Постанова

від 29.07.2020 по справі 640/21233/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21233/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.

за участю секретаря Кондраток А.В.,

представника відповідача Кохно Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІМПЕРІЯ до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю БУДІМПЕРІЯ звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03 вересня 2018 року № 0045711404 та № 0045701404.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю їх прийняття з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ УКРБУД КОНСТРАКШН здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій, які призвели до змін в майновому стані учасників господарських відносин, чим спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем положень податкового законодавства.

Позивач вказує, що відсутність у його контрагента необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних та інших виробничих ресурсів не свідчить про нереальність операцій, оскільки відповідачем не враховано можливість залучення підрядником матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладання цивільно-правових угод.

Посилання ж контролюючого органу на наявність матеріалів досудового розслідування кримінального провадження та протоколу допиту уповноваженої особи ТОВ УКРБУД КОНСТРАКШН спростовуються тим, що фіктивна діяльність суб`єкта господарювання може бути встановлена лише рішенням суду.

Враховуючи викладене, позивач доводить, неправомірність висновків контролюючого органу, оскільки вони ґрунтуються не на безпосередньому аналізі первинних документів, а зроблені на підставі припущень та неналежних доказів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю, внаслідок чого спірні податкові повідомлення-рішення визнані протиправними та скасовані.

Такий висновок судом першої інстанції зроблено на підставі аналізу первинних документів позивача з його контрагентом, які підтверджують фактичний рух активів суб`єктів господарювання. При цьому судом не взято до уваги протокол допиту директора ТОВ УКРБУД КОНСТРАКШН ОСОБА_1 від 03.01.2018 як свідка у кримінальному провадженні, віддавши перевагу протоколу допиту цієї ж особи від 26.02.2018, наданого позивачем, в якому ОСОБА_1 пояснив, що ним було придбано частку установчого капіталу товариства для здійснення господарської діяльності.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що операції, здійснені ТОВ УКРБУД КОНСТРАКШН не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації послуг наданих позивачеві. На підтвердження своїх доводів зазначає, що контрагентом позивача не подано звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, що унеможливлює визначення кількості працівників та встановлення залучення третіх осіб для ведення господарської діяльності. Також контролюючий орган зазначає про неможливість підтвердити операції ТОВ УКРБУД КОНСТРАКШН з урахуванням реального часу на їх здійснення, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності. При цьому, наголошує, що до перевірки не було надано документів, які б підтверджували фактичне надання послуг позивачеві.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, до суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 30.07.2018 по 03.08.2018 посадовою особою відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Будімперія з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд Констракшн за листопад 2017 року, висновки якого оформлені актом від 10 серпня 2018 року № 782/26-15-14-04-05/34000679.

Проведеною перевіркою виявлено ряд порушень, а саме п. 44.1 статті 44, п. 185.1 статті 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200, п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.12.2017 по 31.12.2017 на суму 22 751 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за період - 01.11.2017 по 31.12.2017 на загальну суму 22 862 грн., в тому числі: з 01.11.2017 по 30.11.2017 на суму 20 273 грн.; з 01.12.2017 по 31.12.2017 на суму 2 589 грн.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Головним управлінням ДФС у м. Києві 03 вересня 2018 року прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0045701404, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 22 751, 00 грн.;

- № 0045711404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 28 439, 00 грн., з яких за основним платежем - 22 751, 00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 688, 00 грн.

Позивач скористався правом на адміністративне оскарження вказаних податкових повідомлень рішень, які рішення Державної фіскальної служби України № 37253/6/99-99-11-01-02-25 від 16.11.2018 залишені без змін, а скарга без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт власних повноважень не довів перед судом правомірність своїх рішень, в той час, як надані позивачем докази вказують на протиправність висновків контролюючого органу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Проведеною перевіркою досліджувались показники податкової звітності ТОВ Будімперія , сформовані ним на підставі господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд Констракшн .

Так, 16 жовтня 2017 року між ТОВ Будімперія як замовником та ТОВ Укрбуд Констракшн як підрядником укладено ряд договорів, а саме:

1) договір підряду № 101617-1, за умовами якого, підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними і залученими засобами виконати ремонтні роботи в будівлі по вул. Мечнікова, буд.2 (літера А), 24 поверх в м. Києві і передати їх замовнику у термін з календарним графіком виконання робіт, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи, перелік та вартість яких вказується в кошторисі, який є додатком № 1 до договору (комплекс робіт з виконання демонтажних робіт у приміщенні на 24 поверсі по вул. Мечникова, буд. 2 (літера А).

2) договір на виконання будівельних робіт № 101617-2, за умовами якого, підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними і залученими засобами виконати ремонтні роботи приміщень (Роботи) в будівлі за адресою: по вул. Мечнікова, буд.2 (літера А), 24 поверх в м. Києві і передати їх замовнику у термін з календарним графіком виконання робіт, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи, перелік та вартість яких вказується в кошторисі, який є додатком № 1 до договору (комплекс робіт з виконання малярних і монтажних робіт у приміщенні на 24 поверсі по вул. Мечникова, буд. 2 (літера А).

В підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов`язань позивачем надано:

- кошторис, який є додатком № 1 до договору підряду на виконання ремонтних робіт від 16 жовтня 2017 року № 101617-1;

- кошторис, який є додатком № 1 до договору на виконання демонтажних робіт від 16 жовтня 2017 року № 101617-2;

- акту приймання-передачі виконаних демонтажних робіт за листопад 2017 року;

- акту приймання-передачі виконаних загально будівельних робіт за листопад 2017 року;

- податкових накладних від 24 листопада 2017 року № 49 та від 29 листопада 2017 року № 56.

- банківській виписки про сплату грошових коштів у загальному розмірі 273 677, 12 грн.

В апеляційній скарзі міститься клопотання про виключення з числа доказів первинних документів, наданих контрагентом ТОВ Укрбуд Констракшн як таких, що викликають обґрунтований сумнів у їх достовірності.

Суд апеляційної інстанції вважає таке клопотання безпідставним, оскільки відповідачем не обґрунтовано наявності сумніву у достовірності таких доказів, зокрема не наведено рішення суду чи іншого уповноваженого органу, яким було би засвідчено недійсність правочину. Також, ч. 3 ст. 180 КАС України, на яку посилається апелянт, надає судові право виключити конкретний документ з числа доказів лише в підготовчому засіданні, разом з цим під час апеляційного перегляду судового рішення, суд таким правом не наділений.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Поряд із цим, у якості доказів протиправності формування податкового кредиту по операціям з ТОВ Укрбуд Констракшн , відповідач посилається на відібрані 03 січня 2018 року в межах кримінального провадження № 32017100050000037 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, показання свідка ОСОБА_1 як директора цього товариства, з якого вбачається, що йому не знайоме ані ТОВ Укрбуд Констракшн , ані його службові особи, представники та інші працівники, службовою особою цього товариства він не був і хто вів діяльність від його імені в якості службової особи ТОВ Укрбуд Констракшн йому не відомо.

В той же час, позивачем також надано протокол допиту ОСОБА_1 як директора ТОВ Укрбуд Констракшн в межах кримінального провадження № 32017100050000037, який датовано 26 лютого 2018 року. Під час цього допиту свідок повідомив, що ним було придбано 100% установчого капіталу товариства у засновників 18.10.2017 для здійснення господарської діяльності з надання послуг та поставляння товарів у сфері будівництва та ремонту.

Враховуючи суперечність між наведеними вище протоколами допиту ОСОБА_1 як свідка в межах кримінального провадження, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне не приймати до уваги обидва.

Тим більш, що само по собі порушення кримінального провадження за статтями 205, 212 КК України не є беззаперечним фактом підтвердження відсутності реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених між позивачем та його контрагентом, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка наведена в постановах від 05.02.2019 в справі № 810/1967/16 та від 07.02.2019 в справі № 826/14416/17.

За приписами ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Разом з тим, слід зазначити, що Законом України Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес від 18.09.2019 № 101-IX стаття 205 декриміналізована.

Отже, оскільки відповідачем такого документального доказу як вироку, ухваленого відносно посадових осіб контрагента позивача або самого позивача, не надано, неприйняття судом першої інстанції до уваги доводів про наявність порушеного кримінального провадження є доречним, позаяк факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується необхідними первинними документами.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про обґрунтованість відображення даних у податковій звітності за спірними операціями, та безпідставність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на зібрану податкову інформацію щодо контрагента позивача, відображену в інформаційній базі даних державної фіскальної служби, оскільки такі відомості не є загальнодоступними. Достовірність інформації, яка в них зберігається, не може бути перевірена ані платником податків, ані судом. Електронні докази не захищені від втручання з боку сторонніх осіб, а тому достатність і достовірність такої інформації не може вважатися такою, що поза розумним сумнівом доводить факти податкових правопорушень.

Контролюючий орган також не висуває заперечень щодо окремих первинних документів, складених за наслідками здійснення наведених правочинів, а вказує на нереальність їх здійснення через відсутність у таких контрагента матеріально-технічної і технологічної можливості здійснення наданих послуг, з огляду на відсутність основних засобів на балансі підприємств та відсутності інформації щодо оренди таких засобів контрагентами.

Проте, суд акцентує увагу й на тому, що відсутність власних ресурсів не завжди може бути беззаперечним свідченням неможливості здійснити відповідні послуги та у кожному конкретному випадку така обставина підлягає оцінці з огляду на характер здійснюваної операції.

На момент здійснення своїх договірних зобов`язань позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ними господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 03 серпня 2020 року.

Головуючий-суддя Л.В. Губська

Судді О.В. Епель

А.Г. Степанюк