Рішення

від 03.08.2020 по справі 120/2173/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 серпня 2020 р. Справа № 120/2173/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, законний представник) в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 21.04.2020 № 2-9011/15-20-СГ, виданий відповідачем щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду клопотання позивача в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області, що межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520655900:07:008:0232, позивачеві відмовлено у наданні відповідного дозволу. На переконання сторони позивача, підстава відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідає Конституції України та Земельному кодексу України (далі - ЗК України). Відтак, наказ відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а порушене право відновленню шляхом зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Таку вимогу вважає правильно обраним способом захисту порушеного права.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 01.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень. Вказаною ухвалою суд також звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору у справі за цим позовом в інтересах неповнолітньої доньки.

22.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що за результатами розгляду клопотання, наказом від 21.04.2020 № 2-9011/15-20-СГ ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України та норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Представник відповідача зазначає, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Оскільки в ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_2 не досягла повноліття, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Окрім іншого, представником відповідача зазначено, що відповідно до ст. 118 ЗК України лише громадяни України мають право на звернення та отримання відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою, тоді як у позивача відсутні необхідні документи, передбачені статтею 5 Закону України "Про громадянство України", зокрема паспорт громадянина України, який підтверджує її статус громадянина, а тому вважає, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області правомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Стосовно вимоги зобов`язати надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник відповідача зазначається, таке. Суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу. Виключно визначеним законом органом (посадовою особою) і ніяким іншим органом або посадовою особою не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно з Конституцією України належать до компетенції вказаного органу, в тому числі і судами, які не відносяться до гілок законодавчої та виконавчої влади (рішення Конституційного Суду України у справі № 6-рп/99 від 24.06.1999).

20.07.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що у відзиві представником відповідача наведенні ті самі обґрунтування щодо відмови, які були вказані у оскаржуваному наказі, такі підстави, на думку позивача, є незаконними та такими, що не відповідають положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Заперечення на відповідь на відзив до суду подано не було.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13.06.2008 - ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (матір) є батьками неповнолітньої ОСОБА_2

14.03.2020 ОСОБА_2 через свого законного представника - ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із колективним клопотанням про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки): для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею по 2,0 га (окремо на кожного), вказавши, що бажані земельні ділянки межують із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520655900:07:008:0232, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

До клопотання законним представником додано копію паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 (законний представник неповнолітньої ОСОБА_2.), документ про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , викопіювання з Публічної кадастрової карти України із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду вказаного клопотання наказом від 21.04.2020 №2-9011/15-20-СГ відповідач відмовив ОСОБА_2 , у наданні відповідного дозволу, посилаючись на ч. 1 ст. 35; ч. 1-4 ст. 91-1; ч.ч. 6,7 ст. 118; ч. 1 ст. 121; ч. 4 ст. 122 ЗК України та на Положення про ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки в ході розгляду встановлено, що на даний момент ОСОБА_2 , не досягнуто повноліття.

Вважаючи зазначену відмову протиправною, законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу в частині відмови у зв`язку з не досягненням ОСОБА_2 повноліття, суд зазначає таке.

На момент звернення ОСОБА_2 до відповідача (14.03.2020) та на момент винесення оскаржуваного наказу № 2-9011/15-20-СГ від 21.04.2020, остання не досягла чотирнадцятирічного віку, а відтак є малолітньою особою у розумінні частини 1 статті 31 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Частиною 1 ст. 242 ЦК України передбачено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

При цьому, за змістом ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники.

Матеріали справи свідчать, що в інтересах малолітньої - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся її батько ОСОБА_1 (законний представник), від імені якої підписана дана заява. При цьому, як вбачається із самого клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 14.03.2020, до заяви також додано копію свідоцтва про народження та копію паспорта громадянина України законного представника, що додатково підтверджує правомочність останнього на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в інтересах неповнолітньої дитини.

Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком (позивач) в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2018 у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18).

У той же час, надання відповідачем вказаного дозволу жодним чином не гарантує розроблення такої документації, її наступного погодження та набуття у майбутньому у власність відповідної земельної ділянки на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно якого набувається у власність земельна ділянка є різними за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. Так, у даному випадку, мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (ст. 181 ЦК України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Також суд зазначає, що відсутність паспорта як підтверджуючого документа для встановлення громадянства не скасовує той факт, що ОСОБА_2 набула статус громадянки України за народженням, тому твердження представника відповідача, щодо того, що відповідно до ст. 118 ЗК України ОСОБА_2 немає права на звернення та отримання відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою - є хибним.

Так, належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України "Про громадянство України" від 18.01.201 № 2235-III (далі - Закон № 2235-ІІІ) і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час, за народженням та з інших підстав.

Відповідно до ст. 1 Закон № 2235-ІІІ громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України, спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. Виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства Указом Президента України покладено на Державну міграційну службу України та її територіальні органи.

Згідно з вимогами ст.ст. 6, 7 Закон № 2235-ІІІ громадянство України набувається, зокрема, за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Як вбачається зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 13.06.2008, місце народження ОСОБА_2 : Україна, Вінницька область , м. Вінниця, про що 13.06.2008 складено відповідний актовий запис № 1994. У свою чергу батьками ОСОБА_2 є громадяни України, що також підтверджується зазначеним свідоцтвом про народження.

Тобто, неповнолітня ОСОБА_2 отримала статус громадянина України не внаслідок наявності одного з визначених у ст. 5 Закону України "Про громадянство України" документів, а з підстав автоматичного набуття громадянства України за народженням на території України та перебування обох батьків у громадянстві України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що дійсно, хоча малолітня дитина - ОСОБА_2 і не отримала паспорт громадянина України у силу недосягнення достатнього віку, однак, не може вважатись особою, яка не набула громадянства в розумінні Закону України "Про громадянство України".

А тому суб`єктний склад осіб, які мають право на отримання у власність земельної ділянки, визначений ст. 118 ЗК України, поширюється на правовідносини, які виникли у даній адміністративній справі, оскільки неповнолітня ОСОБА_2 є громадянкою України.

Також, суд критично ставиться щодо посилання відповідача у оскаржуваному наказі як на підставу для відмови на ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки в процесі розгляду справи відповідачем не було наведено жодного аргументу або надано докази, які вказували б на наявність невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто зазначення вказаної норми є формальністю та не підтверджується доводами відповідача та матеріалами справи.

Тому враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про протиправність наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.04.2020 № 2-9011/15-20-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, то суд зазначає таке.

Абзацом 1 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.04.2020 № 2-9011/15-20-СГ.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно з абзацом другим з частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів неповнолітної ОСОБА_2 є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки): для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, щодо земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520655900:07:008:0232, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано рішення відповідача протиправним.

За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, а інших витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.04.2020 № 2-9011/15-20-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 , подане через законного представника ОСОБА_1 , про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Стрижавської сільської ради Вінницького району Вінницької області, що межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520655900:07:008:0232, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

\Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович