Постанова

від 03.08.2020 по справі 908/1578/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2020 року Справа № 908/1578/19

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Широбокової Л.П. - доповідач,

суддів : Чус О.В., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Грачов А.С.

представники сторін:

від прокуратури: Дидюк Н.О., посвідчення №047832 від 04.09.2017, прокурор відділу;

від відповідача: Сивоненко Л.В., ордер серії ЗП №044631, адвокат;

від відповідача: Шишка Л.В.,керівник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Прилуки на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1578/19 (колегія суддів у складі головуючого судді Мірошниченко М.В., суддів Корсун В.Л., Науменко А.О., повне рішення складено 02.12.2019)

за позовом: Першого заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, Воздвижівської сільської ради, с. Воздвижівка Гуляйпільського району Запорізької області

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства Прилуки , м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Перший заступник керівника Токмацької місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі органу, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, Воздвижівської сільської ради (надалі позивач) та просив витребувати із незаконного володіння Селянського (фермерського) господарства "Прилуки" (надалі відповідач) на користь Воздвижівської сільської ради земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2321881000:08:006:0007 площею 23,4641 га та земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2321881000:08:009:0013 площею 32,4765 га, що розташовані на території Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

Свої вимоги прокурор обгрунтовував тим, що право постійного користування земельними ділянками припинилося в зв`язку зі смертю особи - ОСОБА_1 , якій була видана земельна ділянка загальною площею 54,5 га на підставі акту на право постійного користування землею від 14.02.1997р. серії ЗП 06-501588. СФГ Прилуки безпідставно використовує спірні земельні ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції, оскільки таке право фермерське господарство не оформлювало та воно не переходить в порядку спадкування. Прокурор також зазначає, що у ході інвентаризації вказаних земельних ділянок їм було присвоєно кадастрові номери 2321881000:08:006:0007 та 2321881000:08:009:0013, визначено точну площу - 23,4641 га та 32,4765 га.

Звернення до суду з даним позовом прокурор мотивував тим, що незаконне утримання та використання відповідачем спірних земельних ділянок порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю та майнові інтереси органу місцевого самоврядування щодо володіння та розпорядження цими землями. Це у свою чергу призводить до збитків, які виражаються у недоотриманні територіальною громадою грошових коштів за користування цими землями, а Воздвижівська сільська рада не вживає жодних заходів щодо витребування та повернення ділянок у комунальну власність.

Позивач участі у розгляді справи не приймав, відзиву по суті спору не надавав.

Відповідач позов заперечував з огляду на те, що прокурором не обґрунтовано наявності підстав для представництва та не подано доказів на підтвердження того, що він повідомляв Воздвижівську сільську раду про необхідність самостійного захисту інтересів держави та попередив сільраду про наслідки невиконання відповідних функцій. З часу створення СФГ Прилуки саме воно набуло права користування земельною ділянкою, це право підтверджено належними та уповноваженими органами, не заперечувалося ними протягом 21 років користування і це право відповідач не втратив ані з прийняттям ЗК України у новій редакції, ані зі смертю ОСОБА_1 . Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. У позові прокурором таких підстав не зазначено. Просив в позові відмовити.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1578/19 (колегія суддів у складі головуючого судді Мірошниченко М.В., суддів Корсун В.Л., Науменко А.О.) позов задоволено повністю:

- витребувано із незаконного володіння Селянського (фермерського) господарства Прилуки на користь Воздвижівської сільської ради земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2321881000:08:006:0007 площею 23,4641 га, що розташована на території Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

- витребувано із незаконного володіння Селянського (фермерського) господарства Прилуки на користь Воздвижівської сільської ради земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2321881000:08:009:0013 площею 32,4765 га, що розташована на території Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

- стягнуто з Селянського (фермерського) господарства Прилуки на користь прокуратури Запорізької області в особі Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області кошти, витрачені у 2019 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у сумі 3842 грн 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що право постійного користування земельною ділянкою було безпосередньо пов`язане з особою, якій таке право надане відповідно до акту на право постійного користування землею від 14.02.1997р. серії ЗП 06-501588. У зв`язку із смертю цієї особи таке право припинилося, оскільки СФГ Прилуки не оформило відповідні документи на право користування цією земельною ділянкою. Крім того, судом зазначено, що на даний час чинне законодавство не передбачає передачу земельних ділянок фермерським господарствам на праві постійного користування.

Суд також дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурора у даній справі, оскільки позивач тривалий час не вчиняв жодних дій щодо витребування цих ділянок у відповідача, в зв`язку з чим порушувався порядок надання землі в оренду та сільська рада несе збитки від недоотримання орендної плати за землю.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Відповідач, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального права, просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обгрунтована наступним:

- прокурором не доведено усвідомлену пасивну поведінку сільської ради щодо нездійснення своїх повноважень, а суд приймаючи рішення цього не перевірив та визнав вказану обставину встановленою;

- суд не взяв до уваги відсутність повноважень у позивача на вжиття заходів щодо повернення земельних ділянок та не обгрунтовано звільнив прокурора від обов`язку довести обставини, які мають значення для справи;

- суд неправильно застосував норми Закону України Про селянське (фермерське) господарство , що саме фермерському господарству надавалася земля у постійне користування, внесені зміни до Земельного кодексу України не скасовували діюче право постійного користування, вказане право може бути припинено виключно із підстав, визначених у ст. 141 ЗК України, яка не містить такої підстави, про яку заявив прокурор;

- судом не надана оцінка тому факту, що спірні земельні ділянки передані саме для створення фермерського господарства, яке існує до цього часу завдяки спірним земельним ділянкам;

- суд проігнорував приписи ст. 141 ЗК як норми спеціального закону та не обгрунтував, чому вважає норми ст. 25 ЦК та ст. 141 ЗК тотожними, Судом не аналізувалося законодавство, яке діяло на час виникнення спірних відносин, не обгрунтовано, чому до спірних відносин слід застосувати Цивільний кодекс 2004 року, та обов`язок реєстрації права, яке виникло до 01.01.2013;

- просить звернути увагу на питання строку позовної давності.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Прилуки на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1578/19. Розгляд апеляційної скарги був призначений у судовому засіданні з викликом сторін на 18.03.2020 о 14 год. 00 хв. та не відбувся у зв`язку з вровадженням дії карантину, спричиненого поширенням на території України коронавірусу COVID-19, про що повідомлено сторін та складено інформаційну довідку.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2020 розгляд апеляційної скарги призначено для розгляду в судовому засіданні на 18.05.2020 на 14.00 год. У судовому засіданні 18.05.2020 прокурор проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, в зв`язку з чим розгляд справи було відкладено до 03.08.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Подобєд І.М. у справі здійснено повторний автоматизований розподіл, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідач, суддів Чус О.В., Орєшкіної Е.В. та означеною колегією справа прийнята до свого провадження ухвалою від 03.08.2020.

Від апелянта до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області у справі №315/112/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Воздвижівської сільської ради про визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування, оскільки розгляд справи №315/112/20 має безпосереднє значення щодо визначення права СФГ Прилуки на спірні земельні ділянки.

03.06.2020 апелянт надіслав суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справ №912/2385/18 та №922/989/18 у подібних правовідносинах.

Прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечив з тих же підстав, якими обгрунтована позовна заява.

Позивач в судове засідання не з`явився, відзив на апеляційну скаргу не надавав, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, жодних клопотань від нього не надходило.

В силу положень ч.12 ст. 270 ГПК України суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявного складу учасників справи, оскільки явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, та неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Рішенням 5 сесії 22 скликання Гуляйпільської районної Ради народних депутатів від 30.03.1995 за №3 було вирішено виділити ОСОБА_1 для створення фермерського господарства земельну ділянку площею 56 га сіножатей поліпшених із земель запасу Воздвижівської сільської ради.

Розпорядженням голови Гуляйпільської районної державної адміністрації від 16.01.1997 за №13 було затверджено проект встановлення меж земельної ділянки для фермерського господарства ОСОБА_1; вирішено надати у постійне користування фермерському господарству ОСОБА_1 земельну ділянку площею всього 54,5 га, у т.ч. сіножатей - 54,4 га та лісосмуг - 0,1 га.

14.02.1997 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЗП 06-501588, відповідно до якого у постійне користування надана земельна ділянка площею 54,5 га у межах згідно з планом, що розташована на території Воздвижівської сільської ради, для ведення фермерського господарства, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №56. З акту вбачається, що земельна ділянка складається з двох окремих ділянок.

Вказаною особою 29.12.2001 було створено Селянське (фермерське) господарство Прилуки .

Відповідно до актового запису про смерть №68 від 06.03.2015 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно письмової інформації приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області від 19.04.2019 за №62/01-16 після смерті ОСОБА_1 заведена спадкова справа №77/2015, згідно матеріалів якої у спадщину до доньки ОСОБА_1 переходить право на корпоративні права СФГ Прилуки .

До Статуту Селянського (фермерського) господарства Прилуки були внесені зміни від 08.02.2016, внаслідок яких головою СФГ Прилуки стала ОСОБА_2 - донька ОСОБА_1 , членами господарства є ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - онуки, ОСОБА_7 - племінниця. В такому складі СФГ здійснює господарську діяльність до цього часу, що підтверджується Інформацією з ЄДРПОУ.

У зв`язку з проведенням інвентаризації земель під час здійснення землеустрою спірним земельним ділянкам були присвоєні кадастрові номери 2321881000:08:009:0013 (земельна ділянка площею 32,4765 га) та 2321881000:08:006:0007 (земельна ділянка площею 23,4641 га), що підтверджується Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.04.2019 за №НВ-0003050282019 (категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, розташовані на території Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, державна реєстрація земельної ділянки здійснена 11.12.2013 та 12.12.2013 у зв`язку з проведенням інвентаризації земель під час здійснення землеустрою відділом Держземагентства у Гуляйпільському районі Запорізької області; форма власності - державна).

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.09.2018 за №8-1751/15-18-СГ наказано передати Воздвижівській сільській об`єднаній територіальній громаді у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1321,3163 га, які розташовані на території Воздвижівської сільської об`єднаної територіальної громади Гуляйпільського району Запорізької області за межами населеного пункту, згідно з додатком, в якому зазначені і спірні земельні ділянки, про що складено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки від 11.06.2019р.) право комунальної власності за Воздвижівською сільською об`єднаною територіальною громадою Гуляйпільського району Запорізької області на земельну ділянку з кадастровим номером 2321881000:08:006:0007 та земельну ділянку з кадастровим номером 2321881000:08:009:0013 зареєстровано 23.05.2019.

СФГ Прилуки до цього часу використовує спірні земельні ділянки у своїй діяльності, що підтверджено звітами відповідача про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01.12.2017, 01.12.2018, податковими деклараціями за 2015-2018р.р., листом Оріхівського управління Головного управління ДФС у Запорізькій області від 19.04.2019 за № 23359/10/08-01-53-06 про те, що СФГ Прилуки згідно поданих податкових декларацій за період 2016-2019 роки нараховує та сплачує за користування земельними ділянками площею 22,9 га рілля та площею 31,5 га сіножаті (Воздвижівська сільська рада) єдиний податок 4 групи.

Прокурор вважає, що СФГ Прилуки незаконно користується цими земельними ділянками, а Воздвижівська сільська рада не здійснює захист комунальної вланості у визначений законом спосіб, в зв`язку з чим просить витребувати спірні земельні ділянки у СФГ Прилуки , що і є предметом позову у даній справі.

Відповідно до ст. 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Одним із доводів апеляційної скарги являється відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Суд першої інстанції, розглядаючи позов, дійшов висновку про наявність таких підстав, з чим погоджується і апеляційний суд з огляду на таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналогічні положення містяться і в ГПК України, відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18 (постанова від 26.05.2020) зроблено наступні правові висновки: Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України .

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питанн щодо регулювання земельних відносин розглядаються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 25, 26 Закону).

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 вказаного закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, а саме: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, Воздвижівська сільська рада є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 2321881000:08:006:0007, 2321881000:08:009:0013, тобто є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що після смерті ОСОБА_1 , відповідач без належних правових підстав використовує земельні ділянки з кадастровими номерами 2321881000:08:006:0007, 2321881000:08:009:0013, що розташовані на території Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, а позивач не вчинає жодних дій щодо їх повернення.

Матеріалами справи підтверджено, що прокурор направляв звернення до позивача, на яке останній листом від 02.05.2019 за №02-29/677 за підписом сільського голови Воздвижівської сільської ради відповів, що сільській раді невідомо хто використовує зазначені вище земельні ділянки, які надані у постійне користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, невідомо чи використовує їх СФГ Прилуки . Також зазначено, що всі дії щодо вказаних земельних ділянок будуть вчинятися після реєстрації права комунальної власності за Воздвижівською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Воздвижівської сільської ради.

Разом з тим, відповідно до листа Відділу у Гуляйпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 28.03.2019 земельні ділянки, що перебували у постійному користуванні ОСОБА_1 , були передані у 2018 році у комунальну власність Воздвижівської сільської територіальної громади, про що було складено відповідний акт і проведена державна реєстрації в 2019 році.

Втім, на думку прокурора, з цього часу позивач не вчинив жодних дій щодо цих земельних ділянок, позивач проти подання прокурором позову не заперечував.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для представництва прокурора у даній справі з огляду на необхідність захисту інтересів держави прокурором, яка полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - сільської громади) й відповідача, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельними ділянками комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким земля є об`єктом права власності Українського народу (стаття 13). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Щодо суті позовних вимог апеляційний суд зазначає наступне.

Великою Палатою Верховного Суду була розглянена справа №922/989/18 (постанова від 23.06.2020), в якій зазначено наступне.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2, земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ Берізка , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України №937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Великою Палатою Верховного Суду було зроблено правовий висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Як встановлено судом у цій справі, спірні земельні ділянки були надані гр. ОСОБА_1 саме з метою створення фермерського господарства, яке було останнім створено та зареєстровано 29.12.2001, тобто на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року №3312-XII), який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) та СФГ мало право на постійне користування земельною ділянкою.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті голови СФГ ОСОБА_1) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті голови СФГ Прилуки ОСОБА_1, право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Відтак, зі смертю голови СФГ Прилуки ОСОБА_1 право постійного користування залишилося у фермерського господарства, яке на даний час не припинено, та відповідно до змін, внесених до Статуту СФГ, його головою є донька померлого ОСОБА_1 , а членами ФГ є члени сім`ї - дружина, син, онуки, племінники.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Прилуки , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Інших підстав для припинення права постійного користування Фермерським госоподарством спірними земельними ділянками прокурором не наведено, жодних законних рішень щодо припинення права постійного користування землею власником цих ділянок не приймалося.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до хибних висновків щодо наявності підстав для витребування спірних земельних ділянок у відповідача та помилково задовольнив позовні вимоги прокурора, його висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

Незважаючи на те, що правові висновки щодо застосування норм права у цих правовідносинах були зроблені Великою Палатою Верховного Суду після винесення рішення судом першої інтанції, а суд послався на практику Верховного Суду в інших подібних справах, з метою забезпечення права на справедливий суд та обов`язковості для суду правових висновків Великої Палати Верховного Суду, вказане рішення суду першої інстанції підлягаає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову прокурору в позові.

З огляду на те, що Великою Палатою Верховного Суду вже розглянені справи №912/2385/18 та №922/989/18 та апеляційним судом застосовані правові висновки Верховного Суду при розгляді цієї справи, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з цих підстав судом відхиляється.

Таакож апеляційний суд відхиляє клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження до набрання законної сили судовим рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області у справі №315/112/20, оскільки вирішення спору у справі №315/112/20 не вплине на оцінку доказів і висновки суду у даній справі. Верховним Судом у справі №922/989/18 також зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Апелянт також не наполягав в судовому засіданні щодо задоволення цього клопотання, просив його залишити без розгляду.

Щодо доводів апелянта про позовну давність апеляційний суд зазначає, що позовна давність застосовується судом в разі, якщо при розгляді справи буде встановлена правомірність позовних вимог, втім строк для захисту порушеного права сплив. В даній справі судом встановлено безпідставність позовних вимог та в позові відмовляється саме з цих підстав.

Інші доводи апелянта є обгрунтованими та прийняті судом до уваги.

Відповідно до ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019, як прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові. З огляду на це апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати у справі покладаються на прокурора .

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282 - 284, 287,288 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Прилуки на рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1578/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.11.2019 у справі №908/1578/19 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з Прокуратури Запорізької області в особі Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області (м. Токмак, Запорізької області, вул. Шевченко, буд.50/57, ідентифікаційний код 02909973) на користь Селянського (фермерського) господарства Прилуки (м. Гуляйполе Гуляйпільського району Запорізької області, вул. Кірова, буд.15, ідентифікаційний код 31380375) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги - 5763,00 грн (п`ть тисяч сімсот шістдесят три грн), про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, визначених ст. 287 ГПК України.

Повна постанова складена 05 серпня 2020 року.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.В. Чус