Рішення

від 22.07.2020 по справі 911/160/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/160/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо (01054, м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2 літера "Б", код 39761587)

до

товариства з обмеженою відповідальністю Реалагро-Центр (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 8, код 38688742)

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 )

про солідарне стягнення 423872,78 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: Юрах В.М.;

16.01.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо (далі по тексту - позивач/ТОВ Інвест-Кредо ) про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Реалагро-Центр (далі по тексту - відповідач 1/ТОВ Реалагро-Центр ), ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач 2/ ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 3/ ОСОБА_2 ) нарахованих процентів в розмірі 423872,78 гривень.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума виникла у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ Реалагро-Центр грошового зобов`язання, встановленого рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2017 у справі № 911/2248/17, та оскільки виконання відповідачем 1 зобов`язань за кредитним договором забезпечено договорами поруки, укладеними між ПАТ ОТП Банк , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивач просить стягнути суму заборгованості з відповідачів солідарно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/160/20 за правилами загального позовного провадження; проведення підготовчого засідання призначено на 19.02.2020. Ухвалою суду від 11.03.2020, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 01.04.2020. Ухвалою суду від 02.04.2020 та 22.04.2020 підготовче засідання призначено на 22.04.2020 та 13.05.2020 відповідно. Ухвалою суду від 10.06.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2020.

В судовому засіданні 01.07.2020 оголошено перерву до 22.07.2020.

На адресу суду від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, які за замістом тотожні між собою, згідно яких відповідачі заперечують проти позовних вимог та просять суд відмовити в задоволені позовних вимог. Заперечення відповідачів обґрунтовані тим, що розгляд цієї справи не належить до компетенції Господарського суду Київської області, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є фізичними особами, які не можуть бути учасниками справи у господарському процесі.

Відповідачі, із посиланням на ст. 559 Цивільного кодексу України, вказують на те, що порука є припиненою, враховуючи, що договором про зміну від 18.10.2016 № 3 дата кінцевого терміну зобов`язання є 16.12.2016, таким чином у позивача закінчився строк пред`явлення вимог за договорами поруки.

Відповідачі вказують, що, оскільки, поручителі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підписували договорів про внесення змін до договору, то останні мають відповідати в обсязі погодженого сторонами до моменту підписання між Банком та ТОВ Реалагро-Центр про внесення змін до основного договору.

Також відповідачі вказують на те, що позивач безпідставно здійснює нарахування процентів за період з 11.09.2019 по 11.01.2020, адже проценти можуть нараховуватися виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а після спливу такого строку нарахування процентів в силу приписів ст.ст. 1048, 1054 Цивільного кодексу України за користування кредитом припиняється, що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12.

У відповіді на відзив позивачем, зокрема наведено обставини, які аналогічні тим, що викладено у позовній заяві та додатково зазначено, що доводи відповідачів стосовно збільшення обсягу поруки є помилковими, адже при укладені договорів поруки сторонами в договорі було погоджено, що у випадку збільшення обсягу боргових зобов`язань за кредитним договором після укладення договорів поруки, виконання таких збільшених зобов`язань забезпечуються порукою в їх повному обсязі без укладення додаткових договорів, а підписання договору поруки вважається попередньою згодою на зміну умов договору. Крім того, за доводами позивача, договір поруки діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

В судове засідання 22.07.2020 з`явився представник ОСОБА_2 , який проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Представники позивача та інших відповідачів, які про розгляд справи були повідомлені належним чином, в судове засідання 22.07.2020 не з`явились, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представником відповідача в судовому засіданні подано клопотання, в якому останній просив суд стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати на правничу допомогу.

Щодо поданої представником відповідача заяви, суд зазначає, що у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, за приписами норм процесуального законодавства попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З огляду на те, що в перебігу розгляду справи відповідач разом із першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2017 у справі № 911/2248/17 за позовом публічного акціонерного товариства ОТП Банк до товариства з обмеженою відповідальністю Реалагро-Центр про стягнення 3422711,82 гривень позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 2419502,47 гривень заборгованості за кредитом, 621481,82 гривень відсотків за користування овердрафтом 1, 9325,46 гривень відсотків за користування овердрафтом 2, 372402,07 гривень пені та 51340,68 гривень судового збору.

Під час розгляду справи № 911/2198/17 Господарським судом Київської області встановлено наступні обставини.

19.10.2015 між ПАТ ОТП Банк (банк) та ТОВ Реалагро-Центр (позичальник) було укладено договір про надання банківських послуг № CR 15-209/300-2 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 3) Банк зобов`язався надати на вимогу Клієнта Банківську послугу, а Клієнт прийняти Банківську послугу та належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в договорі відносно такої Банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг Банку. При цьому, відповідно до п. 1 договору було встановлено, що банківська послуга - це всі та/або будь-яка з послуг, дій Банку для, за наказом або на користь Клієнта відповідно до умов чинного законодавства України, банківської ліцензії банку, а також Договору, до яких, зокрема, належить надання Банком банківського кредиту (Кредит, Кредитна лінія, Овердрафт, Акредитив, Гарантія, Аваль), проте, якщо інше прямо не вказано в Договорі, до них не належить зобов`язання Банку перед Клієнтом згідно з договором (ами) банківського рахунку та/або депозитним (ими) договором (ами).

Відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання щодо повернення тіла овердрафту та сплати відсотків за користування овердрафтом та комісії банку належним чином не виконав, а саме ТОВ Реалагро-Центр не повернуло до 16.12.2016 надані у кредит кошти, в результаті чого заборгованість за овердрафтом 1 в розмірі 2682366,67 грн та за овердрафтом 2 в розмірі 2802738,44 грн почала обліковуватись як прострочена з 19.12.2016.

Судом встановлено, що 26.12.2018 АТ ОТП Банк (банк, первісний кредитор) та ТОВ ФК Інвест Фінанс (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 26/12/18, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає у повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі права вимоги, що належать первісному кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у реєстрі вимог, наведеному в додатку № 1 до цього договору, та які укладені між первісним кредитором та боржником, а саме: первісний кредитор передає новому кредитору права вимоги виконання боржниками боргових зобов`язань, які виникли за кредитними договорами в розмірах, зазначених в реєстрі вимог (згідно додатку 1 до цього договору), та які можуть виникнути у майбутньому (майбутня вимога) за кредитними договорами, право вимоги виконання всіх інших обов`язків та зобов`язань боржників/поручителів/майнових поручителів, передбачених кредитними договорами та договорами забезпечення за суму встановлену в п. 3 цього договору (п. 2.1. договору).

Первісний кредитор передає та відступає новому кредитору сукупність прав належних первісному кредитору за договорами поруки, перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору, що укладені між первісним кредитором та поручителями з дати підписання цього договору, одночасно з переходом права вимоги за кредитними договорами на підставі цього договору, без необхідності укладення окремого договору відступлення прав вимог за договорами поруки (п. 2.2. договору).

Судом встановлено, що відповідно до п. 36 акту приймання-передачі реєстру вимог (додаток № 4 до договору про відступлення права вимоги від 26.12.2018 № 26/12/18), копія якого наявна в матеріалах справи, первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника - ТОВ РеалАгро-Центр (код 38688742) за кредитним договором від 19.10.2015 № CR15-209/300-2, загальна сума основного боргу боржника та загальна сума процентів у валюті договору 4978866,18 гривень. Договори поруки від 19.10.2015 № SR 15-238/300 та № SR 15-239/300 поручителі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В подальшому 10.01.2019 ТОВ ФК Інвест Фінанс (первісний кредитор) та ТОВ ФК Інвест-Кредо (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає у повному обсязі, а новий кредитор приймає на себе у повному обсязі права вимоги, що належать первісному кредитору за кредитними договорами, перелік яких міститься у реєстрі вимог, наведеному в додатку № 1 до цього договору, та які укладені між первісним кредитором та боржником, а саме: первісний кредитор передає новому кредитору права вимоги виконання боржниками боргових зобов`язань, які виникли за кредитними договорами в розмірах, зазначених в реєстрі вимог (згідно додатку 1 до цього договору), та які можуть виникнути у майбутньому (майбутня вимога) за кредитними договорами, право вимоги виконання всіх інших обов`язків та зобов`язань боржників/поручителів/майнових поручителів, передбачених кредитними договорами та договорами забезпечення за суму встановлену в п. 3 цього договору (п. 2.1. договору).

Судом встановлено, що відповідно до п. 35 акту приймання-передачі (додаток № 4 до договору про відступлення права вимоги від 10.01.2019), копія якого наявна в матеріалах справи, первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника - ТОВ РеалАгро-Центр (код 38688742) за кредитним договором від 19.10.2015 CR15-209/300-2, загальна сума основного боргу боржника та загальна сума процентів у валюті договору - 4978866,18 гривень. Договори поруки від 19.10.2015 № SR 15-238/300 та № SR 15-239/300 поручителі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

З урахуванням укладених договорів та в силу наведених вище приписів законодавства Господарський суд Київської області ухвалою від 17.12.2019 здійснив заміну сторони у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Київської області, виданого 06.11.2017 у справі № 911/2248/17, а саме: стягувача - публічне акціонерне товариство ОТП Банк було замінено на його правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо .

Вказаним судовим рішенням встановлено, що АТ ОТП Банк передано ТОВ ФК Інвест Фінанс права вимоги, які в подальшому ТОВ ФК Інвест Фінанс передало ТОВ Фінансова компанія Інвест-Кредо , в тому числі за договором про надання банківських послуг від 19.10.2015 CR15-209/300-2, тобто за договором заборгованість за яким стягнуто рішенням суду у справі № 911/2248/17.

Доказів визнання недійсними вказаних правочинів, їх розірвання або оскарження ухвали суду від 17.12.2019 у справі № 911/2248/17 матеріали справи не містять.

Як вбачається, предметом розгляду у справі № 911/2248/17 стало неналежне виконання ТОВ РеалАгро-Центр своїх зобов`язань за кредитним договором від 19.10.2015 № CR 15-209/300-2, за яким останній зобов`язався повернути в строк до 16.12.2016 тіло овердрафту, сплатити відсотки за користування овердрафтом та комісію банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач стверджує, що ТОВ РеалАгро-Центр свого обов`язку по погашенню боргу, встановленого рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/2248/17 не виконав, а тому позивач 15.01.2020 (згідно поштової відмітки на конверті, в якому надійшла позовна заява) звернувся до Господарського суду Київської області із розглядуваним позовом про солідарне стягнення з відповідачів 423872,78 гривень процентів річних за відсотковою ставкою 52%, розрахованих за загальний період з 01.06.2017 по 11.01.2020. При цьому позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів річних за період з 11.09.2019 по 11.01.2020, нарахованих на несплачену основну суму боргу за кредитом у розмірі 2419502,47 гривень, встановлену рішенням суду у справі № 911/2248/17.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що право на нарахування процентів річних за підвищеною процентною ставкою в розмірі 52% після строку кредитування, йому надано умовами договору, зокрема пп. б п. 28.2.11, а тому позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України здійснив нарахування та заявив до стягнення 423872,78 гривень процентів річних за відсотковою ставкою 52%. Водночас, позивач вказує на те, що нараховані ним проценти річні за підвищеною процентною ставкою в розмірі 52% не є процентами, нарахування яких регулюється нормою ст. 1048 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідачів, щодо того, що розглядувана справа не належить до компетенції господарського суду, оскільки відповідачами, зокрема, є фізичні особи, з огляду наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Водночас, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметом розглядуваної справи є вимога про стягнення нарахованих процентів річних на встановлену рішенням суду суму боргу за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Окрім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителів - фізичних осіб, які уклали правочин в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ РеалАгро-Центр .

При цьому, суд зазначає, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц.

За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 договору 19.10.2015 № CR 15-209/300-2 про надання банківських послуг (надалі - договір про надання банківських послуг) Визначення термінів :

підвищений розмір процентів - розмір/сума/число/ результат, що використовується для визначення розміру/суми плати за надання банком банківської послуги клієнту при умові, що настав випадок невиконання умов договору та банком було направлено клієнту повідомлення про підвищення плати;

повідомлення про підвищення плати - повідомлення, суттєво за формою, яка наведена в пункті 18 Договору, що надсилається банком Клієнту у зв`язку з настанням Випадку невиконання умов договору, що призвів до зміни розміру плати з Стандартного розміру до Підвищеного розміру .

Відповідно до змісту форми повідомлення про підвищення плати, що є додатком (пунктом) 18 до договору у разі настання випадку невиконання умов договору банк повідомляє клієнта про підвищення плати за банківською послугою .

Згідно п. 6 договору про надання банківських послуг Плата за банківську послугу :

банк здійснює надання банківських послуг за плату , що має сплачуватися клієнтом банку в порядку та на умовах договору виключно в безготівковій формі.

Залежно від виду банківської послуги видами плат можуть бути проценти та/або комісійна винагорода.

Протягом строку дії договору розмір процентної ставки встановлюється як для стандартного розміру, так і для підвищеного розміру, та може становити будь-яке числове значення в межах від 0,000001 до 100,000001 процентів річних.

Залежно від банківської послуги проценти можуть розраховуватися від розміру боргових зобов`язань, їх частини або будь-якої іншої суми, що погоджена сторонами та/або відома сторонам, оскільки є загальнодоступною (загальновідомою).

Розрахунок та нарахування процентів здійснюється на щоденній основі. Проценти розраховуються протягом строку, що обчислюється днями та дорівнює кількості днів від дати надання банком банківської послуги, включаючи день надання, до дати виконання клієнтом всіх зобов`язань щодо такої банківської послуги (день припинення/закінчення строку дії банківської послуги, інше), не включаючи останній день такого виконання (день припинення/закінчення строку дії банківської послуги, інше).

Проценти щодо такої банківської послуги як овердрафт , виконання зобов`язань відносно якої здійснюється клієнтом вчасно, без будь-яких порушень, мають сплачуватися клієнтом банку щомісячно протягом останнього банківського дня поточного місяця, в якому клієнт користувався такою банківською послугою як овердрафт, з урахуванням процентів, нарахованих станом на останній календарний день поточного місяця.

Проценти щодо банківської послуги, виконання зобов`язань відносно якої здійснюється клієнтом з порушеннями (невчасно та/або неналежним чином), розраховуються та нараховуються кожного дня протягом строку дії такого порушення та повинні сплачуватися клієнтом банку негайно (за першої нагоди) в повному обсязі таких нарахованих процентів.

У відповідності до п.п. 28.2.1.6., 28.2.2.6. договору про надання банківських послуг, в редакції договору про зміну від 18.10.2016 № 3, дата припинення чинності ліміту Банківської послуги - дата, що настане раніше: 16 грудня 2016 року, включно, або 10 (десятий) Банківський день з дати направлення Банком Договору про зміну процентної ставки на адресу Клієнта у разі незгоди останнього з таким новим Стандартним розміром процентної ставки в валюті UAH та іншими умовами (за наявності) та/або відмови Клієнта підписати договір про зміну процентної ставки, та/або неотримання Банком підписаного Сторонами договору про зміну процентної ставки протягом 10 (десяти) Банківських днів з дати направлення договору про зміну процентної ставки на адресу клієнта.

Згідно п. 28.2. договору про надання банківських послуг, в редакції договору про зміну від 18.10.2016 № 3, Умови надання кредиту та овердрафту умови надання кредиту :

п.п. 28.2.1.8., 28.2.2.8. Стандартний розмір процентної ставки в валюті UAH становить 26% річних;

п.п. 28.2.1.9., 28.2.2.9. Підвищений розмір процентної ставки в валюті UAH визначається двома способами: а) діюча процентна ставка + 2% річних; б) діюча процентна ставка помножена на 2(два);

п.п. 28.2.1.11., 28.2.2.11. Підстави застосування Підвищеного розміру процентної ставки в валюті UAH, зазначеного в підпункті б) пункту 28.2.1.9 та 28.2.2.9. Договору а) за обставин, що сума заборгованості Клієнта перед Банком за отриманою Клієнтом Банківською послугою перевищить Ліміт Банківської послуги (зазначений в п. 28.2.1.2. та п. 28.2.2.2. договору); б) за обставин, що Клієнт порушить будь-яке з зобов`язань/умов, встановлених пунктами 28.2.1.6. та/або 28.2.1.7. та пунктами 28.2.2.6. та/або 28.2.2.7. Договору.

Порядок оплати процентів - згідно з пунктом 6 Договору, окрім наступного: за обставини, що протягом місяця, на який припадає Дата припинення чинності Лімітом банківської послуги, відбулося використання Клієнтом Банківської послуги, то проценти за такий місяць підлягають нарахуванню та сплаті Клієнтом Банку в Дату припинення чинності Лімітом банківської послуги (п.п. 28.2.1.12, 28.2.2.12).

Строк Траншу: Сума кожного Траншу підлягає поверненню Клієнтом протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надання такого Траншу за обставини, що на момент надання такого Траншу не існувало заборгованості Клієнта перед Банком за такою Банківською послугою як Овердрафт, а за обставини, що на момент надання такого Траншу існувала заборгованість Клієнта перед Банком за такою Банківською послугою як Овердрафт, то такий Транш підлягає поверненню протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня виникнення такої Існуючої заборгованості. В будь-якому випадку, не зважаючи на встановлений строк Траншу, сума кожного Траншу підлягає поверненню Клієнтом не пізніше дати припинення чинності Лімітом Банківської послуги (п.п. 28.2.1.7., 28.2.2.7.).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином сторонами в договорі погоджено сплату процентів, нарахування яких регулюється саме ст. 1048 Цивільного кодексу України, за користування кредитом, який позичальник мав повернути в строк до 16.12.2016. Тож у межах строку кредитування позичальник мав, зокрема, повертати кредитодавцеві кредитні кошти та сплачувати проценти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 висловлено правову позицію, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Приписами ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, нарахування трьох процентів річних на суму боргу є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснюючи нарахування процентів річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за відсотковою ставкою 52% позивач помилково визначив, що такий розмір відсоткової ставки погоджено сторонами в договорі. Адже правова природа процентів передбачених ст. 1048 Цивільного кодексу України, та процентів річних, нарахування яких регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, є різною.

В першому випадку проценти сплачуються за правомірне користування чужими грошовими коштами, а в другому випадку за користування боржником грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання, що не охоплюється поняттям процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на помилковому ототожненні процентів річних за відсотковою ставкою 52%, які підлягають нарахуванню на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України, та розміром процентів, що підлягають нарахуванню згідно ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання.

З умов укладеного між сторонами договору не вбачається, що сторонами погоджено нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами після настання строку його погашення.

Зі змісту договору про надання банківських послуг вбачається, що право на нарахування процентів за користування тілом кредиту виникає у кредитора у разі будь-якого порушення боржником умов договору (п.п. 28.2.1.6., 28.2.1.7., 28.2.2.6., 28.2.2.7.) та є саме способом стимуляції боржника до виконання своїх зобов`язань із чітким дотриманням умов договору протягом його дії та є одночасно формою компенсації кредитору негативних наслідків неналежного виконання боржником своїх зобов`язань, що мало місце впродовж строку дії договору.

Зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що дійсно сторони можуть визначити в договорі інший, більший розмір річних, що має сплачуватися боржником за період неправомірного користування грошовими коштами, що є мірою відповідальності боржника.

Тобто, в договорі сторони мають у двосторонньому порядку погодити, що після закінчення строку дії договору боржник має сплачувати на користь кредитора річні у розмірі, що є більшими за 3%, як це передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, та суд має переконатися, що сторони дійсно дійшли такої згоди.

Зі змісту договору про надання банківських послуг від 19.10.2015 № CR15-209/300-2, з урахуванням внесених змін до цього договору, судом не вбачається, що сторони дійшли згоди про встановлення більшого розміру річних у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України та вбачається, що сторони погодили, зокрема у п.п. 28.2.1.9, 28.2.2.9 договору підвищений розмір відсотків саме у розумінні ст. 1048 Цивільного кодексу України, у якості форми стандартної плати за надані банківські послуги за підвищеною відсотковою ставкою.

Таким чином, позивачем не доведено, що визначений в п.п. 28.2.1.9, 28.2.2.9 договору про надання банківських послуг підвищений розмір процентної ставки на рівні 52% річних є погоджений сторонами збільшений розмір річних у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України та, на думку суду, такий розмір річних є нічим іншим як платою за надану банківську послугу у розумінні ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, що має нараховуватися до закінчення строку кредитування.

Отже, позивач дійшов помилкового висновку, що за умовами договору він наділений правом здійснювати нарахування процентів річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за підвищеною відсотковою ставкою в розмірі 52% річних.

З огляду на висновки суду вимоги позивача є підставними та такими, що підлягають задоволенню лише в частині нарахування відсотків за ставкою 3% річних, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, за заявлений позивачем період (з 11.09.2019 по 11.01.2020) судом встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з ТОВ РеалАгро-Центр 3% річних становить 24454,20 гривень, відтак вимоги позивача в частині стягнення процентів річних у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають частковому задоволенню.

Посилання позивача на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 18.02.2019 у справі № 910/21449/17, від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 є недоречними.

У справі № 910/21449/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що у вказаній справі сторонами умовами кредитного договору було погоджено нарахування процентів саме за неправомірне користування кредитом після настання строку його погашення, які сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором.

Правовідносини, що склалися у справі № 5017/1987/2012, не є подібними до правовідносин, що склалися у розглядуваній справі, оскільки у справі № 5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.

У справі № 310/11534/13-ц викладено висновок про те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Щодо солідарного стягнення суми заборгованості з відповідачів.

В забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ ОТП Банк , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори поруки від 19.10.2015 № SR 15-238/300 та № SR 15-239/300 відповідно, із подальшими змінами, внесеними договорами від 21.12.2015 № 1 та від 18.12.2016 № 2.

За умовами пунктів 3, 4, 7, 21 договорів поруки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителі, поручились перед банком за виконання клієнтом боргових зобов`язань. Поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов`язань клієнтом. Порукою забезпечується виконання боргових зобов`язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов`язок поручителя перед банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинним протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов`язань. В разі зміни, в тому числі збільшені розміру боргових зобов`язань клієнта за договором після укладення цього договору поруки, виконання таких збільшених боргових зобов`язань забезпечується порукою в їх повному розмірі без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору поруки, а підписання поручителем цього договору поруки вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов цього договору. Клієнт та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком в тому ж обсязі, що і клієнт, в таких же порядку та строках, що і клієнт. Строк дії договору дорівнює генеральному строку за обставини, що відсутній випадок невиконання умов договору. За обставин наявності випадку невиконання умов договору, договір залишається чинним до тих пір, поки всі зобов`язання клієнта перед банком не будуть виконанні в повному обсязі. Значення генерального строку наведено в пункті 21 договору поруки.

Генеральний строк за договорами поруки визначено до 16 грудня 2016 року включно, з урахуванням положень п. 28.2. договору.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Приписами ст. 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент настання строку виконання боржником зобов`язання за кредитним договором) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії відноситься до преклюзивних, як строк існування самого зобов`язання поруки, а його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Умовами договорів поруки сторони погодили, що строк дії договору дорівнює генеральному строку за обставини, що відсутній випадок невиконання умов договору. За обставин наявності випадку невиконання умов договору, договір залишається чинним до тих пір, поки всі зобов`язання клієнта перед банком не будуть виконанні в повному обсязі (пункт 7).

Таким чином договорами поруки сторонами не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, а визначення строку, в залежності від настання моменту виконання чи невиконання зобов`язань клієнта, не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту статей 251, 252 Цивільного кодексу України, якими визначено, що з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (позиція Верховного Суду викладена у постанові від 05.06.2019 у справі № 554/1566/17).

Крім того, слід зауважити, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Як вбачається з матеріалів справи під час розгляду справи № 911/2248/17 судом встановлено, що строк виконання зобов`язань за договором від 19.10.2015 CR15-209/300-2 до 16.12.2016, а з 19.12.2016 заборгованість ТОВ РеалАгро-Центр перед банком почала обліковуватись як прострочена, водночас, у матеріалах справи відсутні докази звернення банком до поручителів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із будь-якою вимогою щодо виконання зобов`язання з погашення заборгованості ТОВ РеалАгро-Центр за кредитним договором, у межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного. Разом із тим, новий кредитор звернувся до суду із розглядуваним позовом 15.01.2020, тобто зі спливом шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначеного частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, оскільки порука припинилася 19.06.2017.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителів нарахованих, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, процентів річних на суму основного боргу встановлену рішенням суду у справі № 911/2248/17, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо посилань позивача, що в силу Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування , яким внесено зміни до ст. 559 Цивільного кодексу України, договори поруки наразі є чинними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 03.07.2018 був прийнятий Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування № 2478-VIII (далі - Закон 2478-VIII).

Частиною 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону 2478-VIII передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування № 2478-VIII було опубліковано 03.11.2018, тобто він набрав чинності 04.11.2018 та був введений у дію з 04.02.2019.

Відповідно до п. 3 ч. 1 названого Закону внесено зміни, зокрема, до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, відповідно до яких порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Таким чином, внесені Законом України № 2478-VIII зміни до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України стали обов`язковими для суб`єктів господарювання з моменту введення даного закону в дію, тобто з 04.02.2019.

Разом з цим, згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону 2478-VIII, цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію , крім частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

З огляду на викладене вище, не обґрунтованими є посилання позивача, що до правовідносин сторін повинна застосовуватись редакція ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України зазначена у Законі 2478-VIII, оскільки, як вже встановлено судом, строк дії договорів поруки закінчився 19.06.2017, та відповідно відносини між сторонами припинили існувати.

Відтак, положення Закону України від 03.07.2018 № 2478-VIII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що порука припинилася (19.06.2017) до введення в дію (04.02.2019) вказаного закону.

Таким чином, позивач помилково вважає, що відносини поруки продовжили існувати після введення вказаного Закону в дію, враховуючи, що порука припинила дію в силу приписів ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України в редакції, яка була чинною на час початку перебігу строку на пред`явлення вимоги до поручителів.

Водночас, навіть якщо враховувати, що дія Закону розповсюджувала б свою дію на правовідносини сторін після введення закону в дію, то строк дії договорів порук також є таким, що припинений, з урахуванням того, що позивач мав звернутися до суду із вимогами до поручителів до 19.12.2019, при цьому, позов був пред`явлений до суду 15.01.2020, тобто з пропуском трирічного строку.

З огляду на встановлені судом обставини, суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Реалагро-Центр на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо 24454,20 гривень боргу - сума 3% річних нарахованих за період з 11.09.2019 по 11.01.2020.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з ТОВ Реалагро-Центр на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 366,81 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Реалагро-Центр (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 8, код 38688742) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвест-Кредо (01054, м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2 літера "Б", код 39761587) 24454,20 гривень боргу та 366,81 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 04.08.2020.

Суддя Р.М. Колесник