КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 липня 2020 року м. Київ № 320/2573/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Зворицького НВК Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ДНЗ
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Зворицького НВК Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ДНЗ про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 183015,94 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , у 2018 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , визначив за відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 183015,94 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Додатково суд витребував від Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Зворицького НВК Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ДНЗ та Київського обласного центру зайнятості докази по справі.
Крім того, суд запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до частини 5 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв чи клопотань не надав. Матеріали справи містять інформацію про його повідомлення своєчасно та належним чином про відкриття провадження у даній справі.
На підставі частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, судом встановлено наступне.
Зворицький НВК Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ДНЗ Калитянської селищної ради Броварського району Київської області є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ: 25300944.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що підтверджується наданими позивачем доказами.
Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 46 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 0 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 4130,07 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 89784,13 грн.
На думку позивача, відповідач на порушення норм ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не працевлаштував жодної особи з інвалідністю, а тому, відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні повинен був самостійно до 15.04.2019 включно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 183015,94 грн, однак у зв`язку з несплатою відповідачем таких санкцій, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 183015,94грн, з яких 3447,68 грн. складає пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).
Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідінстю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до статті 12 Закону України № 2694-XII від 14.10.1992 Про охорону праці , підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку, власне, і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
Разом з тим суд зазначає, що передбачений статтею 19 Закону № 875-XII обов`язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов`язком роботодавця здійснювати їх фактичний пошук і працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця цей обов`язок не покладається.
Згідно з Постановою Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 816/593/17, висновки якої в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом в межах даного провадження, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з даними звіту форми №10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників Зворицького НВК Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ДНЗ у 2018 році становила 46 осіб, тому нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача є 2 штатні одиниці.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно з частиною другою вказаної статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що обов`язок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів законом покладено на всі підприємства, установи і організації, окрім тих, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.
У силу вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
У той же час, згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З огляду на вказане, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.
При цьому, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 805/402/17-а, яка у силу вимог частини п`ятої ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом Зворицьким НВК Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ДНЗ у 2018 році звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2018 рік до служби зайнятості не подавалася.
Докази, що свідчать про відмову відповідачу у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за їх зверненням чи направленням служби зайнятості у матеріалах справи відсутні, що підтверджується відомостями листа Київського обласного центра зайнятості від 09.07.2019 №1609/09/9-19.
Отже, відповідач не виконав установлений наведеними нормами обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Разом з тим, згідно відомостей Реєстру неприбуткових установ та організацій Зворицькому НВК Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ДНЗ присвоєно ознаку неприбутковості та положення частини першої ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не поширюється на неприбуткові організації, зокрема на нього як на організацію, що внесена до відповідного реєстру неприбуткових організацій.
За визначенням, яке міститься у п. 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Відповідно до пп. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України неприбуткові підприємства, установи та організації - це неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п. 133.4 ст. 133 Кодексу.
За правилами пп. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 цього пункту;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об`єднання та асоціації об`єднань співвласників багатоквартирних будинків;
внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Положення абзаців третього і четвертого цього підпункту щодо вимог наявності установчих документів не поширюються на бюджетні установи.
Зареєстровані установи та організації (новостворені), які подали в установленому порядку документи для внесення до Реєстру неприбуткових установ та організацій під час або протягом 10 днів з дня державної реєстрації та які за результатами розгляду цих документів внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, для цілей оподаткування вважаються неприбутковими організаціями з дня їх державної реєстрації.
Обов`язковою умовою для неприбуткових організацій є використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (пп. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПК України).
У силу вимог пп. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам цього пункту і не є платниками податку, зокрема, можуть бути віднесені: бюджетні установи; громадські об`єднання, політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, благодійні організації, пенсійні фонди; спілки, асоціації та інші об`єднання юридичних осіб; житлово-будівельні кооперативи (з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідно до закону здійснено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і такий житловий будинок споруджувався або придбавався житлово-будівельним (житловим) кооперативом), дачні (дачно-будівельні), садівничі та гаражні (гаражно-будівельні) кооперативи (товариства); об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, асоціації власників жилих будинків; професійні спілки, їх об`єднання та організації профспілок, а також організації роботодавців та їх об`єднання; сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кооперативні об`єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів; інші юридичні особи, діяльність яких відповідає вимогам цього пункту.
Отже, внесені до Реєстру вказані установи не сплачують податок на прибуток з будь-яких доходів, отриманих від статутної діяльності, за умови, що такі доходи (прибутки) використовуються такою неприбутковою організацією виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (пп. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПК України), та не здійснюється розподіл доходу серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників, членів органів управління та інших пов`язаних з ними осіб.
З матеріалів справи вбачається, що Зворицький НВК Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ДНЗ включений до реєстру неприбуткових установ та організацій згідно рішення ГУ ДПС у Київській області Броварське управління № 1610064600100 від 28.11.2016, ознака неприбуткової установи (організації) - 0031 бюджетні установи.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Зворицький НВК Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - ДНЗ є установою, яка фінансується з державного бюджету чи місцевого бюджету.
Як наслідок, відповідач звільнений Законом № 875-ХІ від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані наявними матеріалами справи.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 31.07.2020 |
Оприлюднено | 06.08.2020 |
Номер документу | 90748359 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Панова Г. В.
Адміністративне
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області
Міщенко Т. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні