Рішення

від 29.07.2020 по справі 640/4881/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2020 року м. Київ № 640/4881/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КА-Трейдинг доКиївської міської митниці Державної фіскальної служби України провизнання протиправними та скасування рішень і картки відмови, представники сторін: позивача - Лахтарін І.А. ,

відповідача - Паланичко О.Л. ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КА-Трейдинг (далі - позивач або ТОВ КА-Трейдинг ) подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач або Київська міська митниця ДФС України), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 06.03.2019 №/2019/300059/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00071.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2019 (суддя Пащенко К.С.) позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.05.2019 відкрито провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 02.07.2019.

02.07.2019 судом оголошено перерву та відкладено судовий розгляд справи на 08.08.2019.

Призначеного дня суд, враховуючи клопотання представників позивача та відповідача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 01.11.2016 між ТОВ КА-Трейдинг і ТОВ Ficosota (Болгарія) укладено дистрибуційний контракт № 3/16, за яким ним здійснювалося імпортування товару з Болгарії, у зв`язку з чим подано митну декларацію від 06.03.2019 № UA100120/2019/194097, в якій визначено вартість товару за першим методом (ціною контракту), та до якої, як вважає позивач, додано всі, передбачені Митним кодексом України, документи, що підтверджують заявлену ним митну вартість. Однак, відповідачем, на думку позивача, протиправно скориговано заявлену ним митну вартість за резервним методом та прийнято оскаржуване рішення від 06.03.2019 № UA100000/2019/300059/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100120/2019/00071.

При цьому, позивач зазначає, що основною підставою для коригування заявленої ним митної вартості товару в оскаржуваному рішенні відповідачем вказано, що подані декларантом документи не містять всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару без визначення, які саме документи, що були подані позивачем, не містять відповідних даних.

Разом з тим, позивач наголошує, що до митної декларації ним було надано повний пакет документів, зокрема інвойс, додаток до контракту та платіжне доручення, які відповідають одне одному та містять достатню інформацію для підтвердження заявленої митної вартості за ціною договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач наполягає на правомірності коригування заявленої позивачем митної вартості товару за резервним методом, зазначає, що за поданою позивачем митною декларацією спрацювала автоматична система аналізу ризиків (АСАУР), та посилається на те, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували вартість транспортування товару, висновку про якісні та вартісні характеристики товару і що в поданих ним платіжних дорученнях відсутні відмітки банківської установи.

Позивачем подано відповідь на відзив митного органу, в якій він наводить доводи аналогічні тим, що були ним викладені в його позовній заяві, та зазначає, що доводи відповідача фактично повторюють зміст оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, а також наголошує, що на підтвердження вартості транспортування товару митному органу під час проходження процедури митних формальностей було подано довідку про транспортні витрати, договір про транспортне-експедиційне обслуговування, заявку на надання відповідних послуг та рахунок на їх оплату, а також зазначає, що у платіжному дорученні, яке за твердженням відповідача не містить відміток банківської установи та додано безпосередньо відповідачем до його відзиву на позову, міститься печатка банку та підпис його уповноваженої особи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.11.2016 між ТОВ КА-Трейдинг (код ЄДРПОУ 38792331), як покупцем, та компанією Ficosota (Болгарія), як продавцем, укладено зовнішньоекономічний контракт № 3/16.

Умовами зазначеного Контракту передбачено, що продавець поставляє покупцеві обладнання і товари (засоби для прання, миття та чищення) на умовах FCA Ficosota (Болгарія).

На підставі вказаного Контракту позивачем здійснювалося імпортування товару на територію України за митною декларацією від 06.03.2019 № UA100120/2019/194097.

На підтвердження митної вартості товару, заявленої за ціною договору за вказаною митною декларацією позивачем митному органу надано наступні документи: рахунок-проформу № 25470 від 15.02.2019, рахунок-фактуру № 1000236722 від 28.02.2019, автотранспортну накладну № 1015791 від 01.03.2019, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR № А 00000352586 від 01.03.2019, платіжне доручення № 190301/000174165 від 01.03.2019; рахунок-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг № АС-000014 від 05.03.2019, документ, що підтверджує вартість перевезення б/н від 05.03.2019, прейскурант (прайс-лист) виробника б/н від 01.01.2019, Дистрибуційний контракт № 3/16 від 01.11.2016, додаток № 2/1 від 31.12.2018 до Контракту, договір про перевезення від 17.10.2017, видаткові накладні від 20.12.2018, інвойс від 18.02.2019 № 1000236537.

Відповідно до інвойсу від 18.02.2019 № 1000236537 позивачу продавцем відвантажено товар у кількості 24 260 одиниць на суму 13 615,55 доларів США, що відповідає ціні, указаній в додатку до контракту.

Зазначена вартість позивачем сплачена в повному обсязі, відповідно до платіжного доручення, поданого контролюючому органу.

На вимогу митного органу позивачем було додатково надано: прайс-листи, рахунок на сплату транспортно-експедиційних послуг, рахунок проформу, додаток до контракту № 1/1.

06.03.2019 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 06.03.2019 № UA100000/2019/300059/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100120/2019/00071.

Підставами для коригування митної вартості товару у вказаному рішеннях зазначено:

1) подані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена товариством;

2) не підтверджено витрати на перевезення товару;

3) наявність розбіжностей у довідці про транспортні витрати стосовно перевізника товару;

4) відсутність у платіжному дорученні відміток банківської установи;

5) наявність у митного органу інформації про імпортування подібних (аналогічних) товарів за вищою митною вартістю.

Незгода з вищевказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення обумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення регулюються Митним кодексом України (далі - МК України).

Згідно зі статтею 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до частин першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації

У статті 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення.

До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Прямо передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У пунктах 3.16, 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI, визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до підпункту 4.5.10 пункту 4.5 розділу 4 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.

Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої, частинами п`ятою-шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, десятої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення неповного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору (за першим методом).

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного в цій справі рішення про коригування заявленої ТОВ КА-Трейдинг митної вартості товару та картки відмови у прийняття поданої ним митної декларації, суд звертає увагу на те, що позивачем при проходженні процедури митних формальностей було надано контролюючому органу всі необхідні документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Підстави для відмови в розмитненні імпортованого товару, вказані у спірних рішеннях митного органу, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Контролюючий орган у своєму рішенні, а також у відзиві на позов, посилається на те, що подані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена товариством.

Однак, суд звертає увагу на те, що ані у спірному рішенні про коригування митної вартості товару, ані у відзиві на позовну заяву, відповідачем не конкретизовано, які саме відомості відсутні в документах, які подавалися позивачем під час проходження процедури митних формальностей, та яким чином вони унеможливлюють визначення (перевірку) заявленої декларантом ціни імпортованого товару за першим методом.

Разом з тим, суд відзначає, що поданими позивачем документами, зокрема інвойсом від 18.02.2019 № 1000236537, відповідно до якого позивачу продавцем відвантажено товар у кількості 24 260 одиниць на загальну суму 13 615,55 доларів США, що відповідає ціні, указаній в додатку до контракту від 01.11.2019 № 3/16, та вартості сплаченій позивачем за такий товар, відповідно до платіжного доручення від 01.03.2019 № 190301/000174165, за яким на момент імпортування товару позивачем повністю сплачено його вартість.

Посилання відповідача на те, що у вказаному платіжному дорученні відсутні відмітка банківської установи, як про таке ним зазначено у спірному рішенні, та підпис уповноваженого працівника банку, як було ним вказано у відзиві на позов, спростовуються матеріалами справи, зокрема копією цього платіжного доручення, долученої безпосередньо до відзиву самого ж відповідача.

Доводи відповідача про те, що позивачем не підтверджено витрати на перевезення товару, суд відхиляє, оскільки документами поданими позивачем під час процедури митних формальності, зокрема договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 17.10.2017, довідкою про транспортні витрати від 01.03.2019, рахунком на оплату від 05.03.2019 № АС-000144, повністю підтверджується відповідна складова заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару і зазначені у таких документах відомості (у тому числі, щодо транспортного засобу) надають можливість їх співставити та перевірити правильність відповідних даних.

З приводу посилань митного органу на наявність розбіжностей у довідці про транспортні витрати, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано, яким чином це впливає на безпосередньо вартість відповідного перевезення, а також не спростовано можливості залучення контрагентом позивача (перевізником) третіх осіб до надання відповідних транспортно-експедиційних послуг.

З огляду на це, суд вважає необґрунтованими наведені доводи митного органу.

Посилання відповідача на наявність у митного органу інформації про імпортування подібних (аналогічних) товарів за вищою митною вартістю суд вважає необґрунтованими, оскільки при здійсненні коригування митної вартості в рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які ним використовувалися при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості імпортованих позивачем товарів, відповідач повинен був навести конкретну інформацію та критерії, за якими він порівнював відповідних товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки тощо). У спірних рішеннях про коригування митної вартості такі дані відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 809/4367/15 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковою для застосування судами.

Крім того, аналізуючи доводи обох сторін, суд звертає увагу й на те, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем не наведено достатніх підстав, які б вказували не неможливість коригування заявленої позивачем митної вартості товару за жодним іншим методом, що передує резервному (шостому).

Перевіряючи доводи відповідача про те, що здійснення контролю заявленої декларантом митної вартості товарів належить до повноважень митних органів, які були ним реалізовані, а також про те, що позивачем не надано всіх витребуваних у нього додаткових документів, суд зазначає, що митні органи дійсно можуть здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження мають реалізуватися ними у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.

Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що їх ненадання може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.

При цьому, слід враховувати, що стаття 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість, зокрема й в рахунку-фактурі та квитанції.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16 та від 03.04.2018 по справі № 826/8797/16.

Разом з тим, документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було проведено повного та всебічного дослідження поданих декларантом документів, а натомість здійснено коригування заявленої ним митної вартості товарів з формальних підстав, що не відповідають сутності та змісту виниклих правовідносин.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийняття ним рішення про коригування митної вартості товарів від 06.03.2019 № UA100000/2019/300059/2 і картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100120/2019/00071.

Водночас суд примічає, що у відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Разом з тим суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ( Рисовський проти України ) заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу належного урядування , відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Крім того, в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Київської міської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів від 06.03.2019 № UA100000/2019/300059/2 і картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100120/2019/00071 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги ТОВ КА-Трейдинг - задоволенню .

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Тобто з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю КА-Трейдинг - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про коригування митної вартості товарів від 06.03.2019 №/2019/300059/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00071.

3. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КА-Трейдинг (адреса: 03124, м. Київ, вул. М. Василенко, 7-А, ідентифікаційний код 39792331) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (адреса: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А, ідентифікаційний код 39422888) понесені ТОВ КА-Трейдинг витрати по сплаті судового збору в розмірі 3889,42 грн. (три тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 42 копійки).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко