Рішення

від 30.07.2020 по справі 580/1457/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року справа № 580/1457/20

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю Світанок , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною відмову управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаській області у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення встановленого зразка;

- зобов`язати управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаській області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши відповідача подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Ухвалою судді від 13.05.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи в судове засідання.

Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю Світанок (19100, Черкаська обл., місто Монастирище, вул. Леніна, 65, код ЄДРПОУ 03058017).

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач посилалася на те, що має право на визнання за ним статусу інваліда війни на підставі приписів пункту 9 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон №3551-XII), як особа, яка приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та якій встановлена інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Вважає відмову відповідача у наданні йому вказаного статусу протиправною, оскільки така суперечить наведеним положенням законодавства.

Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що позивач не надав належних документів, які підтверджують його участь у складі формувань цивільної оборони під час ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 07.05.1986 по 14.05.1986 позивач залучався для виконання робіт під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Участь позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджується його посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії серія НОМЕР_1 , виданим 21.08.2019.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №135226 від 13.03.2019 позивачу встановлена друга група інвалідності. Захворювання пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач звернувся із заявою від 08.01.2020 до управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області з проханням встановити йому статус інваліда війни.

За результатами розгляду заяви позивача управління соціального захисту населення Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області листом від 24.02.2020 №164-05 відмовило позивачу у визнанні відповідного статусу та видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань цивільної оборони.

Вважаючи таку відмову суб`єкта владних повноважень протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон №3551-XII), до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

За змістом пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З огляду на наведене вище, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, немає.

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої УПЗСН, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №368/1579/14, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а та від 18.10.2018 у справі №753/12234/17.

Надана позивачем копія довідки №162 від 02.06.1992, яка видана ВАТ Світанок не є належним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань цивільної оборони, оскільки дана довідка містить лише посилання про відрядження позивача як спеціаліста радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю для участі у ліквідації аварії на ЧАЕС. Натомість доказів, що такі формування створювались і до них включено позивача, останній не надав.

Щодо наданої позивачем кольрової копії витягу з наказу від 06.03.2020 №3 ТОВ Світанок , в якій вказано, що Черкаське обласне управління комбінату побутового обслуговування входило до складу формувань цивільної оборони, суд зазначає, що вказана копія не засвідчена у встановленому законом порядку.

Доказів створення в Черкаському обласному управлінні комбінату побутового обслуговування населення формувань громадської оборони позивачем не надано, так само як не надано первинних документів на підтвердження його залучення до складу таких формувань.

Більш того, вищевказана копії витягу з наказу від 06.03.2020 №3 не надавалась відповідачу під час вирішення питання встановлення статусу інваліда війни, оскільки сформована після надання відповіді листом №164-05 від 24.02.2020.

У цьому контексті суд звертає увагу, що не є органом, який наділений відповідною компетенцією і повноваженнями щодо встановлення статусу інваліда війни та не може підміняти відповідача у зазначеному питанні. Натомість, суд може виключно перевірити правомірність вчинення дій чи бездіяльності відповідача у межах спірних правовідносин.

Зважаючи, що відповідач не допустив по відношенню до позивача протиправної бездіяльності, суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI Прикінцеві положення та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко