Рішення

від 06.08.2020 по справі 920/650/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.08.2020 Справа № 920/650/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи №920/650/20

за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Моквелд Маркетинг" ( 40030, м. Суми, провул. Інститутський, буд. 1/1, код ЄДРПОУ 19368501)

до відповідача Комунального підприємства "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул.Садова, 33)

про скасування держаної реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання права власності ,

Суть спору: Позивач 26.06.2020 звернувся з позовом до суду, в якому просить суд: скасувати державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_1, який знаходиться в м. Суми, вул. Черепіна, 29 автокооператив "Автолюбитель" площею 18,8 кв. метрів, придбаний на підставі Договору міни від 12 серпня 1994р., посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Якименко О.І., власник Українсько-голландське підприємство "Моквелд Маркетинг", запис у реєстровій книзі №11 зроблений Сумським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації; Визнати право власності за Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Моквелд Маркетинг" (код ЄДРПОУ 19368501) на гараж НОМЕР_1, який знаходиться в м. Суми, вул. Черепіна, 29 автокооператив "Автолюбитель" площею 18,8 кв. метрів, придбаний СП ТОВ "Моквелд Маркетинг" на підставі Договору міни від 12 серпня 1994р., посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Якименко О.І.

Ухвалою суду від 30.06.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк (10 днів з дня отримання ухвали) для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору.

Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами .

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне :

Як вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 1994 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Якименко О.І. було посвідчено Договір міни реєстр. № 657 .

Відповідно до даного Договору Українсько-голландське підприємство Моквелд Маркетинг в особі виконавчого директора Здоровяк О.С., діючи на підставі доручення, виданого Українсько-Голандським підприємством Моквелд Маркетинг , міняє належний йоому комп`ютер ІВМ РС/LТ №91000595 на належний гр. ОСОБА_1 гараж, який знаходиться в АДРЕСА_1 площею 18,8 кв. метрів.

Як зазначає позивач, на даний час, виникла об`єктивна потреба у продажу зазначеного гаража, який знаходиться в автокооперативі Автолюбитель .

При зверненні до нотаріуса з метою оформлення договору купівлі-продажу, було виявлено невідповідність написання назви СП ТОВ Моквелд Маркетинг у Статуті та Договорі міни від 12.08.1994р.

Внаслідок таких розбіжностей у назві на даний час, у Позивача виникли певні -неузгодженості між документами, що свідчать про державну реєстрацію Товариства та правовстановлюючими документами на Гараж НОМЕР_1, які були видані на ім`я Українсько-голандського підприємства Моквелд Маркетинг , а саме Договір міни від 12.08.1994р. реєстр. №657, технічний паспорт на Гараж НОМЕР_1, складений Сумським обласним об`єднанням БТІ 04.08.1994р.

Так, на зазначений гараж НОМЕР_1, на підставі Договору міни, Сумським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності за Українсько-голландським підприємством Моквелд Маркетинг із записом у реєстровій книзі № 11, про що свідчить реєстраційний надпис на Договорі міни та на Технічному паспорті на даний гараж.

Проте, відповідно до Довідки Департаменту забезпечення ресурсних платежів №б/н від 21.12.2019р., яка була надана СП ТОВ Моквелд Маркетинг , зазначено, що право власності на будинок (будинковолодіння, квартира, нежитлові приміщення) за адресою: м. Суми, автокооп. Автолюбитель , гараж НОМЕР_1 за СП ТОВ Моквелд Маркетинг не зареєстровано.

21.02.2020 СП ТОВ Моквелд Маркетинг звернулось до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Сумської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на Гараж НОМЕР_1.

До заяви були додані технічний паспорт на Гараж НОМЕР_1, договір міни реєстр. №657 від 12.08.1994р., довідка ГО СМГО АТ Автолюбитель №б/н від 19.02.2020р, довідка Департаменту забезпечення ресурсних платежів №б/н від 21.12.2019р.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно №51312265 від 25.02.2020р. у реєстрації права власності на Гараж НОМЕР_1 було відмовлено на підставі того, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що на даний час реалізація права власності СП ТОВ Моквелд Маркетинг щодо Гаража НОМЕР_1 не видається можливим.

Факт того що СП ТОВ Моквелд Маркетинг та Українсько-голандське підприємтті Моквелд Маркетинг є однією й тією ж юридичною особою, а Гараж НОМЕР_1 належить на праві власності саме СП ТОВ Моквелд Маркетинг підтверджується наступним:

Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю Моквелд Маркетинг (надалі Товариство) було створено на підставі Протоколу установчих зборів Спільного підприємства Моквелд Маркетинг від 14.09.1993р. та у відповідності із Договором про створення спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Моквелд Маркетинг від 14 вересня 1993р.

Учасниками Товариства станом на дату створення виступали Фірма Моквелд Валвес - Голландія, гр. України ОСОБА_2 , гр. України ОСОБА_3 , гр. України Рухлов Юрій Леонидович , гр. України ОСОБА_5 , гр. України ОСОБА_6 .

Протоколом установчих зборів Спільного підприємства Моквелд Маркетинг від' 14.09.1993р. Генеральним директором товариства був призначений Рухлов Юрій Леонидович .

Статут Товариства було затверджено Протоколом зборів Учасників Спільного Підприємства від 14.09.1993р. та зареєстровано Виконавчим комітетом Сумської міської Ради народних депутатів 15.09.1993р. за №569, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію №935 від 20.09.1993р.

Даним Свідоцтвом підтверджується, що Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю Моквелд Маретинг пройшло державну реєстрацію у виконкомі Сумської міської ради народних депутатів. Рішення виконкому від 15.09.1993р. №569. Юридична адреса: проспект Курський, 6. Основні напрямки діяльності: реклама та маркетинг.

Протоколом № 1 від 28.09.1993р. першим заступником Генерального директора - Виконавчим директором Спільного підприємства Моквелд Маркетинг було призначено Здоровяка Олександра Самуїловича .

Відповідно до Наказу №3-к від 30.09.1993р., підписаного Генеральним директором Товариства Рухловим Ю.Л., Здоровяк О.С. було прийнято на постійну роботу на посаду Виконавчого директора .

13.03.1997р. СП ТОВ Моквелд Маркетинг було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи №935 від 06.03.1997р. та Довідкою про внесення до єдиного держаного реєстру, виданою Сумським обласним управління статистики від 13.03.1997р. .

20.10.1997р. Відділом державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності було зареєстровано відомості про зміну місцезнаходження СП ТОВ Моквелд Маркетинг , а саме: м. Суми, провулок Інститутський, 1/1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи №935 від 06.03.1997р.

За внутрішніми корпоративними правилами між учасниками та працівниками Товариство мало назву Українсько-голандське спільне підприємство Моквелд Маркетинг , яке також використовувалось при складанні бланків підприємства, у зверненнях до офіційних органів, установ, підприємств та організацій.

Крім зазначеного, як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, про факт того що СП ТОВ Моквелд Маркетинг та Українсько - голандське підприємство Моквелд Маркетинг є однією й тією ж юридичною особою підтверджується свідчить:

1) 28 жовтня 1993р. Торгово-промисловою палатою України було видано Сертифікат №187 належності продукції (послуг) власному виробництву Спільному українсько-голандському підприємству Моквелд Маркетинг ,

В результаті експертизи походження товарів (послуг) і належності власному виробництву експертом ТПП України були вивчені:

- Статут СП Моквелд Маркетинг , зареєстрований 15.09.93 №569,

- Свідоцтво про державну реєстрацію №935 від 20.09.1993р.,

- Установчий Договір від 14.09.93 про створення СП,

- Інформаційне повідомлення про іноземну інвестицію в Україні №1359401/006/1 від 06.09.93 видане Управлінням зовнішніх економічних зв`язків Сумської області державної адміністрації (в якому Позивач зазначений як Українсько-голандське спільне підприємство Моквелд Маркетинг у формі товариства з обмеженою відповідальністю).

2) Генеральним директором СП ТОВ Моквелд Маркетинг Рухловим Ю.Л. було подано клопотання на ім`я начальника відділу ОСП УВС м. Суми Захлебаєва А.С., про надання дозволу на виготовлення печатки та штампу в кількості двох одиниць для українсько-голандського спільного підприємства Моквелд Маркетинг . В даному клопотанні зазначається, що підприємство зареєстровано в Сумському міському виконавчому комітеті Сумської міської Ради народних депутатів 15.09.1993р. за №569, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію №935 від 20.09.1993р.

3) 21 вересня 1995р. СП Моквелд Маркетинг було прийнято до членів автокооперативу Автолюбитель як власник гаражу НОМЕР_1, про що свідчить копія членської книжки НОМЕР_1 та Довідкою ГО СМГО АТ Автолюбитель №б/н від 19.02.2020р. Членські внески СП ТОВ Моквелд Маркетинг сплачуються регулярно та в повному обсязі, що також підтверджується Довідкою та копіями квитанцій, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Право власності є непорушним.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац 3 частини другої статті 331 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав. їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації речових прав на час виникнення спірних правовідносин регулювався Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966р., затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР (надалі Інструкція від 31.01.1966р.).

Відповідно до п. 1 Інструкції від 31.01.1966р., реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Пунктом 4 Інструкції від 31.01.1966р. встановлено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радах депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Згідно з п. 7 Інструкції від 31.01.1966р., реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно додатком №1, а саме: відповідно до п. 18 додатку №,1 це нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, дарування, міни будинків (домоволодінь), договори про відчуження будинків (домоволодінь) на умовах довічного утримання продавця покупцем.

До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишаються в справах бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 21 Інструкції від 31.01.1966р. закріплено, що бюро технічної інвентаризації в своїй роботі по реєстрації будинків і домоволодінь зобов`язані:

а) ознайомитись з документами, поданими установами, підприємствами, організаціями і окремими громадянами на підтвердження їх права власності на будинок (домоволодіння);

б) з`ясувати підстави виникнення і порядок переходу до установи, підприємства, організації чи громадянина права власності, правильність оформлення документів, число учасників спільної власності і частку, яка належить кожному із співвласників.

Відповідно до п. 22. Інструкції від 31.01.1966р., на підставі правовстановлюючих документів, перелічених в додатку №1, бюро технічної інвентаризації складає письмовий висновок, в якому зазначається:

а) адреса будинку (домоволодіння), площа земельної ділянки і кількість основних будівель;

б) дані про власників з зазначенням відносно громадян прізвища, ім`я та по батькові, а для установ, підприємств і організацій - повного їх найменування;

в) детальний перелік поданих документів, що встановлюють право теперішніх власників;

г) вид власності (державна, кооперативна, громадська, особиста);

д) участь кожного із співвласників у спільній власності відповідно до належної йому частки (1/4, 1/2, 1/3 і т. д.).

На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток N 4) (п. 23 Інструкції від 31.01.1966р.), що підтверджує право власності.

Вимогами частини першої статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначений в частині першій статті 317 цього ж Кодексу, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 названого Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, одним із способів захисту цивільних прав є визнання такого права.

Згідно статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частин першої, другої статті 386 цього Кодексу держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема і з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. ||

Згідно з частиною четвертою статті 147 ГК України право власності та інші майнова І права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Пункт 1 частини другої статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права

Передумовою для застосування положень статті 392 ЦК України є відсутність іншого.] окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950), ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ принцип мирного володіння майном для держави означає не лише обов`язок утримуватися від дій, що можуть призвести до втручання у право особи на мирне володіння майном, а і певних позитивних дій, зокрема, забезпечення належного правового режиму власності у державі (справа Папаміхалополус проти Греції). Даний принцип також застосовувався Європейським судом з прав людини у справі Брумареску проти Румунії. Цей режим полягає у тому, що держава зобов`язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції Європейський суд з прав людини зазначає, що виконання означеного загального обов`язку може означати виконання позитивних обов`язків, що слідують з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав.

Порушення права на мирне володіння майном проявляється у діях чи бездіяльності держави, які призводять до неможливості особи фактично реалізовувати своє право на відповідне майно. Європейський суд з прав людини, встановлюючи порушення права на мирне володіння майном, не обмежується виключно формальними вимогами законодавств та звертає увагу на те, що держава має здійснити всі ефективні та можливі заходи для забезпечення дотримання та захисту права, передбаченого статтею 1 Першого Протоколу (Онерйілдиз проти Туреччини та ряд інших).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності на гараж НОМЕР_1, який знаходиться в м. Суми, вул. Черепіна, 29 автокооператив Автолюбитель площею 18,8 кв. метрів за Українсько-голландським підприємством Моквелд Маркетинг , зроблена на підставі реєстраційного надпису на Договорі міни реєстр. №657, зробленого Сумським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації із записом у реєстровій книзі №11, обмежує правомочність власника - Позивача щодо вільного розпорядження вказаним приміщенням, а розбіжність у назві Позивача, що зазначена у правовстановлюючих документах, та дійсної назви - позбавляє Позивача можливості підтвердити право власності на зазначений об`єкт нерухомості.

В зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст.ст. 74, 86, 237-238, 240-241, 247, 252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_1, який знаходиться в м. Суми, вул. Черепіна, 29 автокооператив Автолюбитель площею 18,8 кв. метрів, придбаний на підставі Договору міни від 12 серпня 1994р., посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Якименко О.І., власник Українсько-голландське підприємство Моквелд Маркетинг , запис у реєстровій книзі №11 зроблений Сумським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації.

3. Визнати право власності за Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю Моквелд Маркетинг (40030, м. Суми, пров.Інститутський, буд. 1/1, код ЄДРПОУ 19368501) на гараж НОМЕР_1, який знаходиться в м. Суми, вул. Черепіна, 29 автокооператив Автолюбитель площею 18,8 кв. метрів, придбаний СП ТОВ Моквелд Маркетинг на підставі Договору міни від 12 серпня 1994р., посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Якименко О.І.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С.В. Заєць