Рішення

від 30.07.2020 по справі 910/18286/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2020Справа № 910/18286/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Українська кабельна мережа

про визнання договору недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Гольцова М.В.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки від 24.10.2016 №4У13653И/П, укладений 16.11.2016 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ Айлант Сервіс та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК ПРИВАТБАНК недійсним (вчиненим під впливом введення в оману).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману ТОВ Айлант Сервіс щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням Боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ Айлант Сервіс до укладення з Банком пов`язаних між собою Кредитного Договору та оспорюваного Договору Поруки.

Ухвалою суду від 21.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено засідання на 04.02.2020.

27.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності обставин, що є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки. Зокрема, як вбачається з Протоколу загальних зборів позивача, тексту кредитного договору та техніко-економічного обґрунтування, Кредитний договір №4А16119Г від 16.11.2016 було укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс", що були підставою для укладення оспорюваного договору поруки.

04.02.2020 Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги.

В судовому засіданні 04.02.2020 представник позивача підтримав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Українська кабельна мережа ( ЄДРПОУ 24449444, 49005, м. Дніпро, узвіз Лоцманський, 12-а).

Подане клопотання позивач обґрунтовує тим, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю Українська кабельна мережа щодо відповідача у справі, зокрема, у випадку визнання недійсним договору поруки, у Відповідача з`явиться право вимагати у ТОВ Українська кабельна мережа виконання свої зобов`язань за кредитним договором, в частині виконаній Позивачем на підставі договору поруки. Оскільки між ТОВ Айлант Сервіс (поручитель) та АТ Приват Банк (позичальник) може бути застосована реституція при визнання договору поруки недійсним, в наслідок чого АТ ПриватБанк буде зобов`язаний повернути ТОВ Айлант Сервіс кошти за виконання кредитних зобов`язань.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також, представник позивача 04.02.2020 в судовому засіданні зазначив, що підтримав подане через загальний відділ діловодства суду клопотання в якому просить суд розгляд справи № 910/18286/19 здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач не заперечив проти розгляду справи №910/18286/19 за правилами загального позовного провадження.

Суд розглянувши клопотання позивача про перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження, починаючи, її розгляд зі стадії відкриття провадження та заслухавши представників сторін, вирішив задовольнити клопотання.

Ухвалою суду від 04.02.2020 клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі № 910/18286/19 Товариство з обмеженою відповідальністю Українська кабельна мережа ( ЄДРПОУ 24449444, 49005, м. Дніпро, узвіз Лоцманський, 12-а), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Розгляд справи №910/18286/19 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі №910/18286/19 призначено на 27.02.2020.

У судовому засіданні 27.02.2020 судом оголошено перерву до 07.04.2020.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, судове засідання призначене на 07.04.2020 не відбулось.

Ухвалою суду від 12.05.2020 суд призначив розгляд справи на 18.06.2020.

У судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання про витребування додаткових доказів.

Представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Судом встановлено, що позивачем подане дане клопотання з пропуском встановленого строку без обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, а також позивачем не зазначено та не обґрунтовано які обставини будуть підтверджені даним клопотанням в судовому розгляді по суті справи, а тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 18.06.2020 остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З`ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представники позивача та відповідача зазначили про можливість закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 18.06.2020 закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу №910/18286/19 до судового розгляду по суті на 30.07.2020.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

Представник позивача в судовому засіданні 30.07.2020 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Айлант Сервіс та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК (нова назва АТ КБ ПРИВАТБАНК ) укладено Кредитний Договір №4А16119Г, згідно якого позивач отримав кошти у розмірі 295 000 000,00 грн. для фінансування своєї поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №4А16119Г від 16.11.2016 термін повернення кредиту - 10.11.2026.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.1-2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору №4А16119Г від 16.11.2016 цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

16.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) укладено Договір поруки №4У13653И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Українська кабельна мережа своїх зобов`язань за Кредитними договорами (п. 1 договору поруки).

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №20 від 17.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 09.10.2013 №4У13653И відповідно до Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016; сума грошових коштів - 328097767,13 грн.

Позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №21 від 17.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 11.10.2013 №4У13654И відповідно до Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016; сума грошових коштів - 189412828,85 грн.

Позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №22 від 17.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 17.12.2014 №4У14131И відповідно до Договору поруки №4У14131И/П від 16.11.2016; сума грошових коштів - 12116685,69 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 з огляду на наступні обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4А116119Г від 16.11.2016 та Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16р. №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" кредитного боргу попередніх боржників.

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4А16119Г від 16.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, укладення Кредитного договору №4А16119Г від 16.11.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості попередніх позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна мережа" за кредитними договорами мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість попередніх позичальників перед банком.

Як вбачається з п. 10 Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна мережа" за кредитними договорами, втім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс".

Таким чином, ані в порядку Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" за кредитними договорами.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки №4У13653И/П від 16.11.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Айлант Сервіс та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк".

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину.

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з протоколу № 14/11/2016 від 14.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Айлант Сервіс", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ Приватбанк кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 2 950 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 15.11.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" є фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ також не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, суд зауважує, що оскільки, позивач поручався за ТОВ "Українська кабельна мережа", то твердження позивача про обман з боку відповідача є безпідставними, оскільки, порука є його (позивача) господарським ризиком при здійсненні підприємницької діяльності.

Отже, Позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4А16119Г від 16.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення Договору поруки, в той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту Позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення Договору поруки Позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення Позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627ЦК України.

Таким чином, твердження Позивача про те, що укладення кредитного договору №4А16119Г від 16.11.2016 та договору поруки №4У13653И/П було направлено на отримання прибутку спростовується встановленими судом обставинами.

Щодо посилання Позивача на те, що останній не отримав документи, що підтверджували б його вимоги до боржника, що, на його думку, є обставинами/підставами для визнання недійсним Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України, суд вказує наступне.

В наведених позивачем судових спорах (на які містяться посилання в позовній заяві) судами в кожній справі встановлювались відповідні обставини справи, надана оцінка наявним доказам у справах та за висновками суду відмовлено позивачу в позові в частині зобов`язання Банка надати документи, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечено зобов`язання.

Усі посилання позивача в цій частині зводиться до переоцінки доказів, встановлених рішеннями судів, які набрали законної сили, що є неприпустимим.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Суд зазначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4У13653И/П від 16.11.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06.08.2020

Суддя І.І. Борисенко