Рішення

від 30.07.2020 по справі 910/17986/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2020Справа № 910/17986/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ніон Інвест Груп , Кіровоградська обл., м. Кропивницький

до Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк , м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю Лавертон , м. Дніпро

про визнання договору недійсним,

Представники:

від позивача: Галушко С.І.;

від відповідача: Яковенко О.О.;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ніон Інвест Груп (далі - ТзОВ Ніон Інвест Груп /позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк /відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Л13404И/П від 17.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки №4Л13404И/П від 17.11.2016 укладений під впливом введення в оману.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.12.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 27.01.2020.

23.01.2020 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

27.01.2020 суд відклав підготовче засідання на 20.02.2020.

14.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про витребування доказів. Зокрема, АТ КБ ПриватБанк заперечує проти задоволення позову з огляду на недоведеність позивачем наявності підстав для визнання договору поруки недійсним у відповідності до ст. 230 ЦК України.

17.02.2020 до канцелярії суду позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Лавертон .

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.02.2020 залучив до участі у справі ТзОВ Лавертон третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак на стороні позивача та відклав підготовче засідання на 23.03.2020.

28.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив із запереченнями на доводи відповідача, а також клопотання про витребування доказів у справі.

18.03.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

25.03.2020 на електрону пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11.03.2020 №211, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 №9/рс-186/20, судове засідання, призначене на 23.03.2020, судом перенесено на 14.05.2020, про що повідомлено сторін ухвалами суду.

08.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

14.05.2020 суд відклав підготовче засідання на 11.06.2020.

11.06.2020 у підготовчому засіданні відповідачем надано письмові заперечення на відповідь на відзив.

11.06.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.07.2020.

30.07.2020 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача. Представник ТзОВ Ніон Інвест Груп позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник АТ КБ ПриватБанк проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТзОВ Лавертон у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком ПриватБанк , найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (далі -Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ніон Інвест Груп (далі - позичальник) укладено кредитний договір №4Н16124Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 2 600 000 000,00 грн та надано кредит в розмірі 2 479 406 444,51 грн.

Водночас, 17.11.2016 між ТзОВ Ніон Інвест Груп (далі - поручитель) та ПАТ КБ ПриватБанк , найменування якого змінено на АТ КБ Приватбанк (далі - кредитор) укладено наступні договори поруки:

- договір поруки № 4Б13213Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Біас-Вектор своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: № 4Б13213Д від 11.04.2013, № 4Б13242Д від 16.04.2013, № 4Б13263Д від 18.04.2013, № 4Б13272И від 22.04.2013, № 4Б13279И від 23.04.2013, № 4Б14172И від 17.02.2014, № 4Б15035И від 12.02.2015;

- договір поруки № 4Л13404И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Лавертон своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: № 4Л13404И від 26.06.2013, № 4Л13411И від 27.06.2013, № 4Л14165И від 17.02.2014, № 4Л15051И від 20.02.2015;

- договір поруки № 4М13659И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Міаліс своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: № 4М13659И від 10.10.2013, № 4М13663И від 15.10.2013, № 4М14189И від 19.02.2014, № 4М15059И від 20.02.2015;

- договір поруки № 4Р13468И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ Рінікс своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: № 4Р13468И від 02.08.2013, № 4Р13470И від 02.08.2013, № 4Р14171И від 19.02.2014.

У відповідності до п. 2 оспорюваного договору поруки № 4Л13404И/П, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У п. 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

В п. 6 договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

За змістом п. 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ ПриватБанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

В п. 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

В пункті 14 договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що дії ТзОВ Ніон Інвест Груп із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Н16124Г від 17.11.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ ПриватБанк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами. На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору №4Н16124Г. Крім того, між позивачем та ПАТ КБ ПриватБанк укладені перелічені вище договори поруки, у тому числі, договір поруки № 4Л13404И/П від 17.11.2016, з метою отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

Зокрема, позивач стверджує, що ТзОВ Ніон Інвест Груп , як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, у тому числі за оспорюваним, на підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень, однак, відповідач не передав ТзОВ Ніон Інвест Груп документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників.

За доводами позивача, банк ввів в оману ТзОВ Ніон Інвест Груп про наявність договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТзОВ Лавертон , у розмірі, що суттєво перевищує суму заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Н16124Г та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. У разі обізнаності позивача про відсутність таких забезпечень, товариство б не уклало оспорюваний правочин.

Отже, позивач стверджує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору поруки, внаслідок чого договір поруки № 4Л13404И/П від 17.11.2016 підлягає визнанню недійсним, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №4Л13404И/П від 17.11.2016.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою для визнання договору поруки недійсним позивач визначає, що оспорюваний правочин вчинений під впливом обману.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Отже, на підтвердження вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 у справі №911/1171/18.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.

У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відтак, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до протоколу № 14/11-16 від 14.11.2016 загальних зборів учасників ТзОВ Ніон Інвест Груп вирішено укласти з ПАТ КБ ПриватБанк кредитний договір на суму 2 600 000 000,00 грн. Вказане підтверджується техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 14.11.2016 та заявкою на отримання кредиту від 14.11.2016.

Згідно п. А.2 кредитного договору сторони погодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача.

При цьому, вказаний протокол та кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові. Крім того, також не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості інших боржників, обставин щодо забезпечення зобов`язань таких боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

Отже, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4Н16124Г від 17.11.2016 та договору поруки №4Л13404И/П від 17.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Підсумовуючи встановлене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні договору поруки № 4Л13404И/П від 17.11.2016.

За вказаних обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ніон Інвест Груп до Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк про визнання договору поруки № 4Л13404И/П від 17.11.2016 визнаються судом необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Ніон Інвест Груп відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 06.08.2020.

Суддя В.В. Бондарчук