Рішення

від 21.07.2020 по справі 910/1179/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.07.2020Справа № 910/1179/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Денисевича А.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська торгівельно-інвестиційна компанія

до Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг

про визнання недійсним пункту додатку до договору,

за участі представників :

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська торгівельно-інвестиційна компанія звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг із вимогами про визнання недійсним пункту 8.10 Додатку №1 до Договору фінансового лізингу №270219/ФЛ-359 від 27.02.2019, посилаючись на те, що вказаний пункт договору суперечить вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 відкрито провадження у справі №910/1179/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у поданому до суду відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що сторони є вільними в укладанні договору та визначенні його умов, позивач в момент укладення договору був обізнаний з усіма його умовами, також спірний пункт договору не суперечить вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним спірного пункту договору. Окрім того, відповідач зазначив, що поданням даного позову позивач штучно створює перешкоди для досудового розслідування у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, разом з тим, до початку розгляду справи подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника у відпустці.

Розглянувши в судовому засіданні 21.07.2020 зазначене клопотання позивача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо відмови у його задоволенні з огляду на його необґрунтованість, оскільки представником позивача не надано жодних доказів перебування останнього у відпустці.

Окрім того суд зазначає, що розгляд даної справи неодноразово відкладався, зокрема у зв`язку з неявкою представника позивача або поданням позивачем заяви про відкладення розгляду справи.

З огляду на вищезазначене, враховуючи доказове наповнення матеріалів справи та з метою недопущення затягування судового розгляду даної справи, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи пояснення представників сторін, що були надані в попередніх судових засіданнях, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Астра Лізинг (лізингодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Українська торгівельно-інвестиційна компанія (лізингоодержувач, позивач) було укладено Договір фінансового лізингу №270219/ФЛ-359, відповідно до умов якого, лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування на умовах даного договору та Порядку передачі в лізинг та Умов фінансового лізингу (Додаток №1 до даного договору лізингу). Найменування предмета лізингу та його технічні характеристики вказані в Специфікації (Додаток №2 до даного договору лізингу) (п.3 Договору).

Відповідно до Додатку №2 до договору (Специфікації), предметом лізингу є автомобіль Volkswagen Jetta 2015 року випуску, у кількості однієї одиниці, номер кузова №3 НОМЕР_1 , вартістю 400000 грн.

Згідно з п.6 Договору, в всі платежі за договором сплачуються в українській гривні, згідно графіку лізингових платежів (Додаток №3 до договору), загальна сума договору лізингу становить - 611280 грн (п.6.1), перший лізинговий платіж складає - 80000 грн (п.6.1.1), останній лізинговий платіж становить - 177870 грн (п.6.1.2).

Пунктом 7 Договору сторонами визначено строк лізингу, який становить 36 місяців з дати підписання акту приймання-передачі предмета лізингу.

Додатком №1 до договору сторони погодили умови надання послуг з фінансового лізингу та порядок передачі в лізинг (далі - умови).

Відповідно до п.1.1 Умов, лізингоодержувач за надане йому право володіння та користування предметом лізингу зобов`язується сплачувати лізингодавцю періодичні лізингові платежі згідно Графіку лізингових платежів (Додаток №3 до договору), а також інші платежі, вказані в ст.6 договору фінансового лізингу. Датою сплати платежів, вказаних в п.1.1 даних умов вважається дата зарахування грошових сум на поточний рахунок лізингодавця. У випадку часткової сплати - датою сплати буде вважатися дата зарахування останньої частини платежу на п/р лізингодавця.

Згідно з п.2.4 Умов, передача предмета лізингу в лізинг лізингоодержувачу здійснюється на підставі акту приймання-передачі предмета лізингу в лізинг, що підписується уповноваженими представниками лізингодавця та лізингоодержувача. Підписанням акту приймання-передачі підтверджує, що лізингоодержувач ознайомився і прийняв до виконання правила експлуатації предмету лізингу, гарантійні умови та умови страхування предмету лізингу.

Пунктом 3.1.1 Умов визначено, що лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу за актом приймання-передачі предмета лізингу в лізинг в порядку та строки, визначені в договорі лізингу. Якщо предметом лізингу є транспортний засіб, то на момент фактичної передачі предмету лізингу в лізинг лізингоодержувачу надається один комплект ключів, другий комплект залишається у власності лізингодавця до моменту повного розрахунку за договором лізингу.

У п.3.1.4 Умов сторони визначили, що лізингоодержувач зобов`язується своєчасно у відповідності з Графіком лізингових платежів сплачувати лізингові платежі незалежно від отримання рахунків-фактур, а також незалежно від фактичного користування предметом лізингу, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати чи настання страхових випадків.

Відповідно до п.7.1 Умов, право власності на предмет лізингу протягом строку дії договору лізингу належить лізингодавцю. Лізингоодержувач протягом строку дії договору лізингу має право тимчасового володіння та користування предметом лізингу.

В разі наявності у лізингоодержувача прострочення виконання грошових зобов`язань, лізингодавець має право обмежити володіння і користування предметом лізингу убудь-який спосіб, в тому числі шляхом передачі предмету лізингу на відповідальне зберігання третім особам (до моменту виконання лізингоодержувачем таких прострочених зобов`язань). Предмет лізингу повинен бути повернутий лізингодавцю в стані, в якому його було передано у володіння та користування лізингоодержувачу, з урахуванням нормального зносу.

Згідно з п.8.1 Умов, договір лізингу може бути припинено (розірвано) за взаємною письмовою згодою сторін, а також з інших підстав, передбачених договором лізингу (цими Умовами) та актами чинного законодавства.

Підпунктами 8.2.1-8.2.13 пункту 8.2 Умов сторони погодили умови за яких лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу (розірвати) в односторонньому порядку, без відшкодування лізингоодержувачу будь-яких збитків, що виникли внаслідок такої відмови.

Пунктом 8.10 Умов сторони погодили, що у випадках, передбачених п.8.2.1-8.2.11, лізингодавець може замість дострокового припинення договору припинити в односторонньому порядку права володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу шляхом вилучення предмету лізингу. Вилучення предмету лізингу не тягне за собою припинення або зупинення грошових зобов`язань лізингоодержувача, визначених договором лізингу.

Відповідно до п.10.1 Умов, договір лізингу вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Так, позивач звертаючись із розглядуваним позовом до суду зазначив, що спірний пункт 8.10 Додатку №1 до договору фінансового лізингу протирічить частинам 2, 3 статті 7 Закону України Про фінансовий лізинг , оскільки вилучення предмету лізингу інакше, як на підставі виконавчого напису нотаріуса чи рішення суду у спосіб та порядку не встановленому Законом України Про виконавче провадження є незаконним.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За приписами ч.2 ст.1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно приписів ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Статтею 651 Цивільного кодексу України внормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 7 Закону України Про фінансовий лізинг унормовано, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження . Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.10 Закону України Про фінансовий лізинг лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Частиною 1 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на викладене, укладання сторонами договору, свідчить про те, що вони дійшли згоди щодо всіх його умов, в тому числі і щодо положень спірного пункту 8.10 Договору, що стосується припинення права володіння та користування лізингоодержувача об`єктом лізингу у випадку неналежного виконання останнім взятих на себе зобов`язань.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що спірний пункт 8.10 Договору не суперечить вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні, а відтак вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 03.08.2020.

Суддя Я.В. Маринченко