Постанова

від 27.07.2020 по справі 921/69/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2020 р. Справа № 921/69/19

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача (скаржника) - Балда -Денисюк Л.М.

від відповідача - Повстюк О.А. (у Тернопільському окружному адміністративному суді )

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Тернопільобленерго , вих.№3233/29 від 08 липня 2019 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06 червня 2019 року (підписане 18.06.2019 року), суддя Стадник М.С.

у справі №921/69/19

за позовом Відкритого акціонерного товариства Тернопільобленерго в особі Тернопільського міського району електричних мереж, м. Тернопіль

до відповідача Комунального підприємства Тернопільводоканал , м. Тернопіль

про стягнення 20 025 520,97 грн.

в с т а н о в и в :

01 лютого 2019 року Відкрите акціонерне товариство Тернопільобленерго в особі Тернопільського міського району електричних мереж звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства Тернопільводоканал про стягнення 19 167 438,26 грн., з яких: 17 561 131,54 грн. - заборгованість за активну електроенергію за договором №934 про постачання електричної енергії, 1 201 446,96 грн. - пеня, 100 120,61 грн. - 3% річних та 304 739,15 грн. - інфляційні втрати.

З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (вих.№2023/29 від 17.04.2019) позивач просив суд стягнути з відповідача 20 025 520,97 грн., з яких: 16 560 000 грн. - заборгованість за активну електроенергію, 2 522 942,45 грн. - пеня, 210 245,26 грн. - 3% річних та 732 333,26 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06 червня 2019 року у справі №921/69/19 позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з Комунального підприємства Тернопільводоканал на користь Відкритого акціонерного товариства Тернопільобленерго в особі Тернопільського міського району електричних мереж 16 560 000 грн. - основного боргу, 365 964,27 грн. - пені, 205 436,06 грн. - 3% річних та 719 069,76 грн. - інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення 2 073 797,82 грн. - пені, 4 809,20 грн. - 3% річних та 13 263,50 грн. - інфляційних втрат) суд відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що основний борг за договором №934 від 07 вересня 2007 року в сумі 16 560 000 грн. є підставним та обґрунтованим, а вимога про стягнення вказаної суми такою, що підлягає задоволенню. Суд також зазначив, що відповідач в цій частині визнав заборгованість. Щодо 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок таких, дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині (4 809,20 грн. - 3% річних та 13 263,50 грн. - інфляційних втрат визнав надмірно заявленими). Також, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, застосувавши положення ч.6 ст.232 ГК України, визнав підставним нарахування пені в сумі 2 439 761,82 грн. Поряд з тим, за клопотанням відповідача, враховуючи положення ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, визначивши винятковість спірного випадку, суд зменшив правомірно заявлену пеню на 85% (до 365 964,27 грн.).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позову, в тому числі зменшення пені, Відкрите акціонерне товариство Тернопільобленерго звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 06 червня 2019 року у справі №921/69/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що судом в оскаржуваному рішенні помилково зазначено суму боргу, яку відповідач сплатив в процесі розгляду справи, а саме: замість 1 001 131,54 грн., суд вказав 2 137 275,60 грн.). Крім того, вказує, що судом не обґрунтовано відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягненні 3% річних та інфляційних втрат. Одночасно апелянт не погоджується із зменшенням пені на 85%, вказуючи на те, що суд не взяв до уваги доводи позивача щодо негативних наслідків, спричинених невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, а врахував лише майновий стан відповідача, чим порушив принцип збалансованості інтересів сторін. На думку скаржника судом першої інстанції не було взято до уваги незначний ступінь виконання відповідачем зобов`язань, значне прострочення відповідачем виконання зобов`язання, відсутність негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, відповідності розміру пені наслідкам порушення та розміру допущеного боргу.

Судові засідання за клопотанням відповідача, на підставі ст.197 ГПК України, проводились в режимі відеоконференції з Тернопільським окружним адміністративним судом.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 06 червня 2019 року у справі №921/69/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення в частині відмови в позові залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 27 вересня 2019 року). Зокрема, зазначав, що позивачем не подано суду доказів на підтвердження тяжкого фінансового становища та понесення відповідних збитків у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов`язання відповідачем, поряд з цим, подані позивачем докази (претензії ДП Енергоринок , постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та ін.) не підтверджують важкого фінансового стану позивача та не свідчать про збитковість останнього.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 560 000 грн. (клопотання від 22 листопада 2019 року), в сумі 4 560 000 грн. (клопотання від 03 липня 2020 року) та в сумі 1 000 000 грн. (клопотання від 27 липня 2020 року), у зв`язку з оплатою вказаних сум.

Колегія суддів вказані клопотання відхилила, оскільки відсутні підстави, передбачені ч.1 ст.231 ГПК України, для закриття провадження у справі. Судом встановлено, що вказані проплати відповідачем здійснено після прийняття рішення судом першої інстанції, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції вказана заборгованість існувала та не була погашена, а зміна стану розрахунків між сторонами після ухвалення судом рішення, не може слугувати підставою для скасування рішення суду та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, одночасно від позивача до апеляційного суду не надходила заява про відмову від позову в цій частині. При цьому, об`єктом оскарження позивачем в апеляційному порядку є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову (щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені).

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 07 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Тернопільобленерго в особі начальника Тернопільського РЕМ (в тексті договору - постачальник) та Комунальним підприємством Тернопільводоканал (в тексті договору - споживач) укладено договір №934 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого, а саме: розділу 1, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 16577 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з п.2.2.2 Договору постачальник зобов`язався постачати споживачу електроенергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу ).

Відповідно до п.2.3.3 Договору споживач зобов`язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №7 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії .

Споживач має право на зміну договірних величин споживання електричної енергії, у порядку, визначеному умовами розділу 5 договору (п.3.2.1 Договору).

Звернення споживача щодо коригування протягом поточного розрахункового періоду договірних величин, розглядаються постачальником відповідно до передбаченої ПКЕЕ процедури (п.5.5 Договору).

У п.5.1 Договору сторони погодили, що для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік, споживач не пізніше 15 листопада поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії.

Згідно з п.п.2,3 додатку №2 до договору Порядок розрахунків розрахунковим вважається період з 1 числа місяця до останнього числа цього ж місяця включно. Перший день після закінчення розрахункового періоду є днем отримання рахунку на оплату. споживач протягом розрахункового періоду здійснює три планових платежі на поточний рахунок із спеціальним режимом використання у таких співвідношеннях: І-ша декада розрахункового періоду 35%; ІІ-га декада розрахункового періоду 30%; ІІІ-тя декада розрахункового періоду 35%. Щомісяця, в перший день після закінчення розрахункового періоду, споживач зобов`язується направляти представника до постачальника електричної енергії для надання Акту про використану електричну енергію (за попередній розрахунковий період) та отримання рахунку на оплату вартості фактично спожитої електричної енергії. Днем остаточного розрахунку за використану електроенергію протягом розрахункового періоду є п`ятий банківський день місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.4.2.1 Договору та п.12 додатку №2 до договору у разі несвоєчасної оплати обумовлених договором платежів, постачальник проводить споживачу нарахування пені у розмірі 0,2% розміру платежу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума боргу сплачується з врахуванням 3% річних і встановленого індексу інфляції за час прострочення.

У п.9.4 Договору сторони дійшли згоди, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2007 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу у період з вересня по грудень 2018 року активну електроенергію в обсязі 6 440 697 кВт*год на загальну суму 18 697 275,60 грн., що підтверджується актами про обсяги спожитої (переданої) електроенергії: за вересень 2018 року - 1 605 982 кВт.год, за жовтень 2018 року - 1 575 926 кВт.год, за листопад 2018 року - 1 579 576 кВт.год, за грудень 2018 року - 1 679 213 кВт.год, та відповідними рахунками: від 28 вересня 2018 року на суму 4 683 486,76 грн., від 31 жовтня 2018 року на суму 4 567 941,29 грн., від 30 листопада 2018 року на суму 4 578 521,05 грн., від 28 грудня 2018 року на суму 4 867 326,50 грн., які підписані представниками сторін без заперечень.

Відповідач свої зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії виконував з порушенням строків та не в повному обсязі, сплативши 1 136 144,06 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем сплачено ще 1 001 131,54 грн., у зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача 16 560 000 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). Також звертаючись до суду з цим позовом позивач просив суд стягнути з відповідача 2 522 942,45 грн. - пені, 210 245,26 грн. - 3% річних та 732 333,26 грн. - інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.

Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору №934 про постачання електричної енергії від 07 вересня 2007 року та Додатку №2 до договору Порядок розрахунків (для споживачів, які застосовують планові перерахування) визначено порядок розрахунку за постачання електричної енергії, який відповідачем порушено, у зв`язку з чим, у останнього виникла заборгованість за договором в сумі 16 560 000 грн. (враховуючи сплату відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції 1 001 131,54 грн. та зменшення позивачем позовних вимог в цій частині).

Вказану заборгованість відповідач визнає. При цьому, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в сумі 16 560 000 грн. сторонами не оскаржується.

Поряд з цим, місцевий господарський суд задоволив частково позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 522 942,45 грн. - пені, 210 245,26 грн. - 3% річних та 732 333,26 грн. - інфляційних втрат.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У ч.6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Поряд з тим, статтею 1 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного Закону).

У п.4.2.1 Договору та п.12 додатку №2 до договору сторонами погоджено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених договором платежів, постачальник проводить споживачу нарахування пені у розмірі 0,2% розміру платежу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Частиною 2 ст.343 ГК України також визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Слід зазначити, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №25/187 та від 07.11.2011 року у справі №5002-2/5109-2010. Також вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі №914/1359/18.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Вказаною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07 червня 2019 року у справі №910/23911/16 та від 22 серпня 2019 року у справі №914/508/17).

Враховуючи викладене, надавши оцінку умовам договору №934 про постачання електричної енергії від 07 вересня 2007 року, колегія суддів встановила, що вказаний договір не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим, при нарахуванні пені в цьому випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч.6 ст.232 ГК України.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем при нарахуванні заявленої до стягнення пені не було дотримано вимог ч.6 ст.232 ГК України та здійснено таке нарахування поза шестимісячним строком, передбаченим вказаною нормою.

Поряд з тим, перевіривши розрахунки позивача за допомогою інформаційно-аналітичного центру Ліга , судом встановлено, що останнім у деяких періодах заборгованості помилково вказано кількість днів прострочення, а також неправильно здійснено розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені. Позивачем не надано суду детальних розрахунків та формул за якими здійснено їх обчислення, відтак, судом не вбачається за можливе зазначити в чому саме полягають помилки позивача при здійсненні таких розрахунків.

У зв`язку з наведеним, перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позову в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені в сумах: 205 436,06 грн. - 3% річних, 719 069,76 грн. - інфляційних втрат та 2 439 761,82 грн. - пені.

Одночасно, оскаржуваним рішенням, суд, за клопотанням відповідача зменшив розмір правомірно заявленої до стягнення пені (2 439 761,82 грн.) на 85%, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 365 964,27 грн. - пені. Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне:

Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №921/110/18).

Зменшуючи розмір пені на 85%, місцевий господарський суд встановив, що відповідно до звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік збитки підприємства становили 15 161 000 грн., тоді як у попередньому періоді 761 000 грн.; відповідно до Інформації про дебіторську заборгованість, станом на початок лютого 2019 року така становила 17 794 200 грн.; Головним управлінням ДФС у Тернопільській області щодо КП Тернопільводоканал прийнято рішення від 13.12.2018 року №483/10-5/19-00-54-09/26398 про опис майна у податкову заставу за невиконання податкових зобов`язань у розмірі 758 386,73 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 669 209,50 грн. за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних згідно акту №764/19-00-54-05/3353845 від 05.02.2019 року. Також суд взяв до уваги, що КП Тернопільводоканал зверталося до: 1/ міського голови м. Тернополя та начальника управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології про надання фінансової допомоги з міського бюджету та ініціювання виділення коштів для погашення заборгованості за спожиту електроенергію, що підтверджується листами №7-92/18 від 03.04.2018 року, №1401/18 від 30.05.2018 року, №1856/18 від 09.07.2018 року, №2255/18 від 27.08.2018 року, №3018/18 від 13.08.2018 року; 2/ АТ КБ Приватбанк про надання кредиту (письмове клопотання від 12.12.2018 року не задоволено у зв`язку із збитковістю підприємства); 3/ Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про встановлення економічно-обґрунтованих тарифів на 2018 рік, про що свідчать листи №2137/17 від 08.08.2017 року, №751/18 від 28.03.2018 року, №1376/18 від 25.05.2018 року, №1410/18 від 30.05.2018 року, №1602/18 від 15.06.2018 року, №2978/18 від 07.09.2018 року, №3160/18 від 28.09.2018 року, №3159/18 від 28.09.2018 року, №3336/18 від 16.10.2018 року, №3446/16 від 26.10.2018 року. За клопотанням відповідача, рішенням Тернопільської міської ради №7/32/35 від 22.02.2019 року погоджено укласти договір між Тернопільським обласним управлінням АТ Ощадбанк та КП Тернопільводоканал на оформлення овердрафтового кредиту, ліміт якого не може перевищувати 1 000 000 грн. для поповнення обігових коштів.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції розміру пені на 85% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін.

Місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи позивача, викладені у запереченні на заяву відповідача про зменшення розміру пені на 90%, зокрема, щодо негативних наслідків, спричинених невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Судом встановлено, що позивач знаходиться у скрутній економічній ситуації через несвоєчасну компенсацію пільг, субсидій, що отримуються населенням, та несвоєчасні розрахунки споживачів-боржників, серед яких одним із найбільших є КП Тернопільводоканал , внаслідок чого ВАТ Тернопільобленерго не може здійснити в повному обсязі розрахунки з ДП Енергоринок за обсяг купленої електроенергії, що призвело до застосування штрафних санкцій з боку останнього за період вересень-листопад 2018 року, зокрема, пені на суму 1 634 728,30 грн. (претензії №07/26-13918 від 30.10.2018 року, №07/26-15905 від 05.12.2018 року, №07/26-17587 від 28.12.2018 року).

Поряд з цим, порушення порядку розрахунків позивача перед ДП Енергоринок спричинило прийняття Національною комісією, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постанов №1284 від 30.10.2018 року, №1576 від 30.11.2018 року та №2078 від 28.12.2018 року про застосування до ВАТ Тернопільобленерго алгоритму розподілу коштів за листопад грудень 2018 року, січень 2019 року в розмірі 100% (повне стягнення коштів товариства з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання в погашення боргу перед ДП Енергоринок ).

Згідно Звіту щодо виконання інвестиційної програми за звітний період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, залишилось не профінансовано 9 880 764,00 грн. (з ПДВ), а недоотриманий обсяг доходу тягне до зменшення суми інвестиційної програми наступного року, а криза неплатежів призвела до невиконання позивачем своїх податкових зобов`язань в листопаді-грудні 2018 року, зокрема, щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті чого Львівським управлінням ВПП ДФС України застосовані штрафні санкції до ВАТ Тернопільобленерго у розмірі 256 342,75 грн. (рішення №0000764810 від 08.02.2019 року).

Також позивач зазначав, що негативні наслідки для фінансового становища останнього спричинили законодавчі зміни в галузі електроенергетики, направлені на уникнення монополізації в сфері постачання електричної енергії та вільного вибору споживачем тарифів та постачальника послуг, що призвело до несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам товариства за грудень 2018 року, що підтверджується платіжними дорученнями.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час вирішення спору в суді першої інстанції ступінь виконання відповідачем зобов`язань за договором був незначним, поряд з тим, існувало значне прострочення відповідачем виконання зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд повинен взяти до уваги інтереси обох сторін, в тому числі, проте, не лише майновий (фінансовий) стан, а й інші обставини, які пов`язані з невиконанням відповідачем свого обов`язку, зокрема, і наслідки, що настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов`язань, а також поведінку боржника.

Враховуючи все наведене вище, беручи до уваги доводи обох сторін, колегія суддів дійшла висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливим є зменшення розміру пені на 50%.

Оскільки судами встановлено, що загальний розмір правомірно заявленої до стягнення пені становить 2 439 761,82 грн., відтак, враховуючи зменшення пені на 50%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 219 880,91 грн. пені.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду в частині зменшення пені на 85% та прийняття в цій частині нового рішення про зменшення пені на 50%. В решті рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

У зв`язку з наведеним, враховуючи положення ст.129 ГПК України, беручи до уваги часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача слід стягнути 19 213,12 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Тернопільобленерго задоволити частково.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 06 червня 2019 року у справі №921/69/19 скасувати в частині зменшення пені на 85%.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити пеню на 50%.

Пункти 2, 3 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

2. Стягнути з Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (вул. Танцорова, 7, м. Тернопіль, 46008, ідентифікаційний код - 03353845) на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільобленерго" (46010, м. Тернопіль, вул. Енергетична, 2, ідентифікаційний код - 00130725) в особі Тернопільського міського району електричних мереж (вул. І. Франка, 18, м. Тернопіль, 46000, ідентифікаційний код - 22605850) 16 560 000 (шістнадцять мільйонів п`ятсот шістдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу; 1 219 880 (один мільйон двісті дев`ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 91 коп. пені; 205 436 (двісті п`ять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 06 коп. 3% річних; 719 069 (сімсот дев`ятнадцять тисяч шістдесят дев`ять) грн. 76 коп. інфляційних нарахувань та 298 864 (двісті дев`яносто вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 02 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 1 303 061,54 грн. пені , 4 809,20 грн. 3% річних, 13 263,50 грн. інфляційних нарахувань - відмовити у задоволенні позову.

В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 06 червня 2019 року у справі №921/69/19 залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства Тернопільводоканал (вул. Танцорова, 7, м. Тернопіль, 46008, ідентифікаційний код - 03353845) на користь Відкритого акціонерного товариства Тернопільобленерго (46010, м. Тернопіль, вул. Енергетична, 2, ідентифікаційний код - 00130725) 19 213,12 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання постанови місцевому господарському суду видати накази.

Матеріали справи №921/69/19 повернути до Господарського суду Тернопільської області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 31 липня 2020 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Матущак О.І.