Рішення від 31.07.2020 по справі 640/15018/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/15018/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С.,за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до про Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

09.08.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 № 190851-1305-2615.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру; для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі; контролюючим органом не надано ані доказів, які підтверджують показники, на підставі яких вираховувалася площа земельної ділянки, на яку нарахований земельний податок, ані доказів, які підтверджують показники, на підставі яких вираховувався розмір нормативно-грошової оцінки за 1 кв.м. земельної ділянки; за запитом на веб-сайті Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:193:0033 відсутні; згідно із п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; відповідач не додає до податкового повідомлення-рішення відомостей щодо проведення розрахунку з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, а сам розрахунок не розкриває детальну інформацію, яким чином проведено нарахування земельного податку фізичній особі. Також позивач просить суд стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

09.10.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/15018/19 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

31.10.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2003 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ; відповідно до ст. 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності або у користуванні іншої особи, переходить право власності або право користування на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення; ст. 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним; п. 287.8 ст. 287 ПК України імперативно встановлено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; таким чином позивач повинен сплачувати земельний податок з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; при розрахунку земельного податку відповідачем було використано Витяг з технічної документації про розмір нормативно-грошової оцінки частини земельної ділянки № Ю-21006/2008 від 09.04.2008, виданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації; із вказаного витягу, зокрема, вбачається, що площа земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежитлове приміщення, становить 36,47 кв.м.; відповідно до п. 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, до податкового повідомлення-рішення надається розрахунок на його наявності; заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31.01.2003 між ТОВ Фенікс-К (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого покупець набув права власності на нежитлове приміщення в„– 18 (в літ. А ) площею 49,2 кв.м ., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за № 368.

28.04.2005 між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) укладено договір дарування частини нежилого приміщення, згідно із яким дарувальник подарував, а обдаровувана прийняла у дар належні дарувальнику на праві приватної власності 44/100 частин від нежилого приміщення в„– 18 ( в літ. А ), загальною площею 49,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; відчужувані 44/100 частин нежилого приміщення складаються із нежилих приміщень 1-го поверху (в літ. А ): приміщення № 18-2, площею 5,7 кв.м., частини приміщення № 18-1, площею 16,0 кв.м., загальною площею 21,7 кв.м. Договір був посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 172332.

03.10.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 44/100 частин нежилого приміщення, за умовами якого покупець набув права власності на 44/100 частин нежилого приміщення в„– 18 ( в літ. А ) , загальною площею 49,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; відчужувані 44/100 частин нежилого приміщення складаються із нежилих приміщень 1-го поверху (в літ. А ): приміщення № 18-2, площею 5,7 кв.м., частини приміщення № 18-1, площею 16,0 кв.м., загальною площею 21,7 кв.м. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1778.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.10.2017 власником нежилого приміщення (в літ. А ), загальною площею 49,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

24.04.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 190851-1305-2615, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 9 874,03 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 14.1.72 та 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

В силу п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частинами 1, 2 ст. 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об`єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.

З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПК України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог ПК України не повинна сплачувати земельний податок.

Аналогічної позиції притримується і Міністерство фінансів України, що відображено в наказі № 602 від 06.07.2018 Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування платою за землю . При цьому суд бере до уваги той факт, що згідно із постановою КМУ Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України від 20.08.2014 № 375 Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики, здійснює нормативно-правове регулювання у податковій сфері. Тож позиція Міністерства фінансів України свідчить про визначення практичного використання податкових норм.

Суд акцентує увагу, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази того, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:193:0033 належить позивачу на праві оренди та/або праві власності.

Принагідно суд зазначає, що за змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт в ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. При цьому, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічні за змістом висновки сформульовані й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що за відсутності оформленого права користування частиною земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивача не можна вважати платником земельного податку. Відтак визначення позивачу суми податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 9 874,03 грн. є необґрунтованим, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 190851-1305-2615 від 24.04.2019.

Принагідно суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

При цьому, суд акцентує увагу, що в порядку виконання обов`язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не обґрунтовано наявність правових підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття суд, встановлений законом , стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandis piшeння Європейського суду з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України ( Sokurenko and Strygun v. Ukraine ) від 20.07.2006, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Отже виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що у позивача відсутній обов`язок із сплати земельного податку у 2019 році, а тому вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1669,20 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, поміж іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвокату за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ст. 13 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Частиною другою ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ Баришевський проти України від 26.02.2015, Двойних проти України від 12.10.2006, Меріт проти України від 30.03.2004 зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

За результатами аналізу наведених положень КАС України та Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , суд доходить висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як слідує з матеріалів справи, 23.01.2019 між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Матвійчуком В.О. (адвокат) було укладено договір № 1/01-19 про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1.4 якого предметом договору є представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними особами та юридичними особами з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, надання заяв та скарг тощо.

Згідно із додатком № 1 до договору № 1/01-19 про надання правової допомоги від 23.01.2019 вартість однієї години надання послуг за складання позовної заяви становить 40% від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на дату підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

08.08.2019 сторонами було підписано Акт приймання-передачі наданих послуг із якого вбачається, що адвокат надав, а клієнт прийняв послуги із складання та подання адміністративного позову; кількість витраченого адвокатом часу становить 1 годину; загальна вартість наданих послуг становить 1669,20 грн.

Факт оплати наданих послуг позивачем підтверджується довідкою від 08.08.2019, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон Про адвокатуру та адвокатську діяльність не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21.1.2016, та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правлення НБУ № 148 від 29.12.2017, не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Тобто аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

За вказаних обставин суд вважає, що наявна в матеріалах справи довідка від 08.08.2019, видана адвокатом Матвійчуком В.О., є належним доказом понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Такий висновок суду узгоджується із практикою Верховного Суду, що, як приклад, відображено в постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19 (адміністративне провадження №К/9901/32645/19).

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З наданих документів вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1669,20 грн. за підготовку та подання адміністративного позову.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тим часом, відповідачем у справі не надано суду належних та допустимих доказів неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до відшкодування.

За таких обставин суд дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 190851-1305-2615 від 24.04.2019.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати на сплату судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

4. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1669 (одна тисяча шістсот шістдесят дев`ять) грн. 20 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко