Постанова

від 04.08.2020 по справі 826/13706/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/13706/17

адміністративне провадження К/9901/8548/19, К/9901/9535/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

секретар судового засідання - Глущенко Д.В.

за участі:

представника відповідача Міністерства юстиції України Шевченко О.С.

представника третьої особи Ігнатенко А.Д. - Козоріз С.В.

розглянувши у відкритому судовому касаційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю "МФТВ", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Наталія Олександрівна про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (надалі по тексту - відповідач, Мінюст) №2437/5 від 31 липня 2017 року "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" в частині задоволення скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року та в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О.;

- зобов`язати відповідача поновити державну реєстрацію прав власності, яка була проведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, які були скасовані наказом Міністерства юстиції України №2437/5 від 31 липня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що всупереч встановленої законодавством заборони розгляду Міністерством юстиції України скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, у випадку, коли наявний судовий спір, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації проігнорована така заборона та розглянута по суті скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Наказ Міністерства юстиції України №2437/5 від 31 липня 2017 року "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" в частині задоволення скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року та в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О.

Зобов`язати Міністерство юстиції України поновити державну реєстрацію прав власності, яка була проведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, які були скасовані Наказом Міністерства юстиції України №2437/5 від 31 липня 2017 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та Міністерство юстиції України подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 20149 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги обґрунтовано тим, що приватним нотаріусом Вдовиченко Н.О. при розгляді заяви та прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.05.2017 №35140256, всупереч законодавству у сфері державної реєстрації прав, не встановлено належним чином відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, зокрема, не перевірено документи на наявність підстав для відмови в державній реєстрації прав та не відмовлено у державній реєстрації прав, оскільки Договір про задоволення вимог не давав змоги встановити факт належності права власності на Об`єкт 2 іпотекодавцю (ТОВ "КВВФ "САПСАН") в розумінні статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи те, що підстава набуття власності, а саме рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.04.2013 у справі №755/3727/13-ц скасоване в апеляційному порядку рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08.10.2014 у справі №755/3727/13-ц, тобто, договір про задоволення вимог не відповідав вимогам, встановленим Законом для реєстрації права власності на Об`єкт 2 за ОСОБА_2 .

У поданих відзивах ТОВ "Корпорація Щастя" та ОСОБА_2 просять касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерство юстиції України залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи касаційні скарги підтримали, просили задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 13 червня 2017 року до постійно діючої комісії по розгляду скарг Міністерства юстиції України надійшла скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року щодо незаконного рішення про державну реєстрацію прав, в якій останні, з урахуванням доповнень до скарги від 25 липня 2017 року, просили скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35140256 від 12 травня 2017 року та №35303952 від 22 травня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 липня 2017 року №36283120, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Барамією Н.Г., та записи про право власності, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі цих рішень.

В обґрунтування даної скарги заявники зазначили, що внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. до Єдиного реєстру рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року по цивільній справі №755/13213/14-ц, рішення Апеляційного суду міста Києва від 02 лютого 2016 року по цивільній справі №755/13213/14-ц, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ по цивільній справі №755/13213/14-ц, ухвала Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року по цивільній справі №755/13213/14-ц, як підстава для реєстрації права власності, жодним чином не стосуються визнання права власності на торгівельний комплекс за ОСОБА_2 , оскільки предметом спору було лише визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 липня 2013 року.

При цьому, скаржники зазначили, що вони є власниками об`єкта нерухомого майна, а саме: ОСОБА_1 належить 96/100 нежитлових приміщень в літ. "А", загальною площею 2967,7 кв.м, а ОСОБА_4 - 4/100 нежитлових приміщень в літ. "А", загальною площею 113,7 кв.м (група приміщень №1, 10, 11 - підвал; №2, 3, 4, 5, 6, 7 - перший поверх; №8, 9 - другий поверх) реєстраційний номер 713602080000, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В скарзі також зазначено, що ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення в літ. "Б" (група приміщень №5 - підвал, №№1,2,3,4), загальною площею 2849,9 кв.м.

За результатами розгляду вказаної вище скарги Комісія склала висновок від 25 липня 2017 року про задоволення скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О., а також №36283120 від 24 липня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Барамією Н.Г.

На підставі вказаного висновку Комісії, Міністерством юстиції України 31 липня 2017 року видано наказ №2437/5 "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", яким:

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О.;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №36283120 від 24 липня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Барамією Н.Г.;

- тимчасово заблоковано доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.

Не погоджуючись із вказаним наказом в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на відповідність дій Комісії під час розгляду скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вимогам Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації №1128, та на відсутність підстав, передбачених ч. 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для відмови у задоволенні скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що порушення порядку та процедури розгляду скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є безумовною підставою для визнання недійсним та скасування Наказу, прийнятого за результатом розгляду скарги, оскільки такий Наказ має бути визнаним таким, що прийнятий не в межах повноважень та спосіб, що визначені Законом.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України №2437/5 від 31 липня 2017 року "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" в частині задоволення скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 від 12 червня 2017 року та в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 травня 2017 року №35140256, від 22 травня 2017 року №35303952, прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Суд, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на торгівельний цент внаслідок скасування спірним наказом реєстрації вказаного майна за позивачами.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 344, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року скасувати.

Провадження у справі №826/13706/17 закрити.

Роз`яснити ОСОБА_2 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що вона вправі протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук

Повне судове рішення складено 05.08.2020