Постанова

від 22.07.2020 по справі 160/12835/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/12835/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного підприємства Дента

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 (головуючий суддя Верба І.О.)

в адміністративній справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача Приватної медичної фірми Дента про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулось до суду із адміністративним позовом до Приватної медичної фірми Дента (код ЄДРПОУ 06955852) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 44947,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звіт за 2018 рік позивачем отримано 22.10.2019, підприємством не сплачено у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції у розмірі 44947,06 грн за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2018 році. Позивач обрахував суму адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю: - середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб: 17; - середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність): 0; - фонд оплати праці штатних працівників, грн: 764100 грн; - перераховано коштів адміністративно-господарських санкцій за не зайняті робочі місця для осіб з інвалідністю, грн: 0 грн; - розрахунок суми: кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, осіб: 17 х 0,04 = 1; - кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, одиниць; 1 - 0 = 1 чол.; - середня річна заробітна плата штатного працівника, грн: 764100: 17 = 44947,06 грн;- сума адміністративно-господарських санкцій, грн: 44947,06 х 1 - 0 = 44947,06 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві складала 17 осіб, нормативна кількість робочого місця для осіб з інвалідністю складає 1 робоче місце, відповідачем розраховано суму адміністративно господарського штрафу за одне робоче місце у розмірі 44947,06 грн, що є середньою річною заробітною платою на підприємстві. Відповідачем мало бути створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда та про створення такого місця із наявною вакансією відповідач мав одноразово повідомити центр зайнятості про наявність створеного робочого місця для однієї особи інвалід поданням звіту за формою №3-ПН, що відповідачем не додержано. Таким чином, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження заявлення відповідачем вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, отже, відповідачем не здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, не направлено повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у заявленому розмірі є правомірним. Застосування наведених норм права відповідає правовим висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/2380/16, від 15.01.2019 у справі №816/610/17. Із врахуванням особливості цієї справи стягнення санкції за звітом за 2018 рік, поданим підприємством у жовтні 2019 року, суд зазначає, що застосування наведених норм права відповідає правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 12.09.2019 у справі №2а-5997/12/2670, в якій визнано правомірним стягнення сум адміністративно-господарських санкцій за звітом 2007 року, поданим підприємством у 2012 році, та несуперечність попереднім правовим висновкам суду касаційної інстанції.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким залишити позов бер огляду. Вказує на те, що обчислення строку звернення суб`єкту владних повноважень до суду пов`язується не з моментом, коли суб`єкту владних повноважень стала відома інформація про порушення підприємством нормативів, а саме з моментом виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Зазначає, що передумовою звернення позивача до суду був акт перевірки №26/4.4-3, складений 24.09.2019 року Головним Управлінням Держпраці у Дніпропетровській області відносно Приватної медичної фірми Дента , на підставі якого було видано припис від 24.09.2019 року №26/4.4-3-9 про усунення порушень законодавства про працевлаштування осіб з інвалідністю. Також зазначає, що підприємство в повному обсязі виконало припис про усунення порушень законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, про що повідомило Фонд. Посилається на те, що Приватна медична фірма Дента зареєструвалася у Фонді соціального захисту інвалідів та надала звіти за 2017, 2018 роки. Вважає, що з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку, при цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України. За змістом акту перевірки №26/4.4-3, що складений 24.09.2019 року Головним Управлінням Держпраці було встановлено порушення, а саме не подано за 2017, та 2018 роки щорічні звіти про занятість та працевлаштування інвалідів до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням та не виконано норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017, 2018 роки.

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження силу ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції встановила відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватна медична фірма Дента (код ЄДРПОУ 06955852) зареєстрована 14.12.2004, номер запису 1 223 120 0000 000526. У період з 23 по 24 вересня 2019 року у Приватній медичній фірмі Дента Головним управлінням Держпраці в Дніпропетровській області проведено перевірку щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, за результатами якої складено акт №26/4.4-3. Актом перевірки від 24.09.2019 №26/4.4-3 встановлено, що підприємство має середньооблікову кількість працівників у 2017 році 15 осіб, у 2018 році 17 осіб, реєстрація у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів на час перевірки не підтверджена, звітність про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за вказані періоди не подавалась, за результатами перевірки 24.09.2019 складено припис №26/4.4-3-9.

На підстави вищезазначених обставин позивачем прийнято рішення про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 44 947,06 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України, норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991року №875-ХІІ, норми Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, в силу норм Конституції України, відповідач як суб`єкт владних повноважень має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991року №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця .

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю . Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Водночас, відповідно до частини 1 та 2 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» .

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 22.10.2019 №15245 підтверджено, що Приватна медична фірма Дента зареєстрована 09.01.2007 №12/104/203 Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 30).

Також, матеріалами справи підтверджується, що 22.10.2019 за вх. №5944 ПМФ Дента звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ, який складений 08.10.2019 прийнятий позивачем (Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів).

В звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік відповідачем відображені наступні показники (а.с. 7):

- рядок 01: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб): 17;

- рядок 02: з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб): - ;

- рядок 03: кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб): 1;

- рядок 04: фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн): 764,1 грн;

- рядок 05: середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн): 44946;

- рядок 06: сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн): 44947,06.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Позивач при подачі позову на підставі вищезазначеного Звіту обрахував суму адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 6):

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб: 17;

- середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність): 0;

- фонд оплати праці штатних працівників, грн: 764100 грн;

- перераховано коштів адміністративно-господарських санкцій за не зайняті робочі місця для осіб з інвалідністю, грн: 0 грн;

- розрахунок суми: кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, осіб: 17 х 0,04 = 1;

- кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, одиниць; 1 - 0 = 1 чол.;

- середня річна заробітна плата штатного працівника, грн: 764100: 17 = 44947,06 грн;

- сума адміністративно-господарських санкцій, грн: 44947,06 х 1 - 0 = 44947,06 грн.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що на запит Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 10.01.2020 вих. №23/01-06 Дніпропетровський обласний центр зайнятості повідомив, що ПМФ Дента (ЄДРПОУ 06955852) звіти про наявність вакансій для осіб з інвалідністю за формою №3-ПН не давались.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач (Приватна медична фірма Дента ) зареєстрована Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 09.01.2007 року №12/104/203 (а.с. 30).

Таким чином, на відповідача законодавством України покладається обов`язок щодо питання працевлаштування осіб з інвалідністю (а саме, створення відповідних робочих місць).

Натомість, відповідачем не подані звіти щодо зайнятості та працевлаштування інвалідів 2018 рік.

Зокрема, за змістом акту перевірки №26/4.4-3, що складений 24.09.2019 року Головним Управлінням Держпраці (а.с. 21-26) встановлено порушення, а саме не подано за 2017, та 2018 роки щорічні звіти про занятість та працевлаштування інвалідів до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням та не виконано норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017, 2018 роки, та складено припис від 24.09.2019 року про усунення порушень законодавства про зайнятість населення (а.с. 27).

Отже, відповідний факт порушення відповідачем законодавства України підтверджується зазначеним актом та приписом.

Одночасно, відповідач вважає, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення самостійно несплачених підприємством сум санкцій у судовому порядку; таке право обмежується строком звернення до адміністративного суду, що встановлений ст. 122 КАС України (3 місяці). Тому відповідач вважає, що тримісячний строк звернення до суду для стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік закінчився 16.07.2019.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 19.12.2019 року, то починаючи з 16.04.2019 року і до 16.07.2019 - позивачем пропущений строк звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Суд першої інстанції з цього приводу зазначає, що строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущений, оскільки позов подано в межах 3-х місяців після надходження позивачу від відповідача Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік (звіт надійшов 22.10.2019 року).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, наявний факт вчинення відповідачем правопорушення щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, дає підстави для висновку, про порушення відповідачем норм законодавства, за яке передбачено нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки позов подано в межах 3-х місячного строку після надходження позивачу від відповідача Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік (звіт надійшов 22.10.2019 року).

Зокрема, статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачена можливість самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій.

Однак відповідач таких дій не вчинив та не сплатив адміністративно-господарських санкцій за 2018 рік, що стало підставою для звернення позивача з позовною заявою про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Разом з тим, законом передбачено випадки , у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності , якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення . У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Однак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, відповідач, як учасник господарських відносин порушив правила здійснення господарської діяльності (не виконав норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо працевлаштування осіб з інвалідністю), при цьому не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств , установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід взяти до уваги, що за змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості .

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року по справі № 21-95а13 та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року по справі №811/696/17, від 06 лютого 2018 року по справі №811/693/17, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік отримано позивачем 22.10.2019 року, при цьому підприємством (відповідачем) не сплачено у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції у розмірі 44947,06 грн за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2018 році, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 44947,06 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції, що тільки 22.10.2019 при отриманні позивачем звіту за 2018 рік , позивач одержав інформацію від підприємства про недодержання нормативу робочих місці у кількості 1 робоче місце та інформацію про розмір (показник) середньої річної заробітної плати на підприємстві, та середньооблікову кількість працюючих, у зв`язку із чим саме з 22.10.2019 виникли підстави для пред`явлення позову, отже станом на 19.12.2019 (дату подання цього позову) у позивача не закінчився тримісячний строк для звернення до суду відповідно до статті 122 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується із застосуванням судом першої інстанції правової позиці Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №2а-5997/12/2670.

Тобто, відсутні підстави для застосування положень статті 315 КАС України та залишення позову без розгляду.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача складала 17 осіб, нормативна кількість робочого місця для осіб з інвалідністю складає 1 робоче місце, відповідачем розраховано суму адміністративно господарського штрафу за одне робоче місце у розмірі 44947,06 грн, що є середньою річною заробітною платою на підприємстві.

Тобто, судом першої інстанції, правильно вказано, що відповідачем мало бути створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда та про створення такого місця із наявною вакансією відповідач мав одноразово повідомити центр зайнятості про наявність створеного робочого місця для однієї особи інвалід поданням звіту за формою №3-ПН, що відповідачем не здійснено.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Також правильним є висновок суду першої інстанції, що стягнення санкції за звітом за 2018 рік, поданим підприємством у жовтні 2019 року, відповідає правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 12.09.2019 у справі №2а-5997/12/2670, в якій визнано правомірним стягнення сум адміністративно-господарських санкцій за звітом 2007 року, поданим підприємством у 2012 році, та несуперечність попереднім правовим висновкам суду касаційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Дента - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: а , б , в , г пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

В повному обсязі постанова виготовлена 31.07.2020.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова