Постанова

від 05.08.2020 по справі 640/2743/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2743/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Зіко до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Зіко (далі - Позивач, ТОВ АФ Зіко ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.11.2018 року № 0769831208.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, задекларувавши суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років у рядку 3.2.4 додатка РІ Різниці до податкової декларації Позивач вже відзвітував контролюючому органу у визначений законодавством спосіб. Зауважив, що податковою декларацією у розумінні Податкового кодексу України звіт про суми податкових пільг вважати не можна, а подання такого звіту Податковим кодексом України або іншим законом не передбачена. Наголосив на відсутності на даний час законодавчо установленого механізму щодо розрахунку суми пільг по іншим податкам ніж податок на додану вартість.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтовувує тим, що Позивач скористався пільгою 11020301 Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років Водночас, підприємством не було подано звіт про суми податкових пільг, а тому винесене на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020 року задоволено клопотання Апелянта за замінено відповідача - ГУ ДФС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві).

Після усунення визначених в ухвалі від 18.05.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.08.2020 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ АФ Зіко просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що в апеляційній скарзі не зазначено у чому полягає неправильність та неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі. Наголошує, що суд правомірно прийшов до висновку, що задекларувавши суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років у рядку 3.2.4 додатка РІ Різниці до податкової декларації Позивач вже відзвітував контролюючому органу у визначений законодавством спосіб. Вказує на те, що звіт про суми податкових пільг не є податковою декларацією у розумінні Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві була проведена камеральна перевірка ТОВ АУ ЗІКО (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 9, код ЄДРПОУ 35429130) з питання неподання звіту про суми податкових пільг за звітний період 2017 року, результати якої викладено в акті від 25.09.2018 року № 4451/26-15-12-08-20/35429130 (а.с. 8).

При цьому, згідно висновків акту камеральної перевірки, Відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пп. 49.18.2 п. 49.18 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв`язку з недотриманням граничних термінів подання податкової звітності, а саме за 2017 рік, відповідальність за яке передбачена п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі висновків вказаного акту Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.11.2018 року № 0769831208, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн (а.с. 9).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 6, 16, 17, 30, 46, 49, 54, 120, 134, 140 Податкового кодексу України, а також положень Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 року № 1233, прийшов до висновку про те, що оскільки Позивачем подано звітність у встановленому чинним законодавством порядку, а звіт про суми податкових пільг не є податковою декларацією у розумінні Податкового кодексу України, то позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У силу приписів п. 49.1, 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Підпунктом 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

За змістом п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (пп.54.3.1, 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України).

Згідно підпункту 16.1.6 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв`язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб`єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку).

Таким чином, приписами чинного податкового законодавства встановлено обов`язок платника податків подавати суб`єктам владних повноважень відомості щодо отриманих ним податкових пільг.

Щодо висновків суду про те, що звіт про суми податкових пільг не є у розмінні Податкового кодексу України податковою декларацією, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

В силу пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Здійснивши системний аналіз вказаних вище положень Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що звіт про суми податкових пільг входить до змісту податкової декларації, оскільки наведені у п. 30.1. ст. 30 ПК України ознаки податкової пільги підпадають під вказане у п. 46.1 ст. 46 ПК України визначення податкової декларації, а саме - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору .

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що встановлена вище належність звіту про суми податкових пільг до податкової декларації вказує на те, що перевірка своєчасності його подання на підставі даних податкових декларацій платника податків охоплюється предметом камеральної перевірки, який визначено пп. 75.1.1 п. 75.1. статті 75 ПК України.

Крім іншого, у силу приписів пункту 30.6 статті 30 Податкового кодексу України, суми податку та збору, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб`єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У силу приписів пункту 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 року № 1233 Порядку обліку сум податків та зборів не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, (далі - Порядок № 1233), він є обов`язковим для виконання суб`єктами господарювання, які відповідно до Податкового кодексу України не сплачують податки та збори до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг.

Положеннями пункту 2 Порядку № 1233, встановлено, що суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг за формою згідно з додатком.

Пунктом 3 Порядку № 1233 передбачено, що звіт подається суб`єктом господарювання за три, шість, дев`ять і дванадцять календарних місяців за місцем його реєстрації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. У разі коли суб`єкт господарювання пільгами не користується, звіт не подається.

Аналогічний порядок подання щоквартальної податкової звітності визначений пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України.

Разом з тим, вказані вище положення Порядку № 1233 встановлюють загальні правила ведення відповідного обліку та коло суб`єктів, на яких покладається обов`язок подання звіту про суми податкових пільг.

При цьому, згідно пункту 8 Порядку № 1233 податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об`єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до Податкового кодексу України та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства.

Як вбачається з аналізу змісту вказаної вище норми, Кабінет Міністрів України у постанові № 1233 від 27.12.2010 року встановив порядок обліку податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, лише за операціями, які є об`єктами оподаткування податком на додану вартість, але згідно з іншими нормами Податкового кодексу України чи міжнародних договорів звільнені від оподаткування ПДВ чи оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, а також тих, на які розповсюджується спеціальний режим оподаткування в галузі.

Крім того, пунктом 9 Порядку №1233 визначено, що суми податків та зборів, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, розраховуються таким суб`єктом у порядку, встановленому Державною податковою службою України за погодженням з Мінфіном.

На момент виникнення спірних правовідносин проведення вказаного вище розрахунку відбувалося відповідно до Порядку визначення суми податків та зборів не сплачених СПД до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг за операціями, які здійснюються на митній території України, які здійснюються на митній території України, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2011 р. № 167 та погодженого з Міністерством фінансів України (далі - Порядок № 167). Даний Порядок визначає механізм розрахунку пільг незалежно від особливостей оподаткування виключно для податку на додану вартість.

При цьому, як було вірно наголошено судом першої інстанції, щодо розрахунку суми пільг по іншим податкам, у тому числі податку на прибуток, на даний час законодавчо установлений механізм відсутній.

З урахуванням наведених вище положень Порядку № 1233, Порядку № 167 та підпункту 16.1.6 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що подання платниками податків інформації, відомостей про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв`язку з отриманням податкових пільг, передбачено Податковим кодексом України, однак, порядку обліку суми пільг та подання звіту про суми податкових пільг по податках, відмінних від податку на додану вартість, чинним законодавством не передбачено.

Надаючи оцінку доводам Апелянта щодо необхідності віднесення зменшення фінансового результату до оподаткування на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років до податкової пільги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже належність звіту про суми податкових пільг до податкової декларації, на переконання судової колегії, свідчить про те, що за його неподання, при наявності відповідного обов`язку, платник податку несе відповідальність, передбачену п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 15.02.2018 року Позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2017 рік (№ 9298807197) і задекларовано фінансовий результат до оподаткування (р.2 декларації) в сумі 607,00 грн., який зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років.

Відтак, у зв`язку із зазначеним, контролюючий орган дійшов висновку, що Позивач скористався пільгою 11020301 "Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років".

Як було зазначено раніше, згідно п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу України податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

У відповідності до п. 30.2, 30.5, 30.9 ст. 30 Податкового кодексу України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

При цьому, ДФС України кожного кварталу затверджує довідники пільг. Так, у Довіднику № 85/2 інших податкових пільг станом на 31.12.2017 року, затвердженого ДФС України 29.12.2017 року, у розділі "Інші пільги з податку на прибуток" передбачена пільга з кодом 11020301, зміст якої полягає у тому, що "Фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідні положення цього Кодексу". Аналогічна норма міститься у Довіднику № 86/2 (станом на 01.01.2018 року).

Разом з тим, посилання Відповідача на вказаний довідник судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки останній є внутрішнім документом ДФС, який не затверджений в законодавчому порядку, тому не породжує для платників правових наслідків, є обґрунтованими. Довідник не є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, не є джерелом права в розумінні положень статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, а є лише допоміжним, інформаційним документом складеним з метою надання допомоги платникам податку при складанні та поданні Звіту.

Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі № 2540/2960/18.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно пп.140.4.2 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення даного пункту застосовуються з урахуванням п.3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу.

Зазначену різницю суб`єкти підприємницької діяльності відображають у рядку 3.2.4 додатка РІ Різниці до податкової декларації з податку на прибуток підприємства, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 року № 879.

Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції, зменшення фінансового результату до оподаткування на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років у розумінні Податкового кодексу України є не податковою пільгою, а є лише алгоритмом обрахування належного до сплати суб`єктом господарської діяльності податкового зобов`язання з урахуванням результатів його діяльності у попередні податкові періоди.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що надана Позивачем контролюючому органу інформація щодо від`ємного значення об`єкта оподаткування за минулий період не є податковою пільгою, а тому у ТОВ АФ Зіко не виникло зобов`язання щодо подання до податкового органу звіту про суми податкових пільг, що у свою чергу свідчить про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.11.2018 року № 0769831208.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права, вказавши що звіт про суми податкових пільг не можна вважати податковою декларацією. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року - змінити у мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано 05 серпня 2020 року.