Постанова

від 29.07.2020 по справі 907/641/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 907/641/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта В.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 (головуючий суддя - Якімець Г.Г., судді: Бонк Т.Б., Матущак О.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд"

до 1. Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, 2. Ужгородської міської ради, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяйка",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 3 - 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 ,

про визнання недійсними та скасування рішень Ужгородської міської ради та договору оренди земельної ділянки,

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: Баняс В.Ю. - представник,

від відповідача-2: Баняс В.Ю. - представник,

від відповідача-3: Ковач І.В. - адвокат,

від третьої особи-1: Човганин М.І. - адвокат,

від третьої особи-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд" (далі - позивач, ТОВ "МСМ Буд") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради (далі - департамент міської ради, відповідач-1), Ужгородської міської ради (далі - відповідач- 2, Міська рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозяйка" (далі - відповідач-3, ТОВ "Хозяйка") про визнання недійсними та скасування п. 1.7 рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою за № 182, згідно якого ТОВ "Хозяйка" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,018 га по АДРЕСА_2, у м. Ужгороді (далі - оспорюване рішення № 182); п. 1.2 рішення Ужгородської міської ради № 637 від 18.05.2017, згідно якого ТОВ "Хозяйка" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, площею 0,0173 га, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_2 (далі - оспорюване рішення № 637); договору оренди землі № 1943 від 18.05.2017, укладеного між департаментом міськради та ТОВ "Хозяйка", за умовами якого ТОВ "Хозяйка" передано у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2, площею 0,0173 га, кадастровий номер 2110100000:06:001:0251 строком на 5 років до 18.05.2022 (далі - оспорюваний договір оренди); рішення Ужгородської міської ради від 30.10.2018 Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу за № 1308, яким затверджено вартість зазначеної земельної ділянки та надано дозвіл відчужити її на користь ТОВ "Хозяйка" (далі - оспорюване рішення № 1308).

1.2. Позивач вважав, що прийняття оспорюваних рішень, передача в оренду ТОВ "Хозяйка" спірної земельної ділянки, а згодом надання дозволу на відчуження ТОВ "Хозяйка" цієї земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, є незаконними, оскільки позбавляють ТОВ "МСМ Буд" як власника квартири у зазначеному багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 у м. Ужгороді можливості реалізувати право на володіння та користування прибудинковою земельною ділянкою на праві спільної сумісної власності відповідно до своєї частки у майні будинку. Стверджував також, що оспорювані рішення Міської ради прийняті всупереч вимог земельного та містобудівного законодавства, оскільки було затверджено проект землеустрою, яким змінено цільове призначення спірної земельної ділянки із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на землі, призначені для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Позивач посилався при цьому на те, що згідно зі ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

1.3. Відповідачі-1, 2 і 3 проти позову заперечували, вважаючи, що оспорювані рішення прийняті Міською радою відповідно до наданих їй повноважень, вимог чинного земельного законодавства та законодавства у сфері містобудівної діяльності, правомірно укладеним вважали також спірний договір оренди. Посилалися при цьому на наявність позитивних висновків управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та Головного управлінням Держземагенства у Закарпатській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, які передували прийняттю оспорюваних рішень та згідно яких проект відповідає чинній містобудівній документації.

Зазначали, що позивачем не доведено наявність права власності або користування спірною земельною ділянкою як прибудинковою і за даними Публічної кадастрової карти України відсутня інформація про сформовані та зареєстровані у встановленому законом порядку земельні ділянки за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирних будинків.

Відповідачі-1, 2 також вважали, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх захисту з урахуванням того, що скасування спірних рішень не породжує наслідків для орендаря та/або власника земельної ділянки та не призводить до реального захисту прав позивача.

Відповідач-3 посилався на відсутність у матеріалах справи землевпорядної документації, яка б визначала конфігурацію земельної ділянки та її розміри, як того вимагає ст. 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Наполягав, що наявні у матеріалах справи докази не дають підстав стверджувати про порушення прав та інтересів позивача з прийняттям оспорюваних рішень та укладенням спірного договору оренди, що є самостійною підставою для відмови у позові.

1.4. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.03.2019 до участі у справі №907/641/18 залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-3 - ОСОБА_1 (далі -третя особа-1) та - ОСОБА_2 (далі - третя особа-2).

1.5. ОСОБА_1 вважала позовні вимоги незаконними, безпідставними та такими що не підлягають задоволенню, з тих же підстав, що і відповідачі у справі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.10.2019 у справі №907/641/18 позов задоволено повністю; визнано недійсними:

- п.1.7 рішення Ужгородської міської ради №182 від 21 квітня 2016 року "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою",

- п.1.2 рішення Ужгородської міської ради №637 від 18 травня 2017 року,

- договір оренди землі № 1943 від 18 травня 2017 року, укладений між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ТзОВ "Хозяйка",

- рішення Ужгородської міської ради №1308 від 30 жовтня 2018 року "Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу".

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 907/641/18 рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.10.2019 року у справі №907/641/18 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову, стягнуто з ТОВ "МСМ Буд" на користь Ужгородської міської ради 10 572 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, стягнуто з ТОВ "МСМ Буд" на користь ТОВ "Хозяйка" 10 572 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, стягнуто з ТОВ "МСМ Буд" на користь ОСОБА_1 10 572 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 07.04.2020 (згідно з відміткою на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 907/641/18.

3.2. Витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.05.2020 у справі № 907/641/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду від 09.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 907/641/18, призначено її до розгляду на 15.07.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 03.07.2020, зупинено виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 в частині стягнення судового збору до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

3.4. 23.06.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому остання просить у задоволені касаційної скарги відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін, судовий розгляд провести в режимі відеоконференції, доручивши її проведення Господарському суду Закарпатської області.

3.5. 09.07.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу від представника відповідачів 1 і 2, скерований на адресу суду 03.07.2020, у якому названі учасники справи просять у задоволені касаційної скарги відмовити, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

3.6. 15.07.2020 судом отримано клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

3.7. Ухвалою Касаційного господарського суду від 15. 07 2020 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд" про відкладення розгляду справи відмовлено, клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено та відкладено розгляд справи на 29.07.2020 і доручено Господарському суду Закарпатської області забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

3.8. 16.07.2020 судом отримано відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Хозяйка", надісланий на адресу суду 03.07.2020.

3.9. 27.07.2020 судом отримано клопотання від представника третьої особи-1 про приєднання копій ордеру та договору про надання правової допомоги з метою участі у розгляді справи в режимі відеоконференції.

3.10. 27.07.2020 судом отримано клопотання від ТОВ "МСМ Буд" про відкладення розгляду справи на інший день у зв`язку з бажанням взяти участь при розгляді справи за відсутності можливості дістатись до міста Києва у зв`язку з дією карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на ті ж підстави, котрі були зазначені в ухвалі від 15.07.2020.

Так, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04.05.2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 Постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" від 20.05.2020 за № 392 було по суті послаблено карантин та протиепідемічні заходи.

На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Таким чином, скаржник не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

На даний момент з протиепідемічних заходів, які застосовуються у робочий час та можуть впливати на перебування в суді та можливість добратися до нього, фактично залишилася лише заборона перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.

Тобто, скаржник також не був позбавлений права та можливості з використанням власних засобів захисту взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначеному ухвалою Касаційного господарського суду від 15.07.2020 у приміщенні Господарського суду Закарпатської області, як це зробив представник третьої особи-1, або безпосередньо у Касаційному господарському суді в м. Києві, як це зробили представники відповідачів, а тому доводи заявника про неможливість дістатись до міста Києва відхиляються судом.

При цьому суд приймає до уваги також те, що з заявою про відкладення розгляду справи звернувся скаржник, позиція якого у справі наведена у касаційній скарзі, а участь сторін у судовому засіданні для учасників справи ухвалою суду від 09.06.2020 визнано не обов`язковою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає.

3.11. У судове засідання, проведене в режимі відеоконференції, з`явились представники відповідачів та третьої особи-1, які заперечували проти задоволення касаційної скарги. Представники позивача і третьої особи-2 в судове засідання не з`явились, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

4.2. Ці вимоги мотивовано тим, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 263/68/17, де вказано, що нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частина.

4.3. У відзивах на касаційну скаргу, отриманих судом від третьої особи-1, відповідачів 1, 2 і 3 названі учасники справи просять у задоволенні касаційної скарги відмовити з підстав необґрунтованості її доводів, оскаржувану постанову, як законну та вмотивовану, залишити без змін.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. 21.04.2016 Ужгородська міська рада прийняла рішення №182 Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , у п.1.7 якого надала дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0180 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2, у м. Ужгороді з подальшою передачею її в оренду ТОВ Хозяйка .

5.2. 18.05.2017 Ужгородська міська рада прийняла рішення №637 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , у п.1.2 якого затвердила ТзОВ Хозяйка проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:06:001:0251) площею 0,0173 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2, у м. Ужгороді та передала її в оренду строком на 5 років до 18 травня 2022 року.

5.3. 18.05.2017 між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, (в тексті договору - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хозяйка (в тексті договору - орендар) укладено договір оренди землі №1943, відповідно до умов якого, а саме: п.1, орендодавець надає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в м. Ужгороді по АДРЕСА_2. Кадастровий номер земельної ділянки - 2110100000:06:001:0251.

Згідно з п.п.2,3 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0173 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: нежитлові приміщення загальною площею 143,5 м 2 .

Відповідно до п.8 Договору, строк дії останнього - до 18 травня 2022 року.

У п.п.16, 17 Договору сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду із земель житлової та громадської забудови. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Земельну ділянку (об`єкт оренди) передано орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки від 18.05.2017.

5.4. Рішенням Ужгородської міської ради №1090 від 18.05.2017 Про надання та відмову у наданні дозволів на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок (п.1.3) ТзОВ Хозяйка надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0173 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2.

5.5. Рішенням Ужгородської міської ради №1308 від 30.10.2018 Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу затверджено вартість земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:06:001:0251 площею 0,0173 га по АДРЕСА_2 у сумі 90 759,26 грн. з розрахунку 524,62 грн. за 1 м 2 відповідно до висновку експертів від 20 червня 2018 року (п.1). Міська рада вказаним рішенням вирішила продати ТОВ Хозяйка земельну ділянку площею 0,0173 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (п.2). Департаменту міського господарства укласти від імені міської ради договір купівлі-продажу земельної ділянки (п.3).

5.6. Поряд з тим, апеляційним судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю МСМ Буд (станом на час подання цього позову) було власником вбудованого приміщення площею 141,9 м 2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (підстава: рішення виконкому Ужгородської міської ради №363 від 04.09.2008), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що матеріалами справи встановлено та не спростовано ніким з учасників процесу, що позивач є власником квартири у будинку АДРЕСА_2, який є багатоквартирним (про що свідчать долучені позивачем до матеріалів справи договір купівлі-продажу, витяг з реєстру правочинів та витяг про реєстрацію права власності щодо квартири АДРЕСА_2 ).

Суд дійшов висновку, що позивач як власник квартири у багатоквартирному будинку за законом є співвласником на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 у м. Ужгороді, яким є також право на земельну ділянку, на якій розташований такий багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія.

6.2. Суд взяв до уваги, що на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_2 у м.Ужгороді, яка віднесена до земель житлової та громадської забудови, крім об`єкта нерухомості, належного ТОВ Хозяйка (вбудоване приміщення загальною площею 143,5 кв.м), розташований багатоквартирний будинок, у якому зареєстровано право власності позивача - ТОВ МСМ Буд на квартиру.

6.3. Відтак, суд дійшов висновку, що вирішуючи з прийняттям оспорюваних рішень питання надання в оренду, а згодом і надання дозволу на відчуження спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2, лише ТОВ "Хозяйка" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, Міська рада не врахувала приписів законодавства про безоплатну передачу у власність або у постійне користування саме співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія.

6.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 06 вересня 2005 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копії яких надано позивачем та долучено до матеріалів справи судом першої інстанції. З огляду на наведене, апеляційним судом встановлено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Поряд з тим апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано суду першої інстанції доказів, які б підтверджували право власності позивача на квартиру у будинку АДРЕСА_2 .

6.5. Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що до позовної заяви позивачем долучено копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно - вбудоване приміщення площею 141,9 м 2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яке в процесі розгляду справи судом першої інстанції, позивач відчужив Приватному підприємству Вітана (договір купівлі-продажу №1340 від 11 жовтня 2019 року), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо вказаного об`єкта нерухомого майна. ПП Вітана не було залучене судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, разом з тим, такі повноваження відсутні у суду апеляційної інстанції під час перегляду рішення місцевого господарського суду.

6.6. Судом також встановлено, що станом на час звернення до суду з цим позовом позивачу належало на праві приватної власності нерухоме майно - вбудоване приміщення площею 141,9 м 2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Поряд з тим, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано доказів, які б підтверджували, що вказане нерухоме майно знаходиться саме на спірній земельній ділянці площею 0,0173 га, кадастровий номер 2110100000:06:001:0251, що знаходиться по АДРЕСА_2 у м. Ужгороді.

6.7. Апеляційним судом встановлено, що за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_2 зареєстровано дві земельні ділянки:

- земельна ділянка площею 0,0173 га, кадастровий номер 2110100000:06:001:0251, яка в 2019 році поділена на дві земельні ділянки:

кадастровий номер 2110100000:06:001:0256 площею 0,006 га (власник - ОСОБА_1 ),

кадастровий номер 2110100000:06:001:0257 площею 0,0113 га (власник - ОСОБА_1 ),

- земельна ділянка площею 0,0159 га, кадастровий номер 2110100000:06:001:0108 (власник ПП Вітана , код ЄДРПОУ 31072269).

Наведене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційні довідки №158870840 від 07 березня 2019 року, №158950609 від 11 березня 2019 року, №158952191 від 11 березня 2019 року), а також інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували знаходження на спірній земельній ділянці (площею 0,0173 га, кадастровий номер 2110100000:06:001:0251, яка в подальшому поділена на дві земельні ділянки) будь-якого нерухомого майна позивача, такі докази не зазначено і у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, яким позов задоволено в повному обсязі.

6.8. Також в матеріалах справи відсутня технічна документація на будинок АДРЕСА_2 у м. Ужгороді, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає недоведеною обставину, що вказаний будинок є багатоквартирним (тобто у такому будинку знаходяться 3 чи більше квартир), яку суд першої інстанції визнав доведеною, при цьому не вказавши докази, які таку обставину підтверджують.

6.9. Також апеляційний суд зазначив, що місцевий господарський суд не вирішив вимогу позивача про скасування спірних рішень та договору, не зважаючи на те, що в резолютивній частині рішення зазначено про задоволення позову в повному обсязі, суд першої інстанції лише визнав недійсними спірні рішення (зокрема і в частині) та договір, не зазначивши результат вирішення позовних вимог щодо їх скасування. Поряд з тим, такі висновки відсутні і у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Разом з цим, у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог позивач просив суд визнати недійсним і скасувати в частині рішення Ужгородської міської ради №182 від 21.04.2017 року, в той час суд визнав недійсним рішення №182 від 21.04.2016 року. Одночасно, місцевий господарський суд, дійшовши висновку про задоволення позову, не здійснив розподілу судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову. Однак, наведене не впливає на рішення суду апеляційної інстанції, прийняте по суті спору.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній із 08.02.2020), у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.3. Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що за доводами скаржника, судом апеляційної інстанцій не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 справі № 263/68/17.

7.4. Дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень на неї колегія суддів касаційного суду приймає до уваги таке.

7.5. За приписами статті 382 Цивільного кодексу України:

"1. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

2. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку , на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія , у разі державної реєстрації таких прав."

7.6. Стаття 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає, що:

"1. Власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

2. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

3. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.

Частини 1, 2 статті 5 названого Закону унормовують, що:

1. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

2. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з п.6 ч.1 ст.1 вказаного Закону:

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку , на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія .

7.7. Частиною 2 статті 42 Земельного кодексу України в редакції Закону № 417-VIII від 14.05.2015, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що:

"Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України."

7.8. В постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 263/68/17 , на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як і в постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 608/1732/17, від 28.08.2019 у справі № 295/7193/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 461/3647/16-ц, від 18.07.2018 у справі №381/1886/16-ц, від 21.02.2018 у справі № 296/138/16-ц , зазначено такий правовий висновок.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 Про реалізацію Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

7.9. З наведеного в сукупності слідує, що висновки апеляційної інстанції про те, що при вирішенні даного судового спору належало встановити, чи знаходиться нерухоме майно одного з співвласників на земельній ділянці, переданій в оренду чи власність іншому співвласнику, є помилковими, проте, підлягали з`ясуванню доводи та докази учасників справи, щодо таких трьох питань:

7.10. По-перше, чи є спірний будинок саме багатоквартирним, і, якщо так - визначити всіх його співвласників, оскільки даний спір фактично стосується їх прав та обов`язків.

Так, відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку :

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири . У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

7.11. Суд першої інстанції при розгляді даного спору прийшов до висновку, що спірна будівля є багатоквартирним будинком, однак жодного доказу, покладеного в основу таких висновків, не навів.

Апеляційний суд за наслідками розгляду цієї справи дійшов протилежних висновків про недоведеність того, що спірна будівля є багатоквартирним будинком, зокрема через відсутність технічної документації на будинок АДРЕСА_2 у м.Ужгороді.

7.12. Разом з цим, при розгляді даної справи належало встановити не стільки наявність чи відсутність технічної документації, скільки, чи має фактично спірна будівля в своєму складі саме три чи більше квартири, які зареєстровані на праві власності і за якими саме особами.

Так, зокрема, сторонами, і в першу чергу позивачем, доводилось, що у спірній будівлі наявні три окремі квартири, зокрема і посиланнями на відповідні докази, наявні в матеріалах справи (а.с. 75-76, 78, 182, 184 т.1).

Аналогічно повно не встановлено, скільки нежитлових приміщень у даному будинку зареєстровано на праві власності і за ким саме.

7.13. По-друге, з урахуванням попереднього питання, чи є саме позивач і саме на момент прийняття судового рішення співвласником спірної будівлі, а саме, власником квартири чи нежитлового приміщення, тобто, що таке судове рішення дійсно направлене на фактичне відновлення його порушених прав або охоронюваних законом інтересів саме як співвласника.

7.14. Так, суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що матеріалами справи встановлено та не спростовано ніким з учасників процесу, що позивач є власником квартири у будинку під АДРЕСА_2, який є багатоквартирним (про що свідчать долучені позивачем до матеріалів справи договір купівлі-продажу, витяг з реєстру правочинів та витяг про реєстрацію права власності щодо квартири АДРЕСА_2 ).

Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові вказав, що ним встановлено, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 06 вересня 2005 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копії яких надано позивачем та долучено до матеріалів справи судом першої інстанції (арк. арк. справи 182-184 том І).

З огляду на наведене, апеляційним судом встановлено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не надано суду першої інстанції доказів, які б підтверджували право власності позивача на квартиру у будинку АДРЕСА_2.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції, позивач відчужив Приватному підприємству Вітана вбудоване приміщення площею 141,9 м 2 (договір купівлі-продажу №1340 від 11 жовтня 2019 року), а власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.09.2005.

7.15. Однак в касаційній скарзі позивач стверджує, що він є власником квартири в„– 1, про що ним надавалися та досліджувалися докази ще в суді першої інстанції.

Таким чином, судами не досліджено та не встановлено належним чином, чи є саме позивач і саме на момент прийняття судового рішення власником квартири №1 або іншої квартири, або ж нежитлового приміщення у спірній будівлі.

7.16. По-третє, частини 2, 4 статті 42 ЗК України у редакції Закону № 417-VIII від 14.05.2015 визначають, що:

2. Земельні ділянки , на яких розташовані багатоквартирні будинки , а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія , що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

7.17. Отже, вищевказані норми розрізняють частину земельної ділянки, на якій розташований сам багатоквартирний будинок, а також частину, на якій знаходяться належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія.

Аналогічне розрізнення міститься і у наведених статті 382 Цивільного кодексу України та пункті 6 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку .

7.18. Як вказувалось у правовій позиції Верховного Суду, зазначеній вище, нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок , або її частини .

Таким чином, якщо на спірній земельній ділянці або її частині, яка виділялась під нерухомість, належну відповідачу-3, знаходиться безпосередньо сам жилий будинок або його частина, то це вже саме по собі є порушенням вищенаведеного законодавства.

7.19. Проте, судами не досліджено належним чином доводи та докази позивача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться безпосередньо під будівлею.

Так суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи встановлено та не спростовано ніким з учасників процесу, що на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_2 у м. Ужгороді, яка віднесена до земель житлової та громадської забудови, крім об`єкта нерухомості належного ТОВ "Хозяйка" (вбудоване приміщення загальною площею 143,5 кв.м), розташований багатоквартирний будинок , у якому зареєстровано право власності позивача ТОВ "МСМ Буд" на квартиру.

Проте, доказів на підтвердження такого висновку не наведено.

Апеляційним судом даний факт, встановлений місцевим судом, не спростовано і не підтверджено.

7.20. Крім того, з врахуванням вищевикладеного, а також доводів відповідачів, що у ході судового розгляду даної справи встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія по АДРЕСА_2 у м. Ужгороді, станом на час виникнення спірних відносин не була передана у власність або постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку, в т.ч. позивачу, не оформлена земельна ділянка також у користування ОСББ і матеріали справи не містять інформації про те, що таке ОСББ щодо будинку під АДРЕСА_2 у м. Ужгороді створено, колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

7.21. За приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку":

"Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку , визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку."

7.22. Зазначена норма, як і вищенаведені ч.ч.2,4 статті 42 ЗК України, стаття 382 Цивільного кодексу України та пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , свідчать про розрізнення законодавцем понять прибудинкова територія та земельна ділянка, на якій розташована прибудинкова територія .

Дійсно, в силу положень ч.4 ст.42 ЗК України розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації .

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 за N7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ":

"Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо."

Отже, судами не досліджено можливість визначення безпосередньо прибудинкової території спірної будівлі на підставі містобудівної документації, державних будівельних норм та державних санітарних норм та правил планування та забудови населених пунктів.

7.23. При цьому, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №381/1886/16-ц , предметом розгляду якої було скасування рішень міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, зокрема з тих підстав, що набувач не погодив приватизацію земельної ділянки з іншими співвласниками квартир:

"У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

У порушення вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року, суди не навели норм земельного законодавства, які б передбачали можливість передачі у власність чи користування окремих співвласників багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Також суди не встановили, чи непередана у власність чи у користування співвласникам багатоквартирного будинку земельна ділянка змінює правовий статус цієї ділянки як прибудинкової території та чи це дає право її використання без згоди співвласників будинку ."

7.24. Відтак, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а аргументи, наведені у відзивах щодо законності прийнятої у справі постанови, спростовуються вищенаведеним.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

8.2. Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.п.1,3 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи."

8.3. На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд", скасування постанови апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.4. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Буд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.10.2019 у справі №907/641/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський