Рішення

від 04.08.2020 по справі 922/1066/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1066/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник", м. Харків про стягнення 138124,69 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 138124,69 грн., з яких: 120215,53 грн. основний борг, 6010,78 грн. 5% річних, 10388,95 грн. пеня у розмірі подвійної ставки НБУ, 1249,00 грн. пеня 3% річних, 260,43 грн. інфляційне збільшення. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору поставки нафтопродуктів автомобільними партіями №2019-12Х від 09.01.2019 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 13.04.2020 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Представники сторін у судове засідання 04.08.2020 не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "за закінченням строку зберігання".

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

09.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельник" (надалі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів автомобільними партіями № 2019-12Х (надалі - договір), умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором: постачальник зобов`язується передавати нафтопродукти у власність покупця, для використання ним у комерційних цілях, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар), відповідно до умов договору та додаткових угод до нього.

Відповідно до п. п. 6.1.- 6.5 договору, проведення 100% передоплати за товар. Покупець здійснює оплату за товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку або на умовах, передбачених у додатковій угоді. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. За згодою сторін, оплата товару за цим договором може бути проведена в будь якій формі розрахунків, яка не суперечить чинному законодавству, що оформляється додатковими угодами до цього договору. Ціна товару є договірною, вказується з урахуванням ПДВ. Витрати по організації супроводження та охорони товару і вартості транспортних витрат покладається на постачальника, якщо входять в ціну товару і передбачено в додатковій угоді.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Договір може бути продовжений один раз на один рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до його закінчення не заявила про розірвання цього договору (п. 12.1 договору).

Свої договірні зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" виконало належним чином та в повному обсязі та, відповідно до укладеної між сторонами даного спору додаткової угоди № 49 до договору поставки, 04.11.2019 позивач передав у власність відповідача 4,238 літрів дизельного палива на загальну суму 93943,88 грн. (в тому числі ПДВ на суму 15657,31 грн.), що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № ТА 000002231 від 04.11.2019, накладною на реалізацію № ТА000002231 від 04.11.2019, генеральним дорученням № 4 від 03.01.2019, виданого на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на отримання дизельного палива.

Згідно п.4 додаткової угоди № 49 від 04.11.2019, відповідач повинен був сплатити за отримані нафтопродукти на протязі 20 банківських днів, а саме до 29.11.2019.

Крім того, відповідно до укладеної між сторонами даного спору додаткової угоди № 50 до договору поставки, 07.11.2019 позивач передав у власність відповідача 4,000 літрів дизельного палива на загальну суму 87824,26 грн. (в тому числі ПДВ на суму 14637,38 грн.), що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № ТА 000002271 від 07.11.2019, накладною на реалізацію № ТА000002271 від 07.11.2019, генеральним дорученням № 4 від 03.01.2019, виданого на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на отримання дизельного палива.

Згідно п.4 додаткової угоди № 50 від 07.11.2019, відповідач повинен був сплатити за отримані нафтопродукти на протязі 20 банківських днів, а саме до 04.12.2019.

Таким чином, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 181768,14 грн. Проте, відповідач за отримане дизельне пальне провів лише часткову оплату у розмірі 82194,00 грн.

20.12.2019 на адресу відповідача позивачем було направлено претензію № 21/04-1598, з вимогою в триденний термін, з моменту отримання претензії, погасити заборгованість за поставлені нафтопродукти.

26.02.2020 листом за №21/04-265 позивачем на адресу відповідача, для підписання, був направлений акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.02.2020. Також у листі позивач вимагав сплатити виниклий борг у триденний термін з дня отримання цього листа.

Відповідач на зазначені вище вимоги, відповіді не надав, заборгованість не погасив та, як стверджує позивач, станом на 01.04.2020, заборгованість Товариствам з обмеженою відповідальністю "Будівельник" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" становить 120215,53 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) та накладних на реалізацію, відповідач (покупець) отримав від позивача товар (дизельне паливо) на загальну суму 181768,14 грн. При цьому відповідачем сплачено позивачу за поставлені нафтопродукти 82194,00 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 99574,14 грн.

Позивач стверджує, що станом на 01.04.2020 заборгованість відповідача становить 120215,53 грн. На підтвердження своїх тверджень позивач надав суду довідку про заборгованість ТОВ "Будівельник" від 01.04.2020 №21/04-102, підписану головним бухгалтером та копію акту звірки взаємних розрахунків №00000000287 за період з 01.11.2019-25.02.2020, підписаний з боку позивача головним бухгалтером.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з положеннями статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків №00000000287 за період з 01.11.2019-25.02.2020 та довідка про заборгованість ТОВ "Будівельник" №21/04-102 від 01.04.2020 не є належними доказами підтвердження заборгованості відповідача у розмірі 120215,53 грн.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 99574,14 грн., а позовні вимоги в цій частині суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 10388,95 грн. пені.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочу платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що умовами договору поставки №2019-12Х від 09.01.2019, сторони не передбачили нарахування пені в разі прострочення відповідачем строків оплати товару.

Отже, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, дають підстави для висновку суду про неправомірність нарахування позивачем пені в розмірі 10388,95 грн., в зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача пені не підлягає задоволенню та суд відмовляє в задоволенні заявлених позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6010,78 грн. штрафу.

Відповідно до п. 8.5 договору, при порушенні терміну, передбаченого пп. "а", "б" п. 6.7 договору, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 5% від несплаченої суми.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 4978,70 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1249,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 260,43 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних у розмірі 260,43 грн. та 3% річних у розмірі 1060,46 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 99574,14 грн. основного боргу, 4978,70 грн. штрафу, 1060,46 грн. 3% річних, 260,43 грн. інфляційних є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник" (61141, м. Харків, вул. Космічна, 21, код ЄДРПОУ 31234033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448) - 99574,14 грн. основного боргу, 4978,70 грн. штрафу, 1060,46 грн. 3% річних, 260,43 грн. інфляційних та 1611,20 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельник" (61141, м. Харків, вул. Космічна, 21, код ЄДРПОУ 31234033).

Повне рішення підписано 06 серпня 2020 року.

Суддя О.В. Погорелова