Рішення

від 04.08.2020 по справі 916/896/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" серпня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/896/20 Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників сторін:

Від позивача : Вакаренко І.В., довіреність № 01-36/9, дата видачі : 01.06.20;

Від відповідача : не з`явився;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" про розірвання договору, виселення та стягнення 6 855,93 грн., -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2020 року позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 933/20) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" про розірвання договору, виселення та стягнення стягнення 68 916,35 грн.

07.04.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області було відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено розглядати за правилами загального позовного провадження.

28.04.2020 року до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання за вх.№10696/20 про відкладення розгляду справи.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесенням змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020р. №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено з 12.03.2020р. до 24.04.2020р. на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесенням змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2020р. "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено термін дії карантину до 11.05.2020р. на усій території України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020р. №540-IХ розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено п. 4 такого змісту: "Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2020р. було відкладено підготовче засідання до 26.05.2020р. о 09:45 год.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесенням змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020р. "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено термін дії карантину до 22.05.2020р. на усій території України, підпункт 5 і 6 виключено та підпункт 7 викладено у новій редакції.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесенням змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2020р. "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено термін дії карантину до 22.06.2020р. на усій території України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2020р. було продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 25.06.2020р. о 10:00 год.

25.06.2020 року у судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог. Відповідно вищезазначеного клопотання представник позивача просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" сплатило заборгованість з орендної плати у розмірі 62060,42 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості від 25.05.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2020р. було закрито провадження у справі №916/896/20 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" про розірвання договору, виселення та стягнення 68 916,35 грн., в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 62060,42 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2020р. було закрито підготовче провадження у справі №916/896/20 із призначенням справи до розгляду по суті на 09.07.2020р. о 10:30 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2020р. було відкладено судове засідання на "04" серпня 2020 р. о 14:45 год.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" в судові засідання по справі не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області були направлені за належною адресою відповідача, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.

У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано жодного клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, що не позбавляє суд можливості прийняти рішення за наявними матеріалами справи.

04.08.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, господарським судом встановлено:

Позовні вимоги обґрунтовані наступним, Товариству з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" згідно з договором оренди № 613/2018 від 05.11.2018 року, укладеним з департаментом комунальної власності Одеської міської ради, було надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності - нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 200,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса. Вул. Академіка Воробйова, 5, строком до 05.10.2021 року.

Відповідно до пункту 1.1. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішення Одеської міської ради від 19.02.2013 року № 2752-VI, Департамент є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Як вказує позивач, відповідач неналежним чином виконує взяті на себе за договором оренди зобов`язання. Орендарем систематично не сплачується орендна плата, що є порушенням умов договору, визначених в п. п. 2.2., 2.4. договору оренди (щодо сплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі). Тим самим, Відповідачем також порушуються вимоги ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 18 та ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими визначені обов`язки орендаря по сплаті орендної плати.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 26.02.2020 року сума заборгованості з орендної плати становить 62 060,42 грн. Із зазначеного розрахунку вбачається, що Відповідач допустив виникнення заборгованості у період з 01.05.2017 р. по 31.08.2019 р., з них у період з 01.08.2019 р. по 29.02.2020 р. зобов`язання не виконувались 7 місяців поспіль.

Як зазначає позивач, згідно з п. 5.2. договору оренди, відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", Відповідачу нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати. Станом на 25.02.2020 р. сума пені становить 6 855,93 грн. Актом обстеження нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5, від 12.03.2020 р. встановлено, що приміщення прийняте орендарем експлуатується із збереженням профілю використання: під розміщення котельні.

Відповідно до ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою пому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін при суттєвому порушенні договору іншою стороною. Суттєвим є таке порушення договору стороною, коли внаслідок заданої таким порушенням шкоди, друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

В даному випадку, "другою стороною" є Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, яке при укладанні договору оренди нежитлового приміщення з Відповідачем діяло в інтересах територіальної громади м. Одеса, розраховувало на повне та своєчасне виконання взятих на себе зобов`язань по сплаті орендної плати Відповідачем і, як наслідок, систематичне поповнення місцевого бюджету. Однак, через неповну й несистематичну несплату орендної плати Відповідачем, Департамент як правонаступник Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради був позбавлений такої можливості.

Як зазначає позивач, відповідно до ст.ст. 549, 651 ЦК України, ст. 291 ГК України, договір оренди підлягає розірванню, оскільки відповідачем систематично істотно порушуються умови договору, зокрема не сплачується орендна плата.

Також позивач зазначає, що відповідно до ст. 785 ЦК України та п. 4.7 договору оренди, відповідач зобов`язаний повернути позивачу орендоване приміщення за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду.

З метою досудового врегулювання спору Департаментом було надіслано на адресу відповідача претензії від 05.12.2019 р. № 01-13/5982 та від 03.03.2020р. №01-13/791 з вимогами щодо погашення заборгованості з орендної плати.

На момент звернення Департаментом до суду вимоги, зазначені у пропозиції, відповідачем виконані не були.

Відповідачем було сплачено заборгованість з орендної плати у сумі 62 060,42грн., що підтверджується розрахунком заборгованості від 25.05.2020р., з урахуванням чого було закрито провадження у зв`язку із відсутністю предмету спору в частині стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 62 060,42грн.

Відтак позивач просить суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 613/2018 від 05.11.2018 року укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради який є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО"; Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 200,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробова, 5, на користь департаменту комунальної власності Одеської міської ради; Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" на користь департаменту комунальної власності Одеської міської ради пеню в сумі 6 855,93 грн.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Згідно з ст. 173 ГК України зазначено, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу відповідач з моменту прийняття в оренду нежитлових приміщень згідно п. 2.2, 2.4 договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату до 15 числа поточного місяця.

Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 62 060,42 грн.

Однак, як з`ясовано судом, Відповідачем було сплачено заборгованість з орендної плати у сумі 62 060,42грн., що підтверджується розрахунком заборгованості від 25.05.2020р., з урахуванням чого було закрито провадження у зв`язку із відсутністю предмету спору в частині стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 62 060,42грн.

При цьому Департаментом комунальної власності Одеської міської ради здійснено нарахування пені та станом на 25.02.2020 року становить 6 855,93 грн., з огляду на наявність у відповідача заборгованості з орендної плати.

Адже за приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В свою чергу невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність орендаря за невиконання обов`язку щодо внесення орендної плати.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено п. 5.2 вказаного договору оренди, за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором оренди щодо внесення орендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню на суму боргу по орендній платі у кожному місяці, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у розрахунковий період. Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені в розмірі 6 855,93 грн., суд вважає обґрунтованими та арифметично правильними здійснені позивачем розрахунки з урахуванням діючої подвійної облікової ставки НБУ у обраний позивачем період прострочення, що узгоджується з вимогами приписів ч. 2 ст. 193, ст. 230 та ч. 6 ст. 232 ГК України та ч. 1 ст. 549 ЦК України.

Наразі суд враховує, те, що відповідно до п. 4.11. договору відповідач зобов`язався щоквартально здійснювати перевірку розрахунків з орендної плати з позивачем не пізніше 20 числа наступного місяця звітного кварталу, результати якої оформлюються актом, що підписується двома сторонами. Докази проведення вказаної перевірки розрахунків в матеріалах справи відсутні.

При цьому слід зазначити, що розмір пені відповідач не оспорив, наявність порушень умов договору з боку відповідача не спростовано останнім.

Разом з тим, як вказує позивач, ним було направлено на адресу орендаря - відповідача претензії від 05.12.2019 р. № 01-13/5982 та від 03.03.2020р. №01-13/791, якою висунуто вимоги щодо погашення Відповідачем заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та добровільного звільнення приміщення. Однак, на момент звернення Департаментом до суду вимоги, зазначені у пропозиції, відповідачем виконані не були.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 6 855,93 грн.

Щодо вимог позивача про розірвання спірного договору оренди та повернення орендованого майна суд зазначає наступне.

Як вказує позивач, з огляду на те, що відповідач не сплачував орендну плату своєчасно та у повному обсязі, відповідно до ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та до п. 3.3 договору орендодавець має право ставити питання про розірвання договору оренди та повернення об`єкту оренди.

У відповідності зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Так, відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.

Так, частиною другою ст. 651 ЦК України передбачено, що при відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, діленням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді та (або) упущеної вигоди, так і моральної (немайнової) шкоди.

При цьому вищенаведені приписи частини другої статті 651 ЦК України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації є одними з істотних умов договору оренди (ст. 284 ГК України).

За умовами п. 3.3 договору орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Пунктом 7.6 договору встановлено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

Підставою для розірвання спірного договору оренди нежилого приміщення позивачем визначено невиконання відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати, що є істотним порушення умов цього договору та не спростовано відповідачем.

Так, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати орендної плати, що є істотним порушенням умов спірного договору оренди.

В п. 5.3. договору оренди встановлено, що у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.

Наразі слід зазначити, що положеннями ст. 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (справа N 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору. Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України в постанові № 3-26гс12 від 8 травня 2012 року.

Отже, право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов`язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору та наведені позивачем норми законодавства як підстава для розірвання цього договору, суд доходить до висновку, що у даному випадку невнесення орендарем орендної плати є підставою для дострокового розірвання спірного договору оренди, оскільки орендар порушує істотні умови договору та не вносить плату за користування об`єктом оренди понад трьох місяців підряд (п. 5.3 договору оренди).

В свою чергу у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ст. 653 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно п. 4.7. договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання відповідач зобов`язаний у 15-денний термін передати позивачу приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати позивачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Так, оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір оренди розірвано судом та відсутні правові підстави для використовування відповідачем спірних нежитлових приміщень, які ним орендуються за вказаним договором, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо виселення відповідача з орендованого ним нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 200,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова,5.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з`являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 303,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 20, 73, 74, 76, 86, 129, 130, 165, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" про розірвання договору, виселення та стягнення 6 855,93 грн.- задовольнити.

2.Розірвати договір оренди нежитлового приміщення першого поверху № 613/2018 від 05.11.2018 року укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26302595) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" (65012, м. Одеса, Італійський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 41995357).

3.Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" (65012, м. Одеса, Італійський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 41995357) з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 200,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р UA428201720355289002001034299 в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26302595).

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕРМ-ТЕПЛО" (65012, м. Одеса, Італійський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 41995357) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р НОМЕР_1 в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26302595) пеню в сумі 6 855 /шість тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять/ грн. 93коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 306 /шість тисяч триста шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст складено 04 серпня 2020 р.

Суддя С.Ф. Гут