Рішення

від 03.08.2020 по справі 903/428/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 серпня 2020 року справа № 903/428/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Котик Р.О. - представник (довіреність від 10.01.2020р. №2020/1)

від відповідача: Вільчинський П.Я. - представник (довіреність від 08.07.2020р. №98), Маковецький А.С. - в.о. головного лікаря КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради"

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО", с. Липини Луцького району

до відповідача: Комунального підприємства "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради", м. Ковель

про стягнення 414 480,22 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" 414 480,22 грн., в тому числі 405 015,07 грн. заборгованості по оплаті послуг, пов`язаних з відпуском теплової енергії, наданих відповідно до укладеного між цими суб`єктами господарювання договору №04/2020 від 04.03.2020р., 7101,63 грн. пені, нарахованої за невиконання грошових зобов`язань в частині своєчасної оплати наданих послуг та 2363,51 грн. трьох процентів річних, нарахованих у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору №04/2020 від 04.03.2020р. про надання послуг з теплопостачання в частині проведення своєчасних розрахунків по оплаті отриманої теплової енергії, нарахування у зв`язку з цим пені та відсотків річних.

Ухвалою суду від 17.06.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 09.07.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

30 червня 2020 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано відзив Комунального підприємства "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" №83 від 30.06.2020р. на позовну заяву. В зазначеному відзиві відповідач зазначає, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.09.2015р. №887-р цілісний майновий комплекс колишнього Державного закладу "Вузлова лікарня станції Ковель" ДГТО "Львівська залізниця" було передано у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області. А на підставі рішення Волинської обласної ради від 12.10.2016р. №8/10 колишній державний заклад реорганізовано шляхом перетворення в юридичну особу - Комунальний заклад "Ковельська поліклініка" Волинської обласної ради", який став правонаступником всіх майнових і немайнових прав і обов`язків цього державного закладу. В свою чергу відповідно до медичної реформи та рішення Волинської обласної ради від 26.09.2018р. №21/37 "Про реорганізацію комунального закладу "Ковельська поліклініка" Волинської обласної ради" комунальний заклад "Ковельська поліклініка" Волинської обласної ради" в грудні 2018 року було перетворено у Комунальне підприємство "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради2, яке стало його правонаступником. Відповідно до п.1.4 статуту, затвердженого 04.12.2018р., засновником та власником новоствореного підприємства є Волинська обласна рада.

Згідно з п. 4.11 даного статуту, підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність та зареєстроване в податковому органі як неприбуткова організація. Але незважаючи на те, що ще з 2017 року підприємство було передано на фінансування з обласного бюджету (КВК-07), з початку 2019 року і по теперішній час воно стало єдиним на всю Волинську область лікувальним закладом, для якого не заклали фінансування ні з обласного бюджету, ні медичної субвенції. І тому підприємство безпідставно не отримало жодних видатків: ні на розвиток матеріально-технічної бази, ні на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Протокольною ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.07.2020р., за усним клопотанням представника відповідача, пов`язаним з можливим мирним врегулюванням господарського спору, було оголошено в судовому засіданні перерву до 03.08.2020р. Про день та час проведення наступного судового засідання представників сторін було повідомлено під розписку безпосередньо в судовому засіданні.

При цьому, протокольними ухвалами, постановленими в судовому засіданні 09.07.2020р., було відхилено заяву відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також відхилено клопотання КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Волинської обласної ради.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити останні з підстав, викладених у позовній заяві. При цьому повідомив суд, що відповідачем було сплачено 40 000,00 грн. по оплаті послуг, пов`язаних з відпуском теплової енергії, що на думку сторони виступає підставою для закриття провадження у справі в цій частині.

Присутні в судовому засіданні представники відповідача повідомили про звернення до позивача з листами про розстрочу суми основного боргу на 12 місяців, засвідчили, що частково було погашено суму основного боргу в розмірі 40 000,00 грн. При цьому залишкову суму заборгованості в розмірі 365 015,07 грн. визнають в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

04 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО", с. Липини Луцького району (Виконавець) та Комунальним підприємством "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради", м. Ковель (Споживач) було укладено договір про надання послуг з теплопостачання №04/2020 із додатками №1-№5, згідно з умовами п. 1.1. котрого виконавець зобов`язався 2020 році надавати послуги з постачання теплової енергії (ДК 021:2015 09320000-8 - пара, гаряча вода та пов`язана продукція) на об`єкти споживача вчасно та відповідної якості, а споживач, в свою чергу, своєчасно оплачувати виконавцю за надану теплову енергію у строки і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.п 4.1., 4.7. договору від 04.03.2020р. №04/2020 оплата вартості послуг теплопостачання здійснюється щомісячно до кінця поточного місяця. Споживач здійснює оплату за надану теплову енергію один раз на місяць до останнього числа поточного місяця за фактично надану теплову енергію на підставі виставлених виконавцем рахунків шляхом перерахування коштів виконавцю на розрахунковий рахунок, вказаний у цьому договорі та відповідному виставленому рахунку. У випадку необхідності виконавець на вимогу споживача зобов`язаний разом з рахунком надати споживачу акт надання послуг.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" у період березня місяця 2020 року надавались КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" відповідні послуги.

У зазначений період ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" було надано, а КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" прийнято та використано послуг з теплопостачання на загальну суму 405 015,07 грн. що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Актів здачі-приймання (надання послуг) №7 від 04.03.2020р. на суму 289 140,84 та №4 від 31.03.2020р. на суму 115 874,23 грн.

Судом встановлено, що Акти здачі-приймання (надання послуг) №7 від 04.03.2020р. та №4 від 31.03.2020р. підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів, містять всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяг здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору від 04.03.2020р. №04/2020 господарських операцій.

Комунальне підприємство "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради", взяті на себе згідно договору від 04.03.2020р. №04/2020 зобов`язання, зокрема, в частині проведення з позивачем повних розрахунків по оплаті наданих послуг (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконало, вартість послуг не оплатило, у зв`язку з чим на момент звернення ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" до господарського суду з відповідним позовом та на час розгляду справи судом заборгувало позивачу 405 015,07 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" своїх зобов`язань за договору про надання послуг з теплопостачання №04/2020 від 04.03.2020р., позивачем було вручено 06.05.2020р. відповідачу претензію №13 від 04.05.2020р. з вимогою проведення належних розрахунків за надані послуги та погашення існуючої заборгованості. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми заборгованості 405 015,07 грн.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір про надання послуг з теплопостачання №04/2020 від 04.03.2020р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, що після звернення позивача до суду з даним позовом - 15.06.2020р. та після відкриття судом провадження у даній справі - 17.06.2020р., відповідачем було сплачено частково суму основного боргу 15.07.2020р. у розмірі 40 000,00 грн., що стверджується листом ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" від 28.07.2020р. №18, підтверджується присутнім в судовому засіданні представником позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі, сплатив частково суму основного боргу у розмірі 40 000,00 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, надання позивачем відповідачу визначених угодою послуг, отримання останніх КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" та непроведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в залишковому розмірі 365 015,07 грн.

Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем, визнається присутніми в судовому засіданні представниками КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради".

Одночасно з цим пунктом 6.1. договору №04/2020 від 04.03.2020р. визначено, що сторони договору несуть відповідальність за належне виконання своїх зобов`язань за договором відповідно до чинного законодавства України та договору.

При цьому пунктом 5.3.1 договору про надання послуг з теплопостачання від 04.03.2020р. сторонами було визначено, що виконавець має право нараховувати пеню, у розмірі встановленому законодавством України, у разі несвоєчасної оплати споживачем за надану теплову енергію.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочки відповідачем платежів, ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості 405 015,07 грн. було включено до ціни позову вимогу щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 7101,63 грн., нарахованої за період прострочки платежів з 31.03.2020р. по 10.06.2020р.

Стосовно визначеної позивачем вимоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).

За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суд зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що останньою передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

Суд зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як вже зазначено вище, пунктом 5.3.1 договору про надання послуг з теплопостачання №04/2020 від 04.03.2020р. сторонами було визначено, що виконавець має право нараховувати пеню, у розмірі встановленому законодавством України, у разі несвоєчасної оплати споживачем за надану теплову енергію.

Позивач в позовній заяві зазначав про те, що здійснює нарахування пені за період з 31.03.2020р. по 10.06.2020р., у розмірі встановленому ст. 231 ГК України (штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором).

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

За приписом статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Судом зазначається, що в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, з огляду на те, що в пункті 5.3.1 договору про надання послуг з теплопостачання №04/2020 від 04.03.2020р. сторони не погодили конкретний розмір штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" в позові в частині стягнення з КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" суми пені 7101,63 грн. нарахованої за період з 31.03.2020р. по 10.06.2020р.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з представленими суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 2363,51 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 31.03.2020р. по 10.06.2020р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підлягають до задоволення на суму 2357,05 грн., з огляду на ту обставину, що п.п 4.1., 4.7. договору від 04.03.2020р. №04/2020 визначено, що оплата вартості послуг теплопостачання здійснюється щомісячно до кінця поточного місяця. Споживач здійснює оплату за надану теплову енергію один раз на місяць до останнього числа поточного місяця за фактично надану теплову енергію на підставі виставлених виконавцем рахунків шляхом перерахування коштів виконавцю на розрахунковий рахунок вказаний у цьому договорі та відповідному виставленому рахунку. У випадку необхідності виконавець на вимогу споживача зобов`язаний разом з рахунком надати споживачу акт надання послуг.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Акти здачі-приймання (надання послуг) №7 та №4 сторонами були підписані 04.03.2020р. та 31.03.2020р., відтак, враховуючи положення п.п 4.1., 4.7. договору від 04.03.2020р. №04/2020 останнім днем оплати для відповідача є 31.03.2020р.

Відтак, підставним буде нарахування трьох процентів річних за період прострочки платежів саме з 01.04.2020р. по 10.06.2020р., а не з 31.03.2020р. по 10.06.2020р.

За таких обставин суд вважає, що в позові в частині стягнення з відповідача 6,46 грн. трьох процентів слід відмовити у зв`язку з безпідставністю.

Стосовно заперечення відповідача на пред`явлений позов з посиланням на те, що відсутні бюджетні кошти на фінансування КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради", для погашення заборгованостей за надані послуги у 2020р., суд відхиляє останні та засвідчує, що згідно із ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України і ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статті 617 ЦК України та 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст. 1 ЦК України однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

На підставі ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. та в рішенні від 30.11.2004р. у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018р. у справі № 913/230/17, від 05.04.2018р. у справі №922/2239/17, від 02.05.2018р. у справі №902/445/17, від 25.05.2018р. у справі № 909/695/17, від 05.06.2018р. у справі №922/2141/17 та ін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати ТОВ "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" у відповідності до ст. 129 ГПК України (пропорційно розміру задоволених вимог) за рахунок КП "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" (45002, м. Ковель, вул. Б. Хмельницького, 17, код ЄДРПОУ 13366010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ ЕКОТЕПЛО" (43020, Волинська обл. Луцький р-н., с. Липини, вул. Миру, 1/2, код ЄДРПОУ 39569446) 365 015,07 грн. заборгованості, 2357,05 грн. трьох процентів річних, а всього 367 372,12 грн. та 6110,59 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 7101,63 грн. пені та 6,46 грн. трьох процентів річних, в позові відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн. заборгованості закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

5. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 04.08.2020р.

Суддя В. А. Войціховський