Рішення

від 29.07.2020 по справі 906/71/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/64/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2020 Справа № 906/71/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Приватного підприємства "Транс-Атлас" (43010, м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд. 14; 43020, м. Луцьк, вул. Захарова, буд. 7-Б, код ЄДРПОУ 36071694)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Телепорт Лоджистікс" (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158, код ЄДРПОУ 42595119)

про стягнення 27 182,00 грн.

Без участі представників сторін

СУТНІСТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 906/71/20 за позовом Приватного підприємства "Транс-Атлас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телепорт Лоджистікс" про стягнення 27 182,00 грн.

Ухвалою суду від 01.07.2020 оголошено перерву у судовому засіданні до 29.07.2020 о 10 год. 30 хв. без виклику (повідомлення) сторін, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Судом встановлено, що 07.07.2020 до суду повернулась ухвала від 27.05.2020 про оголошення перерви, яка надіслана на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телепорт Лоджистікс" відповідно до Витягу з ЄДРПОУ: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158, з поштовою відміткою за закінченням строку зберігання .

Станом на 29.07.2020 доказів отримання відповідачем ухвали суду від 01.07.2020 матеріали справи не містять.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи документами

29.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд досліджує матеріали справи.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Приватне підприємство Транс-Атлас та Товариство з обмеженою відповідальністю "Телепорт Лоджистікс" узгодили умови співпраці та підписали договір-заявку на перевезення вантажу № 357ZZ09. На умовах вказаної заяви позивач зобов`язався надати автотранспортний засіб номерний знак НОМЕР_1 та здійснити перевезення вантажу, а відповідач зобов`язався оплатити надані послуги вартістю 1 200 євро, що становить 32 339,01 грн. б/г по курсу НБУ на дань розвантаження, на протязі двадцяти банківських днів з моменту отримання оригіналів документів, які надіслані на адресу відповідача 02.10.2020 та отримані останнім 04.10.2019. Відповідачем здійснено часткову оплату за надані послуги у розмірі 5 339,01 грн., отже заборгованість відповідача перед позивачем становить суму в розмірі 27 000,00 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків з оплати за надані послуги, позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 04.11.2019 по 13.01.2020 включно у розмірі 155,00 грн. та інфляційні витрати на суму 27,00 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 509, 526, 610, 611, 612, 625, 909, 916 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 307 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Станом на 29.07.2020 запропонований ухвалами суду від 21.04.2020, від 27.05.2020 та від 01.07.2020 відзив на позовну заяву відповідач на адресу суду не надіслав, правами передбаченими ст. 42 ГПК України не скористався.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Надані до матеріалів справи докази дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2019 між Приватним підприємством Транс-Атлас (позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телепорт Лоджистікс" (експедитор, відповідач) підписано договір-заявку на міжнародне перевезення вантажу №327ZZ09, за умовами якого перевізник зобов`язується прийняти вантаж від вантажовідправника, доставити його автомобільним транспортом у пункт призначення та видати вантажоодержувачу, а експедитор, що діє за дорученням та за кошти клієнта, зобов`язується сплатити узгоджену плату, на умовах зазначених нижче: вартість послуг перевезення 1200 євро по курсу НБУ на день вивантаження. Перевезення здійснюється по СМR. Терміни та умови оплати: оплата у безготівковій формі у гривні в строк не більше ніж 20 банківських днів з моменту отримання експедитором оригіналів документів вказаних у п.14. Платіжний день - четвер.

Сторони погодили наступні умови виконання Договору-заявки №327ZZ09 від 16.09.2019. При виконання міжнародних перевезень за цим Договором використовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ/СМR) 1956 року, зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978 року, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП/TIR) 1975 року, Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) 1957 року, Конвенції про спільне транзитну процедуру 1987 року, Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюються міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ESTR) 1970 року та іншими міжнародними угодами. У питаннях, не врегульованих міжнародними актами, а також при виконанні внутрішніх перевезень Сторони керуються законодавством України, а також положеннями цього Договору-заявки.

Відповідно до п. 14 Договору експедитор виконує оплату за перевезення за умови надання перевізником оригіналів документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт (2 примірника), СМR накладна оригінал з відміткою вантажоодержувача та печаткою перевізника (2 примірники). Документи повинні бути надано в строк не більше 10 календарних днів після вивантаження. У разі несвоєчасного надання документів, до перевізника може бути застосовано штраф у розмірі 10% від вартості перевезення.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція). Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Судом встановлено, що на підставі заявки відповідача на перевезення вантажу №327ZZ09 від 16.09.2019 позивач - ТОВ "Транс-Атлас" зобов`язався надати ТОВ "Телепорт Лоджистікс" транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Німеччина, м. Швайг - України, м. Київ, транспортним засобом НОМЕР_1 , вартістю 1200 євро. При цьому за домовленістю сторін оплата повинна здійснюватись замовником у безготівковій формі у гривні в строк не більше ніж 20 банківських днів з моменту отримання експедитором оригіналів документів вказаних у п. 14.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Транс-Атлас" свої зобов`язання виконало належним чином, надало відповідачу передбачені указаною заявкою послуги з перевезення вантажу на суму 1200 євро (32 339,01 грн), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) NR № 11328218 від 18.09.2019, актом надання послуг № 2862 від 23.09.2019 на суму 32 339,01 грн., рахунок-фактури № 2862 від 23.09.2019 у розмірі 32 339,01 грн. Вказані документи позивач направив на адресу відповідача 02.10.2019, які ТОВ "Телепорт Лоджистікс" отримало згідно витягу з сайту "Укрпошта" 04.10.2019 (поштова накладна № 7739416).

Як вбачається із заявки №327ZZ09 від 16.09.2019 умовами оплати є безготівковий розрахунок протягом 20 банківських днів з моменту отриманні Експедитором оригіналів документів (рахунок-фактура, акт виконаних робіт (2 прим.), CMR накладна з відміткою вантажоодержувача та печаткою перевізника (2 прим).

Факт отримання вантажу вантажоодержувачем підтверджується його відміткою в графі № 24 міжнародної декларації, а також в графі № 23 міститься печатка перевізника.

Доказів наявності претензій по обсягу, якості та строках надання послуг відповідачем суду не надано.

Відповідач не здійснив оплату за отримані послуги по перевезенню вантажу, у зв`язку з чим позивач 20.11.2019 направив відповідачу претензію № б/н від 19.11.2019 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 64 514,15 грн., в т.ч. за рахунок-фактури № 2862 від 23.09.2019 у розмірі 32 339,01 грн.

У позовній заяві ПП Транс-Атлас зазначив, що після надіслання на адресу відповідача вищевказаної претензії, ТОВ "Телепорт Лоджистікс" оплачено рахунок-фактуру № 2862 від 23.09.2019 на суму 5 339,01 грн., у зв`язку з чим залишок заборгованості складає 27 000,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договір-заявки на міжнародне перевезення вантажу №327ZZ09 від 16.09.2019 в частині своєчасної оплати за надані послуги, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 04.11.2019 по 13.01.2020 включно у розмірі 155,00 грн. та інфляційні витрати за вказаний період на суму 27,00 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи № 908/71/20, суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція). Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов`язань відповідно до рахунку-фактури № 2862 від 23.09.2019 належним чином не виконав, оплату за надані послуги перевезення вартістю 1 200 євро, що станом на день розвантаження по курсу НБУ становить 32 339,01 грн. не здійснив, отже порушив умови договір-заявки на міжнародне перевезення вантажу №327ZZ09 від 16.09.2019. Доказів оплати суду не надано, у зв`язку з чим вимога про стягнення заборгованості за надані транспортні послуги по перевезенню вантажу у розмірі 27 000,00 грн. є доведеною, обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 04.11.2019 по 13.01.2020 включно у розмірі 155,00 грн. та інфляційні витрати за вказаний період на суму 27,00 грн.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Між тим, як свідчать матеріали справи позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням місяця, в якому відповідач повинен здійснити оплату, а саме - листопад 2019, що є невірним, оскільки інфляційні витрати нараховуються з місяця, наступним за строком виконання зобов`язань.

Згідно із розрахунком суду за допомогою КП Законодавство , у період з грудня 2019 по січень 2020 наявна дефляція, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 27,00 грн. задоволенню не підлягають.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за допомогою програми "Законодавство", суд зазначає, що вказаний розрахунок позивача є вірним та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за період з 04.11.2019 по 13.01.2020 включно у розмірі 155,00 грн.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Інші доводи сторін судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача - 2 099,91 грн.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телепорт Лоджистікс" (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158, код ЄДРПОУ 42595119) на користь Приватного підприємства "Транс-Атлас" (43010, м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд. 14; 43020, м. Луцьк, вул. Захарова, буд. 7-Б, код ЄДРПОУ 36071694) заборгованість за договором-заявкою на міжнародне перевезення вантажу №327ZZ09 від 16.09.2019 та рахунком-фактурою № 2862 від 23.09.2019 у розмірі 27 000 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп., 3 % річних за період з 04.11.2019 по 13.01.2020 включно у розмірі 155 (сто п`ятдесят п`ять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 099 (дві тисячі дев`яносто дев`ять) грн. 91 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.08.2020.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.