Рішення

від 31.07.2020 по справі 910/4039/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2020Справа № 910/4039/20

За позовом доГромадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська Волконського" про стягнення паушальної суми 208 650, 00 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.

Представники сторін: від позивача:Сербуль О.Ю. - представник за довіреністю; від відповідача:не з`явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В березні 2020 року Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав" (надалі - позивач, ГС УЛАСП) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська Волконського" (надалі - відповідач) про стягнення паушальної суми в розмірі 208 650, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснював свою господарську діяльність без укладання договору про використання об`єктів суміжних прав, а отже, без отримання належного дозволу на таке використання, й тому зобов`язаний сплатити паушальну суму на користь позивача, який є акредитованою організацією розширеного колективного управління у сфері права на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/4039/20, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 06.05.2020.

28.04.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява про надання можливості участі в підготовчому засіданні по справі № 910/4039/20, призначеному на 06.05.2020 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 у задоволенні заяви Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі № 910/4039/20 відмовлено.

05.06.2020 від позивача до суду надійшла заява про розмір судових витрат, а також письмові пояснення щодо виду позову та заява щодо роз`яснення повноважень акредитованої організації колективного управління, яке наявне на офіційному сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

22.06.2020 від позивача до суду надійшла заява щодо його статусу як акредитованої організації колективного управління (особи, яка подала позов) та заява щодо права обирати ефективний спосіб захисту.

Розглядаючи дану справу судом прийнято до уваги, що відповідно до п. п. 3 п. 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ X Господарського процесуального кодексу України "Прикінцеві положення" доповнено п. 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 за № 239, від 22.04.2020 за № 291 та від 04.05.2020 за № 343 вносилися відповідні зміни до означеної постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за №211 та продовжувався термін карантину.

Згодом, постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19)", з 22.05.2020 до 22.06.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061). Установлено, що: у регіонах, в яких встановлено карантин, застосовуються протиепідемічні заходи, що визначаються цією постановою, а також заходи, що додатково встановлені органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах компетенції; заходи, запроваджені актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, продовжують діяти на період, встановлений цією постановою; Головним державним санітарним лікарем України розробляються та затверджуються протиепідемічні заходи, які визначають особливості провадження діяльності суб`єктами господарювання на період карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 за №500 були внесені зміни до означеної постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 за № 392 та продовжено дію карантину до 31.07.2020.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїми правами на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Разом із тим, приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі минув достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог до закінчення запровадженого карантину.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31.07.2020.

29.07.2020 від позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

У підготовче судове засідання, що відбулось 10.07.2020 та судове засідання, що відбулось 31.07.2020, представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, що міститься у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання та останнім, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні, що відбулось 31.07.2020 було досліджено електронні докази - СD-диски, на яких містяться відеозвукозаписи фіксацій використання фонограм музичних творів у закладі, в якому відповідач здійснює комерційну діяльність.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України, в судовому засіданні, що відбулось 31.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються положеннями Закону України "Про авторське право і суміжні права" (надалі по тексту - Закон № 3792-XII).

Стаття 1 Закону № 3792-XII визначає наступні поняття:

- фонограма - це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій);

- виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об`єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом;

- публічне виконання - це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім`ї або близьких знайомих цієї сім`ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;

- організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - це організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Відповідно до пункту "б" статті 35 вказаного Закону - об`єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є фонограми, відеограми.

Згідно з пунктами "а" і "б" частини першої статті 36 Закону № 3792-XII - суб`єктами суміжних прав є: виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм.

Частиною першою статті 37 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що первинними суб`єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 40 Закону № 3792-XII, до майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом.

Поряд із тим, суд приймає до уваги директиви статті 240 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (згадувана вище Угода про Асоціацію), яка визначає, що сторони гарантують, що коли судові органи встановлюють збитки:

а) вони беруть до уваги всі відповідні аспекти, зокрема негативні економічні наслідки, у тому числі втрачені прибутки, які понесла потерпіла сторона, будь-які недобросовісні доходи, одержані порушником і, у відповідних випадках, інші фактори, відмінні від економічних, зокрема моральна шкода, спричинена правовласнику порушником; або

b) як альтернативний варіант до підпункту (a) цього пункту, вони можуть у відповідних випадках встановити збитки як паушальну суму на базі таких елементів, як принаймні сума роялті або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного права інтелектуальної власності.

Із зазначеною нормою кореспондуються приписи частини 2 статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", у які були внесені змін відповідно до частини 6 Прикінцевих положень Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (Закон № 2415-VIII) та відповідно до яких суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

г) виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Також суд приймає до уваги визначення, що міститься в п. 3 Загальної частини Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", що затверджений постановою Кабінету Міністрів від 03.10.2007 за N 1185, що є чинною станом на момент розгляду даної справи, у якому зазначено, що паушальний платіж - це одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об`єкта права інтелектуальної власності.

Окрім того, статтею 1 Закону № 2415-VIII надано визначення розширеному колективному управлінню, яке є колективним управлінням майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2415-VIII, організація колективного управління є неприбутковою організацією, утворюється в організаційно-правовій формі громадського об`єднання (громадська організація або громадська спілка) зі статусом юридичної особи, єдиним видом діяльності якої є виконання завдань і функцій, визначених статтею 12 цього Закону.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону № 2415-VIII, принципами діяльності організацій колективного управління є ефективне управління - організації колективного управління забезпечують збирання, розподіл та виплату доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб та лише з обґрунтованими витратами. Правовласники мають право вилучати свої майнові права з управління організації колективного управління, крім випадків, передбачених цим Законом.

Колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав здійснюється у виді добровільного, розширеного та обов`язкового колективного управління.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2415-VIII, організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції:

1) укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав;

3) збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам;

4) звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація;

5) забезпечують ведення реєстру правовласників, реєстру об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами щодо яких управляє організація;

6) здійснюють моніторинг правомірності використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління.

Організації колективного управління не мають права провадити підприємницьку діяльність і здійснюють лише господарську діяльність, що не має на меті одержання прибутку, з метою досягнення своїх статутних цілей (ч. ч. 3, 5 ст. 12 Закону № 2415-VIII).

Зокрема зі змісту ч. 5 ст. 12 Закону № 2415-VIII вбачається, що розширене колективне управління:

- поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами;

- передбачає право правовласників вилучати повністю або частково належні їм права на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав з управління акредитованої організації колективного управління в порядку, передбаченому цим Законом.

- здійснюється виключно в таких сферах, зокрема: право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою.

Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється розширене колективне управління, визначений цією частиною, є вичерпним.

За кожною сферою розширеного колективного управління визначається одна акредитована організація за умови відсутності будь-яких конфліктів інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої діє така організація, та іншими категоріями правовласників, на користь яких має збиратись дохід від прав у відповідній сфері розширеного колективного управління.

При цьому положення ч. 6 ст. 16 Закону № 2415-VIII визначають, що організація колективного управління може бути акредитована у відповідній сфері, якщо вона є репрезентативною, тобто:

- має договори з істотною кількістю правовласників - резидентів України, які в порядку, передбаченому цим Законом, задекларували належні їм права на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав (відповідно до категорії прав відповідної категорії правовласників, якими має намір управляти організація), які фактично використовуються в Україні;

- має договори про представництво з аналогічними іноземними організаціями, договори з іноземними правовласниками (відповідно до категорії прав відповідної категорії правовласників, якими має намір управляти організація), які передбачають управління найбільшою кількістю належних правовласникам - нерезидентам України прав на об`єкти авторських і (або) суміжних прав, які фактично використовуються в Україні.

Поряд із тим, частина 1 статті 20 Закону № 2415-VIII встановлює, що організації колективного управління повинні будувати відносини з користувачами на засадах неупередженості, справедливості, обґрунтованості тарифів, вільного доступу до інформації. Умови надання дозволів на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав повинні базуватися на об`єктивних і недискримінаційних критеріях.

Збирання організаціями колективного управління винагороди з користувачів здійснюється згідно із сферою, за якою організація зареєстрована і (або) акредитована та внесена до Реєстру організацій колективного управління, а також на підставі та в межах повноважень, отриманих від правовласників і (або) організацій колективного управління, і (або) аналогічних іноземних організацій на підставі договорів, укладених у письмовій (електронній) формі, або встановлених цим Законом.

За змістом частини 2 статті 20 Закону № 2415-VIII, тарифи, що пропонуються для застосування у договорах з користувачами, мають бути об`єктивними та обґрунтованими, зокрема, з урахуванням економічної вигоди використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав у господарській діяльності, характеру та обсягів використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, виду діяльності користувача, фінансово-економічних показників ринку, на якому здійснюється використання зазначених об`єктів. Проекти попередніх тарифів визначаються на загальних зборах організації колективного управління та встановлюються у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від надходжень користувачів, отриманих безпосередньо від використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав за вирахуванням витрат платежів, пов`язаних з придбанням (набуттям) прав на такі об`єкти авторського права і (або) суміжних прав, чи відсотки від вартості обладнання і матеріальних носіїв, за допомогою яких можна здійснити відтворення об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, окремо для кожної категорії користувачів. Протягом 10 робочих днів з моменту затвердження попереднього проекту тарифів організація колективного управління зобов`язана оприлюднити проект попередніх тарифів шляхом, зокрема, опублікування на своєму веб-сайті.

При цьому, за вимогами частини 3 статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", користувачі зобов`язані до початку використання у своїй діяльності об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про авторське право і суміжні права", укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав. Процедура оскарження у судовому порядку тимчасових тарифів чи затверджених тарифів, опублікованих Установою, не може бути підставою для ухиляння користувачів від укладення договору. У разі якщо договір між користувачем та організацією колективного управління укладено на основі тимчасового тарифу, він має бути переукладений (шляхом підписання нового договору або укладення сторонами додаткової угоди) після оприлюднення Установою затвердженого тарифу.

Таким чином, організація колективного управління, відповідно до акредитації, отриманої в порядку, що встановлений чинним законодавством здійснює, зокрема, розширене колективне управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав в сфері права на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою, тобто має право на збір доходу (винагороди) від використання фонограм іншими особами в інтересах їх виконавців та виробників, а особи, що здійснюють використання таких фонограм, у свою чергу, зобов`язані укласти з акредитованою організацією колективного управління відповідний договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до приписів частини 3 статті 20 Закону №2415-VIII.

Так, як вбачається із витягу із реєстру організацій колективного управління (додаток № 3 до Порядку ведення Реєстру організацій колективного управління, що затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1741 від 20.11.2018), копія витягу з якого міститься в матеріалах справи, позивач є акредитованою організацією колективного управління, у сфері розширеного колективного управління "право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою" (наказ Мінекономрозвитку від 29.05.2019 № 912); строк акредитації - 3 роки, з 29.05.2019; дата включення до реєстру - 06.02.2019.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - використання відповідачем 13.11.2019 та 13.12.2019 фонограм музичних творів, у приміщенні кафе-пекарні "Волконський", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, 1, в якому відповідач здійснює власну господарську діяльність, позивач був єдиною в Україні акредитованою організацією колективного управління, діяльність якої стосується, зокрема, надання дозволів у сфері публічного виконання фонограм та зафіксованих в них виконань.

При цьому, як зазначалося вище, відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 12 Закону №2415-VIII визначено, що розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами

Поряд із тим, в матеріалах справи міститься витяг із затверджених позивачем відповідно до приписів ч. 2 ст. 20 Закону №2415-VIII тарифів щодо сфери "право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою", які також розміщені на офіційному сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України http://me.gov.ua/ (надалі - Тарифи), із преамбули яких вбачається наступне:

- тарифи зазначені нижче застосовуються акредитованою організацією колективного управління щодо сфери: "право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконані, чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою. " (надалі - Сфера публічного виконання фонограм та зафіксованих у них виконань);

- тарифи зазначені нижче сплачуються на підставі Закону за кожне використання об`єкти-правового захисту. Оформлення тарифів зазначених в п. 1 та п. 2 (нижче), здійснюється в межах, договору, який укладається, за заявою користувача па строк 12 місяців (з можливістю автоматичної пролонгації). За відсутності ініціативи на укладення такого договору ті сторони користувача, акредитована організація колективного управління звертається до нього щодо укладення договору за вчасною ініціативою;

- користувач самостійно визначне, окремо від звернення, необхідність подання ним показників розрахунку, понижуючих коефіцієнтів і системи знижок;

- у разі якщо користувач вже розпочав використовувати фонограму (фонограми) та/або виконання (певну кількість виконань), то неподання користувачем акредитованій організації колективного управління показників розрахунку, понижуючих коефіцієнтів і системи знижок свідчитиме про те, що договір мав би бути укладеним за базовим тарифом, який дорівнює 50 (п`ятдесяти) мінімальним місячним заробітним платам в розмірі передбаченому законом на початок календарного року, в якому користувач розпочав зазначене використання.

Разом пунктом 3 Тарифів визначено, що при використанні особою у своїй господарській діяльності фонограм та/або виконань без дозволу (без договору з акредитованою організацією колективного управління) застосовуються наступні тарифи для їх подальшого закріплення у договорі із акредитованою організацією колективного управління щодо періоду в якому такою організацією було зафіксоване зазначене порушення. Тариф за використання однієї фонограми та/або одного виконання без дозволу (без укладення договору з акредитованою організацією колективного управління) складає: 10 (десять) мінімальних місячних заробітних плат в розмірі передбаченому законом на початок календарного року в якому сталось бездозвільне (бездоговірне) використання.

На підставі зазначених Тарифів та з урахуванням неправомірного використання відповідачем у власній господарській діяльності фонограм музичних творів, розширене управління правами власників яких здійснює позивач, як кредитована організація колективного управління, позивач і просить стягнути з відповідача недоотриману ним суму грошових коштів (роялті) в розмірі 50 мінімальних місячних заробітних плат станом на початок 2019 року, тобто 208 650,00 грн, що є паушальною сумою у розумінні приписів ст. 240 Угоди про Асоціацію та статті 22 Цивільного кодексу України.

Між тим, щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Поряд із цим, суд, на виконання приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Разом з тим, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

В рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права

Таким чином, суть статті 13 Конвенції зводиться до вимоги надати особі такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Окрім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Відтак, аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України, а також статті 13 Конвенції, які закріплюють, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При цьому вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, виходячи із системного аналізу наведених вище приписів законодавства, слід дійти висновку, що винагорода за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань в інтересах їх виконавців та виробників, збирання якої забезпечує організація колективного управління в межах відповідної акредитації та шляхом укладання відповідних договорів згідно вимог ч. 3 ст. 20 Закону № 2415-VIII, що є належним засобом захисту прав, зокрема, авторів та виконавців фонограм і зафіксованих у них виконань .

При цьому, у разі порушення таких прав, а саме - використання користувачами фонограм і зафіксованих у них виконань без укладання відповідного договору із акредитованою організацією колективного управління, якою у даному випадку є позивач, останній в силу приписів п. b) статті 240 Угоди про Асоціацію, має право на стягнення із користувача, яким є у даному разі відповідач, компенсації у вигляді паушальної суми, яка являє собою суму комісійних платежів, що обраховуються відповідно до Тарифів, затверджених позивачем з урахуванням вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 2415-VIII, що є у даному разі, належним механізмом захисту охоронюваних законом прав та інтересів правовласників, в інтересах яких та від свого імені наділений правом виступати позивач, як акредитована організація колективного управління у відповідній сфері, в силу ч. 1 ст. 12 Закону № 2415-VIII.

Поряд із тим, суд вважає безпідставними посилання позивача на приписи статті 22 Цивільного кодексу України, що визначають поняття збитків, а також відповідні роз`яснення, що містяться у Вищого господарського суду України від 05.10.2017 за № 01-06/147/17, оскільки в даному випадку позивач, як організація колективного управління не є суб`єктом, який поніс збитки, але, натомість, як зазначено вище, є особою, яка виступає на захист прав правовласників - виробників фонограм і зафіксованих у них виконань.

Як зазначалося вище, мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, 13.11.2019 та 13.12.2019 у приміщенні кафе-пекарні "Волконський", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, 1, в якому здійснює власну господарську діяльність відповідач, представниками позивача було встановлено факт використання відповідачем ряду фонограм музичних творів, а саме:

- "Outside Wind", виконавець "Le Fat Club";

- "Heart Cocoon", виконавець "Le Fat Club";

- "Insta Wave", виконавець "Le Fat Club";

- "Color Mob", виконавець "Le Fat Club";

- "Sands of love", виконавець "Maxime Lebidois";

- "Auld Lang Syne", виконавець "Beds and Beats";

- "Bells through the snow", виконавець "Beds and Beats";

- "Xmas in Detroit", виконавець "Beds and Beats";

- "Make believe", виконавець "Beds and Beats";

- "Deck the jungle", виконавець "Beds and Beats";

- "O Come all the Faithful - Drums", виконавець "Beds and Beats";

- "Winter Wonderland ", виконавець "Beds and Beats".

Надалі по тексту разом - спірні музичні твори.

На підтвердження факту використання відповідачем фонограм спірних музичних творів позивачем надано акт фіксації № 03/11/19 від 13.11.2019 та акт фіксації № 08/12/19 від 13.12.2019, а також відповідні додатки до вказаних актів, у яких перелічені спірні музичні твори.

Також позивачем надано копії фіскальних чеків, що були видані відповідачем 13.11.2019 об 14 год. 23 хв. та 13.12.2019 об 13 год. 56 хв. відповідно, які також зазначені у актах фіксації № 03/11/19 від 13.11.2019 та № 08/12/19 від 13.12.2019.

Частина 1 ст. 73 ГПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому ч. 1 ст. 74 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 78 ГПК України).

За приписами ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Поряд із тим, використанням твору в силу статті 441 Цивільного кодексу України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

При цьому, суд зазначає, що позивач має право провести відеофіксацію, з огляду на положення пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 N 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань", за яким, суб`єкти комерційного використання повинні, зокрема, не перешкоджати представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

Відтак, позивач наділений правом фіксувати факти комерційного використання музичних творів способом публічного виконання/публічного сповіщення.

При цьому суд критично ставиться до тверджень позивача з приводу того, що неідентифікована фонограма не перестає бути фонограмою, позаяк у спірних правовідносинах до предмету доказування входить доведення факту використання фонограми, позаяк захисту підлягає право правовласників на музичні твори, розширене управління якими здійснює позивач відповідно до наданої йому акредитації, а не на неідентифіковану сукупність звуків, що у свою чергу не є об`єктом охорони авторських та суміжних прав.

Водночас, суд приймає до уваги доводи позивача з приводу того, що такі програми як "SHAZAM" в певних випадках не ідентифікують фонограми, з огляду на певні особливості функціонування, а також наявність відповідної фонограми у мережі Інтернет.

Разом із тим, суд зауважує, що оцінка доказів, які стосуються спору, на предмет їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності здійснюється судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України і, при цьому, перелік доказів та засобів доказування не є вичерпним та обмежується лише необхідністю дотримання вимог закону при їх збиранні (ч. 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України), а також сформульованого Європейським Судом із прав людини принципу "рівності зброї", який знайшов своє відображення, зокрема, у постанові по справі "Рожков проти РФ" від 31.10.2013 та який передбачає, що кожній зі сторін повинна бути надана розумна можливість представляти свою правову позицію, включаючи свої докази таким чином, щоб вона не була поставлена в значно менш вигідне становище, ніж інша сторона.

Так, в судовому засіданні, що відбулось 31.07.2020 відбулось дослідження СD-дисків, на яких містяться відеозвукозаписи, здійснені представником позивача 13.11.2019 та 13.12.2019 та на які останній посилається в якості підтвердження факту використання відповідачем фонограм і зафіксованих у них виконань спірних музичних творів з комерційною метою у приміщенні ресторану "TEQUILA HAUSE", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 8-а.

Під час дослідження відеозвукозаписів з фіксацією використання відповідачем фонограм і зафіксованих у них виконань спірних музичних творів, судом встановлено факт використання відповідачем у приміщенні кафе-пекарні "Волконський", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, 1 частини фонограм і зафіксованих у них виконань наступних музичних творів, а саме - "Color Mob", виконавець "Le Fat Club" та "Sands of love", виконавець "Maxime Lebidois" (13.11.2019), а також "Bells through the snow", виконавець "Beds and Beats" та "Xmas in Detroit", виконавець "Beds and Beats" (13.12.2019). При цьому на означених відеозвукозаписах представником позивача зафіксовано адресу закладу (на початку кожного із відеозвукозаписів), а також факт потрапляння представника позивача до закладу, джерело звуку, за допомогою якого здійснюється відтворення спірних творів - колонки, а також фіскальні чеки, на яких засвідчено час і дата їх видачі, що, у свою чергу, кореспондується із часом та датою здійснення відеозвукозаписів та якими також підтверджується той факт, що саме відповідач здійснює господарську діяльність у приміщенні кафе-пекарні "Волконський", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, 1.

Так, за змістом приписів статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд приходить до висновку, що СD-диски із відеозвукозаписами, акти фіксації № 03/11/19 від 13.11.2019 та № 08/12/19 від 13.12.2019, а також фіскальні чеки, в сукупності дозволяють встановити факт публічного використання відповідачем з комерційною метою фонограм і зафіксованих у них виконань музичних творів "Color Mob", виконавець "Le Fat Club", "Sands of love", виконавець "Maxime Lebidois", "Bells through the snow", виконавець "Beds and Beats" та "Xmas in Detroit", виконавець "Beds and Beats", тобто у загальній кількості 4 фонограми і зафіксованих у них виконань музичних творів.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що права виконавців та виробників фонограм і зафіксованих у них виконань десяти означених вище спірних музичних творів - порушені з боку відповідача, а тому позивач, як організація колективного управління, що у свою чергу, в силу припису ч. 1 ст. 12 Закону № 2415-VIII, виступила від свого імені та в інтересах виробників фонограм і зафіксованих у них виконань спірних музичних творів, набуває права стягнення з відповідача, компенсації (винагороди), що визначена судом як паушальна сума, розрахована відповідно до Тарифів, встановлених позивачем, як організацією колективного управління, що акредитована у сфері розширеного колективного управління щодо права на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою.

Між тим, як зазначалося вище, згідно преамбули Тарифів, в разі якщо користувач вже розпочав використовувати фонограму (фонограми) та/або виконання (певну кількість виконань), то неподання користувачем акредитованій організації колективного управління показників розрахунку, понижуючих коефіцієнтів і системи знижок свідчитиме про те, що договір мав би бути укладеним за базовим тарифом, який дорівнює 50 (п`ятдесяти) мінімальним місячним заробітним платам в розмірі передбаченому законом на початок календарного року, в якому користувач розпочав зазначене використання.

Разом із тим, пунктом 3 Тарифів (Тарифи щодо використання фонограм та/або виконань без дозволу акредитованої організації колективного управління ) визначено, що при використанні особою у своїй господарській діяльності фонограм та/або виконань без дозволу (без договору з акредитованою організацією колективного управління) застосовуються наступні тарифи для їх подальшого закріплення у договорі із акредитованою організацією колективного управління щодо періоду в якому такою організацією було зафіксоване зазначене порушення. Тариф за використання однієї фонограми та/або одного виконання без дозволу (без укладення договору з акредитованою організацією колективного управління) складає: 10 (десять) мінімальних місячних заробітних плат в розмірі передбаченому законом на початок календарного року в якому сталось бездозвільне (бездоговірне) використання.

Відтак, з аналізу вказаних положень Тарифів вбачається, що положення, які викладені у преамбулі стосуються правовідносин позивача, як акредитованої організації колективного управління та користувачів фонограм, в процесі узгодження показників розрахунку, понижуючих коефіцієнтів і системи знижок та визначає відповідальність у вигляді 50 (п`ятдесяти) мінімальних місячних заробітних платам, як базовий тариф для користувача, який підлягає застосуванню у разі неподання користувачем означених показників .

При цьому п. 3 Тарифів містить вказівку на відповідальність користувача за використання фонограми без дозволу (укладання договору із позивачем) у розмірі 10 мінімальних місячних заробітних плат, що є характерним для спірних правовідносин сторін, позаяк, суду не надано доказів на підтвердження того факту, що між сторонами виникли правовідносини щодо узгодження показників розрахунку, понижуючих коефіцієнтів і системи знижок, про які йде мова у преамбулі Тарифів, а відтак, слід дійти висновку, що при розрахунку паушальної суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача підлягає застосуванню саме п. 3 Тарифів.

Так, судом встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати з січня 2019 року становить 4 173, 00 грн. (відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік").

Водночас, суд зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Так, виплата згаданої винагороди підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у наведеному приписі Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначені винагороди, пов`язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік", у 2019 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2019 року складає 1 921, 00 гривні.

Отже, при визначенні розміру відповідної винагороди слід виходити з приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі 1 921,00 грн.

Так, позивачем заявлено до відшкодування з відповідача 208 650,00 грн паушальної суми (виходячи з розрахунку 50 мінімальних заробітних плат). А відтак, слід дійти висновку, що позивачем під час визначення суми винагороди застосовано невірну розрахункову величину, а саме мінімальну заробітну плату замість прожиткового мінімуму працездатних осіб.

Натомість, за розрахунком суду згідно тарифів позивача за використання однієї фонограми без дозволу (без укладення договору з акредитованою організацією колективного управління) підлягає відшкодуванню 10 (десять) мінімальних місячних заробітних плат в розмірі передбаченому законом на початок календарного року в якому сталось неправомірне використання Спірних музичних творів, що розраховується за наступною формулою: 1 921, 00 грн (прожитковий мінімум)*10*4 (фонограм), що становить 76 840, 00 грн.

За таких обставин, з огляду на те, що розмір заявленої до стягнення з відповідач суми не перевищує суму, що визначена за розрахунком суду та враховуючи доведення факту неправомірного використання відповідачем фонограм і зафіксованих у них виконань спірних музичних творів, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої ним паушальної суми в грн. є обґрунтованими частково - на суму 76 840,00 грн, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню частково, на вказану суму.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська Волконського" (01004, м. Київ, бульв. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 5-7/29; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 33193958) "Кондитерська Волконського") на користь Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд. 5, група прим. 57, офіс 7; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 42502769) паушальну суму в розмірі 76 840, 00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 152, 60 гри Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Зазначені строки обчислюються з урахуванням ч. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.08.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко