Рішення

від 29.07.2020 по справі 920/517/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.07.2020 Справа № 920/517/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/517/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Прінт-Тейп" (46009,

Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Гетьмана Івана Мазепи,

будинок, 10, код ЄДРПОУ 40453191)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Панорама Траст" (40034,

Сумська область, місто Суми, проспект Михайла Лушпи, будинок

22/1, код ЄДРПОУ 41380926)

про повернення безпідставно набутого майна

за участю представників сторін:

позивача - Асатрян Є.М., ордер № 1013400 від 01.03.2020.04.2020 (в режимі відео конференції EasyCon) ,

відповідача - не прибув,

Суть спору: 28.05.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача помилково перераховані кошти у розмірі 300100 грн.

Ухвалою суду від 01.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.06.2020,12:50.

Ухвалою суду від 25.06.2020 відкладено підготовче засідання на 13.07.2020, 11:30 та ухвалено провести судове засідання 13.07.2020 в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" за участю представника позивача.

Ухвалою суду від 13.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2020.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 13.07.2020 повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення адресат відсутній за вказаною адресою .

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006890664 станом на 13.07.2020 , з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Панорама Траст є: 40034, Сумська область, м. Суми, вул. проспект Михайла Лушпи, будинок 22/1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України Про доступ до судових рішень вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду від 13.07.2020 у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Представником позивача в судовому засіданні 29.07.2020 надавалися усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та підтримано позов в повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Сумської області встановив наступне.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що 12.10.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю ТД Прінт-Тейп та товариством з обмеженою відповідальністю Дайв ОПТ був укладений договір № ДО-12/10-2 на поставку товару, а саме плівку ПВХ різної номенклатури. На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар, що підтверджується видатковою накладною № 12/10-3-2 від 12.10.2018. Згідно умов договору оплата товару здійснюється на умовах відстрочки платежу. 12 жовтня 2018 року від ТОВ ДАЙВ ОПТ був виставлений рахунок № 12/10-3 на оплату поставленого товару на загальну суму 1 210 129, 56 грн., разом з ПДВ.

Керівник ТОВ ТД ПРІНТ-ТЕЙП , користуючись інтернет-банкінгом ПАТ КБ ПРИВАТ БАНК , де платежі по контрагентам автоматично підтягуються по першим цифрам, помилково ввела банківські реквізити не того контрагента (оскільки реквізити ТОВ ДАЙВ ОПТ та ТОВ ПАНОРАМА ТРАСТ сформувались поруч по першим цифрам) та не перевірила правильність реквізитів під час відправлення платіжного доручення. Коли представник ТОВ ДАЙВ ОПТ , через декілька днів, повідомив, що не отримав грошові кошти на свій рахунок, ТОВ ТД ПРІНТ ТЕЙП було встановлено, що платіж був здійснений не на того контрагента/не на той рахунок.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю ПАНОРАМА ТРАСТ не виставляла ТОВ ТД ПРІНТ-ТЕЙП будь-яких рахунків, Позивач не мав правовідносин з цим підприємством вже близько року, отже будь-яких підстав для сплати грошових коштів цьому підприємству не було.

Зарахування грошових коштів, які помилково сплачені на рахунок ТОВ ПАНОРАМА ТРАСТ у сумі 300 100 грн. 00 коп. підтверджується платіжним дорученням № 349 від 07.12.2018 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що виявивши помилку, вживав заходи щодо повернення банківськими установами помилково перарахованих коштів, проте такі заходи виявилися безрезультатними.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Так, відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Факт сплати позивачем на користь відповідача грошових коштів в сумі 300100,00 грн підтверджується платіжним дорученням №349 від 07.12.2018 (призначення платежу: за плівку зг. Рах.12/10-3 від 12.10.2018, разом з ПДВ), копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, аналогічної правової позиції про можливість застосування приписів статті 1212 ЦК України до подібних спірних правовідносин дотримується Верховний Суд. Так, у постанові від 17.04.2019 у справі № 757/16163/17 Верховним Судом зроблено наступний висновок:що застосування положення ст..1212 ЦК можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності за наявності таких ознак: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами, 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також: Велика Палата Верховного Суду у станові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підстав для відступу від висновків Верховного Суду у вищенаведених постановах суд не вбачає.

Разом із тим, суду не надано доказів на підтвердження факту повернення відповідачем позивачеві грошових коштів на суму 300100, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, слід дійти висновку, що позивач здійснив на користь відповідача оплату грошових коштів на загальну суму 300100,00 грн. помилково, без достатньої правової підстави, а відповідач, у свою чергу, не повернув позивачеві зазначені грошові кошти, а відтак, слід дійти висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду - порушені відповідачем, а отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 300100,00 грн. є обґрунтованими, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Панорама Траст (40034, Сумська область, м. Суми, проспект Михайла Лушпи, будинок 22/1, код ЄДРПОУ 41380926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ПРІНТ -ТЕЙП (46009, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул.. Гетьмана Івана Мазепи, будинок 10, код ЄДРПОУ 40453191) безпідставно набуті кошти у сумі 300100 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 4501 грн 50 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.08.2020

Суддя С.В. Заєць