Постанова

від 04.08.2020 по справі 569/5093/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2020 року м. Рівне

Справа № 569/5093/20

Провадження № 22-ц/4815/885/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот",

розглянув у письмовому провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2020 року в складі судді Харечка С.П., ухвалене в м. Рівне, повне судове рішення складено 20 травня 2020 року,

в с т а н о в и в:

В березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Позов мотивує тим, що вона перебував у трудових відносинах з відповідачем. 31 жовтня 2017 року її було звільнено з роботи за згодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України. На дату звільнення заборгованість по заробітній платі складала 11966 грн. 69 коп., однак виплачена їй не була.

Вказує, що судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2018 року по справі №569/22915/19 стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 11966 грн. 69 коп., а судовим наказом Рівненського міського суду від 19 грудня 2018 року у справі №569/23908/18 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 01 листопада 2018 року по 16 грудня 2018 року включно в розмірі 54719 грн. 28 коп. Сума заборгованості фактично виплачена її 27 грудня 2019 року.

З наведених підстав просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 грудня 2018 року по 26 грудня 2019 року в розмірі 49092,12 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 17 грудня 2018 року по 26 грудня 2019 року у розмірі 49092,12 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі, а тому відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 грудня 2018 року по 26 грудня 2019 року.

В поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/ 15-ц (провадження № 14-623цс18) з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Звертає увагу, що сума невиплаченої позивачу заробітної плати (11966,69 грн.) є більшою у чотири рази ніж визначена сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні в даній справі (49092,12 грн.). При цьому позивачем вже стягнуто 54719,28 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3000 грн.

Просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його розмір із 49092,12 грн. до 3000 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати сторонами не оскаржується та його законність в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ "Рівнеазот".

Наказом №2857-ВК від 25 жовтня 2017 року її звільнено з 31 жовтня 2017 року за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю (ст. 38 КЗпП).

При звільненні позивачу належала до виплати заробітна плата в сумі 11966 грн. 69 коп., однак виплачена їй не була.

Судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2018 року по справі №569/22915/19 стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 11966 грн. 69 коп.

Згідно судового наказу Рівненського міського суду від 19 грудня 2018 року у справі №569/23908/18 стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 01 листопада 2018 року по 16 грудня 2018 року включно в розмірі 54719 грн. 28 коп.

Заборгованість по заробітній платі в сумі 11966 грн. 69 коп. була виплачена ОСОБА_1 27 грудня 2019 року, що підтверджується випискою по її картковому рахунку.

Вказані обставини представником відповідача не заперечуються.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За викладених вище обставин, оскільки, відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, висновок суду першої інстанції про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України є правильним.

Разом з цим, метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язку працівника звертатись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8.02.1995р. №100. Правильність нарахування розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період відповідачем не оспорюється.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає нарахуванню в межах заявлених вимог за період з 17 грудня 2018 року по 26 грудня 2019 року.

Судом встановлено, що розмір самої заборгованості по заробітній платі, яка не виплачена позивачу при звільненні становить 11966,69 грн. та більш як у чотири рази є меншою за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку стягнуто судом першої інстанції з відповідача (49092,12 грн.).

Крім того, колегією суддів взято до уваги, що до розгляду даної справи з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 вже було стягнуто судовим наказом середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 54719 грн. 28 коп., що більш як в чотири рази перевищує розмір невиплаченої при звільненні заробітної плати.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 49092,12 грн. до 3000 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту б пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову підлягав сплаті судовий збір в сумі 840,8 грн., який позивачем сплачено не було.

Відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено 1261,2 грн. судового збору. Позов задоволено на 6,11 % (3000: 49092,12х100).

В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог рахунок ПрАТ "Рівнеазот" слід віднести судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 128,43 грн. (51,37+77,06).

Таким чином, з позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати, понесені по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги, в сумі 1184,14 грн. (1261,2,6х93,89%), а також на користь держави судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 789,43 (840,8х93,89%), а рішення суду в частині розподілу судових витрат - зміні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 травня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат змінити.

Зменшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 49092,12 грн. до 3000(три тисячі) грн.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" судові витрати, понесені по сплаті судового збору в сумі 1184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 14 коп.

Стягнути ОСОБА_1 на користь державного бюджету судовий збір в сумі 789 (сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 43 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот", місце знаходження: 33017 м.Рівне 17; ЄДРПОУ: 05607824.

Постанова виготовлена 4.08.2020 року

Судді: Бондаренко Н.В.

Шимків С.С.

Ковальчук Н.М.