Рішення

від 22.07.2020 по справі 521/7876/20

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ____ __

Справа №521/7876/20

Пр. №2/521/2570/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.

при секретарі - Карачковском П.П., за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - голови ліквідаційної комісії Державного

підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої

служби України (№51) Новрузова Х.Ш. огли,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) , ліквідаційної комісії Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,

встановив:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) (далі - ДП Підприємство ДКВС України (№51), ліквідаційної комісії ДП Підприємство ДКВС (№51), посилаючись на те, що наказом Міністерства юстиції України №3302/к від 30 серпня 2018 року його було призначено з 03 вересня 2018 року виконувачем обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України (№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з виробництва з посадовим окладом згідно зі штатом для керівника цього підприємства на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління.

На підставі наказу Міністерства юстиції України №3302/к від 30 серпня 2018 року, наказом ДП Підприємство ДКВС (№51) №20/ОС-18 від 03 вересня 2018 року його було призначено з 03 вересня 2018 року виконувачем обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України (№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з посадовим окладом 17 тарифного розряду.

Позивач зазначав, що наказом Міністерства юстиції України №1879/к від 03 липня 2019 року його з 05 липня 2019 року було звільнено з роботи з посади виконувача обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України (№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з виробництва відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та зобов`язано ДП Підприємство ДКВС України (№51) здійснити всі необхідні розрахунки.

Вказував, що на підставі наказу Міністерства юстиції України №1879/к від 03 липня 2019 року, наказом ДП Підприємство ДКВС України (№51) №16/ОС-19 від 19 липня 2019 року його з 19 липня 2019 року було звільнено з займаної посади з виплатою компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 03 вересня 2018 року по 19 липня 2019 року у кількості 18 днів.

Наказом ДП Підприємство ДКВС України (№51) №17/ОС-19 від 22 липня 2019 року його було призначено на посаду начальника сектору організації виробництва, маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання ДП Підприємство ДКВС України (№51) з 22 липня 2019 року згідно 13 тарифного розряду, де він працює по теперішній час.

Стверджував, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, але до теперішнього часу заборгованість по заробітній платі не виплачена.

Таким чином, станом на 01 травня 2020 року заборгованість підприємства по заробітній платі за період з травня 2019 року по грудень 2019 року складає 41740,20 грн., за період з січня по квітень 2020 року заборгованість по заробітній платі складає 26230,10 грн., заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 03 вересня 2018 року по 19 липня 2019 року у кількості 18 днів складає 5696,25 грн.

Отже, загальна сума заборгованості по заробітній платі станом на 01 травня 2020 року складає 73666,55 грн. з нарахуваннями, к виплаті - 59732,66 грн.

Зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилася у душевних стражданнях, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану, яку він оцінює у розмірі 40000,00 грн.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати у розмірі 73666,55 грн. із стягненням всіх обов`язкових платежів, виплатив йому 59732,66 грн. та моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн.

Ухвалою суду від 21 травня 2020 року було відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання (а.с. 48-49).

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року за клопотанням ОСОБА_1 було залучено до участі в справі в якості співвідповідача ліквідаційну комісію ДП Підприємство ДКВС (№51) (а.с. 56-57).

Позивач в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, голова ліквідаційної комісії ДП Підприємство ДКВС України (№51) Новрузов Х. Ш . огли , діючий на підставі наказу Міністерства юстиції України за №1722/5 від 21 травня 2020 року, в судовому засіданні визнав позовні вимоги та не заперечував проти їх задоволення (а.с. 81-84).

Представник ДП Підприємство ДКВС України (№51) в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся судом у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, у встановлений судом строк відзиву на позов не надав (а.с. 76).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що ДП Підприємство ДКВС України (№51) є юридичною особою - державним підприємством, що засновано на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України, діє на підставі Статуту та з 30 квітня 2020 року перебуває в стані припинення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 43-47, 64-74).

Встановлено, що на підставі наказу Міністерства юстиції України №3302/к від 30 серпня 2018 року ОСОБА_1 було призначено виконувачем обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України (№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з виробництва (а.с. 11).

Наказом ДП Підприємство ДКВС України (№51) №20/ОС-18 від 03 вересня 2018 року позивача призначено виконувачем обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України (№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з виробництва з посадовим окладом 17 тарифного розряду (а.с. 12).

Згідно п. 3.2 вказаного наказу №20/ОС-18 від 03 вересня 2018 року підлягає виплаті компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 25 квітня 2018 року по 03 вересня 2018 року у кількості 8 (вісім) днів.

Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №1879/к від 03 липня 2019 року ОСОБА_1 з 05 липня 2019 року було звільнено з роботи з посади виконувача обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України (№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з виробництва відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та зобов`язано ДП Підприємство ДКВС України (№51) здійснити всі необхідні розрахунки (а.с. 13).

Встановлено, що наказом ДП Підприємство ДКВС України (№51) №16/ОС-19 від 19 липня 2019 року ОСОБА_1 з 05 липня 2019 року було звільнено з займаної посади відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 03 вересня 2018 року по 19 липня 2019 року у кількості 18 (вісімнадцять) днів (а.с. 14).

Судом встановлено, що наказом ДП Підприємство ДКВС України (№51) №17/ОС-19 від 22 липня 2019 року ОСОБА_1 з 22 липня 2019 року було призначено на посаду начальника сектору організації виробництва, маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання ДП Підприємство ДКВС (№51) згідно 13 тарифного розряду (а.с. 15).

З пояснень позивача у судовому засіданні вбачається, що він працює на посаді начальника сектору організації виробництва, маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання ДП Підприємство ДКВС України (№51) з 22 липня 2019 року по теперішній час. При цьому заробітна плата нараховується, але не виплачується.

За приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 1, 2 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Встановлено, що 19 липня 2019 року позивача було звільнено з посади виконувача обов`язків директора ДП Підприємство ДКВС України(№51) - заступника начальника державної установи Південна виправна колонія (№51) з виробництва на підставі наказу ДП Підприємство ДКВС України(№51) №16/ОС-19 від 19 липня 2019 року відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з виплатою останньому компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 03 вересня 2018 року по 19 липня 2019 року у кількості 18 (вісімнадцять) днів.

З матеріалів справи вбачається, що сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 18 (вісімнадцять) днів складає 5696,25 грн. (а.с. 10).

Судом встановлено, що у відповідача, ДП Підприємство ДКВС України (№51), виникла заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , яка станом на 01 травня 2020 року у загальному розмірі становить 73666,55 грн. - з нарахуваннями, при цьому сума, яка підлягає виплаті на руки - 59732,66 грн., що підтверджується довідкою ДП Підприємство ДКВС України (№51) №2/6/02-25 від 12 травня 2020 року (а.с. 63).

Таким чином, суд вважає, що невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога останнього щодо їх виплати є трудовим спором між учасниками трудових правовідносин.

В судовому засіданні було встановлено та відповідачем не заперечувалося, що станом на 01 травня 2020 року заборгованість по заробітній платі, яка підлягає виплаті позивачу, становить 59732,66 грн.

В якості доказів на підтвердження розміру заробітної плати позивачем до суду надано табелі робочого часу персоналу підприємства та розрахунково-платіжні відомості за період з травня 2019 року по квітень 2020 року (а.с. 16-41б, 85-107).

Доказів, що спростовують зазначене матеріали справи не містить.

Отже, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача, відповідач в порушення вимог трудового законодавства не здійснив з ним повного розрахунку, хоча зобов`язаний був це зробити.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно частини 2 статті 21 Закону України Про відпустки порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За статтею 2 Закону України Про оплату праці , до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом першим пунктом 7 вказаного вище Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачем відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України була здійснена в день звільнення позивача виплата всiх сум, що належать останньому вiд підприємства.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Суд приймає до уваги, що представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги.

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 40000,00 грн, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних та фізичних стражданнях, яких зазнала позивачка у результаті неправомірних дій відповідача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн., позивач посилався на те, що моральна шкода виразилася в його душевних стражданнях, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

З урахуванням характеру скоєного правопорушення, глибини душевних страждань позивача, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди та враховуючи при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди вимоги розумності і справедливості, фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково і з відповідача ДП Підприємство ДКВС України (№51) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, позивач правомірно звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів, зокрема, ДП Підприємство ДКВС України (№51), оскільки з вини останнього виникла заборгованість зі сплати позивачу заробітної плати.

За таких обставин, оскільки представник відповідача визнав позовні вимоги та підтвердив, що заборгованість зі сплати позивачу заробітної плати у розмірі 59732,66 грн. виникла з вини підприємства, суд приходить до висновку, що з ДП Підприємство ДКВС України (№51) на користь позивача слід стягнути заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 59732,66 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір по справі складає 2942,80 грн., які позивачем при зверненні до суду сплачено не було, оскільки він звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір . Тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 1736,80грн.

На підставі ст. ст. 94, 97, 115, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 21, 24, 32 Закону України Про оплату праці , керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) , ліквідаційної комісії Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства ПідприємствоДержавної кримінально-виконавчої служби України (№51) (місцезнаходження: 65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9, код ЄДРПОУ 08680589) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 59732 (п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот тридцять дві) гривні 66 копійок.

Стягнути з Державного підприємства ПідприємствоДержавної кримінально-виконавчої служби України (№51) (місцезнаходження: 65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9, код ЄДРПОУ 08680589) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства ПідприємствоДержавної кримінально-виконавчої служби України (№51) (місцезнаходження: 65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9, код ЄДРПОУ 08680589) на користь держави судовий збір в розмірі 1736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 03 серпня 2020 року.

Суддя: О.М. Сегеда