Рішення

від 23.07.2020 по справі 263/9274/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 263/9274/19

Провадження № 2/263/272/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кияна Д.В., за участю секретаря судового засідання Рябова С.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи про визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу та зобов`язання прийняти на роботу,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2019 року до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи про визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу та зобов`язання прийняти на роботу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 червня 2019 року звернувся до начальника КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи із проханням прийняти його на роботу, проте відповіді на особистому прийомі не отримав та на роботу працевлаштований не був. Разом з цим, як стало відомо позивачу, у відповідача було в наявності повних 29 вакантних посад, станом на 03 червня 2019 року. Оскільки начальником установи позивачу було відмовлено в працевлаштуванні, 13 червня 2019 року він подав письмову заяву з проханням навести причини відмови у працевлаштуванні, відповідь на яку не отримав. Також позивачем було самостійно обрано вакантну посаду лікаря судово-медичного експерта відділу комісійних судово-медичних експертиз, написано заяву про призначення на зазначену посаду на 1,0 ставки. До своєї заяви позивач додав оригінали копії документів, що підтверджують його відповідність займаній посаді, а саме про: відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень, кваліфікацію судово-медичного експерта, стан здоров`я, трудову книжку ат військовий квиток. Позивач вважає дії відповідача незаконними, такими що суперечать Конституції України, та нормам Кодексу Законів про працю. Просить визнати незаконними відмову у прийнятті його на роботу та зобов`язати керівника КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи укласти трудовій договір про прийняття його на вакантну посаду лікаря судово-медичного експерта відділу комісійних судово-медичних експертиз, безстроково на 1,0 ставки.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2019 року відкрито загальне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що права та інтереси позивача відповідачем не порушені, предмет спору фактично відсутній. Позивач не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір, перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Обставини відповідності позивача за рівнем кваліфікації, досвіду роботи, стану здоров`я вимогам, передбаченим для зайняття посади та відсутність інших претендентів на її зайняття не можуть слугувати підставою для зобов`язання відповідача укласти з ним трудовий договір. Прийом на роботу нового працівника є правом керівника бюро, а тому зобов`язання приймати будь-яку особу на роботу лише з підстав його відповідності вимогам спеціальності буде порушенням законодавства та фактичним втручанням в діяльність установи.

Позивач надав до суду відповідь на відзив в якій зазначив, що між позивачем та відповідачем фактично існує спір, щодо реалізація права позивача на працю, тому позивач правомірно звернувся до суду за захистом своїх прав, що спростовує доводи відповідача щодо відсутності предмету спору між сторонами. Відповідач фактично відмовив позивачу в працевлаштуванні, під час усної бесіди з керівником установи, що спростовує доводи відповідача в тій частині, що позивачу не відмовляли в працевлаштуванні. Щодо відсутності обов`язку у відповідача прийняти його на роботу, позивач зазначив, що КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи є комунальним закладом, який утримується за рахунок бюджетних коштів, та керівником установи повинні бути затверджені штатні розписи установи, та забезпечено раціональний добір кадрів, згідно зазначеного штатного розпису.

Представник відповідача своїм правом на подачу заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що звернувся до начальника КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи Кіргета С.С. з проханням про прийняття на роботу, оскільки в бюро були вакантні лікарські посади, однак працевлаштований він не був. Вважає, що було порушене його конституційне право на працю, тому просить суд визнати незаконною відмову у прийнятті його та роботу та зобов`язати керівника КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи укласти з ним трудовий договір.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог зазначив, що законодавством передбачений вичерпний перелік осіб з якими роботодавець зобов`язаний укласти трудовий договір, однак позивач до цього переліку не входить. Крім того зауважив, що прийняття на роботу нового працівника є правом керівника бюро, а тому зобов`язання приймати будь-яку особу на роботу буде порушенням законодавства та фактичним втручанням в діяльність установи.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка начальник КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи Кіргет С.С. суду пояснив, що приблизно рік тому ОСОБА_1 прийшов до нього для працевлаштування, але йому було відмовлено, оскільки до цього його було звільнено за прогул роботи у КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи .

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, допитавши свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги не піддягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю Лікувальна справа та кваліфікацію лікар-лікувальник, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_1 , виданого Донецьким державним медичним університетом 26 червня 1997 року (а.с.56).

Відповідно до сертифіката № 4088 він 26 червня 1998 року, ОСОБА_1 атестувався на визнання знань та практичних навиків в атестаційній комісії при Донецькому медичному університету та йому присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю судово-медична експертиза (а.с.60).

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , заповненої 21 вересня 1987 року ім`я ОСОБА_1 , останній з 01 серпня 1997 року працював у КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи , звідки був звільнений 31 жовтня 2018 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із прогулом без поважних причин (а.с.20-24).

З листа Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації № 48/01-32 від 03 червня 2019 року, та додатку до зазначеного листа вбачається, що станом на 03 червня 2019 року в КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи наявні 29 вакантних посад (а.с.48-53).

13 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою на ім`я начальника КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи , про призначення його на посаду лікаря судово-медичного експерта відділу комісійних судово-медичних експертиз на 1,0 ставки (а.с.13).

З пояснень представника відповідача та допитаного у якості свідка в судовому засіданні начальник КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи Кіргет С.С. вбачається, що позивачу було відмовлено у працевлаштуванні, оскільки останній раніше працював у КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи та його було звільнено за вчинення дисциплінарного проступку, а саме прогулу без поважних причин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України передбачає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Отже, ст. 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував.

Відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 також не пов`язана із дискримінаційною ознакою, оскільки така мотивована вчиненням останній в минулому істотного дисциплінарного проступку, за який його було звільнено.

Крім того, Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18).

Обставини відповідності ОСОБА_1 за рівнем кваліфікації вимогам, які передбачені для зайняття посади, та наявність цієї посади у штатному розписі на час його звернення із заявою до відповідача про прийняття на роботу не є підставою для зобов`язання відповідача укласти трудовий договір з позивачем.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що фактична відмова у прийнятті позивача на роботу, прийнята керівником КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи в межах компетенції та відповідно до положень трудового законодавства, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи про визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу та зобов`язання прийняти на роботу - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перогляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http:/ ІНФОРМАЦІЯ_1 .ua.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий 26 жовтня 1996 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Комунальний заклад охорони здоров`я Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи , ЄДРПОУ 01990080, юридична адреса: пр. Нікопольський, 60, місто Маріуполь Донецької області.

Представник відповідача: ОСОБА_2 , діє на підставі довіреності № 9 від 24 грудня 2019 року, виданої начальником КЗОЗ Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи , юридична адреса: АДРЕСА_3 , кв. 65, місто Маріуполь Донецької області.

Суддя Д.В. Киян