Рішення

від 23.06.2020 по справі 448/312/20

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/312/20

Провадження № 2/448/368/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23.06.2020 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Білоуса Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Романченко І.А.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 - не з`явилася,

представник відповідача Мостиської міської ради - не з`явився,

третя особа приватний нотаріус Келюх М.А. - не з`явилася,

третя особа ОСОБА_2 - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, треті особи - приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А. та ОСОБА_2 , про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

І. Суть спору

Позивачка 10.03.2020року звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 належав до суспільної групи колгоспний двір та на момент припинення такого, а саме 15.04.1991року, членами даного двору, які не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були її батьки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також вона (позивачка), отже їм належало по 1/3 частці кожному майна даного двору.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько - ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 мати - ОСОБА_3 .. За свого життя заповіту батьки не складали. Стверджує, що вона (позивачка) як спадкоємець за законом першої черги спадкування спадщину після смерті батьків прийняла, оскільки постійно проживала разом із ними на час відкриття спадщини. Однак, в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний житловий будинок не має можливості, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на такий, тому змушена звертатися до суду із даним позовом.

З огляду на наведене, просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими спорудами

АДРЕСА_1 . Позиція учасників справи

В підготовче засідання позивачка не з`явилася, проте подала заяву, в якій просить суд справу розглянути у її відсутності та зазначає, що позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача - Мостиської міської ради Львівської області у підготовче засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу без його участі.

Третя особа - приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А. у підготовче засідання не з`явилася, проте подала до суду копію спадкової справи №10/2016, заведеної після смерті ОСОБА_3 та копію спадкової справи №11/2016, заведеної після смерті ОСОБА_4 .

Третя особа ОСОБА_2 в підготовче засідання не з`явилася.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 16.03.2020року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження.

Ухвалою суду від 05.05.2020року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Крім того, залучено ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 01.06.2020року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що у відповідності до вимог ст.206 ЦПК України у справі можливо ухвалити рішення про задоволення позову з таких підстав.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи

Спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, членами якого, які станом на 15.04.1991року не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (голова двору), його дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочка - ОСОБА_5 - позивачка у справі.

Виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/3 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Проте право власності на даний будинок належним чином за власниками не оформлено, правовстановлюючі документи на зазначене майно відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_5 відкрилась спадщина внаслідок смерті ОСОБА_4 (батька позивачки).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №11/2016, заведеної у приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А., за життя спадкодавець ОСОБА_4 заповіту не складав. Позивачка ОСОБА_1 є дочкою спадкодавця ОСОБА_4 та як спадкоємець за законом першої черги спадкування фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, тобто у відповідності до ст.549 ЦК України в редакції 1963 року вчинила дії, які свідчать про прийняття нею спадщини після смерті батька.

Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 відкрилася спадщина внаслідок смерті ОСОБА_3 .

Із матеріалів спадкової справи №10/2016, заведеної у приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А., відомо, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не складала. Позивачка ОСОБА_1 є дочкою спадкодавця ОСОБА_3 та у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом встановленого законодавством строку не заявила про відмову від спадщини.

Інших спадкоємців першої черги спадкування після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які б прийняли спадщину чи претендували б на таку, крім позивачки, немає.

Таким чином, після смерті спадкодавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 належні їм 2/3 частки (по 1/3 кожному) у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшли за загальними правилами спадкування до її дочки ОСОБА_1 в результаті чого остання, з урахуванням своєї 1/3 частки належної їй як члену даного колгоспного двору, стала власником майна зазначеного колгоспного двору в цілому.

Однак, через відсутність правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок позивачка не може в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв`язку із чим звернулася до суду із зазначеним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копіями свідоцтв про смерть спадкодавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 25.03.2016року; листом приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Келюх М.А. вих..№17 від 19.02.2020року; витягом з по господарської книги №2-4 на 1986-1990роки Стоянцівської сільської ради №6/31 від 13.02.2020року; витягом з по господарської книги №1 на 2001-2005роки Стоянцівської сільської ради №6/32 від 13.02.2020року; витягом з по господарської книги №1 на 2006-2010роки Стоянцівської сільської ради №6/33 від 13.02.2020року; витягом з по господарської книги №2 на 2016-2020роки Стоянцівської сільської ради №6/34 від 13.02.2020року; копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 ; копією свідоцтва про шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; копією свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 ; копією свідоцтва про шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 ; копією рішення Мостиського районного суду Львівської області від 07.12.2016року; копією спадкової справи №10/2016, після смерті ОСОБА_3 та копію спадкової справи №11/2016, після смерті ОСОБА_4 , заведених у приватного нотаріуса Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А.; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України Про власність колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 р.) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а тому, враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до набрання цим кодексом чинності, суд вважає, що у даних правовідносинах слід керуватися положеннями ЦК УРСР (в редакції 1963р.).

Згідно ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

Відповідно до ч.1 ст.529 цього кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст. 548 цього кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Оскільки, спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася після набрання чинності ЦК України (в редакції 2003року), то суд вважає, що у даних правовідносинах слід керуватися положеннями ЦК України.

Так, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про спадкування №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

ЦПК України встановлено, що:

відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81);

суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновок суду

З огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що право власності на спірний житловий будинок перейшло до позивачки в порядку спадкування. Однак, оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане спадкове майно у порядку спадкування.

Отже, визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону та не порушує права свободи чи інтереси інших осіб, а тому є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі.

VII. Судові витрати

Враховуючи думку сторін та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за нею.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа - приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А., про визнання права власності - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.Б. Білоус

Рішення набрало законної сили ___

Суддя Ю.Б. Білоус

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; місце проживання: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області; місце знаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 6, Львівської області; код ЄДРПОУ 22365446;

Третя особа: приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А.; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Львівської області.

Повний текст судового рішення складено 23.06.2020року.