізник зобов`язується надавати послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом безпосередньо з пункту відправлення до пункту призначення, вказаних у заявці, доставити довірений відправником вантаж в обумовлений термін у пункт призначення і видати його одержувачу, зазначеному в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що вартість послуг (ставка) погоджується сторонами в заявці і вказується в рахунку перевізника.

За умовами п. 3.2. Договору оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 банківських днів з моменту належного виконання перевізником свого зобов`язання щодо доставки (перевезення) вантажу (тобто з моменту одержання вантажу одержувачем), вказаного у погодженому сторонами замовленні (заявці) експедитора.

Розрахунки по даному Договору здійснюються відповідно до діючого законодавства України у національній валюті України - гривні в безготівковій формі шляхом переказу відповідних грошових коштів на рахунок Перевізника. У випадку, коли сторонами вартість перевезення встановлена в іноземній валюті, розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України, діючого на день узгодження послуг, якщо інше не обумовлено в Заявці.

Відповідно до п. 8.1., 8.2 Договору він набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе обов`язків. Всі зміни та доповнення до цього Договору є його невід`ємною частиною та дійсні тільки у тому випадку, якщо вони укладені у письмовому вигляді та підписані уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявками № 03/12 від 03.12.2019 та № 12/12 від 12.12.2019 відповідач замовив позивачу перевезення вантажу за маршрутом Україна (Черкаси) - Великобританія (CR44TU).

Вказаними заявками сторони визначили умови здійснення перевезення та порядок здійснення розрахунків:

- відповідно до заявки № 03/12 від 03.12.2019, дата завантаження 05.12.2019, погоджений строк доставки вантажу 11-12.12.2019, митний перехід на кордоні - Ягодин, фрахтова сума 3 400 євро по курсу НБУ на день розвантаження, оплата 40% від фрахту протягом 2 банківських днів після завантаження авто, 60 % протягом 9 банківських днів після отримання оригіналів документів (СМР - 1 оригінал та копія, завірена печаткою перевізника);

- відповідно до заявки № 12/12 від 12.12.2019, дата завантаження 12.12.2019, погоджений строк доставки вантажу 20.12.2019, митний перехід на кордоні - Ягодин, фрахтова сума 3 700 євро по курсу НБУ на день розвантаження, оплата протягом 9 банківських днів після отримання оригіналів документів (СМР - 1 оригінал та копія, засвідчена печаткою перевізника).

Позивачем було здійснено перевезення вантажу згідно отриманих заявок, що підтверджується міжнародними товаро-транспортними накладними: CMR та виставлено для оплати рахунки:

- № 9481 від 05.12.2019. на суму 89 217, 80 грн. по заявці № 03/12 від 03.12.2019 (частково погашено на суму 36 064, 00 грн.);

- № 9787 від 19.12.2019 на суму 96 287, 49 грн. по заявці № 12/12/2019 від 12.12.2019.

Як стверджує позивач, та що підтверджено відповідачем, на виконання означених заявок ним належно та у повному обсязі надано відповідачу послуги з міжнародного перевезення вантажу. У зв`язку з цим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у загальному розмірі 149 441, 29 грн.

На виконання умов договору позивачем було складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9481 від 11.12.2019 за заявкою № 03/12 від 03.12.2019 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 9787 від 19.12.2019 за заявкою № 12/12/2019 від 12.12.2019.

Позивач вказує на те, що усі оригінали документів, які погоджені сторонами у заявках, позивачем були надіслані відповідачу засобами поштового зв`язку, зокрема рекомендованим листом від 24.12.2019, що підтверджується списком згрупованих відправлень № 552-2019АТ, копія якого міститься у матеріалах справи та фіскальним чеком.

Суд зазначає, що означені копії не є належними доказами на підтвердження відправлення відповідачу погоджених у заявках документів, оскільки позивачем до позовної заяви не долучено опис вкладення означеного поштового відправлення, відтак суд позбавлений можливості встановити які саме документи були направлені відповідачу та встановити факт отримання їх відповідачем.

Разом з тим, позивач у поданій позовній заяві зазначає, що на прохання відповідача документи, передбачені заявками повторно відправив засобами поштового зв`язку "Нова Пошта з описом вкладення експрес-накладною 20450201135612.

Як вбачається з роздруківки з веб-сайту novaposhta.ua, яку долучено позивачем до позовної заяви, відправлення з трек-номером 20450201135612 було забране отримувачем 31.01.2020. Аналогічну інформацію зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до п.п. 2.2.9 Договору експедитор зобов`язується підписати та відправити перевізнику акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання від перевізника або в цей же строк надати обґрунтовану відповідь у разі відмови підписати акт.

Згідно з п.п. 5.5 Договору якщо у встановлені у п. 2.2.9 Договору строки перевізник не одержить підписаний експедитором акт виконаних робіт або мотивовану відмову від його підписання, роботи та їх результати вважаються такими, що прийняті експедитором.

Оскільки відповідач протягом трьох банківських днів не повернув позивачу акти, а також від нього не надійшла мотивована відмова від їх підписання, послуги вважаються такими, що прийняті відповідачем.

Як стверджує позивач, з метою досудового врегулювання спору 20.02.2020 року він надіслав відповідачу претензію вих. № 18/02 від 18.02.2020. Відповідно до роздруківки з веб-сайту novaposhta.ua, яку долучено позивачем до позовної заяви, відправлення з трек-номером 20450207852573 вручене відповідачу 21.02.2020. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки між сторонами було укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів, відтак між ними виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глав 64, 65 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно з статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

У відповідності до статті 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі договору та погоджених сторонами заявок № 03/12 від 03.12.2019 та № 12/12 від 12.12.2019 позивачем надано відповідачу послуги з перевезення вантажу.

В той же час, матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем будь-яких претензій відносно обсягу та якості наданих позивачем послуг, а тому суд дійшов висновку, що позивач належним чином та в повному обсязі здійснив свої зобов`язання за договором.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

У п. 3.1-3.3 Договору сторони погодили, що вартість послуг (ставка) погоджується сторонами в заявці і вказується в рахунку перевізника. Оплата послуг перевізника здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту належного виконання перевізником свого зобов`язання щодо доставки (перевезення) вантажу (тобто з моменту одержання вантажу одержувачем, вказаного у погодженому сторонами замовленні (заявці) експедитора. Розрахунки по даному Договору здійснюються відповідно до діючого законодавства України у національній валюті України - гривні в безготівковій формі шляхом переказу відповідних грошових коштів на рахунок Перевізника. У випадку, коли Сторонами вартість перевезення встановлена в іноземній валюті, розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України, діючого на день узгодження послуг, якщо інше не обумовлено в Заявці.

Суд звертає увагу, що у заявці № 03/12 від 03.12.2019 сторони встановили інший строк оплати, ніж передбачено договором, та погодили, що оплата здійснюється 40% від фрахту протягом 2 банківських днів після завантаження авто, 60 % протягом 9 банківських днів після отримання оригіналів документів (СМР - 1 оригінал та копія, завірена печаткою перевізника), у заявці № 12/12 від 12.12.2019 сторонами відповідно погоджено порядок оплати - протягом 9 банківських днів після отримання оригіналів документів (СМР - 1 оригінал та копія, засвідчена печаткою перевізника).

За таких обставин, відповідач повинен був виконати взяті на себе зобов`язання у строк до 13.02.2020 року включно.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідачем доказів виконання свого грошового зобов`язання не надано, а також не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується викладених відповідачем у відзиві на позов доводів щодо неможливості здійснити оплату наданих позивачем послуг з причин не виконання своїх зобов`язань контрагентами відповідача, суд зазначає, що оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань перед позивачем.

Таким чином, відповідачем не спростовано визначених судом обставин належного виконання позивачем взятих на себе обов`язків за Договором щодо оплати послуг з виконання заявок, у зв`язку з чим виникла заборгованість по їх оплаті у розмірі 149 441, 29 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агротеп до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінар Експрес у частині стягнення основного боргу є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Крім того, як зазначає відповідач, позивачем у позовній заяві невірно здійснено розрахунок штрафних санкцій.

Так, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 990, 25 грн., нарахованих за період з 07.01.2020 року по 19.03.2020 року.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.6 Договору у випадку несвоєчасної оплати платежів/штрафних санкцій винна сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він не є вірним, оскільки у заявках сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 9 банківських днів після отримання відповідачем оригіналів документів. Позивач здійснює розрахунок пені з 07.01.2020. Проте, як зазначалось вище, у зв`язку з відсутністю опису вкладення поштового відправлення, суд позбавлений можливості перевірити, які саме документи позивач направив відповідачу рекомендованим листом 0209418941517 та встановити факт отримання означених документів відповідачем.

Разом з тим, як вказує позивач, та що підтверджується відповідачем у відзиві, означені документи були отримані відповідачем 31.01.2020 року, таким чином, суд дійшов висновку про те, що обов`язок оплати послуг виник у відповідача саме з 31.01.2020.

Зважаючи на погоджені в заявках умови оплати (протягом 9 банківських днів) кінцевим строком оплати є 13.02.2020 року.

Здійснивши власний перерахунок пені, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня за період з 14.02.2020 по 19.03.2020 у розмірі 3 086, 81 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 849, 20 грн. за період з 07.01.2020 по 19.03.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 849, 20 грн. суд встановив, що він є арифметично невірним та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки позивачем було невірно визначено день виникнення у нього права на нарахування 3% річних.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за період з 14.02.2020 по 19.03.2020 складає 428, 73 грн.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими доведеними належним чином та такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням зазначеного.

Що стосується заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 949, 55 грн., суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями частин 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно заявлених позивачем судових витрат в частині стягнення з відповідача 100, 00 грн. за відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви з доданими до неї документами, 50, 00 грн. за відправлення позивачем на адресу суду оригіналів документів, копії яких додані до позовної заяви, 50, 00 грн. за відправлення судом на адресу позивача оригіналів документів, копії яких додані до позовної заяви, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Аналізуючи заявлені позивач витрати на предмет відповідності витратам, вказаним у пункті 4 вищевказаної норми процесуального права, суд дійшов висновку, що диспозиція цього пункту пов`язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії витрат, пов`язаних з розглядом справи , а відтак і до категорії судових витрат - їх пов`язаність з вчиненням інших процесуальних дій .

Водночас, враховуючи положення статті 42 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом, в т.ч. направлення копії позовної заяви відповідачу, фактично є процесуальними діями, необхідними для розгляду справи або підготовки для її розгляду в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а тому витрати, понесені в зв`язку з вчиненням таких дій, можна віднести до судових витрат.

Разом з тим, судом встановлено, що витрати позивача, які пов`язані з направленням на адресу відповідача копії позовної заяви з доданими до неї документами, складають не 100, 00 грн., як вказує позивач, а 47, 60 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи поштовою накладною з трек-номером 0209418328386.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати в сумі 47, 60 грн. покладаються на відповідача, а в інший частині суд відмовляє позивачу у відшкодуванні цих витрат.

Також суд відмовляє позивачу у відшкодуванні 50, 00 грн. за відправлення позивачем на адресу суду оригіналів документів, копії яких додані до позовної заяви, 50, 00 грн. за відправлення судом на адресу позивача оригіналів документів, копії яких додані до позовної заяви, оскільки такі дії не вчинялись і відповідних витрат позивачем понесено не було.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агротеп до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінар Експресс про стягнення 157 325, 74 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мінар Експрес (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 13, квартира 96; код ЄДРПОУ 36558164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агротеп (02105, місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 8; код ЄДРПОУ 21496904) 149 441 (сто сорок дев`ять тисяч чотириста сорок одну) грн. 29 коп. основного боргу, 3 086 (три тисячі вісімдесят шість) грн. 81 коп. пені, 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 73 коп. 3 % річних, 2 294 (дві тисячі двісті дев`яносто чотири) грн. 35 коп. витрат по сплаті судового збору, а також витрати, пов`язані з направленням поштової кореспонденції в сумі 47 (сорок сім) грн. 60 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 30.07.2020 року.

Суддя В.С. Ломака