ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.07.2020 справа № 914/1375/17
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс", м. Яворів, Львівська область,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Вуд Юкрейн", с.Чишки, Пустомитівський район, Львівська область,
про: стягнення заборгованості,
ціна позову: 84762,63грн.
Представники:
Позивача: Андрусишин Р.О. - представник (довіреність від 27.02.2020р. б/н);
Відповідача: не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
05.07.2017р. Яворівське дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП "Галсільліс" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Вуд Юкрейн" про стягнення заборгованості; ціна позову 84762,63грн., в тому числі 44106,14грн. основного боргу, 3639,66грн. 3% річних, 37016,83грн. інфляційних втрат.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем договору поставки лісоматеріалів від 05.05.2014р. №05-05/12 в частині оплати.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 06.07.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 15.08.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 15.08.2017р., та від 30.08.2017р., зокрема у зв`язку із неявкою представників Сторін та невиконання ними вимог ухвал суду по справі. В судовому засіданні 19.09.2017р. оголошувалась перерва до 20.09.2017р, про що представники Сторін повідомлялись під розписку в судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2017р. у справі №914/1375/17 за позовом: Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП "Галсільліс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЛ Вуд Юкрейн" про стягнення заборгованості; ціна позову: 84762,63 грн., зупинено провадження у справі у зв`язку із надсиланням копій матеріалів справи до органу досудового розслідування, надіслано копії матеріалів справи №914/1375/17 до Головного управління Національної поліції у Львівській області.
27.11.2017р. за вих.№914/1375/17/2/17, з врахуванням листа Яворівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області №13923/04/53 від 16.11.2017 року, судом скеровано Сторонам листа з проханням повідомити чи прийняте Яворівським відділом поліції ГУ НП у Львівській області рішення оскаржувалось.
Станом на 06.02.2020р. до Господарського суду Львівської області повідомлення від Сторін не надійшло.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.02.2020р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; продовжувати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 03.03.2020р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.03.2020р. у даній справі судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; відкласти підготовче засідання на 14.04.2020р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.04.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 05.05.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2020р.. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 02.06.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Вуд Юкрейн від 20.09.2017р. вих. №20/09/17 (вх. №3955/17 від 20.09.2017р.) про призначення експертизи відхилити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 25.06.2020р.; Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 23.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Наголосив, що факт поставок підтверджено в тому числі долученою ним до матеріалів справи копією вирока суду.
Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Судом встановлено, що поштова кореспонденція із процесуальними документами суду, зокрема ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2020р. про поновлення провадження у даній справі (ідентифікатор поштового відправлення №7901413019179) та від 25.06.2020р. про відкладення судового засідання з розгляду спору по суті на 23.07.2020р. (ідентифікатор поштового відправлення №7901413286908), яка скеровувалась Відповідачу за адресою: 81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Чишки, вул.В.Чорновола, буд.7-А, одержана Відповідачем 27.02.2020р. та 18.07.2020р. відповідно.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).
Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
З врахуванням наведеного суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2020р. про поновлення провадження у даній справі суд постановив Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.
В той же час, суд звертає увагу на те, що Відповідачем 20.09.2017р. за вх. №32034/17 подано Відзив на позовну заяву в порядку, визначеному ст.59 ГПК України (у чинній станом на час подання редакції). При цьому, суд зазначає, що Позивачем відповідь на відзив не подавалась.
Водночас суд враховує, про що також вказувалось в судових рішеннях у цій справі, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.
Востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N23, ст. 896, N30, ст. 1061).
На час ухвалення даного рішення судочинство в Україні здійснюється в умовах карантину.
Суд також зважає, що Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020р., розділ X "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Тлумачення пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України свідчить, що за його змістом передбачено умову згідно якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк реалізації учасниками прав автоматично продовжується на строк дії такого карантину.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , який набрав чинності 17.07.2020р., пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N48, ст. 436) викладено в такій редакції:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".
Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, одержувались ним, а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.
Разом з цим, судом враховується, що за приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
Враховуючи викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність правових підстав до розгляду спору по суті, оскільки провадження у справі поновлено 06.02.2020р. , тобто до встановлення карантину задля запобігання поширенню коронавірусу SARS-CoV-2, а відтак учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.06.2020р. у справі №927/110/18.
Також суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі на території Львівської області).
Зокрема, з 23.06.2020р. дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.
Із наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням Відповідача значиться село Чишки Пустомитівського району Львівської області, тобто населений пункт, з яким станом на час проведення судового засідання та розгляду спору по суті відновлені регулярні пасажирські перевезення автомобільним та залізничним транспортом.
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 44106,14грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором поставки лісоматеріалів від 05.05.2014р. №05-05/12, а також 3639,66грн. трьох відсотків річних та 37016,83грн. інфляційних втрат за порушення строку оплати поставленого за вказаним Договором Товару.
Позиція Відповідача:
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав не відповідності первинних документів бухгалтерського обліку вимогам щодо їх заповнення в частині відсутності у товарно-транспортних накладних підписів відповідальної особи вантажоодержувача (Відповідача) про прийняття товару, ознак підробки відтиску печатки Відповідача, а також зазначення у вказаних документах прізвищ водіїв, які не відомі Відповідачу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
05.05.2014р. між Яворівським ДЛГП ЛГП Галсільліс (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДСЛ ВУД Юкрейн (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки лісоматеріалів №05-05/12 (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1., 1.2. Договору) в порядку та на умовах, визначених Договором, Постачальник зобов`язувався систематично поставляти та передавати у власність в обумовлені строки Покупцю визначений Договором товар, а Покупець зобов`язувався приймати вказаний товар та своєчасно здійснювати його оплату. Предметом Договору є лісоматеріали, асортимент яких вказаний в додатках №1 і №2 (специфікації) до цього договору (далі по тексту - Товар).
Відповідно до п.2.7 Договору при отриманні Покупцем Товару згідно замовлення, Постачальник виписує товарно-транспортну накладну, яку завіряє Покупець (представник Покупця) печаткою і підписом або згідно доручення.
Згідно з п.2.8. Договору право власності на Товар виникає у Покупця з моменту отримання ним Товару.
Пунктом 3.1. Договору Сторонами передбачено, що Покупець оплачує поставлений Постачальником Товар за цінами, що визначені за одиницю Товару у видатковій накладній. Валюта платежів за Договором -гривня України.
Ціна на Товар, що поставляється в межах Договору, може мінятись протягом терміну його дії. Такі ціни відображаються у відповідних накладних на відпуск Товару. Підписана уповноваженими на це представниками обох сторін Договору накладна вважається його невід`ємним додатком (п.3.2. Договору).
Відповідно до п.3.3. Договору загальна сума Договору формується із сум, окремо зазначених у видаткових накладних.
Згідно п.3.4. Договору Покупець здійснює оплату за кожну поставлену партію Товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, вказаний у пункті банківські реквізити Договору, на умовах 100% передоплати. Покупець зобов`язаний повідомити Постачальника про здійснення платежу не пізніше, ніж через 24 години з моменту перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника шляхом направлення телеграми, факсу, пошти. При замовленні наступної партії Товару попередня партія повинна бути на 100% оплаченою.
Пунктом 3.5. Договору передбачено, що датою оплати вартості Товару вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.
Згідно пункту 4.1. Договору Постачальник зобов`язувався передати на умовах і в строки, визначені Договором, Товар Покупцю.
Покупець зобов`язувався прийняти Товар, замовлений в заявці та вчасно подавати заявки на його відвантаження за умовний період (місяць, квартал); здійснити оплату за Товар у розмірах та строки, визначені Договором або додатками до нього (п.4.2. Договору).
Відповідно до п.5.1. Договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з Договору (порушення Договору) Сторона несе відповідальність, визначену Договором та чинним в Україні законодавством.
Згідно п.5.2. Договору порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом Договору.
Пунктами 7.1. та 7.2. Договору передбачено, що Договір, будь-які зміни та доповнення до нього, оформлені з використанням засобів факсимільного зв`язку, мають силу оригіналів. Всі зміни і доповнення до Договору мають силу лише після оформлення їх у належному вигляді та підписання уповноваженими на це представниками Сторін.
Відповідно до п.7.3. Договору всі спірні питання, які можуть виникнути в межах Договору Сторони намагатимуться вирішити шляхом двосторонніх переговорів.
Даний Договір вважається укладеним на один рік і набуває чинності з моменту підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.05.2014р., або до повного виконання обов`язків обох сторін. Якщо жодна із Сторін не повідомить іншу про припинення дії Договору за один місяць до завершення строку його дії, цей Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах кожного разу на один календарний рік. (п.8.5. Договору).
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що протягом 2014 року Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за Договором на суму 204106,14грн.
Факт поставки Товару за Договором Позивач підтверджує долученими до матеріалів справи копіями:
- Довіреностей Відповідача на отримання товарно-грошових цінностей від 05.06.2014р. №6, від 16.06.2014р. №8, від 15.07.2014р. №12, від 04.08.2014р. №9, від 14.08.2014р. №10, від 24.08.2014р. №11;
- Товарно-транспортних накладних від 05.06.2014р. серії ААК №000229 на суму 15996,72грн., від 05.06.2014р. серії ААК №000230 на суму 16740,72грн., від 11.06.2014р. серії ААК №000160 на суму 12598,70грн., від 11.06.2014р. серії ААК №000228 на суму 11895,20грн., від 17.06.2014р. серії ААК №000237 на суму 13106,70грн., від 17.06.2014р. серії ААК №000238 на суму 13328,40грн., від 18.06.2014р. №000242 на суму 10363,30грн., від 18.06.2014р. №000243 на суму 11297,30грн., від 29.07.2014р. №000282 на суму 2850грн., від 31.07.2014р. №000362 на суму 15254,70грн., від 31.07.2014р. №000363 на суму 11136,70грн., від 01.08.2014р. №000364 на суму 8947,40грн., від 01.08.2014р. №000371 на суму 12317,20грн., від 01.08.2014р. №000372 на суму 11579,40грн., від 02.08.2014р. №000390 на суму 13229грн., від 02.08.2014р. №000391 на суму 7094,60грн., від 02.08.2014р. №000393 на суму 8555,70грн., від 02.08.2014р. №000394 на суму 7814,40грн.;
- Специфікацій-накладних на відпуск лісоматеріалів необроблених від 11.06.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000160; від 11.06.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000228; від 15.06.2014р. №001050280 до Товарно-транспортної накладної №004934; від 16.06.2014р. № 0010510249 до Товарно-транспортної накладної №009513; від 29.07.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000282; від 31.07.2014р. №000279 до Товарно-транспортної накладної №000362; від 01.08.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000372; від 02.08.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000394; від 02.08.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000391; від 02.08.2014р. б/н до Товарно-транспортної накладної №000393; від 31.0.2014р. № 000278 до Товарно-транспортної накладної №000363; від 01.08.2014р. №000276 до Товарно-транспортної накладної №000371;
- виданих Відповідачу Сертифікатів про походження лісоматеріалів та виготовлення з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій від 18.06.2014р. серії ЛВ №794619 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 11.06.2014р. ААК №000160; ТТН від 11.06.2014р. ААК №000228); від 26.06.2014р. серії ЛВ №794982 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 17.06.2014р. ААК №000238; ТТН від 18.06.2014р. №000242, ТТН від 17.06.2014р. ААК №000237); від 08.08.2014р. серії ЛВ №796615 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 01.08.2014р. №000372; ТТН від 02.08.2014р. №000394); від 08.08.2014р. серії ЛВ №796614 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 02.08.2014р. №000393; ТТН від 29.07.2014р. №00282; ТТН від 02.08.2014р. №000391); від 08.08.2014р. серії ЛВ №796613 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 31.07.2014р. №000363; ТТН від 01.08.2014р. №371).
При цьому, Позивач зазначає про часткову оплату Відповідачем вартості поставленого за Договором Товару в розмірі 160000грн., що підтверджується копіями Виписок з банківського рахунку Позивача від 15.05.2014р. на суму 50000грн., від 16.05.2014р. на суму 50000грн. та від 24.06.2014р. на суму 60000грн.
З підстав наведеного Позивач підсумовує про наявність у Відповідача боргу перед Позивачем з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором в розмірі 44106,14грн.
Вказане також підтверджує долученою до матеріалів справи копією Акту звірки взаєморозрахунків між Сторонами, з якого вбачається, що станом на 22.09.2014р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 44106,14грн. Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору. Доказів повного або часткового погашення вказаної суми боргу станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача із Вимогою вих. №129 про сплату 44106,14грн. суми боргу протягом семи днів з моменту отримання вимоги. Відповідачем вказану вимогу залишено без відповіді та реагування, докази повного чи часткового задоволення вимоги в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 44106,14грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором, а також 3639,66грн. 3% річних за період з 01.09.2014р. по 31.05.2017р. та 37016,83грн. інфляційних втрат за період з вересня 2014р. по травень 2017р. за порушення строку оплати поставленого за вказаним Договором Товару.
Відповідач у поданому 20.09.2017р. за вх. №32034/17 Відзиві на позовну заяву від 20.09.2017р. вих. №20/09/17-1 вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав не відповідності первинних документів бухгалтерського обліку вимогам щодо їх заповнення в частині відсутності у товарно-транспортних накладних підписів відповідальної особи вантажоодержувача (Відповідача) про прийняття товару, ознак підробки відтиску печатки Відповідача, а також зазначення у вказаних документах прізвищ водіїв, які не відомі Відповідачу.
Так, Відповідач акцентує, що у Товарно-транспортних накладних у графі Прийняв (відповідальна особа Вантажоодержувача) відсутній підпис відповідальної особи за прийняття товару, а відтиск печатки Відповідача містить ознаки підробки, - непритаманний зріз, який відсутній в оригінальному відтиску печатки.
З підстав наведеного Відповідач зазначає, що такі ТТН не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій поставок Позивачем Відповідачу партій Товару за Договором.
Окрім того, Відповідач звертає увагу на те, що Довіреності Відповідача на отримання товарно-грошових цінностей №№6, 8, 12 не містять зразку підпису особи, яка одержала довіреність. В довіреностях №№9, 10, 11 підпис відрізняється від підпису, який виконано в інших документах.
Щодо наявних в матеріалах справи копій документів, які надано СУ ГУ НП у Львівській області Відповідач вказує, що такі подано без підтвердження чи засвідчення наявності оригіналів документів, а також відомостей про наявність оригіналів таких документів в матеріалах кримінального провадження та їх походження.
В доповнення до викладеного Відповідач зазначає про те, що йому невідомі прізвища ОСОБА_1 , ОСОБА_6, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які вказані в графі водій/експедитор товарно-транспортних накладних.
03.03.2020р. за вх. №10675/20 Позивачем подано до суду Додаткові пояснення до позовної заяви від 03.03.2020р. б/н, у яких зазначає, що неістотні недоліки в документах первинного бухгалтерського обліку, які містять інформацію про здійснення господарської операції не є підставою для невизнання такої господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції тощо. Господарські операції повинні бути відображені у відповідних облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
В підтвердження викладеного Позивач покликається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020р. у справі №916/922/19, у відповідності до якої згідно із положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні, а саме, березень-квітень 2018 року):
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);
- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми);
- дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо, (частина друга статті 9);
- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів, (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи.
- адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5);
- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників(пункт 2.15).
Касаційний господарський суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі №905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні). Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018р. у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018р. у справі №915/878/16.
При цьому, у постанові від 20.12.2018р. у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Підсумовуючи наведене Позивач звертає увагу суду на те, що відтиск печатки ДСЛ Вуд Юкрейн наявний на усіх спірних примірниках ТТН та на довіреностях.
При цьому, Позивач також звертає увагу на те, що Яворівський районний суд Львівської області розглянувши справу №460/69/19 за обвинуваченням майстра лісу Яворівського ДЛГП Галсільліс ОСОБА_4 встановив те, що 02.08.2014р. майстром лісу ОСОБА_4 відповідно до договору поставки лісоматеріалів №05-05/12 від 05.05.2014р., укладеного між Яворівським ДЛГП Галсільліс та ТзОВ ДСЛ Вуд Юкрейн підписано товаро-транспортну накладну №000390 від 02.08.2014 року в графі відпуск дозволено , що стало підставою для реалізації та фактичної видачі з верхнього складу кварталу 15 виділу №3 майстерської дільниці Яворівського ДЛГП Галсільліс товариству з обмеженою відповідальністю ДСЛ Вуд Юкрейн пиловника та будівельного лісу породи сосна в загальній кількості 35.13 м. куб. на суму 13229 грн., чим спричинено майнової шкоди Яворівському ДЛГП Галсільліс .
Аналогічні дії майстер лісу Яворівського ДЛГП Галсільліс вчинив із ТТН №000391 від 02.08.2014р., №000393 від 02.08.2014р. №000394 від 02.08.2014рр, які є спірними, та підтверджують те, ТзОВ ДСЛ Вуд Юкрейн отримав Товар згідно договору поставки лісоматеріалів №05-05/12 від 05.05.2014р.
Також, як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків між Яворівським ДЛГП Галсільліс та ТзОВ ДСЛ Вуд Юкрейн підписаного та скріпленого мокрими печатками сторонами кінцеве сальдо після звірки 22.09.2014р. становить 44106,14 грн. в користь Яворівського ДЛГП Галсільліс , що також підтверджує факт отримання відповідачем лісопродукції за такими первинними документами.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
З врахуванням наведеного, оглянувши та дослідивши матеріали справи суд критично оцінює доводи Відповідача, покладені ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог з підстав незасвідчення копій документів, які надано Позивачем, оскільки на аркуші засвідчення вказаних копій зроблено рукописний напис СУ ГУ НП у Львівській області, прошито, пронумеровано та скріплено печаткою 39 (тридцять дев`ять) аркушів. Слідчий СУ ГУ НП у Л/о Гаврилів М.В. Вказаний аркуш засвідчено особистим підписом посадової особи та відтиском печатки СУ ГУ НП у Львівській області Для пакетів . Таким чином, посадовою особою ГУ НП у Львівській області засвідчено належним чином копії долучених до матеріалів справи документів.
Окрім того, заперечення Відповідачем факту отримання Товару за Договором згідно Товарно-транспортних накладних від 11.06.2014р. ААК №000160, від 11.06.2014р. ААК №000228, від 17.06.2014р. ААК №000238, від 18.06.2014р. №000242, від 01.08.2014р. №000372, від 02.08.2014р. №000394, від 02.08.2014р. №000393, від 29.07.2014р. №00282, від 02.08.2014р. №000391, від 31.07.2014р. №000363; від 01.08.2014р. №371 спростовуються виданими Відповідачу на його звернення Сертифікатами про походження лісоматеріалів та виготовлення з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій від 18.06.2014р. серії ЛВ №794619 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 11.06.2014р. ААК №000160; ТТН від 11.06.2014р. ААК №000228); від 26.06.2014р. серії ЛВ №794982 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 17.06.2014р. ААК №000238; ТТН від 18.06.2014р. №000242, ТТН від 17.06.2014р. ААК №000237); від 08.08.2014р. серії ЛВ №796615 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 01.08.2014р. №000372; ТТН від 02.08.2014р. №000394); від 08.08.2014р. серії ЛВ №796614 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 02.08.2014р. №000393; ТТН від 29.07.2014р. №00282; ТТН від 02.08.2014р. №000391); від 08.08.2014р. серії ЛВ №796613 (підстава видачі сертифіката: ТТН від 31.07.2014р. №000363; ТТН від 01.08.2014р. №371).
Щодо заперечень Відповідача проти факту отримання Товару за Договором згідно Товарно-транспортних накладних від 31.07.2014р. №000362 на суму 15254,70грн., від 18.06.2014р. №000243 на суму 11297,30грн., від 02.08.2014р. №000390 на суму 13229грн., від 05.06.2014р. серії ААК №000230 на суму 16740,72грн., від 05.06.2014р. серії ААК №000229 на суму 15996,72грн. та від 01.08.2014р. №000364 на суму 8947,40грн. суд зазначає, що наявні в матеріалах справи копії Специфікацій-накладних на відпуск лісоматеріалів необроблених від 31.07.2014р. №000279 до Товарно-транспортної накладної №000362, а також Товарно-транспортної накладної від 31.07.2014р. №362 на суму 15254,70грн., які надані Позивачу слідчим СУ ГУ НП у Львівській області, містять підпис особи про отримання Товару за Відповідними партіями, який засвідчено відтиском печатки Відповідача.
В той же час, подана Позивачем при поданні позовної заяви до суду копія Товарно-транспортної накладної від 05.06.2014р. серії ААК №000229, від 05.06.2014р. серії ААК №000230 містить підпис уповноваженої особи Вантажоодержувача (Відповідача), завірений відтиском його печатки.
При цьому суд також враховує те, що вироком Яворівського районного суду Львівської області у справі №460/69/19 за обвинуваченням майстра лісу Яворівського ДЛГП Галсільліс ОСОБА_4 встановлено, що 02.08.2014р. майстром лісу ОСОБА_4 відповідно до договору поставки лісоматеріалів №05-05/12 від 05.05.2014р., укладеного між Яворівським ДЛГП Галсільліс та ТзОВ ДСЛ Вуд Юкрейн підписано товаро-транспортну накладну №000390 від 02.08.2014 року в графі відпуск дозволено , що стало підставою для реалізації та фактичної видачі з верхнього складу кварталу 15 виділу №3 майстерської дільниці Яворівського ДЛГП Галсільліс товариству з обмеженою відповідальністю ДСЛ Вуд Юкрейн пиловника та будівельного лісу породи сосна в загальній кількості 35.13 м. куб. Аналогічні дії майстер лісу Яворівського ДЛГП Галсільліс вчинив із ТТН №000391 від 02.08.2014р., №000393 від 02.08.2014р. №000394 від 02.08.2014рр, які є спірними, та підтверджують те, ТзОВ ДСЛ Вуд Юкрейн отримав Товар згідно договору поставки лісоматеріалів №05-05/12 від 05.05.2014р.
Приписами ч.6 ст.75 ГПК України передбачено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Також, суд критично оцінює заперечення Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав підроблення печатки Відповідача у графі Вантажоодержувач Товарно-транспортних накладних, оскільки, як вбачається із наявного в матеріалах справи листа Яворівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області від 16.11.2017р. вих. №13923/04/53, у якому повідомляє суд про реєстрацію копій матеріалів справи №914/1375/17 в ЖЕО №8581 та проведення працівниками Яворівського ВП ГУ НП у Львівській області за ними перевірки, за наслідками якої відсутні ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення.
Доказів оскарження чи скасування результатів вказаної перевірки в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2018р. у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018р. у справі №915/878/16, що встановивши наявність відбитку печатки Відповідача на спірних документах та, враховуючи, що Відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена Відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
Належні, достатні, достовірні, допустимі та вірогідні докази втрати, викрадення чи вибуття в інший спосіб з володіння Відповідача його печатки в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.
При цьому, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018р. у справі №910/19702/17.
Окрім того, суд враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
З підстав наведеного суд зазначає, що підписання та засвідчення відтиском печатки Відповідачем Акту звірки розрахунків між сторонами є належним доказом існування заборгованості Відповідача перед Позивачем в розмірі 44106,14грн. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 08.05.2018р. у справі №910/16725/17, від 14.06.2018р. у справі №908/1361/17, від 17.10.2018р. у справі №905/3063/17, від 24.10.2018р. у справі №905/3062/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 21.05.2019р. у справі №904/6726/17, від 09.07.2019р. у справі №903/849/17, від 04.12.2019р. у справі № 916/1727/17, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.05.2018р. у справі №825/1468/17.
При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 29.04.2020р. у справі №915/641/19, що, оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання Відповідачем товару за Договором, то, відповідно, строк оплати такого настав у Відповідача і отримання товару та нездійснення його оплати є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов`язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому Позивачем товару витікає в силу закону (ст.655, 692, 712 ЦК України, ч.1 ст.265 ГК України) та не залежить від факту виставлення Позивачем рахунку на оплату Відповідачем вартості здійсненої поставки товару.
В той же час, суд звертає увагу на те, що рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за одержаний товар, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 28.03.2018р. у справі №910/32579/15, від 22.05.2018р. у справі №923/712/17, від 21.01.2019р. у справі №925/2028/15, від 02.07.2019р. у справі №918/537/18, від 29.08.2019р. у справі №905/2245/17, від 26.02.2020р. у справі №915/400/18, від 29.04.2020р. у справі №915/641/19.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 44106,14грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором.
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3639,66грн. 3% річних за період з 01.09.2014р. по 31.05.2017р. та 37016,83грн. інфляційних втрат за період з вересня 2014р. по травень 2017р. суд зазначає наступне.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.
Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.
Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, часу її існування та здійснення Відповідачем її часткового погашення. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 3636,04грн., інфляційних втрат - 39348,33грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3639,66грн. трьох відсотків річних частково є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 3636,04грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 37016,83грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум штрафу та 48 відсотків річних здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020 .
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором, враховуючи часткове погашення Відповідачем суми основного боргу, перевіривши розрахунок суми позову, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, стягнути з Відповідача на користь Позивача 44106,14грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Договором, 3636,04грн. трьох відсотків річних та 37016,83грн. інфляційних втрат. В решті в позові відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2017 року для працездатних осіб в розмірі 1600 гривень.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 14.06.2017р. №219 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1600грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №9 до позовної заяви.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1600грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1600грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1599,93грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДСЛ Вуд Юкрейн (81144, Львівська область, Пустомитівський район, с.Чишки, вул.Чорновола, буд.7А; ідентифікаційний код: 39138502) на користь Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП Галсільліс (81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Бічна Греблі, буд.2; ідентифікаційний код: 31179842) 44106,14грн. суми основного боргу, 3636,04грн. трьох відсотків річних, 37016,83грн. інфляційних втрат та 1599,93грн. судового збору.
3. В решті в позові відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 30.07.2020р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 23.07.2020 |
Оприлюднено | 30.07.2020 |
Номер документу | 90669877 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Фартушок Т. Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні