Рішення

від 31.07.2020 по справі 508/612/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/612/20

Провадження №2/508/272/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року Миколаївський районний суд Одеської області

В складі головуючого судді Горобця В.Л.

Секретаря Ніколаєвої А.Л.

Розглянувши у судовому засіданні в смт. Миколаївка цивільну справу у загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до Ісаївської сільської ради, Миколаївського району, Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку успадкування за законом та встановлення факту що має юридичне значення.

В С Т А Н О В И В :

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з корпоративних прав на фермерське господарство Тилигульське , код ЄДРПОУ 19198973, місце розташування юридичної особи: 67023, Одеська область, Миколаївський район, село Ісаєве, зареєстрованого 21.10.1998 року та земельної ділянки розміром 13,8 га, яка розташована на території Ісаївської сільської ради, Миколаївського району, Одеської області, яка надана для ведення селянського ( фермерського ) господарства, відповідно до рішення Миколаївської районної ради народних депутатів Миколаївського району, Одеської області від 17 березня 1992 року № б/н, що підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею 030, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44.

Розмір внеску до статутного фонду фермерського господарства Тилигульське - 0,0- ( нуль ) гривень.

Нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь площею 13,8 га, місцезнаходження - за межами населеного пункту Ісаївської сільської ради, Миколаївського району, Одеської області з урахуванням коефіцієнтів індексації становить 428034,6 гривень, що видно із витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінкуземельної ділянки, складеного відділом у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України позивачка, як дружина, є спадкоємцем першої черги і має право на спадкування за законом. Також вона проживала з чоловіком та вела з ним фермерське господарство. Крім неї спадкоємцем є мати померлого чоловіка - ОСОБА_2 , яка від прийняття у спадщину фермерського господарства та земельної ділянки відмовилася, так як вона за станом здоров`я не може вести фермерське господарство.

Для прийняття спадщини вона звернулася до державної нотаріальної контори з питанням видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлого чоловіка ОСОБА_3 , але своїм листом від 01 серпня 2019 року № 2094/02 - 14 нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Крім того позивачці необхідно встановити факт, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею 030, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44, виданий на ім`я ОСОБА_3 , належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , так як у Державному акті ім`я чоловіка зазначено ОСОБА_4 , а в свідоцтві про смерть ОСОБА_4 .

Позивачка в судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву, в якій позов визнає, не заперечує проти його задоволення, просить справу розглянути в його відсутність.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву, в якій позовні вимоги заявниці підтримує, не заперечує проти їх задоволення, просить справу розглянути в її відсутність, від спадщини відмовляється на користь позивачки.

Згідно ст. 200 ч. 3 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Оскільки відповідач позов визнав та подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, суд приходить до висновку про ухвалення рішення по справі в підготовчому судовому засіданні.

Згідно ст. 247 ч. 2 ЦПК України у зв 'язку з неявкою в судове засідання сторін, які беруть участь у справі, фіксуваня судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Оцінивши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

Встановити факт, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею 030, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44, виданий на ім`я ОСОБА_3 , належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на: корпоративні права на фермерське господарство Тилигульське , код ЄДРПОУ 19198973, місце розташування юридичної особи: 67023, Одеська область, Миколаївський район, село Ісаєве, довічного успадковуваного володіння земельну ділянку розміром 13,8 га., згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею 030, виданого на підставі рішення Миколаївської районної ради народних депутатів Миколаївського району Одеської області від 17 березня 1992 року № б/н, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44, розташованої на території Ісаївської сільської ради Миколаївського району Одеської області для ведення фермерського господарства, в порядку спадкування за законом, що належало спадкодавцю - ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Данні обставини підтверджується матеріалами справи копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ( а.с. 8 ), копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 ( а.с. 9 ), копією паспорта ОСОБА_1 ( а.с. 10 ), листом державного нотаріуса Лисак А.В. ( а.с. 11 ), копією Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею ( а.с. 12 - 16 ), листом роз 'ясненням щодо оформлення спадкових прав держаного нотаріуса Лисак А.В. ( а.с. 17 ), Витягом з Єдиного державного реєстру ( а.с. 18 - 20 ), довідкою держаного нотаріуса Лисак А.В. ( а.с. 21 ), Архівним витягом ( а.с. 22 - 23 ), довідкою виданою з Держгеокадастру Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області, про вартість земельної ділянки ( а.с. 24 ).

Відповідно до частини першої статті 50 Земельного кодексу Української PCP (у редакції закону від 18 грудня 1990 року N 561-XII) громадянам Української PCP, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Стапею 55 Земельного кодексу Української PCP (у редакції закону від 18 грудня 1990 року N 561-ХІІ) передбачено, що у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців. При цьому перевага в успадкуванні права володіння земельною ділянкою надається одному із членів селянського (фермерського) господарства - одному із подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели разом із спадкодавцем господарство.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померпа (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбаченост.1217 ЦК України.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у зрповіті. У разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

В статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

В порядку ч. 1ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, вона як дружина, є спадкоємцем першої черги і має право на спадкування за законом. Також вона проживала разом з чоловіком та вела з ним фермерське господарство. Крім неї спадкоємцем є мати померлого чоловіка - ОСОБА_2 , яка від прийняття у спадщину фермерського господарства та земельної ділянки відмовилася, так як вона за станом здоров`я не може вести фермерське господарство ( а.с. 35 ).

Для прийняття спадщини позивачка звернулася до державної нотаріальної контори з питання видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлого чоловіка ОСОБА_3 , але своїм листом від 01 серпня 2019 року №2094/02-14 нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Крім того їй необхідно становити факт, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею 030, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44, виданий на ім*я ОСОБА_3 , належить померлому ЗО листопада 2018 року ОСОБА_3 , так як у Державному акті ім*я чоловіка зазначено ОСОБА_4 а свідоцтві про смерть ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.99 № 43 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 04.06.99 за № 354/3647, визначено, що усі записи на державних актах мають бути зроблені чітко і розбірливо державною мовою, виправлення не допускаються.

Отже, можливість внесення змін чи виправлень до державного акта на право власності на земельну ділянку законодавством не передбачена

Постановою Верховної Ради Української PCP від 05.12.1990 р. № 511 Про вирішення питань, пов`язаних із правом власності на землю визначено, що громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успадковуване володіння.

Земельним кодексом Української PCP від 18.12.1990 р. також передбачалось право громадян на довічне успадковування володіння землею, а постановою Верховної Ради Української PCP від 27.03.1991 р. № 889 Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок , які втратили чинність, затверджено форму державного акта на право довічного успадкованого володіння землею та умови надання такого права.

З введенням в дію ЗК Української PCP від 18.12.1990 р. (в редакції від 13.03.1992 р.) надання такого права не передбачалось, але підпунктом другим п.5 постанови Верховної Ради Української PCP від 18.12.1990 р. № 562 Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української PCP передбачалося, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, наданні їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.8 постанови Верховного Ради України від 13.03.1992 р. № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі , громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5 - рп положення п.6 розд. X Перехідні положення Земельного кодексу України та п.6 постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18.12.1990 р. № 563-ХІІ визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення зазначеного рішення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

В мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. суд зазначав, що визнавши право приватної власності громадян на земельні ділянки, які були надані в постійне користування, встановивши порядок набуття цього права у зазначених нормативно-правових актах шляхом безоплатної передачі, держава має вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення безперешкодного набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 (абз. З) своєї постанови № 7 від 30.05. 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування , у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про фермерське господарство успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону, а відповідно до ст. 19 Закону до складу майна фермерського господарства входить право користування землею.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року із змінами Про судову практику у справах про захист права приватної власності успадкування майна селянського фермерського господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК Укра`їни та ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися в порядку спадкування.

При цьому слід звернути увагу на те, що таке право виникає в договірному порядку тільки з часу набрання чинності ЦК України, тобто з 01.01.2004 року, але згідно положень вказаного закону право користування земельною ділянкою, як майнове право в т.ч. те яке виникло раніше підлягає спадкуванню.

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду Укра`їни № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування , - право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

У відповідності до вимог частин 3-6,10, пункту 5.3 Рішення Конституційного суду України у справі (про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 передбачено, що після набрання чинностіст. 92 ЗК України ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законом випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення

Таким чином, стосовно права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13,14,41,55 Конституції України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституція Украї`ни(стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

При цьом слід звернути увагу, що сам законодавець сформулював надане право, як довічне (без встановлення строку), успадковуване (таке, що передається в порядку спадкування), володіння (користування).

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного гхподарства тощо, відповідно до ст. 6 ЗК України. Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років). Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому кодексі не здійснено.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Положення ст. 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.

Крім того у рішенні Конституційного Суду України наголошено, що згідно з ст. З Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01 липня 2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Таким чином смерть її чоловіка не свідчить про автоматичне припинення права володіння земельною ділянкою, оскільки закон гарантує збереження прав на землю за суб`єктами такого права, земля через чоловіка, як голову фактично виділялася фермерському господарству для ведення селянського (фермерського) господарства і вказане господарство продовжує здійснювати свою діяльність.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 р. передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

В роз`ясненнях, що містяться в п. 9 Постанови № 20 від 22.12.1995 р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власнхті зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.10 Постанови № 7 від 30.05.2008 р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виданий на ім`я спадкодавця, є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку.

Оскільки нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, то моє право підлягає захисту у судовому порядку.

В силу ст. 22 ч. 1 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгівельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організацм, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до законів, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами

Згідно до ст. 8 ч. 1 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до п. 5 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Керуючись ст. ст. 19; 77; 200; 247; 258; 263; 268; 273; 315; 354 ЦПК України, ст. ст. 1217; 1218; 1220; 1223; 1261; 1268 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ісаївської сільської ради, Миколаївського району, Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку успадкування за законом та встановлення факту що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею 030, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44, виданий на ім`я ОСОБА_3 , належить померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на: корпоративні права на фермерське господарство Тилигульське , код ЄДРПОУ 19198973, місце розташування юридичної особи: 67023, Одеська область, Миколаївський район, село Ісаєве, довічного успадковуваного володіння земельну ділянку розміром 13,8 га., згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею 030, виданого на підставі рішення Миколаївської районної ради народних депутатів Миколаївського району Одеської області від 17 березня 1992 року № б/н, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 44, розташованої на території Ісаївської сільської ради Миколаївського району Одеської області для ведення фермерського господарства, в порядку спадкування за законом, що належало спадкодавцю - ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Одеської області, відповідно до п. п. 15.5) п. п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, який передбачає, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Горобець В.Л.