Рішення

від 04.08.2020 по справі 440/3208/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3208/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 03.06.2020 №13916-СГ, зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5321381400:00:050:0317, для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав відмовою відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,00 га кадастровий номер 5321381400:00:050:0317 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, витребувано докази. У заяві позивача про залучення в якості третьої особи Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області відмовлено.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за результатами розгляду якого було прийнято наказ №13916-СГ від 03.06.2020 про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Вважає, що наказ є обгрунтованим, законним, тобто таким, що відповідає вимогам законодавства, прийнятий у визначені законом строки. Підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу відсутні, оскільки такі повноваження належать до дискреційних повноважень відповідача.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач наполягав на відсутності підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,00 га кадастровий номер 5321381400:00:050:0317.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Представники сторін подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 12.05.2020 (вх.№В-11968/0/25-20 від 20.05.2020), в якому просив затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5321381400:00:050:0317 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

До вказаного клопотання додав проект відведення земельної ділянки, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №13916-СГ від 03.06.2020 "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, розмір земельної ділянки 2,0000 га з кадастровим номером 5321381400:00:050:0317 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: у зв`язку з необхідністю уточнення даних санітарно захисної зони кладовища та наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки (код 03 санітарно захисна зона навколо об`єкта); віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог статті 186-1 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації . Крім того, при проектуванні не враховані вимоги встановлені главою 31 Земельного кодексу України, статтями 2, 6 Закону України Про землеустрій щодо формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань (стор. 48, план поділу земельної ділянки земельної ділянки 5321381400:00:050:0301, земельна ділянка що формується площею 0,2207 га з співвідношенням сторін 1:25 (довжина 245,64 м, ширина 9,84 м). Завдання на виконання робіт привести у відповідність додатку 1 до Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (уточнити дані щодо документів і матеріалів, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, кількість примірників та адреси їх подання). Відповідно вимог статті 34 Закону України Про Державний земельний кадастр на кадастровому плані земельної ділянки зазначаються кадастрові номери земельних ділянок; дані щодо обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту. Не враховані вимоги пункту 3.4 розділу III Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками яким встановлено, що межові знаки встановлюються у поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м. Акт приймання - передачі межових знаків на зберігання привести у відповідність додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Пунктом 4.4.6 Інструкції з топографічного знімання встановлено, що GPS-мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих геометричних фігур і повинна бути здійснена прив`язка мережі не менш як до трьох пунктів державної геодезичної мережі, на яких обов`язково виконуються GPS-спостереження, Матеріали геодезичних вишукувань, передбачені в складі проекту землеустрою статтею 50 Закону України „Про землеустрій", привести у відповідність вимог, встановлених пунктами 4.4.6 та 4.4.16 Інструкції з топографічного знімання.

Не погодившись із наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, у тому числі через проведення земельних торгів, врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою - восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною шостою цієї статті підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

За приписами частин дев`ятої - десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З аналізу положень частини дев`ятої статті 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Водночас у постанові від 20 травня 2020 року у справі №817/69/18 Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути відсутність рішення власника земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ділянкою, прийнятого на підставі заяви землекористувача про відмову від права постійного користування земельною ділянкою відповідно до статті 142 Земельного кодексу України.

Оскільки на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений висновком №13757/82-19 від 27.12.2019 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 5321381400:00:050:0317), то цей проект в силу положень статті 186-1 Земельного кодексу України вважається таким, що відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Крім того, у постановах від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 Верховний Суд дійшов висновків, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5321381400:00:050:0317 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.01.2020 НВ-5315395642020, який надавався позивачем до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою.

Отже, реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою, а відтак про безпідставність мотиву відповідача про необхідність уточнити в проекті землеустрою даних санітарно захисної зони кладовища та наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки (код 03 санітарно захисна зона навколо об`єкта); віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель; приведення проекту землеустрою у відповідність вимог глави 31 Земельного кодексу України, статтям 2, 6 Закону України Про землеустрій , вимог статті 34 Закону України Про Державний земельний кадастр , пункту 3.4 розділу III Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, пункту 4.4.6 Інструкції з топографічного знімання, а також вимог, встановлених пунктами 4.4.6 та 4.4.16 Інструкції з топографічного знімання.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №13916-СГ від 03.06.2020 не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5321381400:00:050:0317) у власність, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн, суд зазначає наступне.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

Суду не надано договору про надання правової допомоги, актів виконаних робіт (наданих послуг), а також документів про оплату гонорару адвокату (квитанції, платіжного доручення тощо). А надана позивачем копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 16.06.2020 серії ВІ №1014063 свідчать лише про намір сторін надати/отримати юридичні послуги, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката, у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.

Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн. підтверджується квитанцією №17-7397364/С від 17.06.2020.

Зважаючи на часткове задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м.Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов"язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03 червня 2020 року №13916-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки (кадастровий номер 5321381400:00:050:0317) площею 2,00 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва