Рішення

від 07.08.2020 по справі 922/1740/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1740/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДІТРЕЙД" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б, ідентифікаційний код 41737583) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЕР" (63702, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Перша Цукрозаводська, буд. 1 "А", ідентифікаційний код 41293069) про стягнення 91 481,53 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД ДІТРЕЙД" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЕР", в якій позивач просить стягнути з відповідача 59906,07 грн. - основного боргу; 21239,57 грн - пені; 3690,85 грн - 3% річних та 6645,04 грн - інфляційних втрат. Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати понесені позивачем при сплаті судового збору за подання цієї позовної заяви у сумі 2102,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №СТД/77 від 27.02.2018, який укладений між позивачем та відповідачем, щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1740/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Також, вказаною ухвалою роз`яснено відповідачу, що згідно статті 251 ГПК України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, проте такий строк автоматично продовжується на строк дії карантину відповідно до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

У разі ненадання відзиву на позов у встановлений строк, справа згідно з ч.9 ст.165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

06.07.2020 від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву за вх.№15352, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги викладені позивачем у позовній заяві щодо наявності у відповідача заборгованості за договором поставки № СТД № 77 від 27.02.2018 визнаються, відповідач від своїх зобов`язань по оплаті за товар не ухиляється, проте зазначає, що знаходиться у скрутному матеріальному становищі, у зв`язку із введенням постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 з відповідними змінами карантину. Також, відповідачем надані докази часткової оплати після відкриття провадження у справі суми основного боргу у розмірі 4 000,00 грн., згідно платіжних доручень № 1319 від 01.07.2020 на суму 2 000,00 грн; № 1320 від 03.07.2020 на суму 2 000,00, отже відповідач зазначає, що сума основного боргу зменшилась та складає 55 906,07 грн.

До відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України відповідачем надані докази надсилання вказаного відзиву на позовну заяву на адресу позивача у справі та судом встановлено, що він поданий у строк визначений судом, а тому судом прийнято відзив на позовну заяву до розгляду.

Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Водночас, слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 48, ст. 436) розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з змінами відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. з 12 березня до 31 серпня 2020 року на усій території України запроваджено карантин.

Поряд з цим, 18.06.2020 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-IX, який набрав чинності 17.07.2020 р.

Вказаним законом внесено зміни до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отож, строк для подання відповіді на відзив станом на 07.08.2020 закінчився.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань, в т.ч. щодо поновлення (продовження) процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 731-IX, який набрав чинності 17.07.2020 р.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

27 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТД ДІТРЕЙД (постачальник за договором, далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю СТОЕР ( покупець за договором, далі по тексту - відповідач) укладено договір поставки № СТД/77.

Пунктом 1.1 Договору передбачається, що позивач (постачальник) зобов`язується передати товар у власність відповідача (покупець) у відповідності до погоджених замовлень відповідача (покупця), а відповідач (покупець) зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Згідно п. 3.1. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється партіями на умовах DDP - поставка до пункту призначення (склад чи магазин покупця, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул.Перша Цукровозаводська, 1 "А", Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Красна, 65а, Харківська область, смт. Мала Данилівка, Кільцева дорога, 3а, або інший склад чи магазин Покупця, якщо він визначений Сторонами в Додатку до цього Договору), згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору. Поставка здійснюється автотранспортом Постачальника або за бажанням Покупця шляхом самовивозу.

У п. 4.4. Договору сторони погодили, що Відповідач зобов`язаний сплатити вартість поставленої партії товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок позивача.

П. 3.7. Договору встановлює, що перехід права власності на товар від Постачальника до Відповідача відбувається в момент отримання товару Відповідачем та підписанням ним накладних за поставлений товар.

Позивач на виконання умов Договору здійснив поставку Товару на загальну суму 129461,42 грн, що підтверджується товарно - транспортною накладною № С04251324 від 25.04.2018, що підписана сторонами.

Отже, відповідачем мало бути сплачено товар не пізніше 10.05.2018 з урахуванням того, що останній день строку сплати за отриманий товар припадав на святковий день.

Втім позивач оплатив отриманий товар частково, а саме у розмірі 69 55,35 грн, отже заборгованість відповідача по оплаті поставленого позивачем товару складає 59 906,07грн, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача.

Також, зв`язку із простроченням відповідачем оплати товару, позивачем нараховані та заявлені до стягнення пеня згідно п.6.2. договору за період з 09.05.2018 по 08.05.2019 у розмірі 21239,57 грн; 3% річних за період з 09.05.2018 по 27.05.2020у розмірі 3690,85 грн та інфляційні втрати за період з травня 2018 по квітень 2020 року у розмірі 6645,04 грн.

Відповідач у відзив на позовну заяву позов визнає, зазначає про наявність заборгованості за поставлений позивачем товар, проте повідомив про часткову оплату суми боргу після подання позивачем позову до суду, зокрема у розмірі 4 000,00 грн, про що надані платіжні доручення. Отже відповідач після часткової сплати суми боргу визнає позовні вимоги в частині основного боргу у розмірі 55 906,07 грн., 6 645,06 інфляційні втрати, та 3% річних у розмірі 3 690,85 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Також, ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті поставленого позивачем товару з 11.05.2019 на суму 59906,07 грн., що визнається сторонами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності дост.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач позов визнав та надав докази часткової оплати суми основного боргу у розмірі 4 000,00 грн після подання позивачем даного позову до суду.

Згідно ч.4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно платіжних доручень: №1319 від 01.07.2020 на суму 2000,00 грн, № 1320 від 03.07.2020 на суму 2 000,00 грн відповідачем сплачено частину суми основного боргу, отже в цій частині предмет спору відсутній.

Враховуючи відсутність предмета спору щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 4 000,00 грн, суд дійшов до висновку про закриття провадження у цій частині за відсутністю предмету спору. Отже, сума основного боргу відповідача складає 55 906,07 грн.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги порушення відповідачем умов договору поставки № СТД від 27.02.2020 в частині оплати поставленого позивачем товару своєчасно та у повному обсязі, та те, що відповідач позов визнав, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 55 906,07 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню..

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 21239,57 грн, що нарахована позивачем згідно з п.6.2. договору за період з 09.05.2018 по 08.05.2019; 3% річних за період з 09.05.2018 по 27.05.2020у розмірі 3690,85 грн та інфляційні втрати за період з травня 2018 по квітень 2020 року у розмірі 6645,04 грн.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 6.2 договору сторони погодили, що за кожен день прострочення оплати отриманого товару покупець (відповідач) зобов`язаний сплатити постачальнику (позивач) від суми простроченого платежу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення зобов`язання. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли оплата товару повинна бути здійснена. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, у випадку прострочення оплати отриманого товару, покупець сплачує постачальнику 3 (три) % річних від простроченої суми. Покупець не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторонами у договорі період нарахування пені збільшено та сторони визначили періодом нарахування один рік, отже й нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Ознайомившись із розрахунком позивача щодо нарахування пені та 3% річних судом встановлено, що позивачем не вірно визначено закінчення строку виконання відповідачем обов`язку по оплаті товару (08.05.2018), а отже й дату з якої виникло прострочення (09.05.2018), а тому приймаючи до уваги те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 11.05.2020, отже й підстави для нарахування пені та 3% річних виникає саме з цієї дати.

За таких обставин, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені за допомогою системи "Законодавство", не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, судом встановлено, що позовні вимоги щодо пені є обґрунтованими в сумі 21 072,14 грн. Щодо решти частини позовних вимог у сумі 167,43 грн позовні вимоги є безпідставними, а тому суд в частині позовних вимог щодо стягнення цієї суми пені відмовляє.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних за допомогою системи "Законодавство", судом встановлено, що позовні вимоги щодо 3% річних є обґрунтованими в сумі 3 676,07 грн. Щодо решти частини позовних вимог у сумі 14,78 грн позовні вимоги є безпідставними, а тому суд в частині позовних вимог щодо стягнення цієї суми 3% річних відмовляє.

Перевіривши нарахування позивачем інфляційних втрат, суд встановив, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6645,04 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керуючись ст. 129 ГПК України, відповідно до якої витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, а отже судовий збір в розмірі 2102,00 грн покласти пропорційно на сторони, а саме на позивача покладається судовий збір у розмірі 96,10 грн, а на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2 005,90 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково у розмірі 87 299,32 грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЕР" (63702, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Перша Цукрозаводська, буд. 1 "А", ідентифікаційний код 41293069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДІТРЕЙД" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б, ідентифікаційний код 41737583) основний борг у розмірі 55906,07 грн.; пеню у розмірі 21 072,14 грн; 3% річних у розмірі 3676,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 6645,04 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

В частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 4 000,00 грн. - провадження у справі закрити.

Врешті частині позовних вимог у розмірі 182,21 грн - у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн розподілити наступним чином: на позивача покладається судовий збір у розмірі 96,10 грн, а на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2 005,90 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЕР" (63702, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Перша Цукрозаводська, буд. 1 "А", ідентифікаційний код 41293069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ДІТРЕЙД" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б, ідентифікаційний код 41737583) судовий збір у розмірі 2 005,91 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД ДІТРЕЙД" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б, ідентифікаційний код 41737583).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СТОЕР" (63702, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Перша Цукрозаводська, буд. 1 "А", ідентифікаційний код 41293069).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п.17.5 п.17 розділу XІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "07" серпня 2020 р.

Суддя І.О. Чистякова