Рішення

від 28.07.2020 по справі 140/7229/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7229/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф. А.,

при секретарі судового засідання Журомській І.М.,

за участі представника позивача Кушнірука А.В.,

представника відповідача Кушнір Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 № Ф-11231-55У.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 19.05.2020 під час ознайомлення з постановою Другого відділу ДВС міста Луцька йому стало відомо про наявність боргу зі сплати єдиного внеску на підставі вимоги від 10.03.2020 № Ф-11231-55 У.

Із вимогою позивач не погоджується та вважає, що вона підлягає скасуванню як протиправна. Борг (недоїмка) нарахований йому за період 2017-2019 роки як фізичній особі-підприємцю. Позивач зазначив, що він хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю не займався, оскільки з 01 квітня 1997 року він працевлаштувався на посаду водія у ТОВ Нова Волинь Плюс . Відтак, фактично з 1997 року жодної господарської діяльності як підприємець не здійснював, адже перебував у трудових відносинах. З 16 серпня 2012 року по даний час позивач безперервно працює у ПрАТ СП Терехем Луцьк (28.02.2018 реорганізовано у ТОВ Теріхем Тервакоскі ) на посаді слюсаря-ремонтника 6-го розряду, що підтверджується трудовою книжкою та виданими підприємством довідками. Інші доходи ніж від трудової діяльності як найманий працівник не отримував. Згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та за яку сплачується у встановленому законом порядку єдиний внесок. Єдиний внесок за нього у період, за який сформована спірна вимога, нараховував та сплачував за нього роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску при виплаті доходу (заробітної плати). Сплата єдиного внеску від діяльності, яку він фактично не здійснював, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

Позивач просив при вирішенні даного спору врахувати висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, та позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що ОСОБА_1 з 31.07.1996 має статус фізичної особи-підприємця та з 16.01.2014 є платником єдиного внеску. Позивач не виконує встановлений статтею 6 Закону №2464-VI обов`язок зі сплати єдиного внеску. При цьому наголосив, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Керуючись офіційними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, даними інформаційної системи органу доходів і зборів та згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимогу від 12.11.2019 № Ф-11231-55 про сплату боргу (недоїмки) за 2017-2019 роки. Таким чином, загальна сума заборгованості по єдиному внеску станом на 31.10.2019 становила 26 539,26 грн.

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11231-55 від 12.11.2019 була надіслана на адресу позивача: АДРЕСА_3 , однак 10.01.2020 конверт повернуто поштовим відділенням із зазначенням причини повернення за закінченням терміну зберігання .

Також зауважив, що орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) надсилає її до органу державної виконавчої служби для примусового виконання. У зв`язку із несплатою позивачем суми боргу, що зазначена у первісній вимозі №Ф-11231-55 від 12.11.2019, контролюючий орган в порядку, визначеному розділом VI вказаної вище Інструкції, надіслав узгоджену вимогу від 10.03.2020 № Ф-11231-55У про сплату боргу (недоїмки) до органу державної виконавчої служби. Таким чином, спірна вимога від 10.03.2020 № Ф-11231-55У є такою, що прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

02.07.2020 представником позивача подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. У вказаній заяві останній зазначив, що 01.07.2020, ознайомившись з матеріалами справи, він дізнався про подання відзиву Головним управлінням ДПС у Волинській області, в якому відповідач зазначає про існування декількох вимог за одним номером, але різними датами, та подає вимогу про сплату боргу(недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-1 1231-55, яка нібито направлялася на адресу його довірителя, хоча останній її не отримував.

Вимога від 10.03.2020 № Ф-11231-55 У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26 539,26 грн. була сформована відповідачем на підставі вимоги від 12.11.2019 №Ф-11231-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26 539,26 грн. при надсиланні до органів державної виконавчої служби як узгоджена.

Частиною 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач мас право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У зв`язку із наведеним, вважає за необхідне збільшити розмір позовних вимог і, з врахуванням збільшення розміру позовних вимог, просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року №Ф-11231-55 та узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-1 1231-55 У.

08.07.2020 представником відповідача подано до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Крім того, разом з вказаним відзивом представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 16.07.2020 судовий розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав з підстав у ньому викладених та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, яким надано оцінку з точки зору їх достовірності, допустимості, належності та достатності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 31.07.1996 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 29.07.2020 державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (запис № 21980060002024616).

12.11.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу № Ф-11231-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31.10.2019 у сумі 26 539,20 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Як видно із відомостей з інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 стосовно ОСОБА_1 , нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди:

02.05.2018 в розмірі 8448,00 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік: 3200,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2017 року) X 22 відсотки = 704,00 грн. X 12 місяців).

19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці).

19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за II квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. Х 3 місяці).

19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за III квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці).

21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за IV квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці).

19.04.2019 в розмірі 2754,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І квартал 2019 року: 4173,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) X 22 відсотки = 918,06 грн. X 3 місяці).

19.07.2019 в розмірі 2754,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за II квартал 2019 року: 4173,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) X 22 відсотки = 918,06 грн. X 3 місяці).

21.10.2019 в розмірі 2754,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за III квартал 2019 року: 4173,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2019 року) X 22 відсотки = 918,06 грн. X 3 місяці).

10.03.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу № Ф-11231-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26 539,26 грн., яка була надіслана до органу державної виконавчої служби.

Незгода позивача із такими вимогами про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимог з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI). В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що з 01.04.1997 ОСОБА_1 працевлаштувався на посаду водія у ТОВ Нова Волинь Плюс . Відтак, фактично з 1997 року жодної господарської діяльності як підприємець позивач не здійснював, адже перебував у трудових відносинах.

З 16 серпня 2012 року по даний час позивач безперервно працює у ПрАТ СП Терехем Луцьк (28.02.2018 реорганізовано у ТОВ Теріхем Тервакоскі ) на посаді слюсаря-ремонтника 6-го розряду, що підтверджується трудовою книжкою та виданими підприємством довідками.

Протягом 2012-2020 років ТОВ Теріхем Тервакоскі здійснює нарахування позивачц заробітної плати та сплату єдиного внеску, в зв`язку з перебуванням у трудових відносинах, що також підтверджується довідкою форми ОК-5. Згідно наказів по підприємству позивач працює на постійній основі як найманий працівник, з п`ятиденним робочим тижнем з 09.00 год. по 18.00 год. Розмір єдиного внеску сплачений підприємством є більшим мінімального страхового внеску.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як видно із відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), роботодавець (ідентифікаційний код юридичної особи 25093118) упродовж 2017 - 2020 років сплачував за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем. При цьому розмір єдиного внеску є більшим мінімального страхового внеску.

Водночас, ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (у 2017 - 2019 роках), отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надало.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені спірні вимоги (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 № Ф-11231-55 є протиправною та підлягає скасуванню. Вимога ГУ ДПС у Волинській області від 10.03.2020 № Ф-11231-55У фактично прийнята на підставі вимоги від 12.11.2019, а тому скасування першої має наслідком визнання протиправною та скасування і цієї вимоги. За таких обставин буде впевненість у тому, що спір вирішено остаточно та негативні наслідки для позивача перестали існувати.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову повністю на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 840,80 грн., що підтверджуються квитанцією від 21.05.2020.

Керуючись статтями 241-246, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 № Ф-11231-55 та вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 № Ф-11231-55У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4) судові витрати у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер

Повний текст судового рішення складено 04 серпня 2020 року.