Рішення

від 05.08.2020 по справі 640/22405/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/22405/18

н/п 2/953/446/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Якуша Н.В.,

при секретарі судових засідань - Коваль А.О.,

за участі відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо їх неповнолітньої дитини ОСОБА_4 . В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2004 року по 26 серпня 2011 року . До офіційного укладення шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає про те, що відносини між сторонами поступово погіршувались, внаслідок чого шлюб між ними було розірвано згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2011 року. Вказала, що після припинення шлюбних відносин відповідач участі у вихованні доньки та матеріальному забезпеченні не приймав, вихованням та забезпеченням дитини займалась лише вона. Зазначила, що після розірвання шлюбу донька проживає разом з нею, відповідач не вчиняє жодних спроб для участі у вихованні, піклуванні або ж забезпеченні доньки. Наголошувала, що після припинення шлюбних відносин вона не чинила та не чинить жодних перепон відповідачу у спілкуванні з дитиною. Зазначає про те, що відповідачем не виконується рішення про стягнення аліментів на утримання дитини, існує заборгованість.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11.04.2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

27 травня 2019 року до суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2019 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2019 року скасовано, цивільну справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року підготовче провадження по справі закрито. Призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Рішенням Вищої Ради правосуддя №1000/0/15-20 від 16.04.2020 року ОСОБА_5 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Харкова у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п.2.3.50 Положень про автоматизовану систему документообігу суду згідно протоколу від 17.04.2020 року справу №640/22405/18 передано на розгляд судді Київського районного суду м. Харкова Якуші Н.В.

ІІІ. Пояснення учасників справи в судовому засіданні.

Позивач та представники позивача у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, від представника позивача ОСОБА_6 надійшла заява, в якій він просив суд перенести судове засідання з підстав того, що позивач та її донька ОСОБА_4 перебувають на теперішній час за кордоном, оскільки остання там навчається та через карантинні обмеження не можуть прилетіти до України на судове засідання. Також посилався на рекомендації МОЗ, Голови Ради Суддів України, в яких йдеться мова про заходи, які введені та існують у зв`язку з карантином у зв`язку з чим наголошував, що судове засідання підлягає відкладенню.

Розглядаючи клопотання представника позивача суд зазначає наступне.

В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року №87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Судом встановлено, що розгляд справи неодноразово відкладався саме через неявку позивача та її представників, у зв`язку з чим, листом від 15.06.2020 року, який було направлений позивачу та її представнику разом із судовою повісткою про їх виклик до суду на 05.08.2020 року, їм було роз`яснено, що постанова Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року не зупинила роботу судів і не містить заборони участі сторін у судових засіданнях, також було наголошено, що наразі карантинні заходи є послабленими, з 12 травня 2020 року дозволена робота адвокатських офісів, а з 01 червня 2020 року Україна перейшла на 3 етап карантинних послаблень, а тому було роз`яснено стороні позивача, що вона має право скористатися правовою допомогою представника. Крім того, суд зазначив, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Окрім цього, у своєму листі суд роз`яснив стороні позивача, що в разі їх неявки у наступне судове засідання, розгляд справи буде відбуватися за наявними у справі доказами.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 ЦПК України).

Обов`язковою явка сторін у судове засідання не визнавалась.

Матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду.

Тому, враховуючи строки розгляду справи та те, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, а також те, що сторона відповідача наполягала на розгляді справи, процесуальних клопотань матеріали справи не містили, суд дослідив докази, які були своєчасно долучені сторонами та встановив відповідні ним обставини.

При цьому суд наголошує, що згідно абз. 2 ч. 12 ст. 33 ЦПК України в разі зміни складу суду на стадії судового розгляду по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, а тому клопотання які були розглянуті на цій стадії попереднім складом суду можуть бути заявлені сторонами повторно для їх розгляду вже новим складом суду. Разом з тим, клопотань про виклик та допит в якості свідків неповнолітню ОСОБА_4 та позивача стороною позивача у новому складу суду заявлено не було, а тому його розгляд судом не проводився. З огляду на це, суд вважає необґрунтованими посилання представника позивача на те, що ці клопотання є задоволеними, а тому є необхідність у відкладенні розгляду справи для їх процесуальної реалізації.

У судовому засіданні відповідач та представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, наголошували, що заборгованості зі сплати аліментів відповідач на сьогодні не має. Також відповідач зазначив, що позивач не надала належних на допустимих доказів, які свідчили б про його нехтування або ухилення від виконання обов`язків щодо виховання їх спільної дитини. Вказував на те, що позивач забороняє зустрічатися та спілкуватися з дитиною, що минула заборгованість із сплати аліментів та невідвідування навчального закладу не є підставою для позбавлення батьківських прав. Вважає, що позивач не обґрунтувала обставини, які мають значення для справи, не зазначила, які саме права дитини порушуються наявністю у нього батьківських прав щодо дитини. Також вказав, що завжди надавав дозвіл на виїзд їх доньки за кордон на відпочинок або з іншою метою. Крім того, незважаючи на залишені дружині та донці майно й кошти він ще протягом деякого часу надавав кошти дружині для оплати навчального закладу, в якому навчалась їх донька. Зазначив, що фінансові претензії до нього почались з 2017 року, після того, як позивач особисто без будь-якого обговорення вирішила навчати їх спільну доньку за кордоном в одному з Європейських навчальних закладів. Вказав, що не мав змоги оплатити таке навчання доньки. Крім того, вважав, що висновок Департаменту служб у справах дітей про позбавлення його батьківських прав є необґрунтованим, не може вважатись належним доказом та підставою позбавлення його батьківських прав.

Вказував, що любить свою дитину, має намір з нею підтримувати зв`язок, проте вважає, що це необхідно робити не через сварки зі своєю колишньою дружиною та примушування, а поступово та обдумано. Підтвердив, що дійсно останній раз спілкувався з дитиною у 2013 році і з цього часу ОСОБА_7 на його дзвінки та смс не відповідає, у соціальних мережах не реагує на його дописи та увагу. Разом з тим має сподівання налагодити стосунки з донькою і дуже цього бажає.

Представник третьої особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, відповідно до отриманих судом пояснень, за підписом директору Департаменту служб у справах дітей Малько О . П ., позовні вимоги підтримують в повному обсязі у зв`язку з тим, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться станом здоров`я доньки, що відповідно до ч. 2 ст. 164 СК України, є підставою для позбавлення його батьківських прав. Надали до суду письмовий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Справу просили слухати без участі представника органу опіки та піклування.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського обласного управління юстиції, вбачається, що батьками записано: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 27 березня 2003 року).

Відповідно до копії свідоцтва про одруження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Харкова, вбачається, що 18 червня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що зроблено актовий запис № 221, під час державної реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з " ОСОБА_3 " на " ОСОБА_3 " (свідоцтво про шлюбу серія НОМЕР_2 від 18 червня 2004 року).

Судом встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 26.08.2011 року, справа № 2-3184/11/15.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2017 року, справа № 640/14111/17, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.09.2017 року та до досягнення дитиною повноліття.

Судом вбачається, що на підставі вказаного рішення Київським районним судом м. Харкова 15.02.2018 року видано виконавчий лист.

Відповідно до довідки про неотримання аліментів, виданої Міськрайонним відділом ДВС по Харківському району та м. Люботин ГТУЮ у Х/о за № 40104 від 02.11.2018 р . встановлено, що у відділі відсутня інформація про сплату аліментів від ОСОБА_1 за період з 01.10.2017 р. по 31.10.2018 р. згідно з виконавчим листом № 640/14111/17 від 15.02.2018 року, виданого Київським районним судом м. Харкова (а.с.23).

Згідно відповіді Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботин ГТУЮ у Х/о №13254 від 14.05.2019 року вбачається, що станом на 01.05.2019 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість з щомісячної сплати аліментів (а.с.82).

Як вбачається з розрахунку заборгованості Міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботин ГТУЮ у Х/о за виконавчим листом № 640/14111/17 від 18.02.2018 року станом на 01.05.2019 року поточна заборгованість відсутня (переплата складає 78,82 грн.) Згідно з цього ж розрахунку вбачається, що станом на 01.12.2019 року заборгованість зі сплати аліментів становить 10806,65 грн. (а.с.161).

Згідно відповіді ПВНЗ ХГУ "Народна українська академія" за № 525 від 05.11.2018 р. встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2009 по 2018 р. навчалась у Спеціалізованій економіко-правовій школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземної мови ПВНЗ Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія". Під час навчання ОСОБА_4 навчанням та вихованням займалась мати ОСОБА_3 . Під час навчання батько ОСОБА_1 не відвідував навчальний заклад, не цікавився вихованням та навчанням доньки (а.с.24).

Відповідно до довідки ТОВ Компанія Термостиль №5 від 13.05.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 працює у ТОВ Компанія Термостиль з 31.05.2011 року та займає посаду директора. Посадовий оклад ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 року по 30.04.2016 року становив 1450 грн. та заробітна плата за 4 місяці склала 5800 грн. (а.с.81).

Згідно долучених копій квитанції за період з липня 2019 року по липень 2020 року вбачається, що на рахунок МВДВС по Харківському району та м. Люботин були перераховані грошові кошти від ТОВ Компанія Термостиль за виконавчим провадженням №55996683 ОСОБА_1 .

Також судом встановлено, що згідно довідок ТОВ Компанія Термостиль про доходи ОСОБА_1 вбачається, що із заробітної плати останнього за період з липня 2019 року по грудень 2019 року було утримано на сплату аліментів 6764,22 грн., за період з січня 2020 року по липень 2020 року - 9053,52 грн.

V. Норми права, що підлягають застосуванню.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Хант проти України

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі Мамчур проти України (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 березня 2007 року № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня

2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі

№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,

від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня

2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень

статті 164 СК України є усталеною.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

VІ. Оцінка Суду.

А. Загальні принципи.

В даній ситуації Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі Савіни проти України , пункт 49 рішення у справі Хант проти України ).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

При цьому, відповідно до статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв`язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної поваги до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі Мамчур проти України ).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене згідно із законом , відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі Хант проти України ).

Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.

1). Чи здійснювалось втручання згідно із законом .

Досліджуючи питання чи передбачено втручання у право відповідача законом Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).

Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

2). Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача цілям , про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дітей і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

В такій ситуації Суд звертає увагу, що позивач у своєму позові не змогла обґрунтувати мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів доньки, проте виходячи з особливостей даної справи вказані обставини будуть враховані Судом при дослідженні питання про пропорційність втручання у право відповідача.

3). Чи було втручання необхідним в демократичному суспільстві (пропорційним).

Визначаючи, чи був захід по втручанню у право відповідача, необхідним в демократичному суспільстві , Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини , є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі Хант проти України ).

Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 згадуваного вище рішення у справі Мамчур проти України ).

Ще більш змістовний підхід для реалізації принципу якнайкращих інтересів дитини було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Так, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.

Розкриваючи зміст даного принципу і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:

Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;

по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права (пункт 46).

Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі фігуруючи у переліку елементи повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).

У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи:

? Погляди дитини;

? Індивідуальність дитини;

? Збереження сімейного оточення і підтримання відносин;

? Піклування, захист і безпеку дитини;

? Вразливе положення;

? Право дитини на здоров`я;

? Право дитини на освіту.

Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки.

Отже, повертаючись до обставин даної справи судом встановлено, що відповідачу, як батьку неповнолітньої доньки в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК), що зазначила і позивач в позовній заяві.

Основним твердженням позивача є те, що відповідач не допомагав матеріально утримати дитину, не цікавився її життям, не надає дозволи на виїзд дитини за кордон.

Зі своєї сторони суд не може покласти вказане твердження в основу для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки останній хоч і мав у певний період часу заборгованість зі сплати аліментів, проте судом встановлено, що відповідач вказану заборгованість усунув та продовжує сплачувати аліменти згідно вимог виконавчого листа.

Крім того, судом встановлено, що відповідач висловив бажання підтримувати зв`язок з дитиною і вживати заходів по виконанню своїх батьківських обов`язків, тому виходячи із особливостей правовідносин, що склалися між сторонами наявність у минулому заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини відповідача ще не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.

Також, оцінюючи процес вирішення питання про позбавлення батьківських прав відповідача, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (наприклад див. пункт 51 згадуваного раніше рішення Європейського Суду у справі Савіни проти України ).

Зокрема, Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК).

Відповідно до положень частини першої статті 11 Закону України Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування від 13 січня 2005 року № 2342-IV органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою.

Висновок, який міститься в матеріалах справи (а.с. 44) його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача є поверховими, стосується важливого питання, пов`язаного з вихованням дитини містить лише загальні фрази, не розкриваючи змісту в чому проявляється не виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, строк їх не виконання та аналіз відповідних причин, не досліджені умови проживання відповідача, тощо.

У зв`язку із чим, Суд не може покласти його в основу для позбавлення батьківських прав відповідача.

Так само не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідка з навчального закладу, яка містить загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні дитини і не розкривають всіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.

Щодо доводів позивача, викладених у матеріалах справи про те, що відповідач ухиляється від надання дозволу на виїзд дитини за кордон, то суд зазначає, що вказана обставина не є підставою для позбавлення батьківських прав, а має знаходити своє вирішення в судовому та позасудовому порядку. Тим більш, доказів такого ухилення відповідача позивач суду не надала.

Далі продовжуючи аналіз необхідності позбавлення відповідача батьківських прав для Суду є важливим питання, яким чином така юридична процедура (мається на увазі позбавлення батьківських прав) змінить існуючу ситуація в бік покращення положення дитини та сприятиме реалізації її інтересів.

Так, матеріли справи не містять у собі відповідних обставин та дійсної мети позбавлення батьківських прав.

Суд розуміє можливе існування між сторонами неприязних відносин, але дані суперечки не повинні йти на шкоду дитині і можуть лише свідчити про взаємну неправильну поведінку сторін по відношенню до доньки і ніяк не свідчать про необхідність позбавлення одного із батьків батьківських прав, наведене вимагає від обох з батьків зміни свого ставлення до спільної їх участі у вихованні дитини.

Аналізуючи особу відповідача Суд звертає увагу, що він має постійне місце роботи, в матеріалах справи відсутні докази того, що він притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо доньки, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Крім того, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилась проживати з матір`ю.

Та обставина, що на час розгляду справи її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати у цьому участі, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Наявність заборгованості за сплати аліментів яка існувала у відповідача, не дає підстав для задоволення позову, оскільки СК України розрізняє обов`язки батька з виховання (стаття 150 СК України) та обов`язки батька з матеріального утримання (аліментні зобов`язання, передбачені статтями 180, 181, 185 СК України). Однією з підстав для позбавлення батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а не з її утримання.

Крім того, оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Доводи позивача у позові щодо доведення свідомого ухилення відповідача від виховання дитини, відсутністю його особистої ініціативи у зустрічах із донькою протягом тривалого часу, підлягають відхиленню, оскільки за обставин встановлених у даній конкретній справі такі доводи самі по собі не свідчать про їх наявність, а тому не дають підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Важливим також для Суду є також те, що відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів і сам відповідач в судовому засіданні висловив бажання приймати участь у вихованні доньки, що в сукупності з іншими обставинами переконує Суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.

Суд наголошує, дійсно роль батька у вихованні дитини є край важливою для неї і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дитини, а тому позбавлення батька батьківських прав по відношенню до дитини повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов`язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів.

Аналогічно в пунктах 60-61 згадуваних Загальних зауважень Комітету ООН з прав дитини закріплено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини .

З огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучених, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута, конфлікт між самими батьками не можуть служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьком.

Також, з огляду на відсутність клопотань перед новим складом суду про виклик ОСОБА_4 та її допит у суді в якості свідка, а також враховуючи те, що згідно інформації наданої представником позивача, що на теперішній час ОСОБА_4 навчається за кордоном, в даних правовідносинах Судом було опосередковано реалізовано інший принцип - право дитини бути заслуханою (стаття 12 Конвенції про права дитини) і враховуються погляди самої дитини на існуючу проблему.

Відповідно до особистої думки дитини, яка надійшла до суду у письмовому вигляді 12.12.2019 року вбачається, що ОСОБА_4 просить суд позбавити її батька ОСОБА_1 батьківських прав відносно неї. Зазначила, що її батько не виконує свої батьківські обов`язки та після розірвання шлюбу з матір`ю, забув про її існування. За останні десять років вона бачила його два рази, вона багато разів телефонувала йому, проте він не брав слухавку, а коли брав, то казав, що передзвонить, проте так і не передзвонював. Вказала, що ніяких почуттів до нього не відчуває, оскільки він є для неї чужою людиною, бачити вона його також не бажає, його уваги потребувала у дитинстві та підлітковому віці, а не зараз.

Дослідивши вказане, суд зазначає, що важливими при врахуванні думки дитини, є ті обставини, що ОСОБА_4 довгий час мешкає разом із матір`ю, також враховується міра набуття нею знань, досвіду і розуміння дійсності, усвідомлення сутності проблеми, а тому її поглядам надається менша значимість при оцінці найкращих інтересів, наприклад в порівнянні з більш дорослою людиною. Тому, суд наголошує, що думка дитини хоч і має значення, але в сукупності з іншими обставинами не є вирішальною.

Причиною негативного ставлення дитини до свого батька суд вважає не тільки бездіяльність останнього, але і психологічний вплив з боку позивача, який якщо навіть не виявлявся в її активній поведінці, але з кожним роком міцнів через сталі сімейні зв`язки, які склались між нею та дитиною. При цьому суд не заперечує, що дитині дійсно необхідно жити саме з матір`ю та її родиною, проте з цього всього не слідує, що біологічний батько не вправі спілкуватися з нею, а великий проміжок часу розлуки з батьком не виключає поновлення дитячо-батьківського зв`язку.

В обґрунтування цього доводу суд приводить приклад справи Mandet c. France, в якій 11 років бездіяльності батька не розглядалась Європейським судом як обставина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки, суд зазначив, що існує потенційна вигода майбутніх дитячо-батьківських відносин, оскільки поновлення цього зв`язку надає дитині можливість отримати більше, ніж втратити.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав, свідчить про його інтерес до дитини.

Таким чином, в даній конкретній ситуації, Суд, співставляючи інтереси окремої особи в право якої здійснюється втручання (відповідача), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, знаходить, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дітей ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створить додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров`я, не сприятиме захисту її прав взагалі, а не вжиття такої процедури створить умови для дитини і батька для їх належного спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли батько виявив таке бажання, це створить умови для додаткових гарантій для дитини, навіть матеріального характеру.

Особливості правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що відповідач протягом певного часу недостатньо приділяв уваги доньці, що вимагає від нього зміни свого ставлення до її виховання і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і охоплюється компетенцією Суду (див. пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав ), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.

Також, в таких правовідносинах важливим буде те, що відповідачу надається можливість виправити ситуацію щодо його участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо він цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

Окремо Суд звертає увагу, що розуміє складність ситуації, при якій особа, яка протягом тривалого часу не спілкувалась з дитиною може увійти в її життя, у зв`язку із чим в такому випадку важлива роль покладається на державу в особі її компетентних органів в контексті виконання позитивних обов`язків, які повинні забезпечити систему послідовних кроків в такому напрямку, щоб зашкодити негативному впливу на дитину, а тому на них і було покладено обов`язок по контролю за поведінкою відповідача.

Беручи до уваги всі наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що, незважаючи на доводи, викладені у позові, чим було обґрунтовано доцільність позбавлення батьківських прав, ці аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя відповідача, у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, але необхідно попередити відповідача про зміну свого ставлення до виховання його власної дитини і покласти на орган опіки та піклування обов`язок по контролю за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків, що буде відповідати забезпеченню якнайкращих інтересів кожної з дитини .

VІІ. Судові витрати.

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрати, понесені останньою при зверненні до суду.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258-259, 263-265 Цивільно -процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .

Представники позивача - ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , адреса для листування: АДРЕСА_2 .

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 , представник відповідача - ОСОБА_2 - АДРЕСА_4 .

третя особа - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, адреса для листування: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська 55.

Повний текст судового рішення складено 06.08.2020 року.

Суддя: