Рішення

від 07.08.2020 по справі 922/1708/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1708/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мало-Кохнівський кар`єр" (39630, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ярмаркова, б. 15, код ЄДРПОУ: 38952905) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" (61098, м. Харків, вул. Барикадна, б. 53; код ЄДРПОУ: 39878393) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мало-Кохнівський кар`єр" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" грошові кошти в розмірі 70 705,23 грн., з яких: 52 959,00 грн. основного боргу, 5 629,60 грн. пені, 10 591,80 грн. штрафу, 689,09 грн. інфляційних нарахувань, 835,74 грн. 3% річних, а також судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

В обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за договором поставки №286/2018-П від 20.12.2018.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1708/20. Визначено, що розгляд справи №922/1708/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України) з урахуванням п.4 Прикінцевих положень ГПК України. Роз`яснити сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.06.2020 була направлена на адресу відповідача - 61098, м. Харків, вул. Барикадна, б.53, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як адреса місцезнаходження юридичної особи (а.с.52-53,т.1), повернулась до суду без доказів вручення відповідачеві з відміткою пошти "адресат відсутній".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 07.08.2020 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

20.12.2018 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Мало-Кохнівський кар`єр" (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" (покупець) було укладено договір поставки №286/2018-П (надалі - Договір) (а.с.11-16 т.1).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти граніт різних марок, сортів та фракцій (щебінь, щебенево-піщані суміші, відсів, пісок з відсівів дроблення, бутовий камінь (далі за текстом цього договору - товар) та своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Асортимент, найменування (номенклатура), ціна за одиницю товару зазначаються у специфікаціях, які після їх підписання стають додатками та невід`ємними частинами цього договору (п.1.2.Договору).

Поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до залізничної станції вказаної у специфікації) згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (2010) (п.3.1.Договору).

Об`єм товару за одною специфікацією може бути поставлений кількома партіями (п.3.3.Договору).

Відповідно до пункту 3.7. Договору, постачальник протягом 2 робочих днів з моменту отримання заявки від покупця, направляє покупцю один з наступних документів: рахунок на здійснення попередньої оплати партії товару, щодо якої надійшла заявка покупця (в цьому випадку вважається, що постачальник погодив заявку покупця); погоджену заявку з коригуванням; відмову від заявки.

Якщо після отримання заявки від покупця постачальник не надіслав покупцю жодного з вищевказаних документів, зазначених у цьому пункті договору, але при цьому здійснив на адресу покупця поставку товару, замовленого покупцем (повністю або частково), за видатковими та/або товарно-транспортними накладними, в яких містяться відомості, які не суперечать вказаній заявці, то вважається, що постачальник погодив заявку покупця.

Датою поставки (передачі) партії товару постачальником у власність покупця, є дата передачі постачальником товару перевізнику (залізниці), зазначена у відповідній залізничній накладній на цю партію товару (п.3.9.Договору).

Загальна ціна (сума, вартість) договору складає суму всіх видаткових накладних, на підставі яких було здійснено поставку товару за цим договором та визначається виходячи із встановлених цін на товар (п.5.4.Договору).

Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець оплачує кожну партію товару на умовах повної попередньої оплати (п.6.2.Договору).

Поставка здійснюється тільки після зарахування грошових коштів в повному обсязі на розрахунковий рахунок постачальника (п.6.3.Договору).

Якщо постачальник передав товар без здійснення покупцем попередньої оплати, то покупець зобов`язаний оплатити товар у день отримання товару, а якщо товар був поставлений після 16 годин, то не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання товару (п.6.4.Договору).

Відповідно до пункту 6.7. Договору, сторони погодили, що один раз на місяць, не пізніше 25 числа поточного місяця, постачальник складає акти звірки взаєморозрахунків, що підписуються обома сторонами.

Якщо постачальник передав товар покупцеві без попередньої оплати вартості цього товару, то у разі порушення покупцем строків оплати цього товару, встановлених п.6.4 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, строк оплати якої був порушений, за кожен день такого порушення (прострочення) без обмежень строків нарахування цієї пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань з повної оплати товару та відшкодування упущеної вигоди постачальнику (п.7.3.Договору).

У разі порушення (прострочення) покупцем, строку оплати поставленого товару більше ніж на один календарний місяць, покупець, окрім сплати пені, передбаченої п. 7.3 цього договору, сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості товару, строк оплати якого був порушений (прострочений) більше ніж на один календарний місяць. Сплата цього штрафу не звільняє покупця від виконання зобов`язань з повної оплати товару та відшкодування упущеної вигоди постачальнику (п.7.4.Договору).

Так, специфікацією №1 від 20.12.2018 була встановлена ціна на граніт (камінь бутовий) до залізничної станції Вовчанськ у розмірі 470, 04 грн. за 1 тонну та на граніт (камінь бутовий) до залізничної станції Золочів у розмірі 408,00 грн. за 1 тонну (а.с.17 т.1).

Специфікацією № 2 від 03.01.2019 була встановлена ціна на граніт (щебінь 5-20) у розмірі 453,00 грн. за 1 тонну (а.с.18 т.1).

Специфікацією № 3 від 21.01.2019 була встановлена ціна на граніт (щебінь 10-20) - у розмірі 453,00 грн. за 1 тонну (а.с.19 т.1).

Позивач свої зобов`язання виконав, поставивши відповідачу товар у відповідності до умов договору. Відповідачем в свою чергу відповідний товар був прийнятий без жодних претензій та заперечень, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні засвідчені підписами та печатками сторін (а.с.20-30 т.1).

Так, позивач поставив, а відповідач прийняв товар за наступними накладними:

- видатковою накладною № 10590 від 22.12.2018 на суму57 120, грн.;

- видатковою накладною № 10591 від 23.12.2018 на суму 86 088,00 грн.;

- видатковою накладною № 10596 від 23.12.2018 на суму 132 551,28 грн.;

- видатковою накладною № 466 від 03.01.2019 на суму 158 550,00 грн.;

- видатковою накладною № 467 від 04.01.2019 на суму 221 064,00 грн.;

- видатковою накладною № 484 від 05.01.2019 на суму 125 934,00 грн.;

- видатковою накладною № 557 від 18.01.2019 на суму 156 285,00 грн.;

- видатковою накладною № 566 від 20.01.2019 на суму 156 738,00 грн.;

- видатковою накладною № 573 від 21.01.2019 на суму 345 186,00 грн.;

- видатковою накладною № 597 від 24.01.2019 на суму 93 771,00 грн.;

- видатковою накладною № 5054 від 18.11.2019 на суму 52 959,00 грн.

Як вбачається з платіжних доручень №271 від 21.12.2018, №275 від 22.12.2018, №287 від 27.12.2018 та №293 від 28.12.2018 відповідачем було здійснило оплату за отриманий товар у загальному розмірі 1 544 159, 28 грн. (а.с.31-34 т.1).

Отже, за товар, отриманий в період з 22.12.2018 по 24.01.2019 відповідач здійснив оплату в повному обсязі.

При цьому, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період першого кварталу 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мало-Кохнівський кар`єр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" станом на 31.03.2019 було виявлено, що різниця між сплаченими грошовими коштами та вартістю поставленого товару складає 10 872,00 грн. на користь відповідача (а.с.35 т.1).

Листом від 11.04.2019 відповідач звернувся до позивача з проханням повернути переплачені грошові кошти у розмірі 10 872,00 грн. (а.с.36 т.1).

Як вбачається з платіжного доручення №5104 від 12.04.2019 позивачем було повернуто на поточний рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 10 872,00 грн. (а.с.37 т.1).

Проте, як зазначає позивач, відповідач до теперішнього часу не здійснив розрахунок за видатковою накладною № 5054 від 18.11.2019, у зв`язку із чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 52 959,00 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків за період 2019 року, засвідченого підписами та печатками сторін, станом на 31.12.2019 у відповідача існувала заборгованість за договором №286/2018-П від 20.12.2018 у розмірі 52 959,00 грн. (а.с.38 т.1).

Однак, як зазначає позивач, на даний час заборгованість за поставлений товар відповідачем в повному обсязі не сплачена, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором поставки №286/2018-П від 20.12.2018 виконав належним чином та у строк встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, сторони в договорі поставки №286/2018-П від 20.12.2018 погодили, що якщо постачальник передав товар без здійснення покупцем попередньої оплати, то покупець зобов`язаний оплатити товар у день отримання такого товару, а якщо товар був поставлений після 16:00 годин, то не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання відповідного товару.

Жодних заперечень чи зауважень щодо дати та часу отримання товару за видатковою накладною №5054 від 18.11.2019 на суму 52 959,00 грн. у відповідній накладній не міститься.

Тобто відповідач повинен був оплатити отриманий товар за видатковою накладною № 5054 від 18.11.2019 у строк: до 18.11.2019 включно.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як стверджує позивач, у відповідача за вищезазначеною видатковою накладною по теперішній час існує заборгованість у розмірі 52 959,00 грн.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи на міститься жодних належних чи допустимих доказів оплати заборгованості за видатковою накладною № 5054 від 18.11.2019 у розмірі 52 959,00 грн., а відповідачем таких доказів надано не було, суд дійшов висновку, що заборгованість за договором поставки №286/2018-П від 20.12.2018 у розмірі 52 959,00 грн. позивачем належним чином доведена, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 689,09 грн. інфляційних нарахувань та 835,74 грн. 3% річних.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорі поставки строк на оплату отриманого відповідачем товару, судом встановлено період прострочення за видатковою накладною №5054 від 18.11.2019 з 19.11.2019 по 29.05.2020 (зазначена позивачем в позовній заяві дата, як кінцевий термін нарахування).

Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично невірними, проте суд не має права виходити за межі суми зазначеної позивачем в позовній заяві, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 5 629,60 грн. пені та 10 591,80 грн. штрафу за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до договору поставки №286/2018-П від 20.12.2018.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, визначених договором поставки №286/2018-П від 20.12.2018, передбачена пунктом 7.4 відповідного договору.

Суд, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок штрафу встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 7.3. договору поставки №286/2018-П від 20.12.2018.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши розрахунок наданий позивачем, беручи до уваги встановлений сторонами у договорі поставки строк на оплату отриманої відповідачем продукції, судом встановлено періоди нарахування пені з 19.11.2019 по 19.05.2020.

Суд, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з використанням калькулятора "Ліга-Закон", встановив, що відповідний розрахунок позивачем здійснено невірно, проте суд не має права виходити за межі суми зазначеної позивачем в позовній заяві, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мало-Кохнівський кар`єр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БКФ Гранбуд" (61098, м. Харків, вул. Барикадна, б. 53; код ЄДРПОУ: 39878393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мало-Кохнівський кар`єр" (39630, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ярмаркова, б. 15, код ЄДРПОУ: 38952905) 52 959 (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 00 коп. основного боргу, 5 629 (п`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 60 коп. пені, 10 591 (десять тисяч п`ятсот дев`яносто одну) грн. 80 коп. штрафу, 689 (шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 09 коп. інфляційних нарахувань, 835 (вісімсот тридцять п`ять) грн. 74 коп. 3% річних, а також судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "07" серпня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко