Рішення

від 06.08.2020 по справі 215/3654/19

ТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 215/3654/19

2/215/184/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Зоріній А.В.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн про захист прав споживача та визнання договору недійсним,-

СУТЬ СПОРУ:

26.06.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ТОВ Гранд Авто Корпорейшн про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу №000032 від 19.04.2019 та стягнення з ТОВ Гранд Авто Корпорейшн 25000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що маючи намір придбати автомобіль, він звернувся до відповідача ТОВ Гранд Авто Корпорейшн та 19.04.2019 між ними був укладений договір №000032 фінансового лізингу /далі - Договір/ автомобіля марки Ravon, модель R4, вартість якого склала 242450 грн. Після підписання договору, позивачем на рахунок відповідача був сплачений авансовий платіж в сумі 25000 грн.

Пізніше, ознайомившись з Договором, позивач зрозумів, що автомобіль отримати не зможе, оскільки даний Договір не містить строків та термінів отримання автомобіля та не передбачає будь-яких гарантій отримання автомобіля навіть у разі повної сплати його вартості.

На письмове звернення позивача до відповідача про розірвання договору фінансового лізингу №000032 від 19.04.2019 останнім було проігноровано, тож досудове врегулювання даного спірного питання виявилось не можливим.

Крім того, представником відповідача не було роз`яснено призначення платежу в сумі 25000 грн., який виявився Комісією за організацію Договору, тобто винагородою Лізингодавцю за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Позивач же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу. В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору він пояснив. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий.

Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов`язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи Лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору, Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.6. та п.4.1. та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що доведеним є факт того, що невідповідність обставин дійсності виникла через умисні дії відповідача, щодо бажання ввести в оману позивача, а факти (обставини), що не відповідають дійсності, є істотними для вчиненню ними правочину.

Представник позивача - адвокат Бурлаченко С.Ю. в судове засідання не з`явився, надавши письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та згоду на заочний розгляд справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений у встановленому законом порядку. Відзив на позовну заяву відповідачем не подавався.

Ухвалою судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.07.2019 прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.08.2020 постановлено проводити заочний розгляд справи.

Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення доказів/позову, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

19.04.2019 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ Гранд Авто Корпорейшн було укладено договір фінансового лізингу №000032, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є автомобіль Ravon R4 (а.с.13-21). Відповідно до умов Договору Лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором (пункт 1.2 договору)(а.с.7).

На виконання умов договору позивач ОСОБА_1 19.04.2019 сплатив на рахунок відповідача 25000 грн. (а.с.22), але автомобіль так і не прибув.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг .

При цьому слід зазначити, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону Про захист прав споживачів , прийнятого 12 травня 1991 року і введеного в дію з 1 жовтня 1991 року.

Закон України Про захист прав споживачів регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч. 5 п. 1 ст. 4 ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що ЗУ Про захист прав споживачів безпосередньо регулює відносини, що склалися між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цього Закону.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів ); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору, Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.6. та п.4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, Лізингоодержувач сплатив 25000 грн. за договором, з яких: вся сплачена сума - комісія за організацію Договору - поверненню не підлягає. Отже, відповідач утримує в якості штрафу 25000 грн.

Вказана умова Договору суперечить положенням Закону України Про захист прав споживачів , оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору від 19.04.2019, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Отже, несправедливими є сплата Комісії за організацію Договору, так як в графі Визначення термінів договору визначено, що комісія за організацію договору це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов`язкових платежів, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Отже, відповідачем отримано 25000 грн., тобто кошти лише за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору та при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов`язання відповідачем, цей платіж не повертається (п.12.1 ст.12 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п.17 ст.1 Закону України Про захист прав споживачів , а отже відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов`язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2 ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг , визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що законодавством не передбачено лізинговий платіж пов`язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Фінансова послуга це операції з фінансовими активами (коштами, цінними паперами, борговими зобов`язаннями та правом вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Зміст терміну фінансова установа розкривається у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

За приписами частини першої статті 5 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону Україні Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ними відповідної ліцензії.

У даному випадку, як вбачається з умов оспорюваного, ТОВ Гранд Авто Корпорейшн для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи позивача (внесений ним авансовий платіж у розмірі 25000 грн.), тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу).

Враховуючи вищенаведене та виходячи з приписів пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ТОВ Гранд Авто Корпорейшн для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Втім, ТОВ Гранд Авто Корпорейшн такої ліцензії не отримувало, що може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України Про фінансовий лізинг .

Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг ).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг , відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг , статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

За таких обставин, у зв`язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні Договору фінансового лізингу №000032 від 19.04.2019 року такий договір слід вважати нікчемним.

Аналогічні правові позиції щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладені у правових позиціях Верховного суду України у постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та у постанові від 8 червня 2016 року по справі № 6-330цс16

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч.1 ст.360-7 ЦПК України).

Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч.1 ст.27 Віденської Конвенції 1986 року Про право міжнародних договорів , ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст.10 ЦК України та ст.3 Закону України Про захист прав споживачів Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Окрім того, згідно правових висновків Верховного Суду України №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року та №6-330цс16 від 08 червня 2016 року, підтверджується позиція щодо того, щост.18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Отже, висновок суду про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України Про захист прав споживачів відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Враховуючи вищезазначене, встановивши несправедливі умови договору фінансового лізингу №000032 від 19.04.2019, що характеризуються істотним дисбалансом прав та обов`язків сторін на користь відповідача, позовні вимоги про визнання договору недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Заперечень проти позову відповідачем не надано, тому слід вважати доведеними факти, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог. Дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими й доведеними зібраними по справі доказами, а тому вони підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід стягнути з ТОВ Гранд Авто Корпорейшн на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 23, 76-83, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн про захист прав споживача та визнання договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №000032 від 19.04.2019, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти, відповідно до договору фінансового лізингу №000032 від 19.04.2019, в розмірі 25000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до ч.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн , код ЄДРПОУ 42838057, адреса: м. Миколаїв, вул. Нікопольська, 82.

СУДДЯ: