Рішення

від 31.07.2020 по справі 160/5285/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року Справа № 160/5285/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ :

15 травня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління ДФС в Дніпропетровській області від 20 травня 2019 року N Ф-8208-50/67.

В обґрунтування позову зазначено, що 22 березня 2020 року позивачу стало відомо про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 20 травня 2019 року № Ф-8208-50/67 про сплату 21030 грн. 90 копійок по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штрафних (фінансових) санкцій. З 1998 по 2003 рій позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у податковій інспекції, складав та подавав відповідну податкову звітність до контролюючих органів. У 2003 році він припинив діяльність як фізична особа-підприємець, про що письмово повідомив органи ДФС. З 2006 року по сьогоднішній день позивач працевлаштований у ТОВ Пріморіс , де отримував та отримує заробітну платню, з якої робляться відрахування, зокрема, зі сплати ЄСВ. Однак, відповідачем відповідна перевірка не проводилася, звіти про нарахування єдиного внеску позивачем до контролюючого органу не подавались, нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску здійснювались в автоматичному режимі, тобто з порушенням порядку, встановленого законодавством. Враховуючи викладене, позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 травня 2019 року N Ф-8208-50/67 винесену контролюючим органом протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року поновлено строк за звернення до суду з цим позовом, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, зобов`язано позивача надати до суду докази перебування у трудових відносинах із ТОВ Пріморіс (ЄДРПОУ - 34231014) та довідку Пенсійного фонду ОК-7.

На виконання вимог вказаної ухвали 16 червня 2020 року позивачем подано заяву, до якої долучено довідку Пенсійного фонду форми ОК-7.

24 червня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що з 09.12.1999 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа -підприємець. За спірний період позивач не подавав будь-якої звітності та перебував на загальній системі оподаткування. Відповідач вважає, що посилання позивача на те, що він працює на підприємстві і відповідна установа в якій він працює на умовах трудового договору, як роботодавець, сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не є обґрунтованим звільненням від сплати ЄСВ, оскільки види діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця не співпадають. Окрім того, станом на 01.10.2019 року в ІТС Податковий блок відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом №755, що позивачем як фізичною особою - підприємцем припинено підприємницьку діяльність та позивачем доказів припинення такої діяльності не надано.

01 липня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, зміст якої узгоджується з викладеним у позовній заяві та до якої долучено копію Наказу №1 про виконання обов`язків директора ТОВ ТД`ПРІМОРІС позивачем з 17.03.2006 року.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (далі - позивач) з 09.12.1999 року було взято на облік у контролюючому орнані, як фізичну-особу підприємця.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутні.

20 травня 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) N Ф-8208-50/67, відповідно до якої за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030 грн 90 коп.

З матеріалів справи вбачається, що вимога від 20.05.2019 року N Ф-8208-50/67 включає нарахування: за 2017 рік в сумі 8448 грн.; квартал 2018 року - 2457, 18 грн.; 2 квартал 2018 року - 2457, 18 грн.; 3 квартал 2018 року - 2457. 18 грн.; 4 квартал 2018 року - 2457, 18 грн.;

За 1 квартал 2019 року - 2754, 18 грн.

Рішенням Державної податкової служби від 21.04.2020 року №13881/6199-00-08-00-01-06 подану скаргу позивача на вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування залишено без розгляду.

На підставі невиконання вказаної вимоги, 2 грудня 2019 року відкрите виконавче провадження за номером 60771578 зі стягнення заборгованості.

Вважаючи вимогу про сплату боргу Головного управління ДФС в Дніпропетровській області від 20 травня 2019 року N Ф-8208-50/67 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звертається до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є оцінка судом правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2018, 1 кварталу 2019 років (оскаржувані періоди) був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2020 (справа №620/2449/19) постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

За даних обставин, вирішальними для прийняття обґрунтованого рішення є встановлення фактів перебування позивача в статусі фізичної особи-підприємця та найманого працівника в оскаржувані періоди.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 17.03.2006 року відповідно до Приказу № 1 від 17.03.2006 року є директором ТОВ ТД`ПРІМОРІС , а його роботадавець у спірний період сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розмір якого був не меншим за мінімальний.

Крім того, обґрунтовуючи власну позицію, позивач посилається на те, що в оскаржувані періоди його діяльність як фізичної особи-підприємця було припинено в установленому законом порядку, окрім того, посилається на відсутність даних про ФОП у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 р. № 755-IV ( далі- Закон № 755-IV) регулюються відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 7 частини першої статті 1 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону № 755-IV для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.

Нормою вказаної статті не передбачено кінцевої дати вчинення відповідних дій з внесення відомостей до ЄДР заявником (фізичною особою-підприємцем) через те, що реєстр знаходиться у стадії формування.

Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону № 755-IV, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Аналізуючи зміст вказаних норм, суд доходить висновку про наявність безумовного обов`язку у позивача на вчинення передбачених законодавством дій, направлених на внесення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру, якщо таку особу було зареєстровано до 01.07.2004 року. Зокрема, відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи підлягають відображенню в ЄДР.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, які визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Відсутність офіційного підтвердження упозивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року справа № 260/81/19

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Таким чином, оцінивши усі докази, що були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені судом у ході судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно приписів ст. 139 КАС України з відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу від 20 травня 2019 року N Ф-8208-50/67 - задовольнити.

Скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській област від 20 травня 2019 року N Ф-8208-50/67.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев